"Русские" як колоніальна уніфікація: від підданства до фіктивної національної ідентичності

На відміну від всіх "титульних націй" Російської Імперії, СРСР або РФ, "русские" ніколи не мали офіційно визначеного суб’єкта федерації, жодної автономії, що носила б їхнє імʼя, ані власного культурно-інституційного центру поза самою Москвою.

Увесь апарат російського, а потім і радянського федералізму обслуговував принцип "національного самовизначення для нерусских", залишаючи "русских" у ролі мовчазної фонової маси — етнічно аморфної, правової несуб’єктної, політично інструментальної.

Це фактично доводить, що "русские" як нація, або народ ані в культурно-етнічному, ані політичному чи антропологічному сенсі, не існували.

Псевдоетнонім як інструмент асиміляції

Термін "русские" в московській політичній практиці виникає не як етнічне самоназвання, а як адміністративна категорія вірнопідданих Москві православних. З XVI–XVII ст. "русским" ставав не той, хто належав до певної нації чи культури, а той, хто приймав московський церковний устав і лояльність до московського царя.

У цьому сенсі "русскость" — це підданство, колоніальний статус, навʼязаний місцевим групам в обмін на обряд, службу й відмову від попередньої самості.

До цієї групи поступово вливались:

• словʼянські групи Півночі та Центру (вʼятичі, словени, кривичі),
• фіно-угорські племена (меря, весь, чудь, мокша),
• тюрки Поволжя й Уралу.

Результат — уніфікований правовий і культурний субстрат, якому московська держава дала назву, але не дозволила самосвідомість.

Відсутність «русских» у федеративній моделі

У 1918 році РСФСР була проголошена як федерація націй, однак уже з перших років більшовики почали активно формувати національні республіки для нерусских народів — башкирів, татар, удмуртів, калмиків, бурятів, комі, чеченців тощо. Усі вони отримали статус АССР, фінансування, школи, культурні товариства, а згодом навіть право на відокремлення (у Конституції СРСР 1924 та 1936 років).

Натомість  тільки "русские" залишились без території, що прямо суперечить декларованому принципу "рівноправності народів". За легендою їх нібито розчинили в адміністративній структурі країв, областей і губерній. Але за фактом - ні. Ні, бо розчиняти було нічого.

Жоден з 15 союзних суб’єктів, жодна автономія, жодне культурне самоврядування не було створено "русскими", або для "русских" як для етносу, за наявністю відсутності.

Рішення не надавати легенді підґрунтя не випадкове. Це свідоме колоніальне рішення, що унеможливлювало поставити під питання легітимність імперського центру.

Москва як метрополія, "русские" як маса підданих

У класичній імперії є поділ: метрополія, периферія і колоніальні народи. У випадку РСФСР:

• Москва = метрополія, що керує й репресує,
• автономії та республіки = периферії, яким дозволено обмежене етнокультурне самовираження,
• "русские" назва всіх аборигенів колоній, маса без форми, потрібна лише як:
  • мобілізаційний ресурс для війни,
  • трудовий резерв (раби).

Це формує унікальну політичну конструкцію — імперський народ без власної землі, без нації, без власного права на існування поза функцією.

Ідеологічна фікція: "державотворчий народ"

Найцинічніше - що впродовж усієї історії СРСР "русские" декларувались як державотворчий народ. Але це була ідеологічна фікція, яка не мала жодного юридичного або інституційного втілення.

Всі, хто вважав себе "русскими", фактично відмовлялись від права на субʼєктність, і були позбавлені національного представництва навіть у формі символічної АРСР.

"Русские" - побічний продукт асиміляції

В умовах постімперського занепаду (1990-ті) стало зрозуміло, що "русский народ" — це не результат етногенезу, а продукт дераціоналізованої політики уніфікації. Наявність безлічі "русских" регіональних ідентичностей (сибіряки, помори, донці, уральці, новгородці, казачество) - лише підтверджує, що термін "русский" функціонував як вивіска без внутрішнього змісту. А те, що в історіографії називають "русским народом", — це колоніально оформлена абстракція, створена Москвою для легітимації влади та контролю. Її головна функція - поглинати, асимілювати, уніфікувати та подавляти локальні національні ідентичності, залишаючи саму себе єдиним легітимним центром сили, історії та культури.