Потенціал електронних публічних консультацій
Модель прийняття рішень органами місцевого самоврядування України дуже важко назвати бездоганною.
Чому?
Тому, що в рамках цієї моделі рішення найчастіше приймаються виходячи з компетенції органів влади або керуючись не завжди зрозумілими мотивами відповідальних осіб. І це вже не кажучи, що такі рішення частіше за все проблему не вирішують, а скоріше поглиблюють.
Партисипативне управління - це процес який завдяки залученню максимальної кількості або навіть всіх зацікавлених сторін дозволяє виробити більш прозоре, влучне, зважене та відповідальне рішення.
Прикладом партисипативного процесу прийняття рішень є Публічні консультації.
Публічні консультації являють собою процедуру можливість отримати відгук широкої громадськості стосовно наявної чи пропонованої політики, проекту закону або рішення.
Дуже важливо, що публічні консультації передбачають можливість двостороннього обміну інформацією, думками і пропозиціями між органами влади та громадськістю.
І ось що цікаво. Все те, що не дозволяє називати цей процес досконалим виступає перевагами процесу цифрових, онлайнових, чи як їх ще називають електронних публічних консультацій.
Електронні публічні консультації, завдяки можливості залучити в рази більшу аудиторію, та вислухати куди цікавіших та важливих пропозицій повинні стати навіть не частиною партисипативного процесу, а його найбільш логічним і виправданим варіантом реалізації. Зокрема навіть тому, що завдяки онлайн залученню громадян до партисипативного процесу прийняття рішень, можна буде долучити найбільш політично інертну, але не менш рушійну частину нашого суспільства - молодь.
Чим електронні консультації відрізняються від їх офлайнової версії?
По-перше, завдяки електронному способу збору пропозицій, ідей та зауважень громадян більша їх кількість взагалі може висловити свою думку.
По-друге, думка оформлена у вигляді електронної пропозиції дозволяє учаснику консультації більш влучно сформулювати, структурувати та обґрунтувати її.
По-третє електронне обговорення, дискусії, дебати виглядають більш сучасно, цивілізовано та більше відповідають вимогам часу.
Ну і як тут не звернути увагу на той факт, що завдяки електронному варіанту обговорення пропозиції на розгляд можна приймати кілька днів, тижнів, що надає можливість залучити більшу кількість бажаючих і ознайомитись з більшою кількістю пропозицій.
І це все не кажучи про той факт, що для участі в електронних публічних консультаціях вам зовсім непотрібно відволікатися від своєї основної роботи, їхати через все місто, тому, що ви отримаєте можливість розмістити свою пропозицію, прокоментувати або підтримати пропозицію інших учасників дистанційно, не виходячи з роботи, дому.
Достатньо багато плюсів - але процес розвитку ідеї електронних публічних консультацій в Україні і досі не отримав державного визнання та підтримки.
На сьогодні механізм проведення електронних консультацій в Україні регулюється пп. 16 та 17 “Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики”, затвердженого відповідною Постановою Кабміну аж 3 листопада 2010 року.
Але, не дивлячись на те, що документу вже дев’ятий рік, електронні консультації так і знайшли якогось більш-менш придатного для використання втілення.
Все, що ми сьогодні можемо знайти більше нагадує імітацію електронного волевиявлення.
Саме тому 8 листопада 2017 року Кабмін ухвалив Концепцію розвитку електронної демократії в Україні та план заходів щодо її реалізації.
Цей документ затверджує, що електронні консультації – це така форма публічних консультацій, що передбачає, оприлюднення проектів актів органів державної влади або питань, що потребують вирішення, для отримання пропозицій та зауважень.
У плані заходів на 2017-2018 роки, окремо зазначається важливість популяризації засобів електронної демократії, формування знань і навичок користування її інструментами, а також поширення практики використання інструментів електронного голосування та забезпечення розвитку та удосконалення електронної демократії на загальнодержавному та місцевому рівні.
Не дивлячись на той факт, що відповідальними за реалізацію цих заходів визначили Державне агентство з питань електронного урядування, Мін’юст та інші органи виконавчої влади. Фактично реалізацією цієї вкрай важливої програми повинні займатися органи місцевого самоврядування. В задачу ОМС входить створити підрубрику “Електронні консультації” у рубриці “Консультації з громадськістю” на своєму сайті.
Але, знову ж таки, реалізація таких інструментів можлива тільки тоді, коли на місцях існує інфраструктура. Коли у ОМС взагалі є те, що можна назвати сайтом.
А за цим у нас в державі і досі велика проблема.
Більшість органів місцевого самоврядування якщо і мають закріплену за окремим доменом сутність, що в уяві оточуючих може асоціюватися з сайтом, то і це можна сказати добре.
І це зовсім не гумор.
Шаблонні морально застарілі проекти з незрозумілою навігацією, відсутністю контактних даних, зі стрічкою новин яка обірвалась у тому ж році коли проект було створено, рясно обліплені рекламними банерами та посиланнями на інші проекти - площадки електронної демократії аж ніяк не сприяють бажанню громадськості стати частиною партисипативного процесу прийняття рішень.
І це вже я не кажу про проекти на яких взагалі можливо відшукати таке посилання, навіть якщо воно є.
Але відсутність інфраструктури для розвитку інструментів електронної демократії це не найбільша проблема.
Інструменту електронної публічної консультації не існує на жодній з платформ електронної демократії.
Реалізацію яку сьогодні називають е-консультацією можна порівняти з використанням парового двигуна в епоху електрокарів.
Де факто те, що ми бачимо це оприлюднення на сайті:
повідомлення про проведення консультації
стислий зміст пропозиції
опис зацікавлених сторін на які поширюється дія рішення
можливі наслідки; електронну адресу та строки подання пропозицій
номер телефону
дані про відповідальну особу
строк і спосіб оприлюднення результатів обговорення.
Після обробки інформації остаточне рішення оприлюднюється на офіційному ресурсі.
І де? В якому з цих кроків ми бачимо електронні інструменти? Як ці процеси автоматизовані, оцифровані?
Чи тільки у нас так погано? Як цю проблему вирішують у Європі?
Публічні е-консультації вже давно стали трендом в ЄС. Кількість проектів цифрової партиципації вражає і з кожним роком з'являються нові.
Іспанські Decidim та Concul, британський портал уряду gov.uk - пропонують громадянам своїх країн не просто ознайомитись з інформацією, але й долучитися до процесів участі.
І громадськість дійсно користується цими логічно побудованими та зібраними в єдиному інтерфейсі сервісами.
Так тільки на початок січня 2019 року на порталі уряду Великобританії було проведено близько 5 тисяч електронних консультацій з громадськістю!
Чому ми не бачимо такої зацікавленості громадськості в Україні?
Як свідчать дані опитувань:
9% українських громадян беруть участь у е-опитуваннях
6% взаємодіють з громадськими об’єднаннями та ініціативними групами
5% вступають у комунікацію із представниками органів місцевого самоврядування
4% користуються е-послугами.
І це можна сказати, дуже великі цифри для України. В реальності ситуація ще гірша.
Чому так?
Перший і найважливіший чинник який не сприяє росту участі громадськості в процесах партисипативного прийняття рішень - це відсутність такої можливості у громадян. Громадяни або взагалі не мають електронних інструментів впливу, або і думки не мають, що вони взагалі існують.
Другим чинником виступає той факт, що сьогодні у держави немає стратегічного плану з створення базової інфраструктури на базі якої можна було би розвивати електронну демократію.
Третім чинником виступає низька комп'ютерна грамотність. При чому не громадян, а саме посадовців на яких покладена відповідальність за реалізацію програми цифровізації сервісів муніципальної влади. На жаль переважна більшість з острахом відноситься до ідеї впровадження цифрових інструментів демократії, поза все тому, що розуміють як це може змінити звичний патріархальний лад життя.
Четвертий чинник - це корупція.
Посадовці бачать, що впровадження таких інструментів стане причиною скорочення штату чиновників. Бачать, що впровадження таких інструментів позбавить їх можливості і надалі проводити політику яка б найбільш сприяла створенню різної дохідності схем.
Вони розуміють, що дуже складно буде і надалі впроваджувати в життя рішення які вони приймали поза увагою громадськості, або завдяки участі своїх кишенькових представників громадської думки.
П'ятим чинником який заважає процесу розвитку електронної демократії на жаль знову таки виступає інфраструктурний фактор. Але у даному випадку з точки зору архітектури електронних сервісів. Вони і сьогодні створюються зовсім не виходячи з точки зору громадян. Рішення по створенню таких сервісів приймаються імперативно і обумовлені вони або низькою кваліфікацією осіб приймаючих рішення, або відсутністю у таких осіб розуміння процесів, які можна отримати тільки з практичного досвіду. Тільки теоретичних знань та бажання долучитись до процесу створення сервісів, на жаль, замало.
Що далі?
Електронна участь може цілком змінити життя в нашій країні, тому, що така форма участі більш приваблива для молодих людей, що дійсно вимагають змін, і щиро вітають будь-які інновації.
Регулярна участь громадян у процесі прийняття рішень, формуванні політик можливо навіть призведе до часткової втрати ролі політичних сил в нашій країні. А станеться це саме тому, що безпосередньо зацікавлені в процесі вирішення проблем та питань учасники будуть приймати в ньому участь. Громадяни, а не політики, які увесь цей час виконували роль посередників, нарешті отримають реальні повноваження та вплив.
Рішення прийняття яких буде сприяти громадськість найбільше відповідатимуть їх інтересам.
Прозорість та підзвітність процесів прийняття рішень позбавить корупціонерів можливості впливати на такі рішення.
Електронні консультації дозволять залучити всіх учасників процесу, а тому саме громадськість буде реально впливати на публічні рішення, і такі рішення проігнорувати вже не вдасться.
Тому, все, що нам сьогодні залишилось це шукати можливості такі рішення розробити та впровадити.
