Парадокс московського сепаратизму: як імперський центр «вийшов із себе»

Перед вами історичний документ — Декларація про державний суверенітет РРФСР. Прийнята 12 червня 1990 року. Місце події — не Тбілісі, не Вільнюс, не Львів. Це Москва. Столиця, центр, серце, ядро, метрополія Радянського Союзу.

Саме вона, мати імперії, першою заявила:
«РРФСР є суверенна держава».

Отже, виходить, не окраїни розвалили Союз. Союз розпався зсередини, коли центр проголосив себе «самостійним».

Іронія полягає ось у чому:
Коли Литва оголосила про суверенітет — це назвали «відвертим сепаратизмом».
Коли Україна проголосувала за незалежність — це стало «зрадою».
А коли Москва заявила, що виходить із СРСР — це, виявляється, був «акт історичної відповідальності»!

Але це ще не кінець історії. Рухаймось далі, читаємо:

«Суверенітет РРФСР — природна і необхідна умова існування державності Росії...»

Дуже мило. Тобто, Росія набула державності в 1990 році? А 70 років до цього існувала не державність, а що? А майже 300 років до того — що саме проголосив Петро I, назвавши себе імператором? Чим було те утворення, яке існувало до 1990 року? Будівництво століття? Вахтовий табір? Чи просто фаза колективного рабства під брендом «СРСР», від якого надміру формалізованому суб’єкту треба було терміново відділитися?

Чи розумів Єльцин, що він проголосив у 1990 році не відокремлення, а появу Росії на світ?

А як же з традиціями?

Далі ще цікавіше. У документі про появу на мапі світу фактично нової держави — Росії, йдеться про «багатовікову історію» та «усталені традиції». Як це розуміти? Які саме? Традиції утримання колоній Москвою під чоботом? Чи традиція виходити зі створеної власноруч структури, коли каса порожня, а на всіх її не вистачає, тоді як їсти за всіх Москва звикла сама?

Але, знову ж таки, йдемо далі.

Запам’ятаймо:
Москва, центр радянської імперії, першою вийшла із Союзу. Не під тиском НАТО, не через санкції і не внаслідок «кольорової революції». А з власної ініціативи. Під оплески.

Тобто, перший і найуспішніший сепаратист СРСР — це не Прибалтика, не Кавказ і не Україна. Це РРФСР. Москва. 1990 рік.

І при цьому не варто забувати: Москва, виходячи, захопила все — від ядерного арсеналу до міжнародних представництв, оголосила себе «спадкоємицею» всього і вся, і почала звинувачувати інших у розвалі Союзу, який сама ж першою і покинула.
А вже потім почалася істерика: як це так — інші теж вирішили вийти?

Імперія, що проголосила незалежність від самої себе

Та анекдот на цьому не завершується. Прийнята 12 червня 1990 року Декларація про державний суверенітет РРФСР є унікальним історико-правовим феноменом. Уперше в новітній історії держава, яка фактично була основою імперської конструкції, проголосила незалежність від наддержавного утворення, в якому сама ж і домінувала.

РРФСР — ядро СРСР, адміністративний, військовий, ідеологічний і економічний центр — оголосила себе суверенною від тієї структури, яку контролювала і очолювала. Виник парадокс: імперія проголосила незалежність від самої себе, зберігши при цьому центр, ресурси, армію, дипломатичне представництво і міжнародну правосуб’єктність.

Якщо дотримуватись формальної логіки, акт суверенізації РРФСР є найбільшим сепаратистським жестом всієї радянської епохи. Ні Литва, ні Україна, ні Грузія — жодна з союзних республік не мала такого рівня інституційної влади, військової сили й контролю над ресурсами, як РРФСР на момент свого «виходу» зі складу СРСР.

Незалежність скасовується

Перші роки після ухвалення декларації свято 12 червня офіційно називалося «Днем незалежності Росії». Зокрема, саме так його означив президент Б. М. Єльцин у своєму телевізійному зверненні до громадян 11 червня 1993 року. Однак вже у 1997 році сам Єльцин запропонував змінити назву на «День Росії», що й було офіційно закріплено у 2002 році.

Чому?

Причини перейменування не були озвучені публічно, хоча вони очевидні для будь-кого, хто здатен відрізнити державне будівництво від риторичного камуфляжу.

Росія — в будь-якій її формі: Російська імперія, РРФСР чи СРСР — є формально федерацією, але по суті імперією. Імперія не може бути «незалежною» від самої себе. Вона може лише втратити зовнішні володіння, але суть її, центр управління та механізм підпорядкування залишаються. Москва у 1990 році не «здобула свободу», а переконфігурувала форму контролю, захопивши ключові вузли старої системи і назвавши це «суверенітетом».

Таким чином, якщо прибрати пропагандистський шар, декларація 1990 року — це не маніфест визволення, а риторична маскування трансформації імперської влади. Це те саме, що спробувати назвати в’язницю — санаторієм.

Суть в’язниці не змінилась. Вона просто змінила табличку над входом.

Саме тому, коли в Москві усвідомили: залишати у назві свята слово «незалежність» — небезпечно, його прибрали. Імперії не переносять слів: «незалежність» і «нація». Вони порушують для імперії незручний дискурс про право нації на суверенітет і самовизначення. Росія — не національна держава і не федерація. Вона була і залишається імперією в демократичному камуфляжі.

Та й від кого може бути незалежною імперія?

У результаті ми можемо спостерігати, як політична риторика відступила, і «День незалежності Імперії» перетворився на безликий «День Імперії» — без зрозумілої історії, без пояснень і без винних. День, коли головний наглядач вийшов із табору… прихопивши з собою ключі від усіх камер.

І це правда. Бо фактично в кожній республіці, що згодом здобула суверенітет, керівництво залишилось у руках людей, наближених до Кремля.

Готовий також зробити оформлену версію для публікації або додати візуальний супровід, якщо потрібно.