Не піддавайтесь чужому впливу! Ви маєте своє Я і йдіть своїм шляхом! Гуртуйтесь і знайте, що УКРАЇНА це ВИ і ніхто інший!

Про Небесну Сотню знають усі. Нажаль навіть через сім років після загибелі Героїв Небесної Сотні справедливе покарання злочинці так і не понесли. Більш того робиться багато різноманітних спроб задля "знищення", "зачистки" місця злочину від доказів вбивства Героїв. А що відчувають рідні загиблих Героїв? Як їм живеться, коли за стільки років не відновлена справедливість?

В день День Народження Героя Небесної Сотні, козака 4 козацької сотні Майдану Максима Шимка, на Алеї Героїв Небесної Сотні зібрались побратими Героя і небайдужі люди для вшанування його пам'яті. Серед присутніх на заході був і Богдан Аксенин - син Героя Небесної Сотні Василя Аксенина.

Ми звернулись до Богдана з проханням поділиться своїми думками щодо вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні. Ось лише деякі "моменти" з розмови...

Богдан Аксенин: "Ця вулиця, ця алея є трагічним місцем. Але це і місце героїчного подвигу - подвигу людей, які стали не тільки за себе, але й за весь Народ, за своїх нащадків, за своїх предків.... Я починаю усвідомлювати весь обсяг їхнього подвигу напевно тільки зараз...І особливо, коли намагають стерти пам'ять про них.. хочуть ії знищити, тоді моя віра в це ще сильніше, тому що одразу видно хто є хто. Вони однозначно Герої. І коли проти них ідуть, а зараз виходить якщо зруйнувати місце злочину, якщо змінити цю вулицю, яка є знаковою не тільки для нашого десятиліття, століття... Я вважаю, що ії взагалі не варто змінювати, тому що вона є історичною.

Повинно бути розслідування. Люди повинні бути покарані. Вірніше нелюді - ті, які вчинили ці злочини - вони повинні бути покарані. Вони мають можливість оскаржити рішення суду, навіть якщо воно буде правильним. Вони мають на це право. Якщо знищити місце злочину, то вже ніщо не доведеш. Це буде просто інше місце...Мене це дуже лякає, особливо коли деяких злочинців вже відпустили. Це дуже задіває за душу...Зневіри звичайно немає. Все буде як потрібно. Але розпач звичайно є.... 

 Є люди, які не розуміють Майдану, тому що хробакам добре під землею і вони звідти не хочуть вилазити. Є люди, які не хочуть піднімати голову і їм добре з ярмом. Особливо болюче це було чути на самому початку (перший, другий рік)...Це взагалі збивало з ніг...Тепер я цим людям співчуваю, тому що це обмежені люди, яким нічого неважливо - ні їхня країна, ні самі вони, ні родичі, у них немає розуміння того, що сталось...Я не сприймаю думку цих людей.. Це просто запрограмовані на ненавість люди... 

Вони (Герої) далеко не планували вмирати, ніхто не хотів загинути. Їхня мета - вона неймовірно велика....

Хочу звернутись до моїх однолітків, до молодших, старших, до усіх, хто це буде дивитись! Не піддавайтесь чужому впливу! Ви маєте своє Я і йдіть своїм шляхом! Гуртуйтесь і знайте, що УКРАЇНА це ВИ і ніхто інший!" 

Дуже раджу подивитись повністю нашу розмову з Богданом. 

А наразі викладаємо статтю про Василя Аксенина....

"НЕБЕСНА СОТНЯ.... ВАСИЛЬ АКСЕНИН

52 РОКИ, РІЗНОРОБОЧИЙ, МІСТО ЧЕРНІВЦІ, ПОМЕР: 11 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ В ЛІКАРНІ У ПОЛЬЩІ ЧЕРЕЗ РАНИ, ОТРИМАНІ 20 ЛЮТОГО НА МАЙДАНІ

 «Іду в наступ», - сказав 20 лютого о сьомій ранку по мобільному чернівчанин Василь Аксенин дружині Тетяні. А вже десь о 12­-й після багатьох дзвінків, на які не було відповіді, взяла слухавку невідма жінка і сказала: «Ваш чоловік важко поранений, зараз на операційному столі у лікарні №18».

20 лютого на Інституцькій активіст побіг за беркутівцями, захищаючи собою беззахисних хлопців, коли вулицю почали обстрілювати. Сліпа куля наздогнала героя Небесної сотні попри те, що він називав «супербронею»: 10-ти ­кілограмовий бронежилет і залізну каску.

Шматок розпеченого заліза поцілив Аксенину у незахищену вузьку щілину на боці. Куля прошила чоловікові весь живіт, лишивши по собі рану розміром з кулак і калюжу крові.

Активний прихильник Євромайдану Аксенин востаннє рушив на Київ 18 лютого, лишень почувши, що коїться на Майдані. Утримати вдома його було неможливо. Більше того, від’їжджаючи, чоловік попередив: стояти під прапорами він наміру не має — буде там, де буде гаряче і де потребуватимуть його підмоги. Потому сів на рейсовий автобус Чернівці—Київ і вже наступного ранку стояв на барикадах. Там за кілька годин його поцілив снайпер.

Того жахливого дня побратимам вдалося витягти Аксенина з пекла, на який перетворилася Інститутська. Швидка доправила чоловіка до столичної лікарні. Через тиждень важко пораненого чернівчанина вивезли польським реанімобілем. Його супроводжувала дружина.

Травма була вкрай важкою. Снайперська куля пройшла через правий бік, пробила нутрощі, розтрощила таз і вийшла в ділянці куприка. Рана не гоїлася два тижні. Чоловік переніс складну і довгу операцію. Доглядати його у Польщу прилетіла дружина.

Довгих кілька тижнів після поранення Аксенина годували виключно через трубки й крапельниці. Справж­ ня картопля, яку нарешті в березні дозволили йому скуштувати лікарі і якою його турботливо нагодувала з ложки кохана Тетяна, здалася найсмачнішою у світі.

Після загоєння рани польські лікарі планували виготовити для українського пацієнта титановий тазовий суглоб. Та попри зусилля медиків та молитви рідних, герой Небесної сотні помер. 12 березня його виснажене серце зупинилося.

Рідні розказують: за життя у героя Небесної сотні було найбільш мирне у світі захоплення - він обожнював птахів. Пернаті жили у нього вдома. Він підбирав їх, поранених, на вулиці і виходжував. Про це його хобі знали усі сусіди і зносили до Аксениних усіх знедолених пташок.

Ховали героя усіма Чернівцями. Він лишив по собі двох синів: 24­-річного Юрія та 17-­річного Богдана. Старший, як і батько, був активістом Євромайдану. На його сторінці у соцмережі ВКонтакте великими літерами написане повстанське гасло: «Воля або смерть!»

Саме за волю своїх двох соколиків та за волю мільйонів чужих українських синів прийняв смерть герой Небесної сотні."