Профанація паразитів

Здавалося б, усі знають елементарну істину: від перестановки доданків сума не змінюється. Це базова арифметика, яку вчать у початковій школі.

Але ніт.

Рік за роком вище керівництво країни старанно тасує колоду, пересаджує зручних паразитів з крісла в крісло, урочисто оголошує про "кадрове оновлення" — а потім щиро розводить руками, ніби не розуміючи, чому результат той самий. Нуль. Порожнеча. Імітація замість руху.

І це не випадковість. Це система. Система, що має назву — профанація.

Що таке профанація?

Буквально — осквернення святинь. Коли щось священне перетворюють на фарс, на декорацію, на порожню оболонку.

А фактично — це влада свадкових генералів. Клоунів у дорогих костюмах, які оголосили себе експертами посеред ще сумніших або менш нахабних за них невігласів. Сліпі поводирі сліпих. Голі королі, яких оточення старанно вдягає в неіснуючі шати.

Між невіглаством і профанацією — тонка, майже непомітна межа. Невіглас просто не знає. Профан — не знає, але вдає, що знає. І, що найгірше, вимагає, щоб інші визнали його знання. Він не вчиться — він імітує вченість. Не працює — імітує діяльність. Не керує — імітує керівництво.

Люди, наділені цими якостями, схильні викривляти істину, підлаштовувати реальність під себе. Вони не шукають правди — вони конструюють зручну брехню.

Чим вони оперують?

Арсенал профана завжди однаковий:

Історія чужих перемог. Вони завжди "були поруч", "брали участь", "долучалися". Ніколи — не робили самі. Але охоче приписують собі заслуги тих, хто справді працював.

Титулярник дутих звань. Президент фундації, голова асоціації, засновник ініціативи, член ради, експерт при комітеті. Купа слів, за якими — порожнеча. Організації, що існують лише на папері. Посади, що не передбачають жодної відповідальності.

Причетність як головний аргумент. "Я був на тій зустрічі". "Мене запрошували на ту конференцію". "Я особисто знайомий з..." Ніколи — "я зробив", завжди — "я був присутній".

Нескінченні популістські тиради. Вони готові говорити багато, про все і водночас ні про що. Потоки слів, що не несуть жодного сенсу. Промови, після яких неможливо пригадати жодної конкретної думки. Гасла замість програм. Обіцянки замість результатів.

У них немає глибоких знань — є лише глибока впевненість у власній значущості. Немає досвіду — є легенда про досвід. Немає досягнень — є презентація про досягнення.

Корисні вони чи шкідливі?

Як сказати. Чи корисна пліснява? Грибок? Паразити?

Паразит за визначенням не створює — він споживає. Він живе за рахунок організму-носія, висмоктуючи з нього соки. Він не робить внеску — він забирає.

Так само й ці люди. Вони живуть за рахунок інших, паразитуючи на чужій праці, зусиллях, мозках, досягненнях. Вони присвоюють результати чужої роботи. Вони монетизують чужу репутацію. Вони конвертують чуже довір'я у власний статус.

Вони безкорисні? Ні. Вони шкідливі.

Бо займають місця, на яких могли б бути компетентні люди. Бо витрачають ресурси, які могли б працювати на результат. Бо дискредитують саму ідею професіоналізму, перетворюючи експертизу на клоунаду.

І найстрашніше — вони відтворюють себе. Система, побудована профанами, відторгає справжніх фахівців і притягує таких самих імітаторів. Це ракова пухлина, що метастазує.

Чому вони досі існують?

Відповідь проста й болюча: тому що ми дозволяємо.

Вони живуть лише тому, що ми даємо їм жити. Ми киваємо на їхніх зібраннях. Ми ретвітимо їхні порожні заяви. Ми голосуємо за них, бо "немає альтернативи". Ми призначаємо їх, бо "свої" і "перевірені". Ми терпимо їх, бо "всі такі".

Паразит не може існувати без носія. Без нашої мовчазної згоди вся ця система імітації розсипається за один день.

Що тут додати?

Частіше мийте руки. Менше вірте порожнім словам. І ще менше — порожнім людям, які ці слова виголошують.

Бо профанація святинь починається з нашої готовності визнати клоуна за експерта.