Порубаний хрест і закриті синагоги. 27 лютого 1861 року Росія втратила Варшаву

Цього дня студенти Школи образотворчих мистецтв і Медико-хірургічної академії вийшли на вулиці Варшави. Вони вимагали соціальних реформ та громадянських прав. Головна вимога була проста: звільнити тих, кого заарештували під час демонстрації 25 лютого, в річницю битви під Ольшинкою Грохівською.

У Старому Місті мітинг перетворився на релігійну процесію. На Краківському передмісті російські війська відкрили вогонь.

П'ятеро вбитих. Кравецький підмайстер Філіп Адамкевич. Гімназист Міхал Архіховіч. Робітник Кароль Брендель. Двоє землевласників з Сільськогосподарського товариства – Марцелі Павел Карчевський і Здзіслав Рутковський.

Шимон Катилла, очевидець, залишив свідчення. Його слова відтворюють механіку того, як імперія вбиває.

"Ми стали віч-на-віч перед кубанцями. З правого крила пролунала команда: 'в нагайки!' Почалася молотьба. Ми підняли комірі плащів, накрили ними голови й обличчя, відступили до криниці. За кілька хвилин поодинці пробрались на Краківське передмістя. Знову заспівали, перебуваючи за лавою кубанців. Козаки розвернули коней, галопом перекрили дорогу біля Бернардинського костелу".

Похоронна процесія виходить з храму. Попереду капуцини. Кубанці атакують. Нагайки свистять. Священники не відступають. Ідуть з хрестом попереду.

Раптом одне рамено хреста падає вниз. З тисячі грудей вириваються крики. Розбійники порубали хрест. На козаків сиплеться град льоду та каміння. Монахи відступають до костелу. Ординарець командира галопом їде з доповіддю до замку.

З'являється піхота. Перекриває площу перед костелом. Похорон виходить у супроводі одного священника та кількох осіб процесії. Піхота попереду процесії. Кубанці позаду. На вулиці лунають голоси: "Розбійники вбили людину в Старому Місті у понеділок і не дають йти за його похороном – ходімо!" За спинами кубанців знову рухається натовп.

Процесія в оточенні військових проходить повз фігуру Богоматері, навпроти будинку Мальча. В повітрі раптом луна залпу. Дзвін розбитого скла. Жахливі крики поранених.

Тіла вбитих перенесли до готелю "Європейський". Там якраз проходив з'їзд Сільськогосподарського товариства. Учасники несли варту біля трун. Боялись, що російська поліція викраде тіла.

Під час заворушень поліція й військо вдерлись на територію костелів, де ховались демонстранти. На знак протесту католицькі храми закрили. Рабин Ізаак Крамштик на знак солідарності з католиками наказав закрити всі варшавські синагоги.

Імперія стріляла в процесію. Рубала хрест. Штурмувала храми. Це не було помилкою чи перегином на місцях. Це була система. Система, яка вбивала тих, хто відмовлявся мовчати. Система, для якої релігійні символи не були святими, якщо стояли на шляху до покори.

27 лютого 1861 року Варшава показала, що буває, коли імперська влада зустрічається з людською гідністю. Нагайки, залпи, кров на снігу. П'ятеро вбитих. Сотні поранених. Порубаний хрест.

І закриті синагоги на знак солідарності з католиками. Бо люди розуміли просту річ: коли імперія стріляє в одних, вона стріляє в усіх.