Ірина Мудра ставила завдання Мін'юсту, а ухвали для рейдерів малювали хакери

Фільм НАБУ про операцію "Феміда" починається і закінчується однією фразою. Жіночий голос спокійно пояснює: "Коррупцию не надо с ней бороться, ее надо систематизировать и контролировать. Ее надо просто контролировать". Двадцять із гаком хвилин між цими двома точками - це докладна інструкція, як саме контролювати. З тарифами, іменами, датами і телефонними дзвінками.

Офіційне формулювання виглядає так: НАБУ та САП у межах спецоперації з ліквідації високорівневої корупції викрили злочинну організацію під керівництвом діючого та колишнього народних депутатів України, до складу якої входили високопосадовці Офісу президента та інші особи. Основною метою було заволодіння дороговартісними об'єктами нерухомості та іншими активами підприємств шляхом незаконного встановлення контролю над суб'єктами господарювання, які перебували у власності інших осіб. Два співорганізатори, як зазначає слідство, уклали між собою так звану понятійну угоду.

Понятійна угода. Не меморандум, не корпоративний договір. У документах антикорупційного органу, який розслідує справу про сотні мільйонів гривень, фігурує термін із зовсім іншого словника. І це, мабуть, найточніша характеристика всієї конструкції.

Два дні, щоб стати власником чужого заводу

Механіка проста настільки, що від неї стає незатишно. Фігуранти залучали хакерів, які під виглядом державних реєстраторів проникали до реєстру юридичних осіб і вносили туди підроблені документи та неправдиві відомості про перехід права власності від законних власників на підставних осіб. За два дні учасники схеми переоформили корпоративні права захоплених підприємств на підконтрольних людей, які фактично були охоронцями одного зі співорганізаторів злочину.

Тобто охоронець приїхав на роботу, а до кінця тижня став власником підприємства. Ніхто нічого не купував, не домовлявся, не судився роками. Просто хтось із чужим ключем зайшов у державний реєстр і надрукував там нове прізвище.

Вартість активів підприємств, якими учасники організації незаконно заволоділи восени 2025 року, склала більше 248 мільйонів гривень. У травні 2026 року вони намагалися заволодіти об'єктами нерухомості в Києві вартістю понад 207 мільйонів. А метою захоплення одного з підприємств було отримання контролю над нерухомістю в центральній частині Києва вартістю понад пів мільярда гривень.

Далі йде та частина, яку зазвичай не показують. Усвідомлюючи, що власники захоплених компаній можуть звернутися до правоохоронних органів і скасувати ці дії, організатори схеми самі забезпечили реєстрацію кримінального провадження за заявою підконтрольних їм осіб. І одразу ж - накладення арешту на корпоративні права захоплених підприємств, щоб утримати їх і зробити неможливими будь-які реєстраційні дії. Кримінальне провадження як замок на чужих дверях. Правоохоронна система тут працює не проти рейдера, а на рейдера.

"За скільки ми одну ухвалу можемо взяти?"

Далі починаються плівки, і в них зникає будь-яка юридична термінологія.

"За сколько мы одну ухвалу можем взять? За сколько?" - "Пять". - "Пять? Да". - "Ага. Ухвал снять и поднять". - "Ну, если снять, повесить". - "Снять и повесить". - "Заебись, заебись".

Ціна питання названа вголос, без евфемізмів, буденним тоном людини, яка робить це не вперше. Далі обговорюють технологію: якщо швидко провести директора не вийде, доведеться "хакером снимать". Якщо хакером знімати не треба, тоді треба "в Печере отменить арест". І тут же співрозмовник, який рекомендує себе як "опытный антирейдер", попереджає: поки будеш у Печерському скасовувати, тобі "влепят еще куча ресов".

Окремий сюжет - робота з прокурором. "А прокуратура просит, говорит: слушай, я тебе честно говорю, вы взяли деньги, вас сколько еще держать?" Відповідь звучить так: "До десятого держите. Ладно, возвращать не надо. До десятого держите, у меня ухвала будет после четвертого, пятого". Завдання, як пояснює співрозмовник, було "удержать Печерский суд". Домовилися "5:5". Потім у розмову вривається "Саша" в "ветреном стиле": "Там же шефы договорились, все мне сказали, что срочно ты везешь 10". Передзвонює "Валик". Згадується попередня історія: "Помнишь 100? Я сказал 100. Максим же согласовал 100". І далі про готівку, яка вже лежить: "У меня лежало 10 000, грубо говоря, 5 000 подготовленных для Виктора".

Хтось панікує, бо суд виносить рішення вже за годину. Хтось нагадує: "Мы договорились, что будет на десятое, и получил 7". Хтось резюмує спокійно і майже з ніжністю: "Довольно еще, ну, красиво десятки. Хорошо. Окей".

Але найпоказовіша репліка в цьому блоці інша: "Я же понимаю прекрасно, что что бы ни произошло у этого прокурора, который получал от меня, он правду не скажет". Це не про страх. Це про впевненість. Людина точно знає, що куплений прокурор мовчатиме за будь-яких обставин, бо мовчання - частина того самого тарифу.

Три скарги, з яких одна "наша"

Наступний рівень - Міністерство юстиції. За формулюванням слідства, з метою утримання контролю над захопленими підприємствами співучасники впливали на високопосадовців Мін'юсту та лобіювали ухвалення рішень щодо розгляду скарг на рейдерські дії в інтересах злочинної організації.

У перекладі на мову плівок це виглядає так. На колегію винесено три скарги. "Из трех вот этих две не наши скарги, одна наша. Надо, чтобы за результатами трех скарг был наш человек". Далі - організаційне: з потрібною людиною "надо встретиться и передать", їй треба "справку передать, чтобы он редактировался". Хтось просить "бумажку" з позиціями, де плюс, а де умовний мінус.

І тут звучить фрагмент, який пояснює, чому ця історія взагалі стала кримінальною справою, а не залишилася черговим корпоративним конфліктом. Один зі співрозмовників скаржиться: "Вот ту схему, которую Витя нарисовал, у меня такое ощущение, что это подстава была. Первое было на хакерах. Так я же думал, что вы мне дадите Минюст". І далі, вже з відвертим роздратуванням: "Ну ты понимаешь, что это же все, ну как бы, это же незаконно, да?"

Незаконно. Дійшло на етапі, коли ухвали вже малювали, реєстри вже переписували, а гроші вже возили мішками.

Жіночий голос відповідає в жанрі, який ні з чим не сплутаєш: "Я поставила задачу, для меня это важно. Поэтому если ты говоришь, что ты в этом году рассмотришь, значит, ты должна это сделать. А если ты не можешь это сделать, ты мне должна сейчас это сказать, чтобы я предпринимала другие меры". І далі уточнення, щоб не було різночитань: "Я сказала, что в результате человек должен появиться в качестве того-то, того-то".

Це не прохання і не консультація. Це постановка завдання з дедлайном і планом Б.

Далі в розмову вплітається український фрагмент, де сторони обговорюють понеділок і результат розгляду трьох скарг: "Результатом буде то, що оцей стане стопроцентним учасником і директором". Виникає суперечка, чи можна одразу директором, бо "він там не був директором" і зробити його можна тільки учасником. Але це вже деталі, бо потрібне інше: "Главное, чтобы приказ был подписан. Нам этого достаточно. Дальше у нас там арбитражный управляющий наш, этого нам достаточно. Все, это мы уже выиграли".

Далі - чисті дати. Відповідно до раніше досягнутої домовленості 29 грудня 2025 року колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг ухвалила висновок про визнання законним переходу права власності на захоплене рейдерським шляхом підприємство на підконтрольну злочинній організації особу. А 31 грудня 2025 року Міністерство юстиції ухвалило рішення про затвердження цього висновку колегії.

Тридцять перше грудня. Останній робочий день року, коли підписують те, що не хочуть обговорювати.

Суддя, який заздалегідь розповідає, як він винесе рішення

Метою захоплення однієї з компаній, за версією слідства, було отримання контролю над дороговартісними об'єктами нерухомості в центрі Києва через процедуру банкрутства в господарському суді за допомогою підконтрольних осіб. І на плівках учасник схеми доповідає організатору про свою зустріч із суддею у справі про банкрутство.

Доповідь звучить як розклад роботи, узгоджений із суддею особисто. Суддя з завтрашнього дня у відпустці на тиждень, розгляне справу 26 числа. "Он говорит: я выйду из отпуска, я сразу назначаю. И говорит: я в одно заседание не сделаю, я вызову директора, если он явится, вы дадите мне вопросы, которые позадавать надо, чтобы его вынесли. А если он не явится, то тем более, неповага, я его со второго заседания сразу отстраняю".

Тобто суддя наперед розповідає стороні, як він поведе засідання, і просить, щоб йому підготували питання до директора. Далі йде фінансова частина: "Я ему говорю: мы тебе больше десяти не дадим, даже не рассчитывай". Відповідь судді переказують так: "Я признателен и за это буду". А завершується все реплікою про те, що "и меры, я думаю, мы тоже в эту десятку включим".

Забезпечувальні заходи оптом, у пакеті. Знижка за обсяг.

Далі знову документальна хроніка. 27 січня 2026 року суддя задовольняє заяву про забезпечення позову підконтрольної організатору злочину особи і забороняє вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно підприємства. 26 березня 2026 року суддя задовольняє клопотання арбітражного керуючого, підконтрольного злочинній організації, і припиняє повноваження директора підприємства.

Усе, як домовлялися. День у день.

Борг, якого не було

З другою компанією зробили ще елегантніше. Організатори схеми скористалися тим, що розгляд скарги на їхні рейдерські дії тривав у Мін'юсті понад два місяці, і за цей час створили фіктивну заборгованість. Фіктивний борг дав можливість ініціювати процедуру банкрутства.

На плівках цей момент звучить так: "Сейчас быстро долг отписать, и продержаться две недели, и установить арбитражного". Виникає технічна проблема: "Единственное, какого юрлица особо нет". Рішення знаходять миттєво: взяти "от человека какого-то, юриста", бо "с физлицом не сделаешь" і треба "нарисовать долг".

Малюють борг. Малюють ухвалу. Дієслово в цій справі одне на всі жанри.

Далі йде дзвінок, у якому згадується "Вадик": "Это ухвала, потому что это уже и для Вадика. Можешь Вадика набрать?" І доповідь про хід операції: "Вася мне в пятницу пообещал, что четвертого он открывает банкрот. Вы создали там долг. Мое мнение уже практически, я думаю, всех склонил. Остался только генерал". Тут же звучить сума - "у нас есть 115 миллионов" - і прохання підтвердити партнерство: "Вася спрашивает, партнеры ли мы. Мы там не партнеры. Говорю: Вася, конечно, партнеры, мы с ним везде партнеры. Скажи, что мы здесь вместе". Дата - 4 лютого. Наступного дня арбітраж у першій інстанції просять перенести "на пару недель".

"Остался только генерал". Одна репліка, і за нею - ціла архітектура погоджень, про яку слідство поки що публічно не розповідає.

Ухвала за один день

Ще одним епізодом стала спроба заволодіння дороговартісними об'єктами нерухомості в центрі Києва шляхом підробки судової ухвали та внесення її до реєстру нерухомості за допомогою хакерів.

Технологію на плівках описують без жодного натяку на те, що це може комусь здатися дивним: "Двадцать седьмого мы запрашиваем, какие ухвалы, и двадцать девятого выносятся новые". Далі - пропозиція, гідна окремої цитати в підручнику: "Я могу нарисовать ухвалу, и будут все эти аресты по трем ухвалам. Это будет одна ухвала, но одно, второе и третье. Ухвала от 24-го года, ухвала от 25-го года, ухвала от 20-го года, которые будут все перечнем вписаны. И за какой-то адекват, я думаю, договорюсь, чтобы еще четыре этих заборони сняли за адекват. Но только мы не трогаем Подол. Согласен?"

Одна підроблена ухвала, датована трьома різними роками, знімає одразу три арешти. Плюс ще чотири заборони "за адекват". Подолу не чіпаємо, там, вочевидь, чужа територія або чужі домовленості.

На питання, скільки треба часу, відповідь звучить так: "Мне надо один день, чтобы нарисовать". І окремо - про виконавців: "Это ребята, которым мы заплатили. Сорок пять". Сорок п'ять. Одиниці виміру в цій розмові не називають, бо всі й так усе розуміють.

Мін'юст сказав "ні" - і схема розсипалася

А потім сталося те, чого в цій конструкції ніхто не передбачав. Службові особи Міністерства юстиції, усвідомлюючи наслідки виконання незаконних вказівок заступниці керівника Офісу президента, відмовилися від участі у вчиненні злочину. У результаті умисел щодо заволодіння об'єктом нерухомості так і не був доведений до кінця.

Одна відмова. І багатомільйонна конструкція з хакерами, суддями, прокурорами, арбітражними керуючими і фіктивними боргами зупиняється.

Розмова екснардепа і заступниці керівника Офісу президента про причини провалу - найкраща сцена всього фільму. "И вот это все убери, которая кто против меня мочит". - "Я не знаю, кто против тебя мочит. Ты понимаешь, что я ей понаписывала. Я себе статью написала". - "Я тебя просил, месяц прошел, я не говорил про поддельные решения. Ты видел это?" - "Так я говорил, убрали. Убрали мы, с своего согласия". - "Я себе на статью наговорила, понимаешь?" - "Ты сама виновата". Сміх. "Она все зафиксировала". - "Ты сама виновата. Я тебя предупреждал много раз".

"Я себе на статтю наговорила". Людина, яка обіймала одну з найвищих посад у державі, формулює свою ситуацію точніше, ніж це зробив би будь-який обвинувальний акт.

П'ятсот чотирнадцять тисяч доларів на все

Слідством встановлено, що фінансування діяльності злочинної організації забезпечував співорганізатор і діючий народний депутат України на суму не менш ніж 514 тисяч доларів США. Ці кошти учасники схеми використовували на хакерів, судові процеси, неправомірну вигоду правоохоронним та судовим органам, а також інші витрати.

Півмільйона доларів за півмільярда гривень нерухомості в центрі Києва. Рентабельність, якої не дає жоден легальний бізнес.

Логістика готівки на плівках описана так само буденно, як усе інше. "Максим Корович, ты мне написал за деньги, в офисе пусто. Завтра с утра привезу с другого офиса". "Я сейчас заберу еще недостающий оригинал по переуступке. А вот у них надо будет забрать 45". "Кэш будет в понедельник. Вадик сегодня попросил". І окремо - пояснення арифметики частки: "Для чего эти 10%? Потому что у нас тогда будет общие 50. Они понимают, что тогда мы заберем в любом случае".

Головна репліка фільму

Завершальний блок плівок - той, заради якого, схоже, фільм і змонтували саме так. Учасники злочинної організації скаржаться на неможливість отримати інформацію в НАБУ та САП і міркують, як можна контролювати систему протидії корупції.

"Эти два органа - это капец. Раньше невозможно было знать, что там происходит. А по НАБУ заезжаешь - уже без вариантов, уже как бы не проходит, понимаешь?" Висновок практичний: "Это просто продержаться. Продержаться, да, и все".

І фінал: "Но я пришла, сказала: я хочу делать правильные вещи. Она говорит: смотрите, неправильный подход. Коррупцию нужно систематизировать и контролировать. Не надо с ней бороться, ее надо контролировать. Просто контролировать".

19 серпня 2026 року детективи НАБУ та прокурори САП повідомили про підозру учасникам злочинної організації за статтями 191, 206 прим. 2, 358 та 361 Кримінального кодексу України. Заволодіння чужим майном, протиправне заволодіння активами підприємств, підроблення документів і несанкціоноване втручання в роботу інформаційних систем. Слідство триває.

Що це насправді було

А тепер про те, чого у фільмі немає.

Останні десятиліття дзвінок із Секретаріату, Адміністрації, Офісу президента - назви змінювалися, суть ні - був найкращим мотиватором для більшості суддів під час вирішення справ. Такі дзвінки вважалися священними і ніколи не ставилися під сумнів. Ситуація з Іриною Мудрою показала суддям, що виконувати вказівки не варто поспішати. Найближчим часом ми дізнаємося, кому і для чого дзвонила Мудра і які саме вказівки давала.

Тому фільм про операцію "Феміда" - це справді сильний удар по телефонному праву. Але спрямований він не на нівелювання самого явища, а на прибирання конкурента. Позиції одного із суб'єктів телефонного права істотно похитнулися, і це означає рівно одне: можливості СБУ та НАБУ в боротьбі за домінування і вплив на суди значно зросли. Усе за законом збереження енергії: якщо в одному місці меншає, то в іншому обов'язково більшає.

Телефонне право нікуди не поділося. Змінився номер, з якого дзвонять.

"Спочатку Давид прийшов, потім Гетманцев"

Паралельно НАБУ та САП опублікували плівки, на яких, як стверджується, заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра обговорює з невідомою особою, що очільник комітету Верховної Ради - ймовірно, Данило Гетманцев - хотів стати "дахом" для "Сенс банку".

Мудра з других вуст переповідає історію, ніби то Гетманцев, ніби то Давид - НАБУ не уточнює, про кого йдеться, проте ймовірно, про голову фракції "Слуга народу" Давида Арахамію - у різний час пропонували взяти "Сенс банк" під свою опіку.

"Типу вони не будуть мочити "Сенс банк", а вони будуть їм башляти. Спочатку Давид прийшов, потім (ймовірно) Гетманцев. При чому не разом, а нарізно", - розповідає в розмові Мудра.

Не разом, а нарізно. Дві незалежні пропозиції одного й того самого змісту від двох людей, які формально не мають до банківського нагляду жодного стосунку. Ринок послуг, на якому конкурують.

І нарешті Татаров, якого немає в списках

Друга частина плівок "Феміди" стосується об'єктів "Укрбуду", які, за версією автора допису з відео, вкрали в Максима Микитася його "партнери" та підлеглі у 2018-2020 роках. Микитась об'єднав зусилля зі Столаром і Астіоном, щоб повернути ці об'єкти собі. НАБУ називає це рейдерськими захопленнями. Чомусь.

Серед об'єктів - штаб-квартира "Укрбуду" на Пушкінській, 27/6, оформлена на ТОВ "Регіональні ресурси" та ТОВ "Укрбуд Девелопмент", де крадіями названі Татаров, Якусевич і Столар. І земельна ділянка 1,37 гектара на розі Московської, 8 і Кловського узвозу, ТОВ "Філософія Девелопмента", завод "Арсенал", кадастровий номер 8000000000:82:033:0057. Крадії - Басс, Столар, Кучеренко, яких представляв Федотенков. Продали Зубіку, "Інтеграл".

Автор допису формулює своє нерозуміння прямо: навіщо Столар підписався під понятійкою з неадекватним банкрутом Микитасем, щоб повернути Максу те, що Вадим сам у нього вкрав, зрозуміти неможливо - не вистачає шахрайського мислення.

Але головне питання інше. Чому НАБУ захищає інтерес крадіїв: зрадника Дениса Басса, вимагателя та бандита Гонзика, доктора юридичних наук Татарова?

Питання риторичне рівно настільки, наскільки риторичною є вся ця історія. У фільмі про телефонне право є хакери, судді, прокурори, колегія Мін'юсту, мішки готівки, фіктивні борги, підроблені ухвали і заступниця керівника Офісу президента, яка ставить завдання з дедлайном. Немає в ньому тільки одного прізвища - того, яке роками згадувалося поруч із "Укрбудом" у кожному другому розслідуванні.

Коррупцию не надо побеждать. Ее надо контролировать. Здається, це працює і в зворотний бік: викривати теж треба не всю, а рівно ту частину, яка сьогодні заважає.