"Росіяни" створюють ПІК, в той час як в Україні...
Країна з найстійкішою і найпотужнішою корупційною системою, держава де вся система управління це і є корупція, дійшла висновку, що державні корпорації та інститути не здатні справлятися з таким викликами як інформаційна війна.
Навіть у наскрізь корумпованому Кремлі, прийшли до розуміння, що чим ближче виконавець до держави, тим більше там корупції, і чим далі від держави, тим успішніше реалізуються проекти, а виконавці справляється із завданням.
Тому в Кремлі було прийнято рішення повторити успішний досвід Приватних Військових Компаній (ПВК), і за образом та створити Приватні Інформаційні Компанії (ЧВК), які мають займатися інформаційною когнітивною війною.
Все в цій новини чудово, крім того, що бюджети віддадуть не професіоналам та ентузіастам, а роздадуть друзям чекістам та олігархам.
Так, з тієї ж новини, нам стало відомо, що Потанін виконує особисте доручення Путіна щодо організації “чорної” піар-кампанії проти Заходу, яка націлена на дискредитацію західних санкцій та України.
Реалізація цієї кампанії ведеться не лише з Росії, а й за кордоном. Люди Потаніна проводять переговори з піар-агентствами та Приватними Розвідувальними Компаніями (ПРК) у Лондоні та Вашингтоні. Обговорюючи тези, стратегії, методи та інструменти атаки.
Таким чином Потанін підтверджує свою компетенцію та корисність режиму Путіна, паралельно виправдовуючи дозвіл купити "Яндекс".
ПІК Потаніна виявляє активність і в російському сегменті інтернету. Так у Телеграм з'явилася інформація, що його ПІК займалося дискредитацією переговорів Зеленського та Санду. Для створення певних настроїв у Молдові, в мережу було вкинуто наратив, що Президент Молдови схвалила план ЗСУ щодо звільнення окупованої російсько-фашистської частини Молдови, та ліквідацією контрабандного анклаву Росії – Придністров'я.
Атака була дуже вдалою. ПІК Потаніна продемонстрували, що вміють якісно підривати мізки, і вони мають достатньо інструментів для “розгону” фейків.
Що ж Україна? Що вона може протиставити ПІК?
Скажу чесно в Україні боятися віддавати будь-що до рук приватників. Брати із рук приватників не боятися. А ось давати – категорично ні. Що там не кажіть, а систему управління ми зберегли “совкову”.
Проте світ не стоїть на місці і не чекає на Україну.
Партисипація чи участь громадян країни у сприянні органам влади – тренд світових масштабів. Державні інститути, які працюють на благо людей, йдуть назустріч громадянським ініціативам, підтримуючи їх і доручаючи їм важливі завдання, якщо вони справляються з ними краще. Аналогічно і з приватним бізнесом.
Якщо це безпечно та вигідно, то бізнес отримує контракти та гроші.
З чим це пов'язано?
Успіх приватних чи громадських ініціатив перед державними обумовлений тим, що приватні компанії та ентузіасти - громадські діячі, у десятки разів легші на підйом, мобільні, мотивовані, працюють на результат, а держава, втім, як і багато грантових організацій працюють заради гарної презентації або грамотного звіту з освоєних бюджетних коштів.
Приватні компанії, якщо тендер проводиться по чесному, у рівних конкурентних умовах - дають нормальну ринкову ціну.
Державні концерни - завжди бюджети роздмухують, терміни зривають або затягують, результат, як правило, виходить дуже поганий.
Ентузіасти, волонтери, добровольці - громадські діячі роблять все безкоштовно, або своїм коштом, швидко і якомога якісніше.
Як бачите, виходить дивовижний феномен, чим менша зацікавленість у прибутку - тим вища самовіддача і ближче до ідеального, результат!
Але що важливіше за результат чи відповідальність?
За визначенням, громадські діячі безвідповідальні. І якщо з одного боку віддати всі проекти – громадським дітям, ідея шикарна. То на моменті, "а що з них взяти, якщо нічого не вийде" питання якось відвалюється саме собою.
Держструктури начебто як частина великого механізму відповідальні, але, на жаль, за фактом ні. Мало того, завданням держструктур ніколи не було отримати швидко кінцевий продукт, або рішення. У держструктур є інтерес перетворити будь-яку ініціативу на проблему, а її вирішення на вічний бізнес або максимально затягнутий процес, здатний годувати чиновників роками. А якщо цей процес дозволить створити ще й департамент чи ціле міністерство, то взагалі цей проект буде золотим і публічно висвітленим у всіх ЗМІ держави.
Комерційні ж або приватні підприємства зацікавлені у максимізації прибутку, та, дуже часто, у збереженні такої досі мало зрозумілої нам речі як репутація. Якщо, звичайно, вона у них є. Щодо відповідальності, то відповідаючи грошима, вони найвідповідальніші. Але не найдешевші.
Іншими словами, ухвалюючи рішення на рівні країни, якщо звичайно ми бажаємо їй добра, ми повинні зрозуміти:
Держава - за ідеєю, найвідповідальніший і найконтрольованіший підрядник, але за фактом взагалі ні. Чиновники бюрократи зацікавлені максимально витратити бюджетне фінансування, причому їм не важливий результат, їх цікавить процес. Тому можна сказати, що жоден чиновник ніяк не зацікавлений. Або навіть навпаки – результат не є метою його роботи.
Бізнес - відповідальний підрядник, але не на 100% підконтрольний, що діє в рамках договору, зацікавлений у максимізації свого прибутку, йому важливий результат, прописаний у договорі, оскільки він виступає гарантією оплати.
Ентузіасти - готові йти на будь-які жертви заради результату, але відповідальність їхня слабка риса. Вони можуть згорнути проект в один момент, просто через поганий настрій. Або зараження ідеєю іншого проекту. Натомість ціна у них найкраща.
Питання лояльності, відданості чи можливості продати результати ворогові – варто винести за дужки. Бо зрадити країну потенційно може будь-хто. І тут, дивлячись правді у вічі, треба зрозуміти, що держслужбовці цю першість виграють.
Навіщо такий довгий пасаж?
До того, що створювати державі такі проекти як ПІК треба, але не як годівниці для олігархів і не як держпрограми освоювання бюджетних чи грантових грошей.
Такі проекти мають відбуватися на межі партнерства всіх трьох структур, де держава – замовник, бізнес – підрядник, ентузіасти – виконавець.
Це ідеальна схема, яку у нас розглядати не будуть, зважаючи на те, що у нас у сфері контрпропаганди та інформаційної війни все й так добре!
Правда?
P.S. Хочеться згадати рівень бюрократії у державній та близько них структурах. Щоб отримати фінансування, треба:
Написати та затвердити методологію написання методології для написання технічного завдання написання технічного завдання.
За затвердженою методологією написати технічне завдання щодо написання технічного завдання.
За затвердженим технічним завданням написати технічне завдання проекту.
Після розгляду та затвердження всіх правок та бюджету братися до реалізації продукту.
Дивишся на це бюрократичне пекло і розумієш, чому в країні так все добре!
