Цар Симеон I: перший носій тюркського "Золотого" титулу

Еволюція титулу верховного правителя Болгарії відбувалася наступним чином. Спочатку правителі Першого Болгарського царства іменували себе "ханами".

Після прийняття християнства у IX столітті їхній титул змінився на "князь".

На початку X століття князь Симеон I, здобувши вражаючі перемоги над Ромейською імперією (Візантією), змусив її визнати його царем або "базилевсом болгар і римлян", що відповідає візантійському титулу імператора.

Цікаво, що в письмових джерелах того часу немає згадок про Симеона як про "царя" — цей термін відсутній в офіційних документах. Базилевс є, а царя немає, хоча у всіх джерелах зазначається, що саме Симеон I був першим в історії царем.

Попри загальну думку, що термін "цар" походить від римського "кесаря", насправді це неправда.

"Цар" походить від тюркського слова "Сар" ("Car") , що означає "золотий", "божественний" або "світлий", і відповідає титулу, подібному до римського "Августа" — символу божественної влади та величі. Порівняння з "цезарем" радше символічне, ніж буквальне, що підкреслює унікальність болгарської титулатури, прийнятої згодом у тюркському світі, а пізніше й у Москві.

Еволюція титулу

Після завоювання Болгарії ромеями в XI столітті державність було відновлено наприкінці XII століття з утворенням Другого Болгарського царства (1185–1396). Його правителі, продовжуючи традиції Симеона, іменували себе "царями". Наприклад, Калоян мав титул "царя болгар і влахів", а Іван Асень II — "царя болгар і греків". Ці титули символізували їхню владу над різними народами, підкреслюючи імперські амбіції Болгарії.

Однак візантійські та західноєвропейські джерела часто вказували на "нерівність" титулу болгарських правителів у міжнародній ієрархії. Для Візантії вони залишалися "архонтами" або "князями", що відображало дипломатичне прагнення знизити їхній статус.

Третій період: Болгарія як царство

Після несподіваного звільнення Болгарії внаслідок російсько-турецької війни (1877–1878) країна набула статусу автономного князівства. У 1908 році правитель Фердинанд I проголосив повну незалежність Болгарії, а себе — царем. У міжнародній практиці цей титул прирівнювався до королівського, що вказувало на ієрархічну різницю з імператорськими домами великих держав.

Значення титулу "цар"

Болгарські правителі, починаючи із Симеона I, використовували тюркський титул "Цар" або "Сар" ("Car") не лише як символ імперських амбіцій, а й як засіб підкреслити унікальність своєї держави. Це поняття стало культурною та історичною спадщиною, яка відобразила прагнення Болгарії до політичної незалежності та рівності з великими імперіями.

Третє Болгарське царство проіснувало до 1946 року, коли комуністичний уряд скинув монархію та проголосив республіку. Але історичне значення титулу "цар" продовжує викликати інтерес, символізуючи багату й складну історію болгарської державності. Воно також підкреслює велике значення болгарської культури для Москви, яка перейняла від Болгарії не лише цей титул, а й імперську ідею "Третього Риму".