Московський цар — означає «невиїзний»

Ніхто чомусь не звертав уваги, але правителі Москви ніколи не покидали країни. Та й із самої Москви вибиралися, тільки коли рятували свою шкуру.
Можете перевірити, але ніхто з московських князів — царів до Петра I ніколи не покидали меж країни.

Іван IV Грозний (1530–1584) нібито якось збирався виїхати за кордон для переговорів з Англією. Імовірно, пропонуючи себе в женихи королеві Єлизаветі, або в контексті пошуку можливого притулку. Але план так і не був реалізований.
Усі його предки, включно з Василем II Темним і Іваном III, завжди залишалися на території московської держави. Ніби у в’язниці.

Петро I (1672–1725) Петро став першим московським царем, який порушив цю традицію. Він здійснив низку закордонних поїздок, які значною мірою визначили подальшу долю Московського князівства.

• 1697 — «Велике посольство». У межах цієї програми були здійснені візити до Священної Римської імперії, Голландії, Англії та інших європейських країн.
• 1717 — Поїздка до Франції: візит до короля Людовіка XV.

Важливим досягненням Петра став флот, який йому надали голландці для війни зі Швецією, що набирала силу.

Павло I (1754–1801), ставши імператором, ніколи не виїжджав із Росії. Але до сходження на престол, будучи великим князем, Павло здійснив подорож Європою (Австрія, Італія, Франція) разом із дружиною Марією Федорівною. Його подорож була пов’язана з навчанням і знайомством із європейськими порядками.

Олександр I (1777–1825) покидав межі Росії, причому неодноразово, особливо у контексті подій, пов’язаних із наполеонівськими війнами.

• 1814 — Олександра I зустріли в Парижі як одного з тріумфаторів, які завершили епоху наполеонівських воєн. Також він узяв участь у Конгресі в Шатійоні — переговорах, що передували капітуляції Наполеона.
• 1815 — Віденський конгрес. Після падіння Наполеона Олександр I відвідав Відень, ставши одним із архітекторів нової європейської політичної системи. Після Віденського конгресу Олександр I продовжив поїздки Європою для зміцнення дипломатичних зв’язків. Він ініціював створення Священного союзу — об’єднання європейських монархів для підтримання консервативного порядку.

Микола I (1796–1855) кілька разів виїжджав за межі Російської імперії:

• 1826 — Поїздка до Пруссії для особистої зустрічі з королем Фрідріхом Вільгельмом III.
• 1840 — Неодноразове відвідування Німеччини та інших європейських країн із дипломатичними цілями.

Олександр II (1818–1881) активно подорожував Європою до свого царювання. Будучи спадкоємцем престолу, він відвідував Німеччину, Францію, Італію та Швейцарію.

Олександр III (1845–1894) не здійснював закордонних візитів, але одного разу побував у Данії, оскільки був одружений із данською принцесою Марією Федорівною.

Микола II (1868–1918), будучи спадкоємцем престолу, здійснив навколосвітню подорож у 1890–1891 роках. Він відвідав Єгипет, Індію, Сінгапур, Китай і Японію.
Будучи імператором Російської імперії (1894–1917), Микола II здійснював закордонні поїздки, але вони були відносно рідкісними та здебільшого пов’язаними з дипломатичними місіями або сімейними обставинами.

• 1896 — Франція. Перший візит Миколи II як імператора. Разом із Олександрою Федорівною він відвідав Париж, де їм влаштували урочистий прийом.
• 1901 — Німеччина та Австрія. Сімейний візит, пов’язаний із династичними зв’язками між правлячими домами Європи. Микола зустрівся з Вільгельмом II (Німеччина) і Францем Йосифом (Австро-Угорщина).
• 1904 — Німеччина. Поїздка була пов’язана із сімейними справами та зустріччю з родичами.
• 1907 — Планував відвідати Великобританію, але поїздка так і не відбулася через загострення внутрішніх проблем у Росії.

Йосип Сталін, «червоний імператор», дуже рідко покидав територію країни. За все своє життя він виїжджав за кордон лише тричі:

• 1907 — Фінляндія. Молодий Сталін вирушив до Таммерфорса (нині Тампере), який тоді перебував на території Російської імперії, але мав автономний статус Великого князівства Фінляндського. Там він зустрівся з Леніним.
• 1943 — Тегеранська конференція, Іран. Це був перший закордонний візит Сталіна як глави Радянського Союзу. Вони обговорювали стратегію союзників у Другій світовій війні.
• 1945 — Потсдамська конференція, Німеччина. Основною темою конференції було повоєнне облаштування Європи.

Сталін, як і всі московські царі, панічно боявся покидати межі країни.

Чому?

• Побоювання викрадення або вбивства. Будучи від природи підлими й підступними, вони чекали такого ж підступу від інших.
• Імовірність перевороту. Кожен московський правитель боявся встати з трону, бо це, ніби-то, створювало можливості для заколоту чи для іншого претендента захопити трон.
• Абсолютна влада. Московські царі вважали Москву «Третім Римом», «Пупом Землі». У їхньому розумінні, покинути трон Москви означало принизитися.
• Недостатність ресурсів і технологій. Відсутність доріг і транспорту унеможливлювали далекі подорожі. Для поїздок була потрібна інфраструктура: дороги, охорона, місця для відпочинку. Московська держава ніколи не мала ні розвиненої системи доріг, ні технологій, щоб її створити.
• Міжнародна ізоляція. Москва завжди була закритою від зовнішнього світу. Страх перед усім «чужоземним» відігравав одну з головних ролей у небажанні царів подорожувати.
• Страх конкуренції. Усе пізнається в порівнянні. Московський цар боявся стати поряд із європейським монархом. Це у себе на болоті він найкращий, найрозумніший і найдостойніший. Потрапивши за кордон, він показав би свою неповноцінність, недалекоглядність, безграмотність, тупість.

Петро I порушив цю традицію, вразивши Європу варварством і пияцтвом. Проте йому було байдуже. Як і його новим друзям-британцям, для яких він і розв’язав Північну війну, а потім створив криптоколонію нового типу — Російську імперію.