Ракетний удар 10.10.2022 став точкою відліку нової фази війни з Росією

Зміна в риториці та військовій тактиці Кремля, яку ми змогли відзначити 10 жовтня 2022 року, коли прицільні удари були нанесені по об'єктах громадянської інфраструктури і в Москві перестали відмовлятися від причетності до них, пов'язане з тим, що Путін втратив надію знайти прихильність українців і зрозумів, що воює з ним не Зеленський, а українська нація.

Агресивна фаза розпочата у лютому 24 навпаки мала зовсім інші завдання. 

Путін у 2022, як Сталін у 1941, щиро вірив, що жителі окупованої його армією країни, у нашому випадку України, будуть квітами вистилати їм шлях.

Вірив, а тому навіть якщо вогонь і вівся об'єктами інфраструктури, в Кремлі, коментували це як провокації ЗСУ і всіляко відхрещувалися від причетності до війни з українським народом. Пропагандисти стверджували, що Кремль веде війну з "бандами нацистів", а народ він якраз таки звільняє та оберігає.

Путін вірив, що народ обдурити, але не можна злити. Що ні в якому разі не можна позбавляти українців тепла та світла, бо вони тоді точно будуть проти російських агресорів.

А ще у Кремлі були впевнені, що вони швидко захоплять Україну і частина її інфраструктури швидко стане власністю чекістів-олігархів, як це було з підприємствами Криму, як це сталося із Запорізькою АЕС.

 

Невеликий відступ:

До речі, досить кумедно, але ніхто не хоче сьогодні згадувати, що Сталін з цікавістю поставився до новини про те, що німці почнуть війну 22 червня 1941 року. Він знав про цю дату, і думав, що його війська були готові зустріти ворога. Однак щось пішло не так.

Втім, все одно кілька днів "батько народів" чекав з фронту звісток про те, що німецька армія розбита, біжить, а "звільнені" румуни, угорці, словаки і вкотре поляки квітами встеляють їм шлях. Але… РСЧА була вщент розбита, а найбоєздатніші частини втекли від німецької махини. Попри свою 10-кратну перевагу буквально у всьому!

 

Але повернемося до подій сьогоднішнього, і до провалу “Гітлера сучасності” - Путіна.

Путін, як і Сталін, змусив себе повірити в п'ять міфів:

- українці - це такі ж росіяни лише норовливі та шкідливі;

- українці чекають не дочекаються дня, коли їх звільнять від свободи та незалежності;

- українська армія вирізана з картону і спалахне тільки піднеси до неї сірник;

- українці максимально лояльні до Росії і лише чекають на момент, щоб цю свою лояльність продемонструвати;

- правляча верхівка України та близькі до них особи втечуть за кордон за перших пострілів.

Насправді все виявилося значно зовсім близько не так.

Українська армія не просто дала відсіч, а кров'ю вмила наступні частини росіян. Уряд і з місця не зрушив, народ масово чинив і чинить шалений опір окупантам!

Путін місця собі не знаходив, але як міг, утримувався від популяризації ідеї війни з українським народом, хоч російська пропаганда щоразу верещала про винищувальну війну, про “зачистку” України від українців. А путінська армія звитяжно ґвалтувала дітей, найжорстокішим чином розправлялася з жінками та старими, бомбила і обстрілювала мирні міста.

Проте, Путін до жовтня вірив, що ось-ось станеться той дивовижний момент, коли український народ побачить у ньому батька свого і кинеться з розпростертими обіймами цілувати ступні його копит.

Але….

Не той народ для окупації обрав Путін.

Українці хоч і нація гетьманів, але не нація трусів та зрадників.

Народ став тією самою силою, яка перш за все чинила опір, підтримував армію всім, що міг, віддаючи останнє. Та й буквально кожен мешканець окупованих районів як міг, допомагав із координатами ЗСУ.

Загалом опір агресії не вписувалося на канву путінських вологих мрій про світове панування.

Тоді власне і вирішено було перейти до “ударів відплати”, нібито за Кримський міст.

Хоча жодного відношення ці удари до мосту та атаки на нього не мали. 

Атаку було заплановано на 8 жовтня, але українці вдарили першими, і втративши рівновагу Путін сів на своє улюблене місце

Іншими словами.

10 жовтня розпочався новий етап війни. Росія вже воює ні з вигаданими персонажами, ні з “нацистами”, і з народом. І хай пропагандисти розповідають про те, що армію України було розбито ще в березні і зараз проти чмобіків воюють війська НАТО, всі чудово розуміють, що російські раби їдуть на війну з українським народом!

Що український народ готовий вистояти і вистояти попри все. І всі ці жалюгідні потуги зі знищенням громадянської інфраструктури не розлютують людей більше, ніж вони злі на Росію зараз.

Рубікон пройдено і Карфаген неминуче впаде. Стрясаючи атомним металобрухтом або без нього.

Путінізм, як і Росія, доживають свої останні дні, б'ється в агонії, плюється ракетами, доводячи, що процес його загибелі буде непростим і не близьким.

Але що залишається зробити.

Вони хотіли війни? Вони її отримають.

Дивіться також

Україна Культура
Україна
19 грудня 2023
Кремль зусиллями Сімоньян Zиганув Зеленському! Інфоормаційна провокація