Переворот у Сербії: Як Росія розіграла сербську карту

Протягом усього XIX століття сербська політика визначалася протистоянням двох династій – Карагеоргієвичів і Обреновичів, які скидали та вбивали одне одного. У другій половині століття більшу частину влади утримували Обреновичі, за яких Сербія здобула незалежність від Османської імперії та отримала статус королівства. Однак вплив Росії на сербську еліту поступово зростав, і кульмінацією цього стало її втручання у події 1903 року.

Російський вплив на переворот 1903 року

Король Мілан I орієнтувався на Австро-Угорщину, тоді як Росія підтримувала Болгарію. У 1888 році Радикальна партія домоглася запровадження нової конституції, після чого Мілан передав трон своєму 12-річному синові Олександру. Однак фактичне управління країною продовжив здійснювати сам Мілан, який призначив себе головнокомандувачем армії.

На початку XX століття Сербія балансувала між Австро-Угорщиною та Росією, але ситуація змінилася, коли у 1900 році Олександр одружився на фрейліні своєї матері Дразі Машин. Кампанія дезінформації вкорінила у свідомості сербів думку про те, що Драга – розпусна жінка з неблагородним походженням: її батько був нібито божевільним, мати – алкоголічкою, а сама вона – безплідна. Це спричинило різке невдоволення шлюбом у суспільстві, армії та серед правлячих кіл, створивши сприятливий ґрунт для перевороту.

У травні 1903 року сербські офіцери, завербовані та підготовлені російською розвідкою, організували змову проти короля. Вони увірвалися до палацу, підірвали двері динамітом і після довгих пошуків знайшли Олександра та Драгу. Короля і королеву жорстоко вбили: їх розстріляли, розрубали шаблями, а тіла викинули з вікна. Також були вбиті брати Драги, прем'єр-міністр і міністр оборони.

Російський журналіст В. Теплов описав ці події так:

"Серби покрили себе не лише ганьбою царевбивства, що саме по собі не допускає двозначностей, але й своїм по-справжньому звірячим поводженням із тілами вбитого ними королівського подружжя.
Після того, як Олександр і Драга впали, убивці продовжували стріляти в них і рубати їхні трупи шаблями. Короля вразили шістьма пострілами з револьвера і сорока ударами шаблі, а королеву – шістдесятьма трьома ударами шаблі та двома кулями.
Тіло королеви було майже повністю знівечене: груди відрізані, живіт розпоротий, щоки і руки порізані, особливо великі розрізи між пальцями – ймовірно, вона схопилася руками за шаблю, намагаючись захиститися, що, здається, спростовує думку лікарів, що вона загинула миттєво. Крім того, її тіло було вкрите численними синцями від ударів чоботами офіцерів.
Про інші наруги над тілом Драги я волію не говорити, настільки вони жахливі та огидні.
Коли вбивці вдосталь познущалися з беззахисних трупів, вони викинули їх з вікна у палацовий сад, причому тіло Драги було повністю оголеним."

Тіла короля і королеви ще кілька днів пролежали під вікнами палацу. Таким чином, династія Обреновичів припинила своє існування, а на престол зійшов Петро I Карагеоргієвич – ставленик Росії.

«Чорна рука» і російське фінансування

Після вбивства короля Сербія остаточно взяла курс на Росію. Карагеоргієвичі відновили свій вплив, а змовники з таємного товариства Чорна рука стали фаворитами правителів і продовжили нарощувати свою силу. Ця організація, що діяла в інтересах Росії, прагнула розширення сербської держави та об’єднання південнослов’янських народів у Велику Сербію – своєрідну Велику Росію балканського масштабу.

Цікаво, що головним куратором Чорної руки був полковник Драгутін Димитрієвич (Апис), який одночасно очолював сербську розвідку. Його завданням було проведення таємних операцій в інтересах Російської імперії, зокрема контроль над радикальними терористичними організаціями. Під його керівництвом була створена та підготовлена група Млада Босна, член якої згодом здійснив вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда.

Як Росія привела світ до війни

Ключовою подією, яка зробила війну неминучою, стало вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда у 1914 році. Напад організувала група Млада Босна, створена, навчена, озброєна та спрямована сербською розвідкою на російські гроші.

Сербською розвідкою керував полковник Димитрієвич, тісно пов’язаний із російським послом у Белграді Миколою Гартвігом. Саме Гартвіг передавав накази й фінансування терористам, забезпечуючи їх усім необхідним. Вбивство ерцгерцога було стратегічним кроком Москви: воно усувало лідера, який міг реформувати Австро-Угорщину на користь слов’ян і тим самим позбавити Росію впливу в регіоні.

Росія та сербські терористи

Фінансування сербських радикалів дозволяло Росії послаблювати Австро-Угорщину, не вступаючи у відкритий конфлікт. Руками місцевих екстремістів Москва розчищала шлях для майбутньої інтервенції. Намір ерцгерцога реформувати імперію залишав Росії мало шансів контролювати Балкани, тому його усунення стало неминучим.

Полковник Димитрієвич, отримавши від Гартвіга інструкції, негайно активізував сербські радикальні організації. Підготовка до замаху відбувалася за безпосередньої участі російських спецслужб. Росія усвідомлювала, що після вбивства Австро-Угорщина буде змушена почати війну, яка спровокує глобальний конфлікт, у якому Росія бачила себе переможницею.

Підсумки: Росія як ініціатор Першої світової війни

Сербія, не підозрюючи, що діє в інтересах Москви, виступала знаряддям у російській стратегії. Чорна рука і Млада Босна були не просто радикальними націоналістичними організаціями – вони були таємними інструментами російської політики. Убивство Франца Фердинанда стало приводом для світової війни, але її справжнім ініціатором була Росія, яка використала сербських радикалів, щоб втягнути Європу у глобальний конфлікт.

Війна не принесла Сербії незалежності – навпаки, вона призвела до катастрофічних наслідків. Росія, маніпулюючи сербськими націоналістами, також не досягла успіху, оскільки запущений нею ланцюг подій призвів до краху Російської імперії.