Олексій Гончар-Тороп не гасить борги, а реєстри показують активи його колишньої дружини
Поки кредитори роками ходять колами по виконавчих провадженнях, колишня дружина боржника Олексія Гончара, за даними відкритих реєстрів, володіє квартирою в Ірпені та корпоративними правами більш ніж у п'ятнадцяти товариствах, пише Диана Грабар.
Сама по собі ця історія читається як черговий сюжет про безсилля виконавчої служби. Суд виграли, рішення набрало законної сили, а грошей немає і не передбачається. Таких сюжетів в Україні тисячі. Але варто підставити до неї біографію боржника, і жанр змінюється. Це вже не розповідь про паперові перемоги кредиторів. Це розповідь про те, кого українська антикорупційна система роками використовувала як заявника, і що з цього вийшло в суді.
Біографія, яку описують джерела
Одразу застереження, без якого далі читати не варто. Все, що стосується російського періоду життя фігуранта, відомо не з офіційних документів українських органів, а з публічних тверджень колишнього прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Станіслава Броневицького з посиланням на джерела в антикорупційних органах. Ці дані офіційно не підтверджені, і подаються тут саме як твердження названого джерела.
Отже, за версією Броневицького, людина, відома сьогодні як Олексій Гончар, народилася в Росії під прізвищем Карпенко. У 2002 році, як стверджує джерело, її було засуджено в Росії до шести років позбавлення волі за епізодами шахрайства, строк відбуто до 2006 року. У 2010 році прізвище Карпенко змінено на Гончар. З 2012 року, знову ж таки за даними джерела, ця особа перебуває в розшуку в Росії за частиною четвертою статті 159 Кримінального кодексу РФ.
Українська частина хронології вже спирається на реєстрові дії. У 2014 році прізвище Гончар змінено на Шевченко, у 2015 році Шевченко змінено назад на Гончар. Змінювалося й ім'я, з Олексія на Михайла і потім у зворотному напрямку. У матеріалах різних проваджень ця сама особа фігурує також як Тороп, в окремих публікаціях згадується варіант Топор. Про наявність у нього паспорта Російської Федерації повідомляють ті самі джерела в правоохоронних органах, офіційного підтвердження цій інформації немає.
Крім того, за наявною інформацією, сам Гончар є обвинуваченим у кримінальних провадженнях за статтею 190 Кримінального кодексу України. Нагадаємо очевидне, але принципове: обвинувачення не є вироком, і до набрання законної сили обвинувальним вироком суду особа вважається невинуватою.
Питання, яке з цього випливає, адресоване не фігуранту. Воно адресоване тим, хто роками працював із ним як із заявником. Чи перевірялася ця біографія перед тим, як будувати на показаннях цієї людини резонансні справи?
Що встановив суд
А ось тут закінчуються джерела і починаються судові рішення, тобто та частина історії, яку вже не треба нікому доводити.
Ім'я Гончара пов'язують із кількома гучними антикорупційними провадженнями. У справі голови Державної судової адміністрації Олексія Сальнікова детективи зафіксували передачу 7,5 тисячі доларів, Сальніков отримав три роки. У справі колишнього голови Верховного Суду Всеволода Князєва контакту не сталося. Була також спроба, яка закінчилася для обвинувачення повним провалом.
Йдеться про справу першого заступника голови Дніпропетровської ОВА Володимира Орлова. У ній Гончар діяв нібито від імені та в інтересах приватного товариства, яке начебто прагнуло орендувати 19 гектарів лісу. У судовому засіданні з'ясувалося, що товариство не уповноважувало його на спілкування з Орловим, а довіреність, видана на його ім'я, за висновком суду є по суті підробленим документом. Експертиза встановила, що спонукання до прийняття пропозиції містилося у висловлюваннях заявника, а не в словах чиновника. Вищий антикорупційний суд визнав це провокацією і виправдав Орлова.
Це вже не оціночне судження журналіста і не твердження анонімного джерела. Це зміст судового рішення. І саме тому справа Орлова є найважливішим документом у всій цій історії: український суд офіційно встановив, що обвинувачення будувалося на провокації з боку заявника.
Є ще одна обставина з матеріалів цієї справи. Під час операцій проти Орлова і Сальнікова Гончар перебував під цілодобовим домашнім арештом з електронним браслетом, а дані білінгу телефона свідчили про вільне пересування Києвом і областю. Сторона обвинувачення пояснювала це співпрацею зі слідством. Автор цих рядків має право на власну оцінку такого пояснення, і оцінка ця далека від захопленої.
Борги, служба і затримання
Паралельно з цією публічною історією існує інша, суто цивільна. За інформацією з матеріалів судових справ, Олексій Гончар є боржником за низкою судових рішень, які перебувають на примусовому виконанні, і борги залишаються непогашеними. Щонайменше про один із них повідомляли медіа: близько 22 мільйонів гривень перед колишнім депутатом Миколаївської міської ради.
У судах Гончар повідомляє, що проходить військову службу у лавах Збройних сил України, і використовує цю обставину як підставу для участі у процесах у спеціальному порядку або для відкладення окремих процесуальних дій. Це його законне право, і жодних претензій сама по собі така заява не викликає.
Питання виникає з іншого. 12 серпня, за повідомленням Броневицького, яке потім поширили українські медіа, співробітники Департаменту військової контррозвідки СБУ затримали Олексія Гончара в центрі Києва. За оприлюдненою версією, його підозрюють у перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань, в окремих публікаціях згадується частина перша статті 114-1 Кримінального кодексу. Йдеться, за тією ж версією, про організацію за грошову винагороду фіктивного працевлаштування військовозобов'язаних чоловіків на державне підприємство, яке за поданням ГУР отримало статус критично важливого. Називається сума у 8 тисяч доларів США за одну послугу і десять епізодів у справі. Повідомляється також про запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави.
Тут потрібне ще одне застереження, і воно не формальне. Ані СБУ, ані НАБУ інформацію про затримання і процесуальний статус Гончара публічно не підтверджували. Все викладене в цьому абзаці є переказом повідомлень медіа та названого джерела, а не встановленими фактами. Підозра не є доведеною виною. Якщо ця інформація буде спростована органами досудового розслідування, вона підлягає спростуванню і в цьому тексті.
Що показують реєстри
Тепер про майновий бік, і тут потрібна максимальна точність формулювань.
Витяг із Державного реєстру актів цивільного стану підтверджує, що Олексій Гончар і Ксенія Шевченко зареєстрували шлюб 5 листопада 2015 року, а розірвано його на підставі рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 9 травня 2023 року у справі №711/1631/23. Тобто подружжя перебувало в зареєстрованому шлюбі понад сім років.
За даними відкритих реєстрів, Ксенія Шевченко володіє квартирою в Ірпені та корпоративними правами у значній кількості українських товариств. У переліку понад десяток компаній: "Енергія Плюс", "БІ ДЖІ ЕС ПОРТ ОЙЛ", "Обл-Буд-Інвест", "Промбудінвестментс", "Фінбудконсалтинг", "Житлобудфінанс", "Укрбудконсалтинг", "Будфінінвест", "Граніт Інвестмент", "Солар Інвестмент", "Єврологістик-Центр", "МП", ТК "Унік", "Ангар-33", "Інвест Активіті". Частки коливаються від 25 до 50 відсотків, у низці товариств вона зазначена як кінцева бенефіціарна власниця. Сфери діяльності: будівництво, інвестиції, логістика, консалтинг.
І тепер найважливіше речення всього матеріалу.
Редакція не має жодних даних про те, що це майно належить Олексію Гончару, що воно набувалося за його кошти або що воно оформлене на Ксенію Шевченко з метою уникнення стягнення. Володіння майном і корпоративними правами є законним правом кожної особи. Ксенія Шевченко не є фігуранткою жодного з описаних вище кримінальних проваджень, і жодних претензій до неї в цьому тексті не висловлюється.
Але існує обставина, яка має суто процесуальне значення і жодним чином не є звинуваченням. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, за загальним правилом статті 60 Сімейного кодексу є об'єктом права спільної сумісної власності. Тому у виконавчому провадженні щодо боржника обставини і час набуття такого майна можуть підлягати дослідженню, а частка боржника у спільній власності за певних умов може бути виділена за рішенням суду. Це не припущення про чиюсь недобросовісність. Це норма закону, яка або застосовується, або ні.
Звідси й питання, і воно адресоване державі, а не приватним особам. Чи досліджувались обставини і час набуття майна, набутого за період з листопада 2015 року по травень 2023 року, під час примусового виконання судових рішень щодо Гончара? Чи зверталися виконавці до суду з відповідними заявами? Чи заглядали вони взагалі далі поверхневої перевірки реєстрів на ім'я самого боржника?
Якщо досліджувались і підстав не знайшли, це вичерпна відповідь, і питання знімається. Якщо не досліджувались, то проблема не в конкретній родині, а в тому, що механізм стягнення в Україні працює рівно до тієї межі, за якою починається необхідність трохи попрацювати.
Чому ця історія важить більше, ніж один борг
Тепер про підсумок, який автор формулює як власне оціночне судження, і саме так його і слід сприймати.
Кредитори не отримали нічого. Судові рішення є, виконавчі провадження є, присуджені мільйони не сплачені. З погляду виконавчої служби боржник роками нічого не має.
Держава, натомість, витрачалася. На детективів, на оперативний супровід, на процесуальні поблажки заявнику, на справи, які потім розсипаються в суді разом із підробленими довіреностями. У випадку з Орловим держава профінансувала не викриття корупції, а виправдувальний вирок і апеляційну скаргу на власну провальну роботу. Це не оцінка, це арифметика.
І залишається питання, від якого антикорупційна система старанно відводить погляд. Інститут викривачів створювався як запобіжник проти корупції, а не як спосіб закривати показники. Хто саме і за яким принципом підбирав на роль ключового заявника людину, чия біографія, навіть у тій частині, яка підтверджена українськими реєстрами, складається з чотирьох прізвищ і двох імен? Чому за всі ці роки в жодного детектива не виникло бажання перевірити власного заявника так само ретельно, як перевіряли його опонентів? І скільки ще заяв, написаних цією рукою, зараз лежать у матеріалах чинних справ?
Ось на ці питання відповіді немає. І питання ці не до Ксенії Шевченко.
Матеріал ґрунтується на відкритих реєстрах, судових рішеннях та публічних повідомленнях медіа і названих джерел. Особи, згадані в тексті, мають право на відповідь, яка буде опублікована в повному обсязі.
