Машина для щастя, або Як утопія стає концтабором

Як мати фанатично вірить у свою дитину, так і фанатики соціалізму вважають, що аморфна мрія про земний Рай може стати здійсненою. При цьому вони старанно нівелюють незручний факт: головним чинником перемоги соціалізму є консенсусне бажання спільноти. Добровільне. Щире. Усвідомлене.

Підміна цього бажання державною машиною примусу до щастя неминуче перетворює країну на концтабір.

Але ж це нікого не зупиняє.

Перш за все тому, що більшість не розуміє, як гарні речі можуть заподіювати шкоду. Як мрія про рівність обертається зрівнялівкою. Як братерство народів стає тюрмою народів. Як визволення трудящих закінчується ГУЛАГом.

Соціалізм як світська релігія

Не розуміють перш за все через те, що соціалізм — це фактично світська версія релігії. Світська версія християнства.

Саме так на початку ХХ століття визначав соціалізм публіцист Михайло Меньшиков:

«Соціалізм є християнство, яке звільнилося від містики. Хочете блаженства — досягайте його самі, користуючись своїм розумом і своєю любов'ю. Починайте ж самі свій порятунок! Я глибоко впевнений, що соціалізм є та машина для щасливого громадянства, яка вже винайдена, але ще не введена у вжиток».

Дуже важливим у цьому визначенні є акцент: соціалізм — це саме релігія, але звільнена від містики, від магії.

Це надзвичайно важлива думка.

Перш за все через традиційне у нас сприйняття християнської релігії як магічного культу. Переважна більшість християн східного толку досі вірить у чудодійну силу атрибутів релігії, повсякденно порушуючи її догми. Свічка, ікона, святая вода — усе це має магічну силу саме по собі, незалежно від того, як живе людина, що запалює цю свічку.

Так само й із соціалізмом. Достатньо проголосити правильні гасла, вивісити правильні прапори, повторювати правильні мантри — і магія спрацює. Рай настане автоматично. Не через зміну людей, а через зміну декорацій.

Коли магія не спрацьовує

Але магія не спрацьовує. Ніколи.

І тоді з'являється потреба в поясненні. Чому Рай не настав? Чому люди не стали щасливими? Чому замість достатку — черги, замість братерства — доноси, замість свободи — страх?

Релігія має на це відповідь: гріх. Первородний гріх людської природи. Рай втрачено через гріхопадіння, і повернути його можна лише через спасіння — у потойбічному житті.

Соціалізм, позбавлений містики, не може апелювати до потойбіччя. Рай обіцяно тут і зараз. Отже, якщо Раю немає — винні конкретні люди. Шкідники. Вороги народу. Саботажники. Ті, хто заважає машині щастя працювати на повну потужність.

Так утопія породжує терор.

Не всупереч своїй природі — а саме завдяки їй. Бо коли ти щиро віриш, що будуєш Рай на землі, кожен, хто стоїть на заваді — не просто опонент. Він — ворог людства. Ворог щастя. Ворог майбутнього.

А з ворогами щастя не церемоняться.

Словник утопії

Джордж Орвелл не вигадував свій новояз. Він лише систематизував те, що вже існувало.

Війна — це мир. Радянський Союз ніколи не воював. Він "визволяв", "надавав інтернаціональну допомогу", "захищав мирне населення". Афганістан, Угорщина, Чехословаччина, Фінляндія — скрізь були "миротворчі операції". І сьогодні Росія не веде війну — вона проводить "спеціальну воєнну операцію". Мова не змінилась за сто років.

Рабство — це свобода. Колгоспник, прикріплений до землі без паспорта, — це "вільний трудівник". Робітник, який не має права звільнитись, — "господар заводу". Народи, насильно включені до імперії, — "добровільно возз'єднані". Звільнення від приватної власності виявилось звільненням від будь-яких прав.

Злидні — це добробут. Порожні полиці — свідчення того, що "все розкуповують". Черги — доказ "зростаючого попиту". Відсутність вибору — "захист від надмірного споживацтва". Комуналка на шість сімей — "подолання житлової кризи". Статистика завжди рапортувала про перевиконання плану, поки реальність розповідала про голод.

Тюрма — це перевиховання. ГУЛАГ офіційно називався системою "виправно-трудових таборів". Не покарання — виправлення. Не каторга — трудове перевиховання. Мільйони людей "перевиховувались" до смерті в ім'я світлого майбутнього.

Імперіалізм у рясі визволителя

За утопією комунізму завжди ховався концтабір. За концтабором — імперіалізм найчистішої проби.

Бо що таке СРСР, якщо зняти ідеологічну мішуру? Імперія, що контролює території від Балтики до Тихого океану. Імперія, що тримає у покорі десятки народів. Імперія, що веде колоніальні війни під прапором "пролетарського інтернаціоналізму".

Класичні імперії хоча б не приховували своєї природи. Британці відверто казали: ми несемо цивілізацію дикунам, і за це беремо їхні ресурси. Чесний обмін, у їхньому розумінні.

Радянська імперія була геніальнішою у своєму лицемірстві. Вона грабувала народи, переконуючи їх, що це — визволення. Нищила культури, називаючи це — розквітом. Русифікувала, оголошуючи це — дружбою народів.

І що найстрашніше — їй вірили. Бо вона апелювала до найкращого в людях: до мрії про справедливість, до бажання рівності, до прагнення братерства.

Чому їм вірять?

Сила соціалістичної утопії — в її моральній привабливості.

Хто не хоче світу без бідності? Хто не мріє про суспільство без експлуатації? Хто відмовиться від братерства всіх людей?

Це красиві мрії. Благородні. Людяні.

І саме тому вони такі небезпечні.

Бо коли ти віриш, що твоя мета — абсолютне добро, будь-які засоби стають виправданими. Мета освячує засоби. Не можна зробити омлет, не розбивши яєць. Ліс рубають — тріски летять.

Цими тріcками стали мільйони людей.

Релігійні фанатики хоча б мали обмежувач — страх Божого суду. Фанатики світської релігії не мають і цього. Бога немає, отже, все дозволено. Все — заради світлого майбутнього. Все — заради дітей, які житимуть при комунізмі.

А те, що діти помирали від голоду вже сьогодні — то тимчасові труднощі.

Магічне мислення модерної доби

Минуло сто років, а магічне мислення нікуди не ділося.

Ми досі віримо, що достатньо проголосити правильні закони — і суспільство зміниться. Достатньо обрати правильного президента — і корупція зникне. Достатньо підписати правильні угоди — і добробут прийде сам.

Ми досі віримо в магію слів. У силу декларацій. У чудодійну потужність правильних намірів.

І ми досі не розуміємо, що дорога до пекла вимощена благими намірами.

Бо справжня зміна — це не декларація. Це щоденна праця мільйонів. Це зміна звичок, культури, мислення. Це болісний процес, що триває поколіннями.

Магія не працює. Ні церковна, ні світська.

Працює тільки реальність. А реальність говорить: немає жодного прикладу в історії, коли примус до щастя породжував щось, крім нещастя.

Меньшиков помилявся

Машину для щастя неможливо винайти. Бо щастя — не продукт виробництва. Його не можна виготовити на заводі, розподілити за картками, видати кожному порівну.

Щастя — це побічний ефект осмисленого життя. Вільного вибору. Власної відповідальності. Стосунків, які ти сам будуєш, а не тих, що тобі призначають.

І жодна машина — хоч державна, хоч партійна, хоч церковна — не здатна це замінити.

Утопія приваблива саме тому, що обіцяє щастя без зусиль. Рай без праці над собою. Справедливість без особистої відповідальності.

Але безкоштовний сир буває тільки в мишоловці.

А мишоловка соціалістичної утопії називається концтабір.