NYT звинувачує не того: як наглядові ради з самого початку були інструментом не боротьби з корупцією, а її прикриття

The New York Times опублікувала розслідування про саботаж системи нагляду при Зеленському. Але журналісти не розповіли головного: система була корумпованою з першого дня

Хто насправді створив "наглядові ради": проект Порошенка і західних фондів

У грудні 2014 року, відразу після Майдану, президент Порошенко надав українське громадянство трьом іноземцям за годину до парламентського голосування. Наталі Яресько, американка, яка керувала київським офісом Horizon Capital — американським фондом прямих інвестицій з мільярдом доларів активів, стала міністром фінансів. Айварас Абромавічус, литовець, партнер шведської інвестиційної компанії East Capital з $5 млрд активів — міністром економіки.

Саме Абромавічус у 2015-2016 роках запустив "реформу корпоративного управління держпідприємств" — створення наглядових рад. Офіційна легенда: незалежні міжнародні експерти мають контролювати корумповані держкомпанії. Математика проста: чотири незалежні експерти проти трьох урядових представників.

Але подивімося на склад наглядової ради самої реформи державних підприємств (червень 2015): її очолив Михеїл Саакашвілі, а членом був Марк Івашко — співзасновник Horizon Capital, того самого фонду, де працювала Яресько. У раді також сиділи представники ЄБРР, Світового банку, МФК — тих самих структур, які фінансують Horizon Capital.

Перша "незалежна" наглядова рада була створена в Нафтогазі в 2016 році. Процес відбору проводила міжнародна компанія Odgers Berndtson за фінансової підтримки... ЄБРР. Той самий ЄБРР, який є одним з головних інвесторів Horizon Capital.

Це не реформа. Це захоплення контролю над державними активами західними фінансовими структурами під прикриттям "боротьби з корупцією".

Провина Зеленського: не в тому, що зламав, а в тому, що не демонтував

Коли Зеленський прийшов до влади в 2019 році, він отримав у спадок цю систему. І справді спробував її використовувати — призначив того ж Абромавічуса головою наглядової ради Укроборонпрому (червень 2019), потім генеральним директором (серпень 2019 - жовтень 2020).

Але через рік звільнив. Чому? Офіційно — через "конфлікт бачення реформи". Неофіційно — схоже, Зеленський зрозумів, що система працює не на Україну.

NYT пише про три скандали: Укренерго, Енергоатом, Агентство оборонних закупівель. Але журналісти не ставлять головного питання: чому наглядові ради, створені нібито для боротьби з корупцією, не запобігли жодній схемі?

Відповідь проста: тому що вони створювалися не для цього.

Як це працювало: три скандали під "незалежним наглядом"

Укренерго: прихід і відхід Романа Піонтковського

Класичний кейс — Укренерго. Коли наприкінці 2021 року закінчувався термін наглядової ради, Міненерго під керівництвом Германа Галущенка не обрало когось зі списку, схваленого ЄС і Світовим банком. Натомість туди просунули Романа Піонтковського — польського експерта, який проходив співбесіду, але отримав занадто низьку оцінку для включення в шорт-лист.

Західні чиновники здивувалися, але... прийняли.

А потім Піонтковський проголосував разом з українськими урядовцями за звільнення гендиректора Володимира Кудрицького — того самого, який підтримував енергосистему під час російських атак і був довіреною особою для західних донорів.

Два інші іноземні члени ради пішли у відставку на знак протесту, назвавши звільнення "політично вмотивованим".

Європейські донори — ЄБРР, Світовий банк, урядові структури — нічого не зробили. ЄБРР заморозив нові платежі, але виконував поточні зобов'язання. В європейських столицях ніхто не хотів виглядати так, ніби відвертається від України.

Питання: якщо система працювала правильно, чому "незалежна" рада не змогла захистити ефективного менеджера? Якщо система не працювала — чому західні донори продовжували її фінансувати?

Енергоатом: $100 мільйонів під "наглядом", якого не було

Поки Галущенко намагався захопити контроль над Укренерго, він просував план купівлі двох старих ядерних реакторів з Болгарії за $600 мільйонів. Західні донори критикували, але гроші продовжували надходити.

Саме в цей час уряд затверджував першу наглядову раду Енергоатому. Тім Стоун, британський бізнесмен, планував замовити перевірку проекту.

Але владa затримувала контракти з радою рік. Офіційно — суперечки щодо оплати. Фактично — щоб рада не могла діяти.

Поки рада була заблокована, за словами антикорупційних слідчих, відбувалася схема відкатів на $100 мільйонів. Підрядники мали платити до 15%.

Питання до NYT: а де були західні донори протягом цього року? Чому ЄБРР, Світовий банк, ЄС продовжували фінансувати Енергоатом без функціонуючої ради?

12 грудня 2024 року — через рік після того, як рада мала почати працювати — посли США та Великої Британії нарешті написали листа з вимогою сформувати раду.

Коли Україна нарешті завершила формування ради в січні 2025, місце Стоуна залишилося порожнім. Рада виявилася безсилою.

Вісім осіб, включно з колишнім бізнес-партнером Зеленського, обвинувачуються у розкраданні, відмиванні грошей та незаконному збагаченні.

Агентство оборонних закупівель: переписування правил перед грою

Більш ніж через рік після початку війни, після скандалу з завищеними контрактами, донори наполягли створити незалежне агентство.

З моменту запуску (січень 2024) агентство витратило щонайменше $1 мільярд європейських грошей або з неповною наглядовою радою, або без неї взагалі.

Марина Безрукова, перша керівниця, каже: відсутність ради зробила її вразливою до тиску. Міноборони тиснуло схвалити сумнівні контракти, включно з контрактом на мінометні снаряди, багато з яких не спрацьовували.

Коли нарешті зібралася рада (грудень 2024), напередодні першого засідання Міноборони переписало статут, надавши собі повноваження звільняти керівництво.

Рада протестувала і продовжила контракт Безрукової. Адміністрація звільнила двох урядових членів ради, позбавивши її кворуму. Безрукову звільнили.

"Наглядові ради — просто вітрина", — каже Безрукова.

Головне питання: чому західні донори нічого не робили?

NYT пише: "Європейські лідери роками приватно критикували, але неохоче толерували українську корупцію, вважаючи підтримку боротьби проти російського вторгнення найважливішою".

Крістіан Сюсе, спецпосланець Норвегії: "Нас турбує належне управління, але ми маємо прийняти цей ризик. Тому що це війна".

Стоп. Подивімося на цифри:

• Ukроборонпром з Абромавічусом (2019-2020): західні фонди фінансують
• Укренерго без функціонуючої ради (2021-2024): ЄБРР "заморожує нові платежі", але виконує поточні
• Енергоатом без ради рік (2023-2024): західне фінансування триває
• Агентство закупівель витрачає $1 млрд без ради (2024): європейські гроші надходять

Західні донори не тільки толерували корупцію. Вони активно фінансували систему, яка не мала механізмів контролю.

Horizon Capital: слон у кімнаті

NYT не згадує ключового гравця: Horizon Capital — американський фонд прямих інвестицій з $1.5 млрд активів, який працює в Україні з 2006 року.

Фонд підтримують:

• ЄБРР (European Bank for Reconstruction and Development)
• IFC (International Finance Corporation, частина Світового банку)
• DEG (німецька державна інвестиційна компанія)
• FMO (голландський державний банк розвитку)
• KfW Group (німецький державний банк)
• Western NIS Enterprise Fund (американський урядовий фонд)

Іншими словами — ті самі структури, які вимагали створення наглядових рад, є співінвесторами та партнерами приватного фонду, який інвестує в українські активи.

Конфлікт інтересів? Ні, це щось більше.

Наталі Яресько з Horizon Capital стала міністром фінансів. Айварас Абромавічус з East Capital став міністром економіки і створив систему наглядових рад. Марк Івашко з Horizon Capital сидів у наглядовій раді реформи держпідприємств.

У 2015 році Horizon Capital інвестував у Rozetka.ua — про що з гордістю повідомив у Twitter міністр економіки Абромавічус.

Це не реформа корпоративного управління. Це створення інфраструктури для контролю західного капіталу над українськими активами.

Що насправді не так з наглядовими радами

NYT звинувачує Зеленського в саботажі системи нагляду. Але питання інше: чи працювала ця система коли-небудь так, як обіцяли?

Подивімося на факти:

2015-2016: Створення системи

• Абромавічус (East Capital) запускає реформу
• Яресько (Horizon Capital) контролює фінанси
• ЄБРР, МФК, Світовий банк — одночасно інвестори Horizon Capital і "незалежні" контролери реформи
• Результат: наглядові ради створені

2016-2019: Епоха Порошенка

• Наглядові ради формально існують
• Корупція продовжується
• Західне фінансування триває
• Абромавічус у 2016 йде з уряду, скаржачись на... корупцію

2019-2022: Прихід Зеленського

• Зеленський намагається використати систему
• Призначає Абромавічуса в Укроборонпром (2019-2020)
• Через рік звільняє
• Західні донори критикують Зеленського за "політичне втручання"

2022-2025: Війна

• Наглядові ради або не функціонують, або блокуються
• Корупційні схеми на сотні мільйонів
• Західні донори продовжують фінансування
• NYT звинувачує Зеленського

Що не так з цією картиною?

Система, яка не працювала за Порошенка, не працювала за Зеленського, не працювала під час війни — чи була вона взагалі призначена для боротьби з корупцією?

Реальна функція наглядових рад

Якщо наглядові ради не боролися з корупцією, то що вони робили?

Варіант 1: Легітимація Наглядові ради створювали видимість контролю. Західні донори могли казати своїм платникам податків: "Ми контролюємо витрати через незалежні ради". Українська влада могла казати: "У нас є західний нагляд".

Фактично — ніхто нічого не контролював, але всі виглядали добре.

Варіант 2: Захоплення активів Наглядові ради давали західним структурам доступ до інформації про найбільші державні активи України — енергетику, ядерну галузь, оборонку. Не власність, але контроль над інформацією та процесом прийняття рішень.

У поєднанні з інвестиційними фондами типу Horizon Capital, які працюють у тих самих секторах, це створює ідеальні умови для майбутньої приватизації "на дружніх умовах".

Варіант 3: Точка впливу Наглядові ради — це інструмент тиску на українську владу. Коли треба — западні донори кажуть: "Ви порушуєте незалежність рад". Коли треба — мовчать, хоч рад немає взагалі.

Це не боротьба з корупцією. Це політичний важіль.

Провина Зеленського: він не знищив систему

Справжня провина Зеленського не в тому, що він "саботував" наглядові ради. Його провина в тому, що він не демонтував цю фальшиву систему публічно і відверто.

Замість того, щоб сказати: "Ця система не працює, ми будуємо нову", він грав за старими правилами. Блокував призначення, переписував статути, маневрував.

Результат: західні медіа типу NYT можуть звинуватити його в саботажі "доброї" системи. Хоча система ніколи не була доброю.

Зеленський мав:

1. Публічно показати, що наглядові ради за Порошенка не запобігли жодній корупційній схемі
2. Розкрити конфлікт інтересів між західними донорами та інвестиційними фондами
3. Запропонувати альтернативну систему прозорого контролю

Він цього не зробив. І тепер платить політичну ціну.

Висновок: The New York Times дивиться не туди

NYT звинувачує Зеленського в демонтажі системи нагляду. Але журналісти не задають головних питань:

Чому система, створена для боротьби з корупцією, не запобігла жодній схемі?

Чому західні донори продовжували фінансування навіть коли наглядових рад не було взагалі?

Чи є конфлікт інтересів, коли ті самі структури (ЄБРР, МФК, Світовий банк) одночасно "контролюють" реформи і інвестують в приватні фонди, які скуповують українські активи?

Чому систему створювали люди з західних інвестиційних фондів (Яресько з Horizon Capital, Абромавічус з East Capital), а не незалежні експерти з корпоративного управління?

Наглядові ради в Україні з самого початку були не інструментом боротьби з корупцією, а інструментом західного контролю над українськими державними активами. Вони виконували функцію легітимації для західних донорів і точки впливу на українську владу.

Коли система працювала "правильно" за Порошенка — корупція процвітала, але західні донори були задоволені.

Коли Зеленський спробував її обійти — корупція продовжувалася, але західні донори обурилися.

Зеленський винен. Але не в тому, в чому його звинувачує NYT.

Він винен у тому, що не мав політичної волі публічно назвати речі своїми іменами і побудувати справжню систему контролю замість фальшивої, яку йому залишив Порошенко.

А The New York Times, схоже, пише не розслідування, а PR-кампанію для тих самих західних структур, які створили цю систему і продовжували її фінансувати навіть коли вона відверто не працювала.

Справжнє питання: кому вигідна ця публікація зараз, у грудні 2025 року?