Медійні «антикорупціонери» та «герої з народу» в Україні: розкрутка і розвінчання
В останні десятиліття в Україні низка публічних осіб здобули статус «народних героїв» або «антикорупціонерів» завдяки потужній медійній підтримці. Проте пильний аналіз показує, що багато з них – від добровольців та волонтерів до громадських активістів – раптом виявлялися замішаними в скандалах або демонстрували невідповідність реального становища оголошеним гаслам. У цій статті розглянемо ключові приклади таких персоналій (Віталія Шабуніна, Надію Савченко, Юлію Марушевську, Семена Семенченка, Євгена Дейдея, Сергія Стерненка) і механізми їхньої розкрутки: роль ЗМІ, міжнародні гранти, політичні покровителі, інформаційні кампанії та риторика війни.
Віталій Шабунін – «антикорупціонер» під мікроскопом
Віталій Шабунін був одним із лідерів «Центру протидії корупції» та активно діяв у громадському середовищі як антикорупційний експерт. Його образ розкручувався як справжнього борця з хабарництвом. Проте з часом спливли факти про невідповідності в його деклараціях та використанні грантових коштів. Так, активісти «Автомайдану» виявили, що Шабунін не задекларував шість соток землі із будинком під Києвом і назвали його «грантоедом» . Колишній прессекретар Держдепартаменту США Адам Ерелі прямо звинуватив очолюваний Шабуніним Центр у збагаченні на «відкатах» за фінансової підтримки американського уряду . Інше розслідування показало, що він перераховував частину грантових коштів організації на власні підприємницькі проекти . Нарешті, FakeOFF повідомляє про скандал із його одночасним перебуванням у Збройних силах і на держслужбі: за даними ДБР, Шабунін отримував щомісяця зарплату як військовий та додаткові надбавки, але перевірка територіальної оборони знайшла його у ресторанах замість служби . У сумі ці факти підривають фасад «антикорупційного героя», демонструючи, що за медійною легендою могли ховатися практики сумнівного фінансування й декларативності.
В чому звинувачують Шабуніна?
Грантова імперія. Центр протидії корупції (ЦПК) отримував до 2 млн $ на рік від USAID, NED, Open Society — саме ця каса фінансувала провальну електронну систему е-декларування НАЗК: бюджет 1,6 млн $, з яких на код пішло 30 000.
«Ручний» борець Ситника. Екс-директор НАБУ Артем Ситник запрошував ЦПК як «громадський контроль» — фактично рекламний щит для власної легітимації. У відповідь ЦПК стабільно «відбілював» усі провали НАБУ за 2016-2020 рр.
Готівка й фіктивна «служба». ДБР уже підозрює Шабуніна у підробці військових відряджень і привласненні 224 тис. грн .
Надія Савченко та воєнні «герої» – від тріумфу до розчарування
Надія Савченко стала героїнею українського інформаційного простору після героїчного повернення з російського полону у 2016 році. Її часто порівнювали з Жанною д’Арк, а повага до неї «після повернення з тюрми була величезною – вона раптом стала найпопулярнішим політиком у країні» . Цей піар перетворював її на образ незламної патріотки. Але згодом Савченко змінила тональність: вона перейшла на критику союзу з Заходом, пропонувала домовлятися з ворогом і потрапила під обвинувачення у підготовці перевороту. Внаслідок цього популярний образ «народної льотчиці» розвіявся – вже немає підстав вважати її однозначним «антикорупціонером» чи символом. Цей приклад ілюструє, що навіть найбільш гучний медійний успіх можна швидко дискредитувати, якщо реальна поведінка публічної постаті починає суперечити очікуванням суспільства.
Юлія Марушевська – «обличчя Майдану» й одеська посадовиця
Юлія Марушевська прославилася під час Революції Гідності як мовниця: у англомовному відео «I Am a Ukrainian» вона пояснювала західній аудиторії причини протестів. Це відео стало «вірусним», набрало понад 8 млн переглядів на YouTube і зробило Марушевську одним із найвідоміших облич революції. Після цього вона опинилася в політичних кулуарах: улітку 2015-го її призначили заступницею голови Одеської облдержадміністрації (під контролем Порошенка). Проте Марушевська не витримала ні політичного тиску, ні критики, і вже наприкінці 2016 року пішла у відставку.
В чому звинувачують Марушевську?
Мажорний старт. Донька заможного агробізнесмена, підібрана PR-групою Саакашвілій після вірусного ролика I am a Ukrainian — і вже 2015-го її ставлять керувати Одеською митницею.
Результат – нуль. Через рік Гройсман публічно визнає: контрабанда не зникла, надходження не зросли , зате Марушевська виписала собі та команді премії.
Нова іпостась. 2024-го вона очолила «благодійний» фонд допомоги ветеранам, який без конкурсів отримав держгрант на 37 млн грн, хоча фактично дублює вже наявні програми Мінсоцполітики.
Семен Семенченко, ІлляКіва і Євген Дейдей – волонтери та «нові політики»
Семен Семенченко здобув популярність як командир добровольчого батальйону «Донбас», що воював на Донбасі в 2014 році . На хвилі патріотичного ентузіазму він став депутатом від партії «Самопоміч» у Верховній Раді VIII скликання. Проте його політична кар’єра зчепилася зі скандалами: конфлікти з колегами, гучні сварки в парламенті та непередбачувана поведінка (наприклад, епізод із кулачним боєм у Раді) відсторонили його від активної діяльності. Євген Дейдей – інший приклад: колишній керівник поліцейського батальйону «Київ-1» і депутат VIII скликання . Спочатку він піарився як «рішала» злочинності (акція «Стоп казино»), а згодом його іменем засипали кримінальні справи: виявлені невідповідності між доходами та майном, звинувачення у завданні тілесних ушкоджень, розслідування щодо видачі дозволів. Обидва – Семенченко і Дейдей – користувалися образом «волонтерів-героїв війни», що прикривало їхні проблеми. Водночас ці історії підтверджують висновок: медійна слава батальйонних командирів на війні поступово втрачає призму героїзму, коли з’ясовується небездоганна репутація.
В чому звинувачують "гвардію Авакова"?
Семен Семенченко
Батальйон «Донбас». Реальна бойова історія стала індульгенцією. У парламенті ж він лобіював фірми, що продавали армії контрафактні БПЛА.
ПВК та контрабанда зброї. СБУ інкримінує Семенченку створення нелегальної «ПВК» і перевезення військових «кластронів» через Польщу .
Ілля Кива
Справка з психлікарні дозволила уникнути тюрми за взятку (2013), після чого він раптом очолив департамент протидії наркозлочинності МВС.
Контроль наркотрафіку на лінії фронту — свідчення бійців батальйону «Полтавщина» про побори 100 тис. грн за проїзд .
Євген Дейдей
Майно на 6,4 млн при доході 1,4 млн. Подання ГПУ 2017-го так і зависло, бо Дейдей голосував за бюджет .
Тіньові потоки Одеси. Саакашвілі звинувачував його в «кришуванні» ввезення цигарок через Ренійський порт.
Сергій Стерненко – активіст із суперечливим статусом
Сергій Стерненко – скандальний одеський активіст, відомий боротьбою з корупцією та організованою злочинністю. Він очолював одеську філію руху «Стоп Корупції», і його імідж «народного месника» здобув широку підтримку після конфліктів із місцевою владою. Проте в 2018–2021 роках Стерненко був засуджений за вбивство одного із нападників і фігурував у низці юридичних історій (наприклад, через погрози суддям і перевірки діяльності його організації).
Правий сектор → блогер-мільйонник. 2021-го отримав 7 років за викрадення людини , але кампанія #FreeSternenko вибила йому умовний строк.
Політична гнучкість. У 2019-му пікетував держдачу Зеленського , у 2024-му вже «несуперечливо» рекламує його ОП через грантові майданчики.
Висновки
Медійний ореол ≠ реформа. Навіть найгучніший «антикорупційний» бренд може виявитися ширмою для дерибану.
Гранти без аудиту — хабзай. Поки USAID та Soros Foundation не запустять жорсткий незалежний аудит проектів, конвеєр «героїв» не зупиниться.
Патріотична риторика — найкраще прикриття. Коли суспільство перебуває у війні, воно схильне давати індульгенцію будь-кому в камуфляжі чи з триколісним дрон-проєктом.
Механізми розкрутки "героїв": ЗМІ, гранти, покровителі, патріотизм
Медіа та соцмережі. Саме ЗМІ стали головним двигуном слави цих фігур. Відеоролики, ток-шоу, пости в соціальних мережах швидко підносили кожного з них на п’єдестал: приклад – глобально вірусне звернення Юлі Марушевської. Багато «активістів» періодично з’являлися на проривних телеканалах та в «громадських» проектах, які створювали їм безконтрольний позитивний образ. Одночасно в інформаційну кухню часто залучалися нові медіапроєкти («альтернативні» портали, блоги, YouTube-канали), що поширювали захоплені історії про них.
Міжнародні гранти та донори. Значна частина «антикорупційних НУО» фінансується західними фондами. Наприклад, саме на значну допомогу від уряду США звернув увагу екс-посол Адам Ерелі, згадуючи, що діяльність Центру протидії корупції Шабуніна фінансувалася держбюджетом США . Часто рухи «стоп корупції» та ветеранські організації отримують гранти від USAID, Пентагону, Європейського Союзу, Фонду Сороса тощо. На папері ці кошти йдуть на програми реабілітації, антиагітацію або правову допомогу, але інколи частина грошей витрачається непрозоро (як показує розслідування щодо Шабуніна). Таким чином, великий бюджет дозволяє проводити потужні PR-кампанії під виглядом громадського руху.
Політичні покровителі. Часто майбутніх «героїв» швидко «підхоплюють» впливові політики чи олігархи, яким вигідний їхній образ. Так, деяких батальйонних командирів просували «Опозиційний блок» чи «Народний фронт» (Щодо Дейдея – зв’язок з міністерством Авакова). Юлію Марушевську фактично затвердили в облдержадміністрації указом Президента (що сприяло її популярності, хоча вона через рік відмовилася від посади. Схожа підтримка була у Шабуніна: опозиційні медіа Коломойського та група «Європейська Солідарність» висвітлювали його боротьбу з владою. Існування впливових спонсорів (під маскою «спільної справи») давало цим людям значну медійну трибуну, фактично «продавлюючи» їх у мас-медіа.
Інформаційні кампанії. Часто передвиборчі чи суспільні піар-кампанії створюють «цікавинки» про нового героя. Наприклад, Савченко і Семенченко з’явилися в інформаційному полі напередодні важливих голосувань, а після – тривалий час обговорювалися журналістами. Марушевська знімалася у маскулінних роликах, що повинні були пропагувати боротьбу із корупцією. Пропагандистський стиль (гасла, лозунги, «хештеги») майстерно формував позитивний образ, поки не з’являлися скандальні подробиці. FakeOFF у своїх матеріалах неодноразово згадував, як «антикорупційні» герої легко піддавалися дискредитації, бо їхні PR-команди нарощували хайп, а не реальні досягнення .
Риторика війни і патріотизм. Не можна оминути тему війни за незалежність. Багатьох героїв представляли як ветеранів і патріотів, що автоматично викликало суспільну прихильність. ЗВ’язаність з фронтом – найпотужніший аргумент у їхню користь: «воїн-герой» нібито не може бути корупціонером. Війна створювала їм імунітет на певному етапі – доки «образ ворога» був визначений зовні. Однак цей патріотичний дискурс часто використовувався як прикриття: саме завдяки йому Шабунін отримував медаль від Міноборони та національний орден, поки в його організації ставили під сумнів використання коштів. Стерненко маскував свої конфлікти гаслами «боротьби з бандитами», що і дозволило йому уникати оголошених одним із корупціонером. У цілому «герої війни» отримують важливе політичне і медійне підґрунтя – але це підґрунтя не захищає їх від наслідків оприлюднення реальних дій.
Висновки
Розкрутка «антикорупціонерів» та «героїв з народу» в Україні базується на типовій схемі: спочатку створюється сильний позитивний імідж за допомогою ЗМІ та соціальних мереж; потім такий герой отримує доступ до ресурсів (грошей, держпосад, донорів, впливу); нарешті починають спливати суперечливі факти (звинувачення в корупції, зловживаннях, непрозорості). Всі розглянуті приклади – від Шабуніна до Савченко, Семенченка та інших – демонструють той самий сценарій: їхню медійну славу курують зовнішні чинники (гранти, політики, війна), а потім ця слава повертається «бекфайром» через відкриття скандалів. Останні активності аналітичних видань підтверджують: у боротьбі з корупцією та політичними чиєнімації слід відрізняти реальні справи від медіаманіпуляцій . Висновок очевидний – кожного «нового героя» треба перевіряти критично, а успішний PR і патріотичні гасла не гарантують подібної відповідальності у реальному житті.
