Коли і як Китай поверне Далекий Схід

У китайських політичних дискусіях дедалі гучніше лунає питання, яке Пекін офіційно не ставить, — питання «Зовнішньої Маньчжурії». Майже 647 000 квадратних кілометрів, які Росія відібрала у Цинської імперії за Айгунським договором 1858 року та Пекінською конвенцією 1860 року. Територія, де стоїть Владивосток — він же Хайшеньвей, «Бухта морського огірка» на китайських картах.

Питання вже не в тому, чи хоче Китай повернути ці землі. Питання — коли і яким способом.

Образа завдовжки в 165 років

Айгунський і Пекінський договори в Китаї називають «нерівноправними». Росія вирвала їх у момент, коли Цинська династія знекровлювалася під ударами Опіумних воєн і повстання тайпінів. Санкт-Петербург діяв із хірургічною точністю: поки Лондон і Париж палили Літній палац у Пекіні, Микола Муравйов-Амурський методично оформлював анексію Приамур'я. Підсумок — близько мільйона квадратних кілометрів пішло на північ, разом із виходом до Тихого океану.

Саме цей історичний рахунок живить те, що в Китаї називають «великим відродженням китайської нації». У 2023 році влада КНР була змушена заблокувати акаунт популярного телеведучого Чжоу Ліпо — за пост про можливу анексію Сибіру. Показово: заблокували не тому, що ідея обурлива, а тому що її публічне обговорення створює дипломатичні незручності.

Того ж року Міністерство природних ресурсів КНР випустило нову офіційну карту країни. На ній Владивосток — Хайшеньвей. Хабаровськ — Болі. Хребет Становий — Зовнішній Хінганський хребет. Росія відреагувала протестом. Пекін знизав плечима.

Аналітики The Diplomat, що відстежують динаміку китайського націоналістичного дискурсу, констатують: ідея повернення земель набирає популярності саме з 2022 року. Логіка проста і, з погляду націоналістів, незаперечна: якщо Росія може силою забирати чужі території — чому Китай має соромитися нагадувати про свої?

Не війна — економічна гравітація

Пекін не воюватиме за «Зовнішню Маньчжурію». Для завоювання території сусіда воювати взагалі не обов'язково — достатньо стати незамінним.

Росія — ядерна держава і потрібний партнер у протистоянні з американським світопорядком. Збройний конфлікт із нею не в інтересах Китаю. Але економічна залежність, що складається рік за роком, перетворює питання територій із дипломатичного на фінансове — і вирішується воно не в штабах, а в бухгалтеріях.

У 2022 році, коли Москва опинилася під західними санкціями, Росія сама відчинила двері. Кремль створив особливі економічні зони та спеціальні адміністративні райони на Далекому Сході і в Сибіру — виключно під китайські інвестиції. Російський рубль у розрахунках між двома країнами стрімко витісняється юанем. За даними The Diplomat, юань фактично вже замінив рубль у всіх економічних операціях, які китайські компанії проводять у Сибіру. Далекий Схід Росії функціонує як сировинний придаток Піднебесної, де державні або субсидовані китайські компанії видобувають ресурси на умовах, які Москва приймає з очевидним полегшенням.

У 1919 році радянський дипломат Лев Карахан підписав маніфест, в якому обіцяв повернути Китаю всі території, забрані царською Росією. Коли більшовики перемогли в громадянській війні, обіцянку тихо забули. Пекін — не забув. Сто років потому він тримає інструмент надійніший за будь-яку армію: структурну економічну залежність, з якої Москва вже не вирветься.

Цифри, що говорять гучніше слів

За даними Reuters, двостороння торгівля Китаю з Росією у 2025 році скоротилася вперше за п'ять років: китайський експорт до РФ впав на 9,9%. Поставки автомобілів обвалилися на 56–58% — з 1,28 мільйона одиниць у 2024 році до 513 тисяч за перші одинадцять місяців 2025-го. Частка Росії в китайському автоекспорті скоротилася настільки, що Москва поступилася першим місцем Мексиці.

Москва намагається чинити опір: Кремль підняв утилізаційні збори на імпортні автомобілі на 70–85%, захищаючи власний автопром. Але цей крок лише оголив залежність, яку сам же створив: близько 57% технологічного обладнання в Росії вже має китайське походження. Коли Пекін скоротив поставки високоточних верстатів до Росії — негайно продемонстрував, хто тримає рубильник.

Повільне поглинання

У цієї стратегії є аналоги. Саме так Китай діє на індійському кордоні та в Південно-Китайському морі. На думку The Diplomat, Пекін веде «повзучу анексію» — поступове, неформальне утвердження контролю через компанії, інфраструктуру, людей і юань. Без війни. Без декларацій.

Москва це розуміє. Витоки документів ФСБ, на які посилається The Diplomat, свідчать: Кремль розглядає китайський вплив на Далекому Сході як загрозу. Але альтернатив немає. Війна в Україні знищила їх. Кожен місяць боїв — це ще одна поступка Пекіну, ще одна знижка на нафту, ще одна концесія в Приморському краї.

Економіка Китаю вшестеро більша за російську. Його юань — розрахункова валюта Сибіру. Його карти вже перейменували Владивосток. Території, які Росія захопила силою в XIX столітті, Китай повертає в XXI-му — через інвестиції, концесії та юань. Тихо. Без єдиного пострілу.