Ярослав Юрчишин прирівняв анонімні Telegram-канали до зброї РФ

Голова парламентського комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин знову вийшов із діагнозом. Анонімні Telegram-канали, заявив він, сьогодні можуть співпрацювати з українською владою, а завтра - з Росією. Працюють за принципом "хто платить - з тим і дружать". А оскільки головний опонент України - Росія, то й фінансувати їх може саме вона. Особливо тривожно, додає Юрчишин, це виглядатиме у разі перемир'я і початку виборів, коли інформаційний вплив матиме критичне значення. Значення для кого? Для тих хто не має можливості перемогти через шалену кількість зловживань і звинувачень в корупції?

Логіка залізобетонна.

Молоток, сокира, кувалда

Молотком можна забити цвях. А можна розбити голову.

Сокирою можна нарубати дров - а можна вбити людину.

Кувалдою можна знести стіну - або зруйнувати чужу автівку.

І чому це цікаво жодному голові комітету не приходить у голову заборонити сокири, реєструвати власників молотків і вимагати ліцензію на кувалду? 

Тому що інструмент - це не намір.

Юрчишин бере анонімний Telegram-канал і робить з нього саме сокиру в руках вбивці - ще до того, як хтось когось зарубав. Анонімність сама по собі, у його логіці, перетворюється на потенційну зброю Росії. Не контент. Не фінансування. Не координація з ворогом. А сам факт того, що автор каналу не показав паспорта.

Кувалда анонімна. Молоток анонімний. Ніхто не веде реєстру власників сокир. Чомусь ніхто їх не заборонить?

Підміна суті ознакою

У Юрчишина класична маніпуляція. Він бере реальну проблему - непрозоре фінансування проросійських інформаційних мереж - і підміняє її ознаку (анонімність формату) замість суті (звідки гроші, який контент, з ким координація). Це як заборонити готівку, бо корупціонери беруть хабарі готівкою. 

Якщо застосувати його ж логіку послідовно, то першими під заборону мали б потрапити не анонімні канали, а зареєстровані ЗМІ. Бо це українські телеканали роками міняли власників і політичні позиції залежно від того, хто заходив на ринок.

Це газети отримували фінансування від олігархів і обслуговували їхні інтереси.

Це публічні політики говорять одне до виборів і інше після.

Принцип "хто платить - з тим працює" в нашій медіасистемі універсальний. Анонімність до нього не має жодного стосунку.

Реальна проблема - не в тому, що автор каналу ховає обличчя. Реальна проблема в тому, що в українському медіапросторі немає механізму розкриття фінансування, моніторингу координованих мереж і відповідальності за конкретний шкідливий контент. Саме це робить демократичний регулятор у ЄС через Digital Services Act. Не забороняє анонімність як таку, а вимагає прозорості там, де вона критична, і санкціонує конкретні порушення, а не сам факт існування формату.

Юрчишин же пропонує регуляторний ярлик замість регуляторного механізму. Бо ярлик клеїться швидко, а механізм треба будувати довго.

Чому анонімні канали взагалі з'явилися

Тут і починається найцікавіше. Юрчишин ставить діагноз симптому, але мовчить про причину. Чому в Україні незалежні ЗМІ існують саме в анонімному форматі - без юридичної особи, без редакції, без офіційного власника? Не тому, що так зручніше продаватися Москві. А тому, що з юридичною особою і відкритим обличчям незалежне видання сьогодні має два варіанти: або його клеймлять проросійським за першу незручну публікацію, або воно вмирає під тиском силовиків та юристів.

Грантові ЗМІ залежать від донорського порядку денного.

Олігархічні - від власника.

Державне фінансування суспільного мовника - від виконавчої влади.

Рекламний ринок - від тих самих олігархів.

Тому анонімний канал без юрособи - це не вибір на користь зловживань. Це остання ніша, де журналіст може писати про корупцію в Міноборони і не отримати наступного дня позов на сто мільйонів від ображеного корупціонера.

Виходить парадокс. Держава десятиліттями вибудовувала систему, в якій незалежна журналістика з відкритим обличчям незахищена. А тепер голова комітету з питань свободи слова приходить і дивується: чому це в нас виросли анонімні канали без редакційної відповідальності? Заборонімо їх.

Які питання Юрчишин мав би ставити

Якщо ти справді переймаєшся ризиками інформаційної війни напередодні виборів - починай не з анонімних каналів. Починай з того, чому в Україні досі немає публічного фінансування суспільного мовлення, незалежного від виконавчої влади.

Чому немає податкових стимулів для локальної незалежної преси?

Чому РНБО блокує медіаресурси без суду і пояснень - і цей інструмент давно використовується не лише проти ворожих, а й проти незручних?

Чому журналісти-розслідувачі, які критикують Банкову, отримують ярлик "дестабілізаторів" швидше, ніж ті, хто реально роками працює на Москву?

Найбільший ризик для майбутніх виборів - це не анонімний канал з десятьма тисячами підписників. Це медіамонополія, яка вже зараз формує порядок денний, вирішує, кого вважати патріотом, а кого агентом, і виштовхує з простору будь-який голос, що не вписується у затверджену лінію. Анонімні канали виникли як реакція на цю монополію. Вони - симптом, а не хвороба.

Ампутація голови як метод лікування

Юрчишин лікує пацієнта ампутацією голови. Болить - відріжемо. Кашляє - відріжемо. Кричить про корупцію в Міноборони - 100% відріжемо.

А правильне питання - як врятувати пацієнта.

Як зробити так, щоб незалежна журналістика могла жити без крапельниці грантового або державного фінансування?

Як збудувати рекламний ринок, не контрольований двома-трьома гравцями? 

Як створити правовий захист редакцій, які пишуть про можновладців? 

Як забезпечити прозорість фінансування медіа без перетворення цього інструменту на дубинку проти незручних?

Це довга робота. Складна. Потребує політичної волі, фаховості і зачіпає інтереси людей, які сидять поруч чи над Юрчишиним у тому самому парламенті.

Але ж заборонити анонімні канали - швидко. Ефектно. І нікому з потрібних людей не наступає на ногу.

Сова натягнута. Глобус витримав. Питання тільки - чому досі жива українська незалежна журналістика?