Венесуельська авантюра Кремля: як Москва втратила мільярди заради геополітичних ілюзій

Затримання Ніколаса Мадуро американськими силами стало не просто епізодом міжнародної політики – воно оголило справжню ціну російського впливу в Латинській Америці. За два десятиліття Москва перетворила Венесуелу на полігон для перевірки моделі авторитарного партнерства, вклавши десятки мільярдів доларів у проєкт, який так і не приніс прибутку. Тепер, коли режим Мадуро опинився під американським контролем, варто підрахувати справжні втрати Кремля.

Нафтова пастка Сечина

Серце російської присутності у Венесуелі билося в ритмі нафтових контрактів. Російський консорціум – Роснефть, Газпромнефть, Лукойл, ТНК-ВР Petroleum і Сургутнефтегаз – вклав у венесуельські проєкти понад 13 мільярдів доларів. До 2015 року з гравців залишилися лише Роснефть і Газпромнефть. Решта зрозуміли головне: проєкт безперспективний.

Роснефть не зупинилася на прямих інвестиціях. Коли венесуельська PDVSA виявилася нездатною постачати нафту без додаткового фінансування, Сечин надав їй позики на 6,5 мільярда доларів. Під заставу одного з кредитів Роснефть отримала акції американської дочірньої компанії нафтопереробника Citgo. Так Роснефть перетворилася на рятівний круг для режиму Мадуро.

За підрахунками Reuters, станом на кінець 2019 року Роснефть так і не отримала прибутку від венесуельських проєктів. Внутрішні документи компанії розкрили причину: гроші, які мали надходити до спільних підприємств, витрачалися на соціальні проєкти без відома Роснефті. Укладалися сумнівні угоди, ефективність інвестицій залишалася мізерною.

Тіньова компанія замість прибутку

У 2020 році, коли американські санкції стали нестерпними, Роснефть провела елегантну операцію з виходу – формально. Створили Розарубежнефть, компанію, яка на 100% належить російському уряду і формально не має жодного відношення до Роснефті. Перший директор, Репчук – військовий перекладач, який служив Сечину в Мозамбіку чи Анголі. Зараз компанію очолює Олександр Храмов, колишній підлеглий Сечина в Роснефті, який у 2024 році отримав орден "За заслуги перед Вітчизною" першого ступеня.

Розарубежнефть контролює запаси понад 2 мільярди барелів нафти. Інформація про директора приховується в російському ЄДРЮЛ. Формально компанія незалежна, фактично – це продовження венесуельської стратегії Сечина під новою вивіскою.

Військовий бізнес Чемезова

Венесуела стала одним з найбільших покупців російської зброї в Західній півкулі. За часів Чавеса й Мадуро Каракас уклав контракти з Москвою на 11 мільярдів доларів для переозброєння національних збройних сил. Фінансування йшло за рахунок російських державних кредитів – Москва надавала гроші, які Каракас повільно вибирав.

Венесуела отримала близько тридцяти винищувачів Су. Борг за ці літаки становив близько 10 мільярдів доларів і станом на 2020 рік все ще висів на балансі. До цього додалися вертольоти, зенітно-ракетні комплекси, танки. Все, що міг поставити російський ВПК, йшло до Венесуели – і все кредитувалося.

Координував постачання Рособоронекспорт, але виробником виступав Ростех. Для Сергія Чемезова венесуельські контракти означали нарощування ресурсу і політичного впливу всередині Росії. Навіть вирішили побудувати завод з виробництва автоматів Калашникова у Венесуелі. За планом, він мав запрацювати минулого року. Інформації про відкриття немає.

Дерипаска і неформальні зв'язки

Олег Дерипаска – третій ключовий гравець російської присутності у Венесуелі. У 2019 році Мін'юст США розсекретив документ, який розповідає, як Русал отримував венесуельську нафту від посередників. Ця історія пов'язана з Артемом Усом, сином сенатора від Красноярського краю, який разом з Юрієм Ореховим відправляв мільйони барелів венесуельської нафти до російської алюмінієвої компанії, контрольованої безіменним російським олігархом. Олігарх, звісно, Дерипаска.

Але це не просто комерційний інтерес. Дерипаска відвідував інавгурацію Мадуро, виступав лобістом російсько-венесуельських угод. Русал цікавився бокситами – у Венесуелі є велике родовище. Існували плани модернізації венесуельського алюмінієвого заводу за російської допомоги. У 2018 році санкції проти Дерипаски і Русалу ускладнили співпрацю.

У 2023 році Дерипаска публічно заявив, що втрата Венесуели та її нафти ставить під загрозу економіку Росії. Зараз його Telegram-канал активно реагує на все, що відбувається у Венесуелі. Душа болить за Каракас.

Спецслужби: від СОРМ до контррозвідки

Російські спецслужби підтримували режим Мадуро на операційному рівні. ФСБ допомогла Венесуелі створити Національний центр контррозвідки і навчала співробітників SEBIN – боліварійської служби розвідки, на якій тримається режим.

У 2019 році, після політичної кризи на виборах, Ростех і російські спеціалісти встановлювали систему спостереження за інтернет-трафіком – аналог російського СОРМ – для венесуельського провайдера. Завдання просте: відстежувати опозицію, трафік незгодних.

Потім підписали ряд формальних угод про боротьбу з наркотрафіком і антитерористичну співпрацю. Це дало можливість легально обмінюватися розвідданими між двома країнами. Минулого року уклали договір про стратегічне партнерство, який прописав безліч точок дотику – від боротьби з тероризмом до формальної боротьби з опозицією під гаслами екстремізму.

Російські радники координували охорону перших осіб. Режим Мадуро нестабільний, опозиція реальна. Мадуро не довіряє власним військовим і спецслужбам, тому використовує кубинську службу безопаски G2, яка працює спільно з російськими консультантами для запобігання замахам і переворотам.

Санкційна спіраль

Санкції проти Венесуели і Росії розвивалися паралельно. У 2019 році США вперше ввели санкції проти російської структури за співпрацю з Венесуелою – це був спільний російсько-венесуельський банк Еврофинанс Моснарбанк, який допомагав обходити санкції і фінансував запуск криптовалюти Petro.

На початку 2020 року швейцарська дочка Роснефті Rosneft Trading потрапила до санкційного списку разом з Дідьє Казіміро, головою цього трейдера, за торгівлю нафтою і допомогу Венесуелі в обході санкцій. Потім ще один трейдер, потім серія вторинних санкцій проти нафтотрейдерів.

До другого терміну Дональда Трампа санкції фактично вичерпалися. Залишилася лише силова модель примусу Венесуели до комплаєнсу.

Підрахунок втрат

Росія втратила у Венесуелі десятки мільярдів доларів. Роснефть не отримала прибутку від інвестицій у 13 мільярдів і позик на 6,5 мільярда. Військові кредити на 11 мільярдів досі не повернені. Проєкти Русалу заморожені. Пропагандистські ресурси RT і Sputnik працювали на латиноамериканську аудиторію без віддачі.

Але головна втрата – репутаційна. Демонстрація військової підтримки, візити бомбардувальників, заходи флоту, величезний пропагандистський апарат – все це згоріло в одну мить, коли спецназ Delta Force забрав Мадуро зі столиці країни, яку Кремль вважав своїм плацдармом у Латинській Америці.

Що далі

Росія не підтримала Венесуелу після захоплення танкерів. Венесуельці розчаровані – за опитуваннями, понад 60% громадян країни не довіряють Росії і не вірять у дружбу.

У Росії залишаються точки впливу: борги Венесуели, військово-технічне оснащення, пропагандистські інструменти, неформальний вплив на міжнародному рівні. Створена за російської допомоги цифрова система паспортів, система контролю трафіку – те, на чому тримається будь-який авторитарний режим.

Але без зовнішньої підтримки режим нестабільний. Нова виконувачка обов'язків президента – впливова жінка, чий брат очолює Національну асамблею. Влада концентрується в руках однієї родини. Це ще більш дивно з точки зору демократичних проявлень.

Ризик того, що тебе може викрасти Delta Force, надовго залишиться в пам'яті венесуельської еліти. Це травма, яку отримали всі диктатори світу. Кожен тепер думає, в якому спортивному костюмі лягати спати.

Для Кремля венесуельська авантюра стала ілюстрацією головного: геополітичні амбіції без економічної ефективності перетворюються на чорну діру для бюджету і репутації. Москва витратила мільярди на підтримку режиму, який впав за одну ніч. Тепер доведеться змиритися з тим, що Мадуро на лаві підсудимих, а венесуельська нафта, яку так довго контролював Сечин, перейде під американський контроль.

Питання лише в одному: скільки ще подібних проєктів Кремль готовий фінансувати заради ілюзії впливу?