Росія як криптоколонія: еволюція імперської залежності від Британії до США

У публічному дискурсі Росія часто постає як окремішня, самодостатня цивілізаційна модель — «особливий шлях», третя сила між Сходом і Заходом. Цей наратив, однак, вступає в суперечність з емпіричними спостереженнями за функціонуванням російської політичної, економічної та зовнішньої політики впродовж останніх трьох століть.

Метою цієї статті є реконструкція геополітичної траєкторії Росії з позицій її фактичної залежності від зовнішніх центрів сили — спершу Британської імперії, а згодом Сполучених Штатів Америки. Ключовим інструментом аналізу буде категорія криптоколоніальності — ситуації, коли держава зберігає формальний суверенітет, але де-факто виконує функції, вигідні метрополії, часто без прямого зовнішнього контролю.

Російська імперія та Британія: зовнішньополітична оркестровка

1. Фінансова та логістична інтеграція

У другій половині ХІХ століття Російська імперія дедалі більше фінансово залежала від європейських центрів капіталу. Лондон, поряд із Парижем, був ключовим джерелом позик для царського уряду. За даними досліджень М. Андерсона ("Public Debt and the Russian Empire, 1850–1914", 1994), до 1914 року близько 40% зовнішнього боргу Росії тримали британські або афілійовані банки.

На додаток, страхування торгівельного флоту, суднобудування, страхові компанії — все це виводило Росію в орбіту City of London. Відтак, зовнішньополітичні рішення Росії враховували інтереси британського фінансового капіталу, хоч і не завжди прямо.

2. Геополітична функція у «Великій грі»

Класична парадигма трактує Велику гру як протистояння Британії та Росії в Азії. Однак в останні десятиліття все більше істориків схиляються до думки, що Росія в багатьох випадках виконувала роль аутсорсера — вона захоплювала території (Туркестан, Бухара, Хіва), які Велика Британія не могла інкорпорувати без дипломатичних ускладнень.

Як зазначає Пітер Хопкірк у «The Great Game: On Secret Service in High Asia» (1990), розширення Росії на південь парадоксальним чином зміцнювало позиції Британії, дозволяючи їй аргументувати необхідність контролю над Індією та Перською затокою. Росія, фактично, виконувала чорнову роботу колоніального фронтиру.

3. Британська доктрина невтручання як механізм індульгенції

Відмова Лондона від втручання у внутрішні справи Російської імперії у ХІХ столітті часто подається як ознака поваги до суверенітету. Втім, у контексті колоніальної політики це радше свідчення самодостатності Росії як підрядника, що не потребує мікроменеджменту з боку метрополії. Це типова модель криптоколоніальності: формально — незалежність, по суті — виконання комплементарних функцій.

СРСР і США: трансформація залежності у біполярному світі

1. Індустріалізація як спільний проєкт

У 1920–1930-х роках радянська індустріалізація відбувалася за участі тисяч американських інженерів. Про це свідчать архівні матеріали, зокрема звіти Альберта Кана — архітектора Горьківського автозаводу (див. Kotkin, "Magnetic Mountain", 1995).

Це не була просто купівля технологій — це була глибока технологічна імплантація, яка перетворила СРСР на залежну ланку світового промислового ланцюга. Частка американських технологій у машинобудуванні, хімії, енергетиці СРСР була критичною.

2. Холодна війна як взаємовигідний симулякр

Звичний наратив представляє Холодну війну як глобальне протистояння. Проте з погляду політичної економії, це був механізм легітимації гіперінвестицій у американський ВПК та розгортання Pax Americana.

Президент США Гаррі Трумен відкрито заявляв у 1951 році: "Якби не корейська війна, ми б ніколи не отримали підтримку Конгресу для військових програм такого масштабу."

СРСР у цій логіці виконував роль антагоніста, який виправдовував витрати, розширення НАТО, а також контроль над західними демократіями через «загрозу зі Сходу».

3. Енергетична інтеграція і доларова петля

З 1970-х років СРСР став ключовим експортером газу до Європи, уклавши серію угод з компаніями Західної Німеччини. Газогін Уренгой–Помари–Ужгород будувався з залученням західних технологій і кредитів. Таким чином, СРСР був інтегрований у західну економічну систему як сировинний донор, а отже — функціонально колоніальна держава.

Показово, що навіть у пік Холодної війни США не наполягали на повному згортанні енергетичних зв'язків із СРСР, зберігаючи залежність європейських союзників від радянського газу.

4. Пострадянська капітуляція

У 1990-х роках більшість пострадянських еліт або емігрували, або інтегрувалися у західну фінансову систему. Діти членів Політбюро навчалися в США, активи переводилися у долари, приватизація супроводжувалася участю західних радників (Вашингтонський консенсус).

Висновок

Упродовж двох століть Росія демонструвала симптоми класичної криптоколонії: зовнішня демонстрація суверенітету при фактичному виконанні функцій, вигідних метрополії — спочатку Британії, згодом США. Відмовившись від повної інтеграції у світову політичну систему, Росія обрала шлях напівпериферії — з імперським фасадом та колоніальними функціями.

Ця подвійність і пояснює її постійну потребу у ворогах, війнах, символах та конфліктах — бо в умовах колоніальної функціональності суверенітет існує лише як спектакль.

Матеріал також доступний на платформах: Patreon, Medium, Subtrack.