Трамп «мирить» РФ та Україну так само, як Рузвельт – Російську імперію та Японію

Сучасна геополітична ситуація разюче нагадує події початку XX століття, коли президент США Теодор Рузвельт виступив посередником у російсько-японській війні, переслідуючи при цьому виключно американські інтереси.

Дональд Трамп під час своєї передвиборчої кампанії висловлювався про свою миротворчу місію у російсько-українській війні. Однак, коли настав час діяти, все більше здавалося, що його підхід напрочуд схожий на рузвельтівський – зробити так, щоб обидві сторони були максимально виснажені, але залишалися у боротьбі.

🔥 «Нехай виснажують один одного»: основа стратегії Рузвельта

У березні 1904 року в розмові з німецьким послом Теодор Рузвельт чесно зізнався, що для США вигідно, аби Росія та Японія виснажували одна одну якомога сильніше, але при цьому після війни залишалася геополітична точка напруженості. Це дозволяло не лише утримувати обидві держави в стані постійної військової готовності, а й не давало їм можливості розширювати експансію в інших регіонах. Зокрема, Рузвельт сподівався, що Японія не становитиме загрози американським позиціям на Філіппінах.

До літа 1905 року обидві сторони війни були виснажені. Попри тріумф японського флоту у Цусімській битві, Токіо шукав можливості завершити конфлікт, оскільки зіткнувся з нестачею ресурсів, фінансів і боєприпасів. Аналогічно і російська економіка була підірвана війною.

🏛 Примус до миру

Це був той самий момент, коли Рузвельт вирішив втрутитися. Він надіслав вітальну телеграму Японії, демонструючи симпатії до її успіхів, а вже за кілька днів посол США в Росії Джордж Мейєр переконував імператора Миколу II, що продовження війни приречене на провал і може призвести до втрати всієї далекосхідної території імперії.

Однак навіть після підписання мирного договору ситуація залишалася напруженою. У Японії суспільство вибухнуло обуренням – у редакції газет хлинули гнівні листи, одна з них заявила, що «Комурі краще було б прийняти російське громадянство, ніж повертатися додому». Газети публікували новини про підписання миру в траурних рамках.

3 вересня 1905 року в Осаці відбулася масова демонстрація, метою якої було зірвати мирні переговори. Комурі надіслали телеграму з вимогою негайно скасувати угоду. Коли договір усе ж був підписаний, розлючений натовп підпалив резиденцію міністра внутрішніх справ. Комура зазнав переслідувань і був знятий з посади міністра закордонних справ.

Російський дипломат Сергій Вітте, який представляв царську Росію на мирних переговорах у США, був змушений йти на поступки. Японська делегація на чолі з Комурою Дзютаро вимагала не лише Південний Сахалін, а й контрибуцію в розмірі 1,2 мільярда ієн (величезна сума на той час). Микола II категорично відмовився виплачувати гроші, але під американським тиском був змушений погодитися на передачу Південного Сахаліну. Однак, щоб відвести звинувачення від царя, російський уряд вирішив представити все як дипломатичний успіх Вітте. Історик Анатолій Кошкін писав: «Намагаючись зняти відповідальність із Миколи II за поступку японцям територією Південного Сахаліну, царський уряд і двір представили цю поступку як прояв дипломатичного таланту Вітте, який нібито досяг значних успіхів». У підсумку Вітте був удостоєний графського титулу, але народ прозвав його «Графом Полусахалінським».

А ось Теодор Рузвельт за свою роль у переговорах отримав Нобелівську премію миру.

🔄 Історія повторюється?

Сьогодні Дональд Трамп пропонує свою «миротворчу» місію у російсько-українській війні, і його підхід напрочуд схожий на політику Рузвельта. Його заяви про «завершення війни за 24 години» звучать пафосно, але суть його ініціативи полягає в тому, щоб зберегти протистояння у тліючому вигляді, отримуючи максимум вигоди з обох сторін.

Трамп своїми заявами про однакову провину агресора і жертви агресії, а також відмовою визнавати Росію агресором, показав, що Вашингтон не зацікавлений у відновленні справедливості так само, як і у перемозі Москви. Його головна мета – стримування обох країн і контроль над ситуацією. Саме так свого часу Рузвельт зіграв на суперечностях між Росією та Японією.

Трамп, як і Рузвельт, готовий формально примирити сторони так, щоб війна не завершилася справжнім миром, а лише відклалася або, ще краще, трансформувалася у довготривале стратегічне протистояння на всіх фронтах.

При цьому Трамп переслідує і більш конкретну мету. Як плату за мир він хоче отримати повний контроль над українськими природними ресурсами за кабальним для країни контрактом. Україна, природно, чинить опір – вона не хоче погоджуватися на відверто несправедливу угоду, адже країна є жертвою агресії Росії і не повинна платити за допомогу хоча б з точки зору загальноприйнятої моралі.

Тим часом Путін, навпаки, не шкодує поступок. Він готовий задобрити Трампа, пропонуючи йому не лише рідкоземельні метали, а й надаючи доступ до всіх стратегічних ресурсів Росії. У результаті «СВО» Росія втрачає найцінніші свої ресурси, які стали розмінною монетою у геополітичних іграх Кремля:

🔹 Китай фактично бере під контроль Сибір – від оренди Байкалу та захоплення підприємств до повного економічного домінування в регіоні.
🔹 Арктичний шельф і Тихоокеанські ресурси переходять у користування американських корпорацій.
🔹 Чукотка і Камчатка втрачають суверенітет – перетворюються на «неасоційовані російські території».

Але найголовніше – війну ніхто не збирається припиняти. Ба більше, щоб зберегти «боротьбу із Заходом», під яким тепер мається на увазі Європа, Кремль може спробувати дестабілізувати ситуацію в Балтії.

Людство ще не бачило більш парадоксального «миру» внаслідок війни!

📌 Путін, напавши на Україну під егідою «денацифікації» і «демілітаризації», обіцяв Росії «великі геополітичні перемоги», але зрештою віддає:
✔️ Сибір – Китаю.
✔️ Арктичний шельф – США.
✔️ Брехню про «перемогу над Заходом» – населенню колоній Москви чи Росії.

Чи ще хтось у Росії вірить у «мудру» стратегію Кремля і Путіна зокрема?