Центральна військова рада Китаю знищена: арешти генералів відкривають шлях технократам і новим схемам розпилу

Арешти генералів Чжан Юйся та Лю Чженьлі знаменують собою безпрецедентне, майже повне знищення Центральної військової ради Китаю. Станом на січень 2025 року в цьому органі, який фактично керує всією Народно-визвольною армією, залишилися тільки Голова Сі Цзіньпін та його заступник – секретар Комісії з перевірки дисципліни Чжан Шенмінь, який і вичистив усіх інших.

Чжан Юйся та Лю Чженьлі були єдиними членами ЦВР із реальним бойовим досвідом. Обидва брали участь у кампаніях НВАК проти В'єтнаму наприкінці 1970-х років. Усіх інших генералів із бойовим досвідом уже вичистили в ході антикорупційних чисток 2023-2024 років. Чжан Юйся звинувачують у корупції та нездатності контролювати своїх найближчих соратників, членів сім'ї та родичів. Його також звинувачують у тому, що він не повідомляв про проблеми керівництву партії.

Дуже своєчасно помер 23 січня його покровитель Ляо Силун, колишній начальник штабу та міністр тилу НВАК, який відіграв важливу роль у просуванні військової кар'єри Чжан Юйся. Живим не дався.

Арешт Чжан Юйся, сина одного з перших генералів НВАК Чжан Цзунсюня, розірвав "червону лінію". За останнє десятиліття антикорупційна кампанія Сі Цзіньпіна зачепила багатьох високопоставлених військових та політичних чиновників, але незмінно зберігала недоторканність нащадків батьків-засновників, особливо представників другого покоління в армії. Тепер цю червону лінію стерто. Сигнал усій старій гвардії: ніхто не недоторканний, і ніхто не може користуватися імунітетом.

Не Тухачевський, а Шойгу

Паралелі з розстрілом маршала Тухачевського 1937 року красиві, але хибні. Тухачевський жив в іншу епоху, коли армія була інструментом війни, а не інструментом розпилу бюджетів. Сталін знищував військову еліту, бо боявся змов та опозиції. Генерали тоді справді могли становити загрозу владі диктатора.

Сьогодні генерали становлять загрозу зовсім іншого роду. Вони контролюють фінансові потоки колосального масштабу. Армія в XXI столітті – це не знаряддя війни, це гігантський механізм розподілу бюджетних коштів. І йдеться про суми, які не снилися ні Тухачевському, ні Сталіну.

Правильна паралель – це не 1937 рік, а 2024-й. Не розстріл Тухачевського, а арешт команди Шойгу. Іванова заарештували не тому, що він погано воював. Його заарештували тому, що він погано контролював розпили. Точніше, контролював їх надто добре, але в інтересах старої системи, яка перестала влаштовувати верховну владу.

Шойгу прибрали не через провали на фронті. Путін прекрасно знав, що російська армія корумпована до мозку кісток, ще до початку війни в Україні. Шойгу прибрали, коли зрозуміли: старі методи управління корупцією не справляються з новими обсягами фінансування. На зміну стародіда-розпильника прийшов технократ Бєлоусов, завдання якого – поставити розпили на принципово нові рейки.

Армія як мегакорпорація розпилів

Подивіться на цифри військових бюджетів. Китай офіційно витрачає на армію близько 230 мільярдів доларів на рік, неофіційно – набагато більше. США – понад 800 мільярдів. Росія збільшила військовий бюджет до рекордних 6,3% ВВП. Європа нарощує витрати на оборону. Світ входить в епоху військового кейнсіанства, коли трильйони доларів перекачуються в армії.

Ці гроші не йдуть на реальну боєздатність. Вони йдуть у систему, яка існує для самовідтворення. Армія перетворюється на мегакорпорацію, де головне завдання – не перемога у війні, а управління потоками. Будівництво, закупівлі, контракти, підряди, технології – все це канали, якими течуть гігантські суми. І хто контролюєці канали, той контролює реальну владу.

Проблема старої гвардії китайських генералів не в тому, що вони крали. Проблема в тому, що вони крали по-старому. Відкати, розпили, кумівство, сімейні клани – все це працювало, коли йшлося про мільйони. Але коли рахунок іде на десятки й сотні мільярдів, старі схеми не масштабуються. Більше того, вони стають небезпечними для системи, бо створюють неконтрольовані центри сили.

Корупція в НВАК досягла таких розмірів, що це вже не просто крадіжка грошей. Це паралельна система влади. Генерали контролювали цілі галузі промисловості через свої сімейні клани. Вони розподіляли контракти, призначали підрядників, визначали, хто отримає доступ до бюджетних потоків. Вони перетворилися на удільних князів військово-промислового комплексу.

Сі Цзіньпін дивився на це й розумів: система вийшла з-під контролю. Не тому що генерали можуть влаштувати військовий переворот – це смішно в сучасному Китаї. А тому що вони контролюють гроші, причому гроші в обсягах, порівнянних із бюджетами невеликих держав.

Цифровізація розпилів

Бєлоусов у Росії – це символ нової епохи. Він не генерал, він економіст і технократ. Його завдання – не воювати, а управляти потоками. Створити систему, в якій корупція не зникне, але стане контрольованою, прогнозованою, керованою з центру. Цифровізація розпилів – ось його місія.

Старі методи Шойгу були зрозумілими та передбачуваними, але неефективними. Гроші губилися дорогою, осідали в кишенях генералів та підрядників, не доходили до потрібних інстанцій. Система працювала, поки йшлося про закупівлю танків і літаків. Але коли війна стала реальністю, з'ясувалося, що ефективність розпилу обернено пропорційна до боєздатності армії.

Бєлоусов має створити нову модель. Розпили залишаться, але вони проходитимуть через централізовані цифрові системи контролю. Штучний інтелект для оптимізації корупції. Блокчейн для прозорості розподілу відкатів. Великі дані для виявлення тих, хто краде більше положеного. Це не фантастика – це логіка розвитку будь-якої великої системи, у тому числі корупційної.

Китай іде тим самим шляхом, тільки швидше й жорсткіше. Сі Цзіньпін зачищає стару гвардію не тому, що готується до війни. Він зачищає її, бо готується до нової епохи військового фінансування. Бюджет НВАК зростатиме, технології ускладнюватимуться, суми збільшуватимуться. І управляти цими потоками мають не генерали-стародіди, які звикли ділити контракти за бенкетами, а нові технократи, які вміють працювати з цифровими системами.

Війна потоків, а не війна армій

Конфлікт між США та Китаєм – це не війна за Тайвань. Це війна за контроль над глобальними фінансовими та технологічними потоками. Тайвань важливий не як острів, а як центр виробництва напівпровідників. Південно-Китайське море важливе не як акваторія, а як транспортний коридор, через який проходить третина світової торгівлі. Армії потрібні не для того, щоб воювати, а для того, щоб контролювати потоки.

У цій логіці чистки в НВАК – це не підготовка до війни, а реорганізація системи управління. Сі прибирає тих, хто контролював потоки безконтрольно, і ставить тих, хто контролюватиме їх під його наглядом. Це не репресії, це корпоративна реструктуризація. Тільки замість звільнень – арешти, а замість вихідної допомоги – тюремні терміни.

Російський досвід показав: війна оголює всі вади системи. Коли починаються реальні бойові дії, з'ясовується, що вкрадені мільярди перетворюються на нестачу снарядів, відсутність зв'язку, гнилі бронежилети та небоєздатну техніку. Сі дивиться на це й робить висновки. Але його висновки не про те, як зробити армію боєздатною. Його висновки про те, як зробити систему розпилів ефективнішою та керованішою.

Тому що справжня загроза для диктатора – не програш у війні. Справжня загроза – втрата контролю над потоками. Поки ти контролюєш гроші, ти контролюєш владу. Війна – це ризикована справа з непередбачуваним результатом. Контроль над військовим бюджетом – це стабільна система влади.

Центральну військову раду Китаю розгромлено не тому, що Сі готується до війни. Її розгромлено тому, що Сі готується до нової епохи управління військовими витратами. Старі розпильники йдуть. На зміну їм прийдуть нові технократи, які поставлять корупцію на цифрові рейки й зроблять її прозорою для верховної влади та непрозорою для всіх інших.

Це не історія про Тухачевського та репресії. Це історія про Шойгу та Бєлоусова. Тільки в китайському масштабі й із китайською специфікою. Армія майбутнього – це не машина для війни. Це машина для управління потоками. І хто контролює цю машину, той контролює майбутнє.