Шринкфляція по-пушкінськи: як сонце російської поезії торгувало повітрям

У 1831 році Олександр Сергійович Пушкін здійснив маркетинговий прорив, до якого сучасним виробникам чіпсів і шоколадок ще рости й рости. У листі до видавця Петра Плетньова поет виклав сім заповідей того, що сьогодні економісти соромливо називають «шринкфляцією» — зменшення обсягу товару при збереженні ціни.

Тільки уявіть: поки Європа ще толком не знала, що таке промисловий капіталізм, російський геній уже розробив повноцінну стратегію з продажу повітря в книжковій палітурці.

Сім заповідей великого комбінатора

Ось що написав Пушкін Плетньову про видання «Повістей Бєлкіна»:

1) Як можна більше залишати білих місць, і як можна ширше розставляти рядки.

Геніально! Навіщо набивати сторінку текстом, коли можна продавати порожнечу? Сучасні виробники картопляних чіпсів, що заповнюють пакети на третину азотом «для збереження продукту», нервово курять осторонь.

2) На сторінці поміщати не більше 18-ти рядків.

Для порівняння: стандартна книжкова сторінка того часу вміщувала 25-30 рядків. Пушкін запропонував скоротити корисне навантаження на 40%. Це як якби ваша плитка шоколаду вагою 100 грамів раптом стала важити 60, але упаковка залишилася колишньою. Втім, саме це й відбувається.

3) Імена друкувати повні, напр. Іван Іванович Іванов, а не І. Ів. Ів—ъ. Те ж саме й про міста та села.

Роздування контенту за рахунок технічних деталей — прийом, який сучасні журналісти називають «лити воду». Пушкін називав це «видавничою стратегією».

4) Числа (окрім років) друкувати буквами.

«Три» займає набагато більше місця, ніж «3». Особливо якщо йдеться про число «сімдесят вісім». Олександр Сергійович розумів цінність горизонтального простору задовго до появи Twitter з його лімітом символів.

5) У казці «Смотритель» назвати гусара Мінським, і сим іменем замінити всюди.

Зірочки — це компактно. Повне ім'я «Мінський» — це обсяг. Проста математика видавничого бізнесу.

6) Смірдіну шепнути моє ім'я, з тим, щоб він перешепнув покупцям.

Анонімна публікація з натяками на авторство — класичний маркетинговий хід. Сьогодні це називається «вірусний маркетинг» і «створення ажіотажу». У 1831-му це називалося «шепнути Смірдіну».

7) З поважної публіки брати по 7-ми рублів, замість 10-ти — бо нині часи важкі, рекрутський набір і карантини.

Ось тут Пушкін проявив себе гуманістом. Він справді знизив ціну на 30% — що робить його чеснішим за сучасні корпорації, які зменшують упаковку на 20%, а ціну знижують на 5%, називаючи це «спеціальною пропозицією».

Постскриптум як вінець цинізму

Але справжній шедевр — у постскриптумі:

«Епіграфи друкувати перед самим початком казки, а заголовки казок на окремому аркуші (заради ширини)»

Заради ширини! Навіть не приховує. Окремий аркуш під назву. Це рівень «ми продаємо вам пляшку води, але чверть об'єму — це дно пляшки особливої форми, зате красиве».

Що Пушкін забув додати

На щастя, до деяких сучасних прийомів поет не додумався:

• Не запропонував друкувати кожну главу окремим томом («для зручності читача»)
• Не наполіг на збільшенні полів до абсурдних розмірів
• Не придумав вкладати в книгу рекламні проспекти, «що збільшують цінність видання»
• Не став продавати «розширене видання» з тими ж текстами, але з коментарями виду «тут автор використав кому»

Мораль сієї байки

Лист Пушкіна — це документальне свідчення того, що шринкфляція існувала задовго до появи самого терміну. Різниця лише в тому, що Олександр Сергійович був чесний: він прямо писав видавцю про свої наміри продавати повітря.

Сучасні виробники вважають за краще мовчати про те, що шоколадка «Марс» з 2008 року схудла з 62 до 50 грамів, батончик «Снікерс» скукожився з 58 до 50 грамів, а упаковка прального порошку навчилася вміщувати на 200 грамів менше при тих же зовнішніх габаритах.

Пушкін хоча б попереджав. А ще — знижував ціну, хоч і непропорційно.

Зрештою, Олександр Сергійович завершив свій лист філософськи:

«Думаю, що публіка буде беззаперечно платити цей помірний оброк і не примусить мене вживати суворих заходів. Головне: будемо живі й здорові...»

Будемо живі й здорові, купуючи чіпси, що на 60% складаються з повітря. Пушкін би схвалив. Хоча, швидше за все, написав би про це їдку епіграму.

P.S. «Повісті Бєлкіна» стали шедевром російської літератури. Що зайвий раз доводить: якщо контент справді хороший, публіка пробачить вам навіть 18 рядків на сторінці та заголовки на окремих аркушах. З шоколадками, на жаль, це правило не працює.