Країна в смартфоні - стан речей, міфи та виклики

Неймовірна зручність такого засобу як мобільний телефон не змогла причиною цілої низки трансформацій нашого звичного уявлення про стан речей. Використовуючи мобільний прилад ми отримували змогу вирішити будь-яке питання на місці, просто зателефонувавши в сервісну службу або певним компетентним особам.

Але ж використання мобільного телефону по його прямому призначенню більше не є причиною його використання.

Мобільний телефон сьогодні це крута фото та відео камера, і пристрій завдяки якому можна передати свої GPS-координати, і текстовий месенджер і навіть графічний редактор. Одночасно використовувати цей весь функціонал просто неможливо, але й нехтувати можливостями які нам надають сучасні гаджети теж достатньо не розумно.

Саме тому поява мобільних додатків які фактично дозволили перетворити телефон на сучасне знаряддя фіксацій факту аварії, різного роду проблем і банального звернення до диспетчерських сервісних служб була подією передбачуваною і нічого дивного в тому нема.

Такі програмні рішення стали невід'ємною частиною сервісної екосистеми просунутих міст, і кожна поважаюча себе сервісна служба намагалась створити свій такий додаток з різними моделями збору та обробки інформації. Принаймні на Заході.

В Україні такі новації також мають місце, але їх потенціал використовуються навіть не на 1%.

Навіть використання додатків які повинні дублювати диспетчерські служби у якості програм електронної демократії не дозволило залучити таку кількість користувачів яка б свідчила про їх популярність.

Так, до прикладу, один із додатків який ніби і був в запущений в 60 з 450 міст України де факто сьогодні використовується в 28. Що свідчить про те, що попиту на цифрову трансформацію у населення немає.

Саме тому сама ідея президента Зеленського з "країною в смартфоні", яка для більшості здається надзвичайно інноваційною може перетворитися на черговий довгобуд. Благо інфраструктура у нас для цього є. 

Але чи можна вважати відсутність культури участі в Україні причиною через яку варто відмовитись від ідеї цифровізації державних послуг і програми залучення громадськості до прийняття рішень?

Звичайно ні.

Але дуже важливо зрозуміти, що створюючи щось принципіально нове не можна відмовлятися від аналізу продуктів які не мали успіху на цьому ринку. Хоча б для того щоб не тиражувати досвід який не призвів до успіху.

Які ж виклики існують перед мобільним додатком який дозволить трансформувати підхід до управління державою на більш сучасний?

1. Підтримка

Термін життя окремих додатків не дотягує і до року. Саме тому більшість користувачів не дуже цікавиться можливістю встановити на свій смартфон додаток термін життя якого викликає сумніви. 

Тому, навіть не дивлячись на те, що громадяни вимагають мати кращий доступ до сервісних служб, до муніципальної влади та представників народу в уряді, вони продовжують використовувати для комунікації Фейсбук який в їх уяві виглядає як приклад стабільності та якості обслуговування.

Тут важко не погодитись. Якість обслуговування в цій соцмережі в декілька разів краща ніж якість обслуговування при мобільних додатках які в нас використовуються сьогодні. 

І це вже не кажучи про якість самого додатку, його зручність використання та перспективи розвитку. 

2. Екосистема

Реальність полягає у тому, що кожен окремий додаток повинен бути частиною великої екосистеми надання послуг та системи зворотнього зв'язку органів влади через мобільний додаток.

При чому використання для комунікації з сервісними службами повинно проводитись в одній площині або додатку, а комунікація в іншій. Але зберігання та обробка цих даних повинні відбуватись централізовано, що надасть можливість оцінити якість послуг не тільки на місцевому, локальному рівні і відповідність своєї посаді держслужбовців та працівників муніципалітетів.

Створення окремих цифрових служб, додатків та сервісів сприятиме утворенню окремих технологічних островів, дані яких використати для обміну та обробки буде неможливо. Що, у свою чергу, сприятиме можливості сховати на таких островах свою некомпетентність та відсутність розуміння того, що держава це поза все клієнтоорієнтований сервіс.

І ще одне. Централізований обмін даними зовсім не стане причиною створення на цифровому ринку послуг монополії. Окремі як громадські так і державні та комерційні компанії мають отримати можливість створювати власні програмні продукти які сприятимуть більшому залученню до використання таких послуг громадянами.

3. Уряд як платформа

Мета цифрового уряду полягає в тому, щоб стати платформою можливостей, створеною людьми для людей. Не урядом, чи за його власним баченням. А саме через залучення широкої громадськості до процесу вироблення візії такої платформи.

Платники податків мають отримати інструмент завдяки якому вони не тільки підвищать рівень якості та зручності використання муніципальними та державними послугами, але й інструмент безпосереднього впливу на прийняття рішень. Інструмент участі який надасть можливість відчути себе частиною країни. 

Це як найкраще корелює з моделлю сучасного майже технократичного уряду запропоновану президентом, в якому уряд розглядається як найманий працівник, а народ як засновник підприємства. 

В цій моделі мобільний додаток можна використовувати не тільки як засіб комунікацій, а й як невід'ємний елемент інфраструктури як місцевого самоврядування так і залучення громадськості до прийняття рішень на рівні держави. А також, що дуже важливо, для координації колективних дій громадськості.

Можна навіть перефразувавши слова написані Томасом Джефферсоном, сказати так: "Завдяки мобільному додатку кожна людина відчує, що він є частиною уряду, і приймає рішення щодня, а не один раз на чотири роки"!

Що дуже важливо!

Коли сьогодні активні громадяни не отримують того, чого вони очікують від уряду і не мають можливості впливати на рішення уряду, їх законне бажання стати частиною системи прийняття та узгодження рішень автоматично перетворюється на протестні акції. У випадку, коли активна громадськість отримає таку можливість через цифрові інструменти деструктивний характер їх запалу перетвориться на креативний і як найкраще сприятиме розвитку нашої країни.

Що ж робити далі?

Зрозуміло, що мобільні пристрої не зупинять своєї експансії й цифрова трансформація і надалі буде охоплювати все більше сфер нашого життя. А це означає, що на кожному рівні уряду вже сьогодні необхідно розпочати пошук нових шляхів інтеграції інновацій та стати стороною яка бере участь в їх проектування. Саме бере, а не виступає монопольним постачальником цифрових рішень, або створює такого монополіста серед учасників процесу.

Також уряд повинен зрозуміти, що це потребує вироблення довгострокової стратегії, а тому дуже важливо, щоб лідери цього процесу мали можливість відповісти на такі питання:

• Чи готовий уряд перетворитися на відкриту платформу?
• Яким чином ця відкрита платформа надасть громадянам можливість впроваджувати інновації, як на місцевому рівні так і на рівні держави і в самих державних інститутах, при тому, що формування ініціатив буде зовні?
• Яким чином розроблена система стане надійним інструментом взаємодії та колаборації уряду та громадськості при тому, що спільно узгоджені рішення необхідно буде автоматично приймати і впроваджувати? Чи є в такому механізмі ризики і до яких наслідків може привести її впровадження?
• Яким чином система може заохочувати взаємодію між урядом та представниками громадянського суспільства? 

Відповідь на ці питання не вирішать всіх проблем, але стануть запорукою розуміння яким чином буде формуватися парадигма Цифрового уряду 2.0, в якому може взагалі не залишиться місця народним представникам, і громадяни без посередників зможуть самостійно приймати рішення по прийняттю важливих державних рішень.