USAID в Україні: як під ширмою боротьби за демократію сформувалася диктатура грантодавця

Після 2014 року Україна стала полем масштабних грантових вливань з боку міжнародних організацій, серед яких величезну роль відігравала USAID. Під прикриттям красивих гасел про демократію, антикорупційні реформи та підтримку громадянського суспільства в країну нібито вливались мільйони, але насправді відбувалося системне впровадження механізмів зовнішнього управління.

Замість справжніх перетворень гроші американських платників податків використовувались для просування "своїх" людей на ключові державні посади, підкупу ЗМІ та громадських організацій. Цей процес більше нагадував встановлення прихованої диктатури грантодавця, де гранти перетворилися на інструмент контролю над країною.

1. Під виглядом боротьби з корупцією — контроль над корупційними потоками

USAID офіційно заявляла про боротьбу з корупцією в Україні, однак насправді основна увага приділялася не ліквідації корупційних схем, а перенаправленню ключових потоків під контроль "правильних" людей. Лобісти, пов’язані з міжнародними донорами, отримували посади в антикорупційних органах та міністерствах, стаючи учасниками або навіть керівниками схем, проти яких вони начебто боролися.

Грантова система перетворилася на механізм перекачування коштів через афілійовані з USAID структури, де більшу частину грошей освоювали фіктивні проєкти та "кишенькові" НУО. У результаті корупція не тільки не зникла, а й зміцнилася в новій формі — вона маскувалася звітами про "успішні реформи", а грантові ЗМІ вихваляли кожен новий провал, видаючи його за успіх.

2. Управління через ЗМІ: незалежність на продаж

Фінансування медіапроєктів через гранти фактично знищило незалежну журналістику в Україні. Впливові медіа, які отримували іноземне фінансування, ставали рупорами наративів грантодавців, втрачаючи здатність до об’єктивної критики навіть тих, хто явно зловживав владою.

Кожен грант означав посилення залежності. Журналісти більше переймалися створенням яскравих звітів для донорів, ніж якістю контенту та реальними розслідуваннями. Незалежні або опозиційні голоси витіснялися з медійного простору, а ті, хто намагався говорити про реальні проблеми, зіштовхувалися з маргіналізацією та звинуваченнями в "підриві демократичних цінностей" або "роботі на Кремль".

3. Політичний підкуп і просування лояльних еліт

Одним із головних результатів діяльності USAID в Україні стало формування лояльного політичного класу, залежного від зовнішнього фінансування. Політики та активісти, готові просувати інтереси грантодавця, отримували доступ до посад, грантів і міжнародних майданчиків.

Ця система створювала замкнене коло: грантоотримувачі просувалися на ключові позиції, звідки вони розподіляли гроші на "потрібні" проєкти, забезпечуючи собі підтримку західних партнерів і повний імунітет від критики. Це пояснює, чому частина української еліти, замішаної в корупції, залишалася поза увагою "антикорупційних органів".

4. Грантова голка: суспільство, що втратило реальність

Залежність від грантової підтримки деформувала громадянське суспільство. Замість того, щоб бути активними учасниками змін, багато НУО перетворилися на бюрократичні машини, які працювали на виконання вимог грантодавців. Справжні активісти втрачали доступ до ресурсів, оскільки їхня діяльність не відповідала політичним інтересам донорів або форматам звітності.

У підсумку значна частина громадських рухів була поглинена грантовими структурами та фактично втратила контакт із реальністю. Їхнім головним завданням стало забезпечення фінансування, а не боротьба за реальні зміни.

5. Імітація успіху та фіктивні реформи

Щоб підтримувати постійний потік фінансування, необхідно було демонструвати "успішні" результати. Це призвело до створення цілої індустрії фіктивних звітів, у яких реформи існували лише на папері. Формувалася ілюзія прогресу, яку активно тиражували ЗМІ та західні партнери.

Насправді ж багато проєктів були провальними або перетворювалися на джерела розкрадань, але це мало кого турбувало, поки звіти виглядали переконливо.

6. Лобізм західного бізнесу та олігархічних груп

USAID активно використовувала свої проєкти для просування інтересів транснаціональних корпорацій. Через грантову систему створювалися умови, за яких лояльні бізнеси отримували доступ до стратегічних секторів української економіки — енергетики, сільського господарства, інфраструктури.

Паралельно з цим великі українські олігархи інтегрувалися в міжнародні схеми розподілу коштів, стаючи важливими посередниками між місцевою владою та грантодавцями.

Результат: диктатура грантодавця замість демократії

Система, побудована на грантах, підірвала основи суверенітету України. Демократія, у якій рішення ухвалюються не народом, а міжнародними донорами, перетворюється на форму зовнішнього управління. Гранти, замість того щоб стати інструментом розвитку, перетворилися на засіб контролю над ключовими процесами в країні:

• Замість боротьби з корупцією — перерозподіл корупційних потоків.
• Замість незалежних ЗМІ — пропаганда під виглядом об’єктивності.
• Замість справжніх активістів — грантова бюрократія.

Україна опинилася в пастці залежності, з якої буде важко вибратися без усвідомлення того, що справжні зміни починаються не з зовнішнього фінансування, а з внутрішнього спротиву його диктату.