💥 Український ФОП як "нова нафта": прихована логіка меморандумів, про яку мовчать політики

Є країни, де держава живе "з труби": Саудівська Аравія, Норвегія, Росія, Венесуела. Країни, які фінансують себе з продажу сировини і тому можуть дозволити собі ставитися до власного населення як до статистів. Нафту куплять незалежно від того, щасливі громадяни чи ні. Податки з людей там - це дрібниця, популізм або інструмент контролю, але не основа бюджету.

Україна - взагалі і близько не така країна. У нас немає труби. Але є талановиті і працювиті люди. І в логіці глобальної фінансової системи після 1970 це означає тільки одне: люди і є нафта України.

Борг як технологія управління

Меморандум між Україною і ЄС про макрофінансову допомогу на 8,35 млрд євро - документ максимально цинічний у своїй безсоромності. Він не приховує логіку: гроші приходять траншами, кожен транш прив'язаний до розширення податкової бази.

- Військовий збір 5% продовжується мінімум на три роки.

- Спрощена система для ФОПів "реформується" так, щоб витягунти з українців додатково ще мінімум 70 млрд грн на рік.

- Пільги на міжнародні посилки скасовуються.

- Цифрові платформи оподатковуються.

Жодної умови про зниження боргового навантаження для людей які несуть на собі тягар війни немає. Жодного зобов'язання щодо стимулювання зростання реальних доходів населення - немає. Натомість є "аудит ефективності" - евфемізм, який у словнику МВФ і ЄС незмінно означає одне: безжальне скорочення соціальних витрат.

Схема, яку отримує Україна, не є новою. Вона відпрацьована десятиліттями на трьох континентах і виглядає так: зовнішній кредитор дає гроші під умову фіскальної дисципліни - тобто під умову, що держава підвищує податки і скорочує "неефективні" видатки.

Така політика, знищення підприємництва призводить до того, що борг зростає. Відсотки по боргу стають статтею бюджету.

Нові кредити МВФ потрібні, щоб обслуговувати старі. Цикл замикається. Населення платить - спочатку через податки, потім через інфляцію, потім через деградацію економіки.

Можна мати збалансований бюджет і мертву економіку одночасно. Аргентина - майже хрестоматійний підручник цього жанру.

Аргентина: як правильний бюджет вбиває країну

У 1990 Аргентина була улюбленицею МВФ. Вона прив'язала песо до долара, провела приватизацію, скоротила держвидатки, відкрила ринки.

МВФ видавав кредити і хвалив реформи. Зовнішній борг ріс. У 2001 році все впало: дефолт на 100 млрд доларів, заморожування банківських рахунків, п'ять президентів за два тижні, 20% безробіття, середній клас у чергах за їжею.

МВФ до останнього вимагав скорочення видатків. Аргентинці платили - до того моменту, поки платити стало нічим.

МВФ написав звіт про помилковість своєї політики.

Греція повторила цю траєкторію в м'якшому варіанті після 2010 року. Три програми "допомоги" від МВФ і ЄС, кожна з яких супроводжувалася скороченням пенсій, зарплат держслужбовців, медицини і освіти. ВВП впав на чверть - більше, ніж у США під час Великої депресії. Безробіття серед молоді сягнуло 60%. Борг при цьому не зменшився - він ще більше зріс, бо скороченням економіки не розраховуєшся з кредиторами.

Але "фіскальна дисципліна" була дотримана.

Тобто грабунок громадян державою не зупинився.

Замбія, Шрі-Ланка, Пакистан: один сценарій - різні декорації

Замбія брала кредити на інфраструктуру - переважно китайські. Потім брала кредити МВФ, щоб обслуговувати китайські. У 2020 році оголосила дефолт. Умови реструктуризації включали скорочення соціальних видатків в умовах, коли третина населення жила в хронічній бідності.

Шрі-Ланка у 2022 році збанкрутувала після того, як поєднала некомпетентну фіскальну політику з зовнішніми шоками. МВФ дав 2,9 млрд доларів - під умову підвищення податків, скасування субсидій на паливо і електрику, і реструктуризації держпідприємств. Ціни на їжу і пальне для звичайних ланкійців злетіли на десятки відсотків. Населення штурмувало президентський палац - буквально.

Пакистан перебуває в програмі МВФ практично безперервно з 1950. 23 програми за 70 років. Кожна обіцяла стабілізацію. Країна досі в борговій пастці.

Закономірність одна: кредитор отримує гарантії повернення через фіскальний тиск, уряд отримує гроші які йдуть на його утримання, громадяни отримують рахунок.

Чому малий бізнес зникає першим

В українському варіанті є специфіка. Нафти немає, але колись до війни був малий і середній бізнес - найбільш оподатковуваний і найменш захищений прошарок. ФОПи, дрібні підприємці, фрілансери - ті, хто адаптувався до виживання через спрощену систему і цифрову економіку.

Саме по них б'є меморандум найточніше.

Реформа "єдиного податку" яка повинна витягнути з українців мінімум 70 млрд грн додаткових надходжень - це не боротьба за економічне зростання. Це знищення його на корню.

Що показово, великий бізнес в Україні давно навчився не платити податки. Він робить це легально і йому нетреба нікуди тікати.

Тож, коли через мудру економічну політику уряду бізнес-середовище деградує - залишаються громадяни як наймана праця. Наймана праця оподатковується через ПДФО і ЄСВ. Чим менше підприємців, тим більше найманих працівників, тим простіше збирати податки.

З точки зору фіскального адміністрування це навіть ефективніше.

Тільки економіка при цьому гине. І вже через рік уряду потрібен новий кредит для підтримки свого існування.

А можна інакше?

Польща - єдина постсоціалістична країна, яка вийшла з боргової орбіти МВФ повністю і назавжди. У листопаді 2017 року міністр фінансів Матеуш Моравецький оголосив про вихід з кредитної лінії на 9,2 млрд доларів з однією фразою: "Польська економіка в такому хорошому стані, що ми можемо це зробити." З того часу Польща не бере у МВФ нічого - ні кредитів, ні страхових ліній.

Як це стало можливим? Польща пройшла через важкий старт - шокова терапія Бальцеровича у 1990-му обвалила ВВП на 11,6%, інфляція сягала 585% на рік. Але одночасно відбулося те, чого Греція, Аргентина чи Замбія не отримали: Паризький клуб списав 50% польського зовнішнього боргу. Не реструктуризував - списав. Це була політична ставка Заходу на успіх першої постсоціалістичної держави, і ставка спрацювала. Без цього списання жодна фіскальна дисципліна не мала б значення.

Далі - низькі корпоративні податки і реальне зростання приватного сектора. До середини 1990 він давав 65% ВВП, борг впав з 86% до 49%, і далі Польща просто переставала потребувати зовнішнього фінансування.

Урок тут не "МВФ поганий". Урок у тому, що з боргової пастки є тільки один вихід - списання боргу плюс реальне зростання бази оподаткування. Підвищення податків з тих, кого в Україні не помічають.

Україна 2026 року не отримала ні списання, ні умов для зростання. Вона отримала умови для збільшення збирання з того, що залишилось.

Правильний бюджет, мертва економіка

Ключове теоретичне питання тут сформулювали не ліві критики МВФ, а економісти самого Фонду. У 2016 році Джонатан Остри, Пракаш Лунгані і Девід Фурсері опублікували в журналі Finance & Development статтю "Neoliberalism: Oversold?" - де поставили пряме запитання: чи не призводить жорстка фіскальна консолідація до того, що вона підриває саму базу, з якої має обслуговуватися борг? Відповідь була обережною, але по суті - так, буває.

Буває - це м'яко сказано. Грецький ВВП після трьох програм "допомоги" впав на 27%. Аргентинський у 2001-2002 - на 11% за один рік. Замбійський реальний доход на душу населення у 2020 став нижчим, ніж у 1970.

Показник "виконання бюджетних умов" і показник "добробут населення" не просто не корелюють - вони завжди рухаються в протилежних напрямках.

Люди замість нафти

Після розпаду Бреттон-Вудської системи в 1971 році і переходу до плаваючих курсів глобальна фінансова архітектура поступово оформила нову ієрархію: фінансовий капітал важливіший за промисловий, кредитор важливіший за боржника, фіскальна стабільність важливіша за зайнятість.

Людина в цій системі проходить чотири стадії корисності: виробник - споживач - платник податків - обслуговувач боргу. На останній стадії її добробут вже не є змінною в рівнянні. Він є залишковою величиною після того, як виплачені відсотки, покрито адміністративні витрати і виконано умови меморандуму.

"Ефективний платник податків" у цій логіці важливіший за "соціально щасливу людину".

Перше вимірюється і контролюється.

Друге - ні.

МВФ не злий. Він просто інструмент із вбудованою пріоритизацією. Пріоритет - максимілізація прибутків через повернення боргів і фіскальна передбачуваність. Все інше - побажання.

Україна 2026: де ми в цьому циклі

Україна зараз на вході в черговий виток. Нові кредити під умову підвищення зборів - при тому, що попередні кредити вже обслуговуються з бюджету.

Корупційні втрати при цьому нікуди не поділися: "Велике будівництво", оборонні закупівлі, цифрова держава через Pin-Up-пов'язані структури - все це продовжує працювати без збоїв і зупинок, паралельно з меморандумом.

Схема виглядає так: беремо кредити - розкрадаємо - підвищуємо податки - економіка слабшає - беремо нові кредити - розкрадаємо - підвищуємо податки - економіка слабшає - беремо нові кредити - розкрадаємо - підвищуємо податки - економіка слабшає - беремо нові кредити. І так далі.

Це не конспірологія. Це реальність.

Різниця між Україною і класичними жертвами боргової пастки в одному: у нас іде війна, і це дає кредиторам додатковий моральний аргумент. Відмовити - начебто зрадити. Але умови меморандуму однакові незалежно від того, чи є лінія фронту на карті.

Уряд отримує гроші. Витрачає без реального контролю. Громадяни платять. Борг росте. Цикл повторюється.

Але це не вирок, і не привід для капітуляції. Треба просто називати своїми іменами - без евфемізмів про "структурні реформи" і "фіскальну консолідацію".

Люди в Україні - нафта. І поки ми це не усвідомимо публічно - ціна на неї буде тільки падати.