Путін втратив найкращий шанс на мир

Дональд Трамп прийшов до влади з простим розумінням: будь-яка угода має бути взаємовигідною і, головне, виконуваною. Він не шукав моральних переможців чи героїв — він шукав партнерів, які вміють тримати слово. Путін здавався ідеальним кандидатом для такої угоди. Принаймні, на початку.

Угода, яка могла все змінити

План був елегантним у своїй простоті. Путін зупиняє наступ, лінія фронту фіксується, США поступово знімають санкції. Весною — формальний мир, який дає всім час на перепочинок. Трамп розумів: багатий агресор готовий заплатити за результат, навіть якщо доведеться зробити поступки.

Україну в цих розрахунках розглядали як об'єкт, а не суб'єкт переговорів. Жорстоко, але реалістично — саме так працює велика геополітика.

Путін спочатку схопився за пропозицію обома руками. Потріпаний війною, з економікою під санкціями, він розумів: краще синиця в руках, ніж журавель у небі. Але потім щось зламалося в його логіці.

Коли жадібність перемагає розум

Замість того, щоб зафіксувати досягнуте, Путін вирішив підняти ставки. Він попросив "ще трішки часу" — дійти до Дніпра. Обіцяв зробити це за два тижні. Звучало переконливо, особливо на тлі його попередніх "успіхів".

Трамп, як досвідчений бізнесмен, дав клієнту кредит довіри. США виконали свою частину угоди — зменшили військову допомогу Україні, пом'якшили риторику, створили інформаційний фон для майбутніх переговорів.

Путін своєї частини не виконав. Два тижні перетворилися на місяць, місяць — на два. Обіцяний "вихід до Дніпра" виявився черговою кремлівською фантазією.

Паралельна гра з Європою

Цікаво, що поки Трамп начебто "чекав" на Путіна, в Європі відбувалися дивовижні речі. Країни НАТО одна за одною підвищували оборонні витрати. Спочатку до 2%, потім до 3%, а нещодавно і до 5% ВВП.

Збіг? Навряд чи. Трамп завжди говорив: якщо європейці хочуть безпеки, нехай за неї платять. І що може краще змусити їх розкрити гаманці, як не "непередбачуваний" американський президент, який "флірує" з Путіном?

Коли на останньому саміті НАТО європейські лідери офіційно зобов'язалися витрачати 5% ВВП на оборону протягом наступних 10 років, Трамп отримав те, чого хотів. Європа стала платити за власну безпеку повною мірою.

Кінець терпіння

Спікер Палати представників Майк Джонсон озвучив те, що в Вашингтоні думали вже давно: "Путін продемонстрував небажання бути розумним і серйозно говорити про посередництво. Ми повинні послати йому сигнал".

Цей сигнал не забарився. Екстренний військовий пакет для України, нові санкції проти російських банків, закон PEACE Act — все це свідчить про кардинальну зміну підходу.

Трамп зрозумів головне: з Путіним неможливо домовлятися, бо він не розуміє мови договорів. Він розуміє тільки мову сили.

Віртуальні перемоги проти реальних поразок

Тим часом у Москві почалися дивні речі. Міністерство оборони регулярно рапортує про "масштабні операції" та "прориви", які ніхто не бачить. Останній приклад — "оточення Купянська", яке триває вже три тижні на папері, але не має жодних підтверджень у реальності.

Навіть російські військові блогери почали іронізувати: "Або ЗС РФ у повній інформаційній тиші здійснили прорив, або хтось воює суто віртуально". Коли власні пропагандисти сумніваються в успіхах — це діагноз.

Ціна помилки

Путін платить за свою недалекоглядність конкретними цифрами. 20 мільярдів євро витратив у першій половині 2025 року на військові потреби. На другу половину заклав 40 мільярдів — це 2% усього російського ВВП.

При цьому щоденні втрати сягають 1000-1500 осіб. І це не межа — прогнозують зростання до 3000+ осіб на день. Така собі "ефективність" російської військової машини.

Урок для майбутнього

Трамп завжди був і залишається бізнесменом. Він цінує чесні угоди і карає тих, хто їх порушує. Путін мав унікальний шанс домовитися з Америкою на вигідних для себе умовах. Замість цього він вирішив схитрувати.

Тепер замість дешевого миру він отримує дорогу війну. Замість поступового зняття санкцій — їх посилення. Замість партнерства з Трампом — його відкриту ворожість.

Можна було купити перемогу зі знижкою. Тепер доводиться оплачувати поразку за повною вартістю. Справедливо? Цілком. Ефективно? Безумовно.

Трамп просто нагадав старе правило бізнесу: хто не виконує договори, той не отримує нових пропозицій. А хто кидає партнерів, той залишається сам.

Російське керівництво досі сподівається, що може маніпулювати американськими політиками, як це робило раніше. Але Трамп — не професійний політик. Він — професійний бізнесмен. І в бізнесі репутація недобросовісного партнера коштує дорожче за будь-які амбіції.