Метро на Теремки - історія трагедії
На початку 80-х років будівництво метро в бік Теремків зупинили, наступна реальна спроба була зроблена аж у 2004 році. За 6 років після неодноразових аварій і пауз ділянку до "Васильківської" було здано. Рахуємо: усе про все розтягнулось на 30 років
Чому? Просто не поясниш, але: підземні води річки Либідь, складна гідрогеологія, дороговизна, пріорітет метро в сторону Оболоні в ті часи + технологій і знань ще було недостатньо.
Ділянка між "Либідською" та "Теремками" найдраматичніша за всю історію будівництва метро в Києві. Ось декілька показових прикладів.
У 2006 році сталась аварія на будівництві, яка є найбільшою за всю історію метро в Києві: несподівано зруйнувалася стіна, що огороджує котлован з боку навчальної школи, і стався викид ґрунту в котлован.
Одночасно туди ж завалився кран, який знаходився якраз над місцем аварії. У цьому інциденті ніхто не постраждав, проте було пошкоджено важливі міські комунікації і на кілька днів перекривався рух транспорту Голосіївським проспектом.
Це породило величезні затори. Ну що ж, найближчі місяці жителі Голосієва зможуть відчути ті ж самі страждання предків. По фото може впізнали, що це все під час будівництва станції "Деміївська". Про неї ще буде багато, але пізніше.
Другий приклад, це більш трагічна гідрогеологія навколо станції "Голосіївська". Під час будівництва навіть відкритим шляхом, техніка буквально плавала/тонула в багнюці. На фото можна зацінити типовий стан ґрунту для "Голосіївської".
Був ще такий щит з романтичним ім'ям "Надія". Він спочатку "застряг" під Деміївською площею. півтора року "Надію" лагодили, щоб влітку 2008 щит знову вдалося зрушити на кілька метрів уперед, після чого він знову став.
Все ускладнювало те, що навколо щита водоприплив був так само складний, як навколо станції "Голосіївська". Щоб осушити відбій і дістатися до "робочого органу" "Надії", над точкою зупинки щита було організовано водозниження.
Лише в листопаді щит пішов уперед зі швидкістю близько 1 метра на добу (а залишалося ще майже 300).
І на цьому місці вчасно говорити про смерті та нещасні випадки на будівництві.
25 листопада 2008 у призабійній зоні "Надії" через викид пливуна загинули двоє прохідників. Що робили люди в призабійній зоні механізованого щита, точно невідомо. Ходили чутки, що проходка на "Надії" останній місяць велася вручну, хоча щит абсолютно не пристосований під це.
Після цього випадку щит, пройшовши сумарно 333 м, остаточно зупинився.
За даними Держгірпромнагляду за 2008 р. на будівництві сталося 4 нещасних випадки, внаслідок яких загинуло 5 осіб; на початку 2009 р. цей сумний список поповнився ще одним випадком.
Між "Деміївською" та "Либідською" одразу за сполученням на тюбінгах висить вінок на згадку про загиблих прохідників. Він там залишився і після пуску поїздів.
А тепер до всього вищесказаного додається зла сука іронія: усе це відбувається якраз під підземним переходом, який незадовго було капітально відремонтовано!
Якщо раніше перехід ще якось намагалися врятувати під час проходки, то вже було очевидно, що перехід потрібно повністю розбирати, щоб "викопати" щит, а потім збирати заново.
У 2008 році почав різко збільшуватися борг міста перед метробудом, від колишньої ініціативи міської влади щодо пуску станцій до кінця року не залишилося і сліду.
Попри високий ступінь готовності багатьох об'єктів в 2009, будівництво було зупинено ще на півтора року.
Мабуть не буде моралі в цій історії. Лише СПОДІВАЮСЬ ви зрозуміли мій натяк, що ремонт цієї ділянки скоріш за все займе не 6 місяців. А може й не рік. А може й не два?
І справа не тільки в складній гідрогеології, а ще і в міській владі, де під час війни мер Кличко перекладає бруківку на вулиці, де знаходиться його хата, а в сусідньому під'їзді улюблений бордель "Тутсі".
