Кризи з прогнозу The Economist на 2027 рік оплатять фермер у Єгипті, американський платник податків і пенсіонер
Щорічний прогноз The Economist зазвичай читають як перелік загроз. У номері на 2027 рік це війна з Іраном, ризик обвалу на ринку штучного інтелекту, тиск державних боргів, останні роки Трампа, Ле Пен у Франції і Тайвань. Такий перелік відповідає на запитання, що може статися. Він мовчить про запитання, яке для більшості людей важливіше: хто платитиме, коли це станеться?
Шість ризиків з обкладинки нового номера докладно розібрано окремо. Якщо ж скласти їх разом, видно один ланцюг. Ціна рішень, ухвалених у Вашингтоні, переходить з рук у руки, поки не доходить до людей, які жодного з цих рішень не ухвалювали. У прогнозі на 2027 рік таких людей щонайменше три: фермер у Єгипті, американський платник податків і пенсіонер, чиї заощадження лежать у фонді.
Звідки береться ця ціна
Перший ключ до відповіді дав італійський економіст Джованні Арріґі. Він показав, що кожна держава, яка ставала центром світового капіталу, від Генуї до Британії, на піку свого багатства переводила гроші з виробництва у фінанси. Заробляти на кредитах і облігаціях ставало вигідніше, ніж будувати заводи. Арріґі вважав такий поворот ознакою того, що центр уже слабшає, хоча грошей у ньому більше, ніж будь-коли. Сполучені Штати перебувають у цій фазі з 1970-х років, коли долар відв'язали від золота, а після фінансової кризи 2008 року вона стала глибшою.
Арріґі пояснює, що відбувається з таким центром. Чому його слабкість тягнеться десятиліттями і чому платять за неї інші, пояснює концепція, викладена в книзі "Економіка збитків" (англійською "The Economics of Losses"). Вона спирається на спостереження, що держава знімає ризики з великого приватного капіталу й перекладає їх на суспільство. Прибутки залишаються в приватних руках, втрати розходяться між усіма. Найзручніше це робити через війну, бо перевірити, скільки вона коштувала насправді і хто отримав гроші, практично неможливо.
Прогноз The Economist дозволяє простежити цей механізм на трьох конкретних людях.
Фермер, який не голосував у Вашингтоні
Перший у ланцюгу живе за тисячі кілометрів від Вашингтона. Уявіть єгипетського фермера, якому навесні треба купити добрива. Наприкінці лютого через війну з Іраном закрилася Ормузька протока. Через неї йдуть не лише танкери з нафтою і газом, а й значна частина світових добрив. ФАО попереджала, що запізнення з поставками зменшить урожаї, бо добрива вносять у певний тиждень сезону, а не тоді, коли їх нарешті привезли.
Фермер купує менше добрив і дорожче. Восени він збирає менше зерна, і хліб у Каїрі дорожчає. Ця людина не обирала американського президента, не вирішувала, чи бомбити Іран, і не впливала на жодне рішення, яке закрило протоку. Проте частину ціни цієї війни вона вже заплатила.
Тим часом інші на тій самій війні заробили. У жовтні нафта Brent коштувала в середньому 124 долари за барель, і нафтові компанії отримали надприбутки. Виробники зброї отримали нові замовлення. На початку листопада Brent за тиждень подешевшала на 16%, бо трейдери повірили в угоду з Тегераном. Для біржі це добра новина. Для фермера вона запізнилася на цілий сезон.
Платник податків, який обслуговує чужі борги
Другий у ланцюгу живе в самих Сполучених Штатах. Дорога нафта підняла інфляцію, і Федеральна резервна система, від якої на початку року чекали зниження ставки, у вересні її підвищила. Це було перше підвищення з 2023 року. У листопаді керівники ФРС уже обговорюють, чи не піднімати її ще швидше. Для американця це означає дорожчу іпотеку, дорожчий кредит на автомобіль і більші платежі за кредитною карткою.
Дорожче позичає і держава. ОЕСР оцінює, що у 2026 році уряди й компанії світу позичать на ринках облігацій рекордні 29 трильйонів доларів. З того, що цього року позичають уряди країн ОЕСР, 78% піде на погашення попередніх боргів. Інакше кажучи, держави переважно позичають, щоб розплатитися за вже позичене.
Відсотки за цими позиками сплачують із податків. Для власника облігацій це надійний дохід, гарантований державою. Для платника податків це витрати, на які він не погоджувався і які не може скоротити. Арріґі побачив би тут звичайну картину фінансової фази, коли гроші заробляють на боргах, а не на виробництві. Економіка збитків показує, хто ці відсотки насправді сплачує.
Пенсіонер, якому продали чужий ризик
Третій у ланцюгу може навіть не знати, що бере участь у бумі штучного інтелекту. Американський капітал шукає, куди вкласти накопичені гроші, і знайшов дата-центри. Їх будують переважно за позичені кошти. Том Стендідж, заступник головного редактора The Economist, у своєму прогнозі попереджає, що компанії набирають дедалі складніших і непрозоріших боргів, тому ризик різкого обвалу зростає.
Поки акції ростуть, прибуток отримують засновники технологічних компаній та інвестиційні фонди. Водночас банки вже продають кредити, видані під будівництво дата-центрів. Купують їх приватні кредитні фонди, пенсійні фонди та страхові компанії. Ризик, який банк не хоче тримати на своєму балансі, переходить до людей, що відкладають на старість або страхують своє майбутнє.
Якщо бульбашка лусне, сценарій відомий з 2008 року. Тоді знецінені іпотечні папери оголосили загрозою для всієї системи і рятували їхніх власників державними грошима. Цього разу на місці іпотечних паперів можуть опинитися дата-центри. Пенсіонер втратить частину заощаджень як інвестор, а потім ще раз заплатить за порятунок як платник податків.
Україна, про яку прогноз не згадує
У десятці головних тем The Economist на 2027 рік війни Росії проти України немає. Найпростіше пояснення полягає в тому, що десятка складається з нових тенденцій, а ця війна вже не нова.
Економіка збитків дає ще одне пояснення. Війна, витрати на яку ніхто не збирається повністю перевіряти, з часом перестає бути новиною і стає фоном. Про неї згадують тоді, коли треба обговорити її ціну або скоротити витрати. США при цьому мають від неї економічну вигоду: продають Європі зброю для України і постачають їй газ замість російського. Це не означає, що Вашингтон затягує війну заради прибутку. Але скорочувати ці вигоди не обов'язково хочуть усі учасники.
Тому Україна стоїть у тому самому ряду, що й фермер, платник податків і пенсіонер. Вона платить війною, до якої світ поступово звикає.
Хто виграє
Огляди прогнозу The Economist радять бізнесу заздалегідь підготуватися до неспокійного року. Найкраще підготовленими виявляться ті, хто стоїть найближче до державних рішень, і план тут мало що змінює. Саме вони мають доступ до механізмів, які дозволяють залишити прибутки собі й розподілити втрати між рештою.
Фермер у Єгипті, американський платник податків і пенсіонер такого доступу не мають. Тому, поки ціну рішень Вашингтона вдається перекладати на них, у Вашингтона немає причини ці рішення змінювати.


