Суд у США зупинив політичну рекламу Трампа за державні гроші, в Україні це бюджетна програма
Кожна влада говорить із громадянами, і кожна влада хоче, щоб її слухали прихильно. Тому питання, де закінчується інформування і де починається агітація за себе, виникає в будь-якій державі, яка платить за власну комунікацію. Відповісти на нього абстрактно неможливо. Зате його можна перевірити простим тестом: що буде, якщо влада перейде цю межу, хто має право сказати "стоп" і скільки часу на це знадобиться. Сполучені Штати щойно провели такий тест у прямому ефірі. Україна його провести не може, і причина цікавіша за будь-яку американську сенсацію.
Почнімо з фактури. Наприкінці вересня 2026 року на американському телебаченні, у перервах футбольних трансляцій і в ефірі Saturday Night Live, з'явилися ролики з Дональдом Трампом. В одному глядачу показували досягнення адміністрації під похвалу очільника UFC Дейни Вайта, в іншому звучала патріотична промова президента, третій попереджав про комунізм, ще один розповідав про захоплення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро. Найпримітнішим виявився ролик під назвою "Final Battle", тобто "Останній бій": за аналізом юристів Biazzo Law, обидва позови наголошують, що він майже повторює рекламу з президентської кампанії Трампа 2024 року. Різниця була лише в останньому кадрі. Кожен ролик закінчувався написом "Paid for by the U.S. Government", тобто "Оплачено урядом США".
Звідки взялися гроші, з'ясувалося з урядових документів. Міністерство внутрішньої безпеки виділило на кампанію 20 мільйонів доларів через Службу митного і прикордонного контролю. Тобто це гроші, які Конгрес дав на охорону кордону, а точніше на рядок, що дозволяв фінансувати вшанування зусиль із прикордонної безпеки. Схема була швидкою: 19 вересня Адміністративно-бюджетне управління Білого дому збільшило розподіл коштів у цій категорії на 20 мільйонів, а вже наступного дня прикордонна служба уклала замовлення з рекламним агентством LMD Agency. За даними рекламних моніторингів, на які посилалися позивачі, до 7 жовтня ролики вийшли в ефір майже 14 тисяч разів і зібрали 1,39 мільярда показів. На момент втручання суду, як писав Law Commentary, з 20 мільйонів було витрачено близько 19.
Цікаво, що першими обурилися не лише демократи. Лідер республіканської більшості в Сенаті Джон Тюн публічно заперечив проти оплати таких роликів із державних коштів. Сам Трамп 5 жовтня назвав їх "позитивною промоцією для нашої Великої Америки" і пообіцяв, що надалі платитиме його політичний комітет MAGA Inc. Але повертати державі вже витрачене, за словами представника Білого дому, ніхто не планував. Отже, визнання проблеми в цьому жесті не було: президент просто переклав майбутні рахунки на інший гаманець, а минулі залишив платникам податків.
Далі запрацювала машина, яка в американській системі існує саме для таких випадків. 7 жовтня до федерального суду Південного округу Нью-Йорка звернулися організація Common Cause, профспілка SEIU Local 32BJ, її політичний комітет і Роберт Гантер, кандидат від демократів до сенату штату Алабама. Того ж дня Національний комітет Демократичної партії подав окремий позов до федерального суду в Вашингтоні, звинувативши Трампа в особистому керівництві кампанією. 9 жовтня свій позов подала ще й Демократична партія Вісконсину.
Міністерство юстиції захищалося двома аргументами. Перший: справа втратила сенс, бо кампанія і так закінчується в неділю, 11 жовтня. Другий: у позивачів немає права на позов. По суті, тобто про те, чи законно було витрачати прикордонні гроші на ролики з президентом, уряд на цьому етапі майже не сперечався. Суддя Дженніфер Рочон відкинула обидва аргументи. У неділю 11 жовтня о 18:45 набула чинності її тимчасова заборона: зупинено саме замовлення на рекламу і рішення про розподіл 20 мільйонів, заборонено далі використовувати, перераховувати чи витрачати ці кошти на ролики, наказано скасувати всі заплановані ефіри, включно з тими, що мали вийти того ж вечора, заборонено укладати нові чи продовжувати старі угоди. Дію заборони поширено й на рекламне агентство, а уряд зобов'язали протягом доби звітувати про виконання. Застави з позивачів суд не вимагав.
Юридична логіка рішення, викладена в мотивувальній частині 12 жовтня, тримається на двох нормах, і обидві варто знати українському юристу. Перша норма відома як Purpose Statute, тобто розділ 31 Зводу законів США, стаття 1301. Вона вимагає витрачати бюджетні гроші лише на ту мету, на яку їх виділив Конгрес. Суддя дослідила текст асигнування на прикордонну безпеку та історію його ухвалення і дійшла висновку, що національна телекампанія з президентом у кадрі, найімовірніше, з цією метою не пов'язана. Друга норма міститься в статті 718 закону про зведені асигнування на 2026 рік і забороняє витрачати державні кошти на неавторизовану публічність і пропаганду всередині країни. Для її тлумачення суд спирався на усталені підходи Рахункової палати США, яка давно розрізняє три види заборонених комунікацій: суто партійні, самовихваляльні та приховану пропаганду. Особливу вагу суддя надала саме "Останньому бою", бо ролик, змонтований для виборчого штабу, неможливо видати за роз'яснення урядової програми лише тому, що в кінці змінили підпис.
Не менш показовим є питання права на позов. Американський федеральний суд не розглядає справу лише тому, що хтось вважає дії влади незаконними: позивач мусить довести власну конкретну шкоду. Рочон визнала, що кандидат Гантер і профспілка таку шкоду довели, адже державні гроші працювали на їхніх політичних конкурентів. Тобто конкурентна шкода на виборах стала достатнім ключем, щоб відчинити двері суду.
Історія на цьому не скінчилася, і продовження теж повчальне. Позивачі зафіксували, що частина роликів вийшла в ефір уже 12 жовтня, після заборони. Юристи Міністерства юстиції в судових документах перепросили і пояснили, що деякі федеральні службовці побачили наказ лише вранці в понеділок. 14 жовтня суддя продовжила заборону до 8 листопада, тобто до дати після проміжних виборів 3 листопада, дозволила прискорений збір доказів і призначила розгляд питання про попередню заборону на 4 листопада. Остаточного рішення по суті ще немає, і справа у Вашингтоні рухається окремо. Але практичний результат уже досягнуто: до дня голосування ці ролики за державні гроші в ефір не повернуться.
Юридичний оглядач FOX 2 Detroit, мічиганський адвокат Ніл Рокінд, пояснив глядачам різницю на прикладі, зрозумілому кожному американцю. Соціальна реклама про ковід, психічне здоров'я чи ведмедик Смоукі, який закликає берегти ліс від пожеж, роками йде за державний кошт. Ці ролики ж звучали як реклама Трампа, і суддя, призначена ще президентом Байденом, з цим погодилася. Рокінд прогнозує, що до виборів ролики повернуться хіба що за гроші республіканців, MAGA чи політичних комітетів, а після виборів вони вже не матимуть тієї користі. Але найцінніша його думка стосується не Трампа. Кожен, хто розсуває межі, каже адвокат, отримує послідовника: наступна партія, наступний президент, наступний власник влади пробує зробити те саме. Ніхто ніколи не намагається взяти собі менше влади, ніж мав попередник. Тому рішення Рочон важливе не стільки як вирок цим роликам, скільки як попередження всім наступним: межа існує, і суд її бачить.
Тепер покладімо поруч українську ситуацію. Прямого аналога американських роликів у нас немає, і чесність вимагає це визнати: телемарафон "Єдині новини" не є персональною рекламою президента, а його прихильники мають аргументи. Голова профільного комітету Микита Потураєв, наприклад, доводить, що в країні, де більшість людей читає новини в Телеграмі, державі потрібні медіа з перевіреною інформацією. Але порівнювати варто не ролики, а механізм. Американська конструкція тримається на трьох замках: гроші прив'язані до мети, самопіар за державний кошт заборонений незалежно від виборчого календаря, а конкурент, якому це шкодить, має ключ до суду. Перевірмо кожен із цих замків в українському праві.
Перший замок, цільове призначення коштів, формально існує і в Україні. Бюджетний кодекс закріплює принцип цільового використання, а нецільове використання бюджетних коштів є злочином за статтею 210 Кримінального кодексу. Проте застосувати цей принцип до телемарафону неможливо, бо гроші на нього ніхто ні з чого не перекидав. Їх виділяє сам парламент, окремою бюджетною програмою, з назвою і сумою. На 2026 рік, за підрахунками LB.ua, на марафон заклали майже 740 мільйонів гривень, а загалом із 2022 року він коштував бюджету близько 3,19 мільярда. 6 жовтня 2026 року державне підприємство "Мультимедійна платформа іномовлення України" уклало з трьома телеканалами додаткові договори на 75,02 мільйона гривень, ще один на 25 мільйонів чекає підпису, і, як повідомляли "Букви" з посиланням на "Наші гроші", вартість контенту марафону лише за цей рік може сягнути 712,99 мільйона гривень. У доларах це сума того самого порядку, що й американські 20 мільйонів. Різниця в тому, що адміністрації Трампа довелося перекидати гроші з прикордонного рядка бюджету, а українському марафону гроші щороку відкрито голосує Верховна Рада. Там, де мета записана в самому законі про бюджет, американська Purpose Statute просто не має за що зачепитися.
Другий замок, заборона самопіару, в Україні не просто відсутній. Чинне право встановлює протилежне правило. Закон 1997 року "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" у статті 5 зобов'язує органи влади передбачати у своїх кошторисах витрати на висвітлення власної діяльності. Він дозволяє замовляти за бюджетні гроші спеціальні звіти й репортажі, прямі трансляції, систематичні теле- і радіопередачі, авторські матеріали роз'яснювального характеру. Американський суд питав, чи не є ролик самовихвалянням. Український закон такої категорії взагалі не знає: якщо матеріал розповідає про діяльність органу влади, оплатити його з бюджету не порушення, а обов'язок, закладений у кошторис.
Щоправда, у нас є власна заборона, схожа на американську. Стаття 57 Виборчого кодексу забороняє органам влади брати участь у передвиборній агітації і забороняє її фінансування органами влади, державними та комунальними підприємствами й установами. Але ця норма прив'язана до виборчого процесу: агітація як юридичне поняття існує лише в період від реєстрації кандидатів до дня тиші перед голосуванням. Під час воєнного стану вибори в Україні не проводяться, тож виборчого процесу немає, а отже, немає й агітації в юридичному сенсі. Усе, що влада говорить про себе в цей період, закон кваліфікує як висвітлення діяльності. Американська стаття 718 діє постійно, незалежно від того, чи балотується хтось. Варто нагадати, що Трамп у 2026 році сам кандидатом не був, і Білий дім саме на цьому будував захист. Американський суд дивився на зміст і час виходу роликів. Українська ж заборона спить, доки не оголошено вибори.
Третій замок, доступ до суду, в Україні влаштований так, що відчинити його ззовні майже неможливо. Адміністративне судочинство захищає порушені права самого позивача, а позов в інтересах суспільства загалом, так званий actio popularis, Верховний Суд послідовно не приймає. Конкурентна шкода кандидата, яка в Нью-Йорку стала підставою для заборони за чотири дні, в Україні поза виборчим процесом не має юридичного змісту, бо немає ні кандидатів, ні кампанії. Навіть ті, кому марафон завдав прямої і вимірюваної шкоди, програють. "5 канал", який 4 квітня 2022 року разом із "Прямим" та "Еспресо" вимкнули з цифрового ефіру Т2, оскаржив це відключення, але на початку лютого 2026 року Київський окружний адміністративний суд, як повідомляло 112.ua, у позові відмовив. Якщо телеканалу з ліцензією не вдалося, то що може виборець?
Залишаються інструменти, які в Україні замінюють суд, і саме вони найкраще показують різницю систем. У 2024 році Державна аудиторська служба на запит депутата Ярослава Юрчишина оцінила бюджетну програму марафону як "умовно ефективну", причому до цього запиту аудит програми навіть не планувався. Голова Рахункової палати Ольга Піщанська навесні 2024 року обіцяла перевірити цільове використання коштів на марафон, коли з'явиться можливість. Петиція 2024 року про перенаправлення грошей марафону на дрони для війська набрала 29 562 голоси, і прем'єр-міністр Денис Шмигаль відповів, що такий перерозподіл недоцільний. Нова петиція 2026 року нагадує уряду, що рішення РНБО від 18 березня 2022 року, на яке посилається Кабмін, жодної щорічної суми фінансування не встановлює. Європейська комісія в проєкті звіту, за даними Цензор.НЕТ, зауважила, що Україна продовжила фінансувати марафон попри зниження довіри й охоплень. А Національна поліція, як стверджує депутатка Ірина Геращенко, відкрила провадження щодо можливої цензури в марафоні. Тобто є аудит, є петиції, є критика Брюсселя, є навіть кримінальне провадження. Немає тільки одного: судді, який міг би за чотири дні сказати "зупинити" і чиє рішення виконали б навіть із вибаченнями за затримку.
Отже, різниця між двома країнами полягає не в тому, що американські судді сміливіші за українських. Американській судді було що застосовувати: асигнування з чітко прописаною метою, постійну заборону пропаганди за державний кошт і позивача, якого закон визнає потерпілим. Українському судді в аналогічній справі застосовувати нічого: гроші виділено цільово і саме на це, закон зобов'язує владу платити за висвітлення себе, єдина заборона чекає виборів, а громадянин до суду не допущений. Рокінд мав рацію, коли казав, що ніхто не бере собі менше влади, ніж мав попередник. Телемарафон, запущений у лютому 2022 року як тимчасовий антикризовий інструмент, на 2026 рік має окремий бюджетний рядок і жовтневе дофінансування. Юрчишин називає єдиною юридичною підставою його існування режим воєнного стану. Коли цей режим закінчиться, прокинеться і стаття 57 Виборчого кодексу. Але прокинеться вона в інформаційному просторі, який із 2022 року формувався за державні гроші, і жодна чинна норма не дозволяє нікому, крім самої влади, вирішувати, де в цьому просторі закінчується висвітлення і починається агітація.
