Релігія замість нації: як і чому Москва привласнила Русь?

Коли Кремль говорить про "тисячолітню російську державність", він посилається на 988 рік – хрещення Русі князем Володимиром. Але це не спадкоємність, а юридична фікція. 988 рік став для Москви тим, чим є рейдерське захоплення бренду для сучасної корпорації: формально легальним актом, що дозволяє привласнити чужу історію, репутацію та право на ім'я.

Насправді ж і самій "російській імперії", і російській мові як офіційній мові держави – близько 300 років. Московія виникла як периферійне князівство, що збагатилося за рахунок використання військового потенціалу Орди для панування над іншими руськими землями. Вона не успадкувала Русь – вона її окупувала, спотворила і перейменувала.

Релігія як замінник національності: рудимент, що не вмирає

До ХХ століття релігійна приналежність функціонувала як маркер національної ідентичності. Не було "французів" – були католики та гугеноти. Не було "османів" – були мусульмани та райя. Русь теж ідентифікувала себе через релігійне: "руський" що означало приналежність до "руського канону" християнської віри, на відміну від "грека", "латинянина" чи "бусурманина".

Але інші народи еволюціонували від релігійної до національної ідентичності. Французи, поляки, чехи, німці – всі пройшли цей шлях. Росія – ні. Вона застрягла в моделі середньовіччя, де віра замінює походження, а церква – визначає націю.

"Русский" у російському розумінні – це не етнос, а конфесійно-політична прошивка. Тому існують "русские татари", "русские євреї", "русские мусульмани" – оксюморони, які в логіці нормальної нації неможливі, але в логіці імперії природні. Бо "русский" тут означає не "народ", а "підданий московського царя".

Етнічний мусульманин = етнічний русский: симетрія абсурду

Термін "етнічний мусульманин" здається дивним, бо ісламу – релігія, а не етнос. Але з точки зору структури ідентичності він еквівалентний терміну "етнічний русский". Обidва позначають не релігійну практику, а культурно-історичну належність, де віра служить ядром ідентичності.

Різниця лише в механізмі:

Єврейство – це етнос, який створив релігію як інструмент самозбереження в діаспорі. Іудаїзм не створив євреїв – євреї створили іудаїзм. Релігія тут закріплює кров і пам'ять.

Русскість (московська) – це ідеологічний конструкт, створений церквою і владою на руїнах підкорених і поневолених націй та племен. Тут релігія не зберігає етнос, а витісняє та замінює його. Московське православ'я стало клеймом належності до імперії, а не до роду.

Мусульманство – інший випадок. В деяких регіонах (Чечня, Боснія, Туреччина) іслам став матрицею культурного етносу, але не етносом сам по собі. Релігія створює культурну ідентичність, але не передає кров.

Отже:

• у євреїв релігія – механізм самозбереження етносу;
• у росіян – механізм створення наднаціональної imperíйської лояльності;
• у мусульман – механізм культурної солідарності.

Зовні схоже, але по суті – три різні еволюційні лінії.

Рейдерство XIV століття: як митрополити розділили Русь

1299 року митрополит Максим переніс резиденцію з Києва до Володимира-на-Клязьмі. Формальна причина – монгольська навала. Справжня – жадібність. Київ не був зруйнований, і зберігав сакральний статус. Володимир, що лежав ближче до торгівельних магістралей (а згодом Москва) давав гроші, землі, привілеї.

1325 року митрополит Петро остаточно закріпився в Москві. Це був не релігійний, а економічний вибір: альянс з найбільш жадібним і жорстоким князівством, яке збагатилося на співпраці з Ордою. Церква обрала владу замість віри, гроші замість Христа.

1448 року московська церква в односторонньому порядку проголосила автокефалію, порвавши з Константинополем після Флорентійської унії. Це був церковний путч: Москва проголосила себе "Третім Римом" не тому, що мала на це право, а тому, що їй було вигідно це зробити.

XIV століття – це не трагедія розділення. Це епоха корупційного розпаду, коли ієрархи церкви розпродали духовну єдність за землі та золото. Московія купила собі сакральність, як купують торгову марку при банкрутстві.

Москва: паразитична модель, що заморожує розвиток

Росія не еволюціонувала від середньовічної моделі, бо еволюція їй невигідна. Вся її державність побудована на паразитуванні: спочатку на транзиті між Ордою та Європою, потім на підкоренні і поневоленні народів колоній, нині – на ресурсному видобутку.

Церква і держава в Росії – не інститути розвитку, а інститути контролю та видобутку. Вони не служать суспільству – вони його доять. Модернізація їм загрожує, бо:

1. Освічене суспільство важче грабувати – воно вимагає прав, прозорості, справедливості.
2. Секуляризація руйнує сакральність влади – без "божественного права" залишається тільки грубе насильство.
3. Національна ідентичність загрожує імперії – коли татарин чи якут усвідомлює себе нацією, а не "російським підданим", імперія розпадається.

Тому Росія свідомо зберігає архаїчну модель: православ'я як державну ідеологію, "русскість" як замінник нації, середньовічну риторику "Третього Риму" як легітимацію грабунку.

Вона не застрягла в розвитку випадково – вона заморожує себе свідомо, бо її державна машина живиться не створенням, а привласненням.

Мовна фальсифікація: як московська канцелярія вкрала руську мову

Руська мова Київської Русі – це жива, народна мова, найближча до сучасної української. Вона зберігала м'якість, балканські й слов'янські риси, природну поетичність усного мовлення.

Московія її не успадкувала – вона створила гібрид:

• церковнослов'янська (болгарська мова богослужіння) як синтаксична основа;
• фінсько-тюркські діалекти як фонетичний субстрат;
• канцелярський жаргон як функціональне призначення.

Московська мова формувалася не як засіб спілкування, а як інструмент наказу. Вона ніколи не була природним продовженням київської школи – її конструювали свідомо, як мову імперії, де слово означає не "думку", а "владу".

Сучасна російська мова – не спадкоємець руської, а колоніальний суржик держави, яка привласнила Русь і її мову.

Українська ж – прямий нащадок тієї живої, народної мови Русі, яка вижила поза владою і церквою. Вона зберегла органічність, поетичність, м'якість, які московський канцелярит втратив ще в XV столітті.

Отже:

• мова Русі стала українською;
• мова Московії стала російською;
• різниця між ними – не діалект, а розрив у самій ідентичності.

Підміна понять: "Київська Русь" як історична маніпуляція

Термін "Київська Русь" – винахід істориків XIX століття, створений для розрізнення "давньоруської" та "московської" держави. Але в джерелах XI–XIII століть ніякої "Київської Русі" не існувало – була просто Русь, без географічного уточнення.

Це була не держава у звичному розумінні, а цивілізація, заснована на християнізації 988 року. Хрещення стало фундаментом культурного і політичного простору Східної Європи. Київ, Галич, Чернігів – були центрами цієї Русі. Москва до цього не мала жодного відношення.

Коли Московія привласнила собі назву "Русь", вона вкрала не тільки історію, а й право на самоназвання. Українець – прямий спадкоємець русинської культури, мови та традиції. Москвин – продукт церковно-державної інженерії, спаяної зі слов'янських, фінських і тюркських елементів під контролем православної ідеології.

Русини – не міфичне відгалуження російського народу. Це і є справжня Русь, та, що існувала до московської фальсифікації.

Висновок: руськість як імперська технологія контролю

Московська "русскість" – це не про етнос чи націю, це імперська технологія контролю. Її головний трюк – видати підпорядкування за спорідненість.

Вона не еволюціонувала від середньовічної моделі "релігія = національність", бо їй це невигідно. Адже:

1. Національна держава вимагає розвитку – імперія живе грабунком колоній.
2. Нація вимагає рівності – імперія живе жорсткою ієрархією.
3. Секуляризація вимагає раціональності – імперія живе сакральністю насильства.

Справжня Русь залишилася там, де вона і виникла – в Києві. Москва ж досі намагається довести, що крадіжка імені робить її спадкоємицею.

Але історія, мова, культура – свідчать інакше. Україна – спадкоємець Русі. Росія – спадкоємець Орди, що вкрала руську символіку для легітимації грабунку.

І поки Москва не відмовиться від цієї фальсифікації, вона залишатиметься тим, чим завжди була: паразитичною системою, заснованою на привласненні чужої історії та експлуатації колоній.