Імперія трубопроводів: як Москва живе лише за рахунок вивезення ресурсів і чому Одеса — її ахіллесова п’ята

У 1867 році Марк Твен, подорожуючи Європою як кореспондент New York Tribune, залишив одну показову фразу:

«Одеса — найбільший у Європі хлібний ринок».

І це не перебільшення. У XIX столітті саме через Одесу йшли основні експортні потоки хліба з Південної України до Середземного моря і далі — в Європу, Африку, Османську імперію. Але справа не лише в хлібі — Одеса була каналом доступу до світу для імперії, яка не мала власної економіки, лише вивозила чуже.

Москва ніколи не була виробником. Вона завжди була вузлом — на перехресті потоку багатств, які стікалися з колонізованих територій. Усе, що називається «розвитком Росії», насправді є історією побудови трубопроводів для експлуатації підкорених земель.

XIII–XV ст.: Москва як вузол пушного потоку

Ще за Золотої Орди Москва стала ключовим пунктом транзиту сибірської та північної пушнини — найціннішого ресурсу тогочасної Азії та Європи. Московські князі, збираючи «вихід» для хана, першими почали централізувати ресурсні потоки, залишаючи собі частку й підминаючи слабших сусідів. Москва стала "трубою" Золотої Орди — не більше.

XVII–XVIII ст.: льон, пенька, дьоготь, хліб

У 18 столітті ключовими експортними товарами стають пенька, льон, смола, хліб. Росія постачає парусину для англійського флоту, мотузки для суден і зерно для європейських імперій. Але знову — все це виробляється не в Москві, а в Україні, Білорусі, Сибіру. Москва — ретранслятор, паразит, що вибудовує систему вилучення.

Одеса й Петербург стають головними вивізними портами — вентилями, через які імперія дихає. Їхня роль — критична: без морської логістики імперія захлинається в власному зерні.

XX століття: нафта, газ, електроенергія

У XX столітті трубопроводи стають буквальними. "Дружба", "Союз", "Північний потік", "Турецький потік" — всі ці труби не просто транспортують вуглеводні. Вони — суть Росії як економіки. Її не існує без транзиту. Вона не виробляє складного продукту, не має інноваційної промисловості — вона прокачує.

І отут ми підходимо до головного.

Москва не імперія народів — Москва імперія труб.

Її сила — в контролі над маршрутами, портами, виходами на зовнішній світ. Як тільки один з отворів закривається — імперія задихається. Так було після розпаду СРСР. І саме тому війна за Одесу — не символічна, а екзистенційна.

Бо Одеса — це не просто місто, а остання опора великого експорту, що залишився після втрати Балтії, Кавказу і частини Чорноморського узбережжя. Саме через Одесу можна вивозити зерно, руду, метали, нафту. Її втрата означає крах логістичної архітектури імперії.

Після Одеси — Рига.

Це логіка трубопровідного мислення. Якщо один вентиль зірвано — треба відкривати інший. Тому не треба плекати ілюзій: Путін, або той, хто прийде після нього, піде по портах.

Не тому, що вони "історичні". А тому, що без них Росія — це Колос без ніг.