Приватизація ОГХК: У народу України цинічно вкрали стратегічний ресурс

Антимонопольний комітет України погодив придбання "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії" азербайджанським інвестором завершуючи приватизацію ОГХК. "Цемін Україна", як частина Neqsol Holding, отримала контрольний пакет акцій ОГХК, надаючи інвестору контроль над підприємством. "Цемін Україна" є частиною Neqsol Holding, який повністю належить громадянинові Азербайджану Насібу Хасанову.

Право на покупку минулого року він отримав на приватизаційному аукціоні. До скарбниці нібито має вирушити 3,94 млрд грн.

Схеми, що не змінюються

Історія титанової галузі України — це дзеркало національної драми: як надра й рента, які мали б стати основою національного добробуту, десятиліттями працюють на кланову вигоду. Найбільший виробник титанового концентрату в Європі — Об'єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК) — за останнє десятиліття пройшов усі фази класичного дерибану: від олігархічної монополії через фіктивну державність до контрольованої приватизації. ОГХК — ідеальний зразок того, як “державне” стає безхозним, а згодом — годівницею олігархів. Найчастіше російських.

Кому належить титановий ресурс?

З 2004 до 2014 року контроль над ключовими титанодобувними комбінатами — Іршанським ГОК та Вільногірським ГМК — належав Group DF Дмитра Фірташа, який за мовчазної згоди влади орендував їх майже на десятиліття. Саме тоді Україна втратила більшість прямих доходів від титану: ані реальної звітності, ані податків, ані прозорих контрактів — лише тіньові “експорти”, а реальні гроші йшли через офшори, прокладки, компанії-трейдери.

У 2014 році, після Революції Гідності, оренду не продовжили, комбінати повернулись державі у вигляді ОГХК. Здавалося б, історична справедливість відновлена: стратегічний ресурс повертається під контроль народу.

“Державне” як схема: золота пора і початок виведення

Перші роки ОГХК як держкомпанії справді виглядали оптимістично. В 2015–2016 роках компанія декларує рекордні прибутки:

• 2015: виручка — 1,167 млрд грн, чистий прибуток — 773 млн грн (рентабельність понад 66%)

• 2017: виручка — 2,77 млрд грн, прибуток — 443,7 млн грн (рентабельність 16%)
   

Але з 2017 року картина змінюється: виручка продовжує зростати, а чистий прибуток різко падає, а рентабельність падає майже до нуля.

Велика трансформація: політичний контекст і “обнулення” прибутку

2019-й - рік фундаментальної зміни не тільки у владі, а й у статусі державних активів. Саме цього року ОГХК раптово переходить у фазу “стагнації”, офіційна виручка понад 3,5 млрд грн, а чистий прибуток… НУЛЬ!

Чому? Формально — зростання витрат, зовнішні ринки, війна. Фактично — системна “оптимізація” вийшла на новий рівень: виведення прибутків через прокладки, трейдерів, фіктивний експорт, аутсорси і консультації.

Розрахунок втрат:
Якщо взяти середню рентабельність компанії в “здорові” роки (2015–2017, ≈41%), ОГХК у 2019 році мала б показати щонайменше 1,45 млрд грн чистого прибутку, а ніяк не нуль.

Цифри, які вас шокують. Скільки насправді вкрали?

• 2015 — компанія приносить 773 млн грн прибутку
• 2017 — прибуток уже 443,7 млн при виручці 2,77 млрд
• 2019 — виручка 3,5 млрд, прибуток 0
• 2021 — виручка 4,59 млрд, прибуток близько 0,2 млрд
• 2023 — виручка 1,95 млрд, збиток – 481 млн

Розрахунок втрат за стандартною рентабельністю показує: українці недоотримали понад 5 млрд грн лише за 2019–2023 роки. Але насправді все набагато гірше. 

У 2015 році компанія працювала чесно й показала реальну рентабельність. Вже у 2016 керівництво прийшло до тями, і зрізало 2/3 прибутку при різкому зростанні виручки (до 4 млрд)!
Далі гірше — рентабельність летить донизу: по суті, крадуть усе, що можна, а в 2019—2023 роках прибуток “зникає” навіть формально. 

Гіпотетичні втрати для держави лише за цими роками — 14 327 млн грн.

Тобто понад 14 мільярдів гривень, які можна було б направити на армію, медицину чи освіту — просто “розчинилися”.

📈 Динаміка крадіжки

• 2015 — "чистий" старт, рентабельність 66%.
• 2016 — хтось "відкрив кран" і одразу прибрав 2 млрд прибутку.
• 2017-2018 — система працює у фазі “мінімізації податків”: виручка росте, прибуток падає.
• 2019-2023 — повний розгром: держава формально нічого не отримує, актив готується до "розпродажу".

🔍 Пояснення по роках

• 2015: Чесна звітність після повернення під контроль держави (або “не встигли” створити схеми).
• 2016: Фактичний старт “прокручування” — офіційна рентабельність падає в 4 рази, виручка виростає, а бюджет отримує копійки.
• 2017-2018: Повний контроль схем, нові “прокладки”, трейдери, частину грошей маскують під фіктивні витрати, частину — виводять на офшори.
• 2019-2021: “Політичний перелом” — рентабельність мізерна або нульова, підприємство “заганяють у збитки”, готуючи до приватизації.
• 2023: Фінал схеми — навіть збитки декларують офіційно, щоб виправдати низьку ціну на аукціоні.

Розрахунок загальної “крадіжки” (2016–2023):

• 2016: ~2 млрд грн
• 2017: ~1,4 млрд грн
• 2018: ~2 млрд грн
• 2019: ~2,3 млрд грн
• 2020: ~1,7 млрд грн
• 2021: ~2,8 млрд грн
• 2022: ~1,3 млрд грн
• 2023: ~1,8 млрд грн

СУМА: ≈ 14,3 млрд грн
Це без урахування сірого експорту, недоплачених рентних платежів, виведених валютних контрактів та “бонусів” менеджменту.

“Іноземний рятівник-інвестор” чи фасад для перерозподілу?

У грудні 2023 року Фонд держмайна виставляє знецінений ОГХК на аукціон. Переможець — один: ТОВ “Цемін Україна”, структура NEQSOL Holding з Азербайджану.

• Ціна продажу: 3,94 млрд грн
• Річна виручка у 2021-му: 4,59 млрд грн
• Реальна капіталізація активу з урахуванням залишків руд — у рази більша!

Схема пограбування: поетапно

1. Державна компанія формально володіє ресурсом.
2. Операційні витрати “роздуті” через афілійовані структури — ремонти, маркетинг, логістика по 3 ціни.
3. Експорт через трейдерів знижує офіційну ціну продажу
4. Різниця між реальною ціною і експортною лишається на офшорах.
5. Фінальна звітність показує або мізерний прибуток, або “збитки” — держава не отримує податків, а гроші “легалізуються” для приватних власників.

Цю схему підтверджують як журналістські розслідування Bihus.Info, 2022, так і аналіз контрактів, які роками залишались закритими для суспільства.

Фінальний акорд: приватизація під азербайджанським прапором

2024 рік. ОГХК урочисто продається “інвестору” — NEQSOL Holding (Азербайджан, власник Vodafone Україна). Формально — конкурсний аукціон. 

Фактично — єдиний учасник, мінімальна ціна (3,94 млрд грн, або навіть менше річної виручки за 2021-й), обіцянка “інвестицій” у 400 млн грн і повна відсутність реального контролю з боку держави.
Що цікаво, NEQSOL вже до цього “врятував” великий російський бізнес від націоналізації. Саме цей холдинг придбав Vodafone Україна у структури МТС/Євтушенкова (який наближений до Кремля), уникнувши націоналізації російського мобільного оператора в розпал війни.

Висновок: Україну пограбували у всіх на очах

Об'єднана гірничо-хімічна компанія — не просто титановий гігант. Це дзеркало системи, де:

• державна власність — лише фікція,
• прибуток — тимчасова кормова база для “обраних”,
• приватизація — фінальна стадія виведення стратегічного ресурсу з державного контролю.

Україну обікрали на очах у всіх. Від "державних реформ" залишились тільки зміна вивіски і нові офшорні адреси. Титанова імперія, яка могла би стати економічною опорою країни — перетворилась на джерело збагачення для “невидимих” хазяїв, які звикли грабувати під прикриттям красивих слів.

ОГХК — не просто стратегічний метал. Це історія про державу, яка завжди стає ширмою для приватної вигоди. В умовах війни, економічної кризи, боротьби за суб’єктність — ця історія має стати уроком для всіх, хто вірить у майбутнє України.

P.S. Це розслідування — не просто чергова “зрада” чи популізм. Це запит на відповідь: чи є в України майбутнє як незалежної, економічно життєздатної країни, якщо всі стратегічні активи працюють не на людей, а на мережі посередників? І якщо Україна хоче вижити не лише у війні, а й у світовій конкуренції, потрібна не приватизація як імітація реформи, а справжній контроль і повернення прибутків у бюджет.