Викривач Олексій Гончар підозрюється у бронюванні ухилянтів через ТОВ "Стетман"
Людина, чиї показання відправили за ґрати голову Державної судової адміністрації, сама тепер сидить у "Вінницькій установі виконання покарань" без права застави, а фірма, через яку слідство бачить її участь у торгівлі бронюванням, виявилася місцем роботи чоловіка тодішньої заступниці міністра юстиції, пише "Судовий репортер". Це пряме продовження історії, яку ми вже розбирали за судовими ухвалами в матеріалі "Викривач НАБУ Олексій Гончар пішов під варту у справі про фіктивне бронювання 49 осіб", і тепер до сухої мови ухвали додалося те, чого в ній не було: імена, ціни й посади.
Нагадаємо вихідну точку. Олексій Гончар став заявником у справі НАБУ проти ексголови Державної судової адміністрації Сальнікова. Він стверджував, що у 2023 році той підбурив його до передачі хабара судді Верховного Суду. На підставі саме цих показань Сальніков сьогодні відбуває три роки ув'язнення. Тобто йдеться не про абстрактного скаржника з інтернету, а про людину, чия підпис під заявою мала для держави вагу вироку.
Успішний бізнесмен, який не тягнув оренду
Біографія заявника заслуговує на окремий абзац, бо саме вона пояснює, чому ця історія не могла закінчитися інакше. У минулому Гончар був громадянином Російської Федерації і неодноразово притягався там до кримінальної відповідальності. Переїхавши в Україну, він тричі змінив прізвище, а сьогодні українські правоохоронці звинувачують його в земельних махінаціях і шахрайському заволодінні коштами. Ми вже писали, що за плечима в нього шість років позбавлення волі за шахрайство в Росії у 2002-2006 роках і розшук за частиною четвертою статті 159 російського Кримінального кодексу з 2012 року, а прізвища мінялися між Карпенком, Гончарем і Шевченком, тоді як ім'я гуляло від Олексія до Михайла й назад. Українська довідка про несудимість про це не знає нічого, і саме з нею людина роками ходила до антикорупційних органів як зразковий заявник.
Цікаво, що найтісніші зв'язки Гончар мав не в НАБУ, а зовсім в іншому місці. У 2017-2021 роках він досить близько спілкувався з майбутнім головою Верховного Суду Всеволодом Князєвим. Це не припущення журналістів, це показання самого Князєва: за трибуною в суді той свідчив, що вони відпочивали сім'ями, що Гончар позиціонував себе як успішний бізнесмен, мешкав у розкішному будинку в Конча-Заспі і вихвалявся зв'язками в правоохоронних органах.
Розкішний будинок згодом виявився декорацією. Пізніше з'ясувалося, що Гончар мав численні борги, будинок під Києвом наймала його дружина, і зрештою родині не вистачало коштів навіть на оплату оренди. Успішний бізнесмен був орендарем чужої нерухомості, який не тягнув орендну плату.
Момент, коли він став принциповим
Ось тут і починається найцікавіше. Коли в Гончара виникли серйозні проблеми з поліцією та Службою безпеки України, він почав співпрацювати з НАБУ щодо викриття Сальнікова. Одночасно мобілізувався до Збройних Сил України. У судові засідання прибував у камуфляжній формі і пояснював, що став по-іншому ставитися до корупції.
Хронологія цього прозріння говорить сама за себе: проблеми з правоохоронцями, потім співпраця з антикорупційним органом, потім камуфляж у залі суду. Кожен крок логічно випливає з попереднього, і жоден із них не потребує версії про моральне переродження.
У вересні 2025-го Гончар дав інтерв'ю проєкту bihus.info, у якому назвав себе "касиром" ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва і розповів про "спільні заробітки". Він описав кілька епізодів нібито передачі неправомірної вигоди Князєву за рішення Верховного Суду: справу Іллічівського порту, вирішену, за його словами, за 200 тисяч доларів, і історію про те, як Андрію Клюєву за 400 тисяч доларів залишили землю під його маєтком у Конча-Заспі. Офіційно ці факти ексголові Верховного Суду не інкримінували, а статусу свідка у справі Князєва Гончар так і не отримав. Своє становище він описав в інтерв'ю з обеззброювальною відвертістю: "Я хотєл там поучаствовать. Но нє получілось".
Хотів поучаствовать. Не в правосудді, а в справі. Це, мабуть, найточніша самохарактеристика професійного викривача, яку взагалі можна знайти в українському публічному просторі.
Три дні між реєстрацією справи та інтерв'ю
А тепер збіг, повз який пройти неможливо. Кримінальне провадження про фіктивне бронювання, у якому Гончар сьогодні є підозрюваним, зареєстрували 12 вересня 2025 року. Через три дні на bihus.info вийшло його інтерв'ю про те, як судді продавали рішення.
Тобто в той самий тиждень, коли слідчі відкривали провадження про торгівлю правом не воювати, головний герой цього провадження виходив на екран у ролі совісті антикорупційної системи. Чи знав він про реєстрацію справи, ми не знаємо. Але сама послідовність подій виглядає як добре відпрацьований прийом: коли до тебе йдуть, треба голосно розповісти про чужі злочини.
Вісім тисяч доларів за посаду техніка
Схему слідство розкручувало з нижнього поверху. Першу підозру в справі фіктивного бронювання повідомили 22 квітня 2026 року. За матеріалами справи, фігурант підшукував військовозобов'язаних, які мали намір і бажання ухилитися від мобілізації, і пропонував їм фіктивне працевлаштування з подальшим бронюванням. Ціна питання становила 8 тисяч доларів.
Далі все відбувалося за схемою розстрочки. Чоловік заплатив половину суми і отримав електронну версію наказу про прийняття на роботу до ТОВ "Стетман" на посаду техніка у відділ випробування безпілотних авіаційних комплексів. Уявіть цю конструкцію: людина, яка не збирається служити, оформлюється технічним фахівцем у підрозділ, що випробовує дрони для фронту. Після передачі решти грошей, того ж таки 22 квітня 2026 року, підозрюваного затримали.
Через три з половиною місяці правоохоронці вийшли на інших співучасників, серед яких і Гончар. За версією слідства, саме він мав зв'язки і вплив на невстановлену слідством особу, причетну до діяльності ТОВ "Стетман", і передавав їй документи військовозобов'язаних, зібрані тим чоловіком, якого затримали першим у квітні. Роль передавача, посередника, вузла зв'язку. Тієї самої людини, яка роками професійно налагоджувала контакти в правоохоронних органах.
Підсумковий рахунок конвеєра слідство фіксує поштучно: внаслідок дій чотирьох підозрюваних, включаючи Гончара, 49 військовозобов'язаних були фіктивно працевлаштовані до ТОВ "Стетман". У розібраній нами ухвалі Вінницького міського суду цей самий результат описано детальніше, з періодом роботи схеми з 13 січня 2025 року по 16 квітня 2026 року і з відомостями, які потрапили до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Одну розбіжність варто назвати прямо. "Судовий репортер" датує затримання Гончара співробітниками Управління СБУ у Вінницькій області 14 серпня 2026 року. В ухвалі Вінницького міського суду, яку ми аналізували, днем затримання в порядку статті 615 Кримінального процесуального кодексу зазначено 12 серпня, а 14 серпня суд уже обирав запобіжний захід. Різниця в дві доби нічого не змінює по суті, але для хронології справи вона має значення. Йому вручили підозру в перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Фірма, якої немає в реєстрах
Найважливіше в матеріалі "Судового репортера" стосується не Гончара, а самого ТОВ "Стетман". Сьогодні інформація про це підприємство як про суб'єкт оборонно-промислового комплексу в публічних реєстрах на період воєнного стану прихована. За останніми доступними даними, бенефіціаром компанії була громадянка України Катерина Дяченко. Статус критично важливого для економіки у сфері оборонно-промислового комплексу підприємство отримало у 2024 році.
Саме цей статус і є ключем до всієї схеми. Без нього ТОВ "Стетман" було б звичайною фірмою, працевлаштування в якій нікого ні від чого не рятує. Зі статусом воно перетворюється на легальний майданчик для бронювання, а разом із режимом секретності реєстрів на період воєнного стану, покликаним захищати оборонні підприємства від ворога, отримує ще й непрозорість для суспільства.
І ось тут з'являються прізвища, які пояснюють, чому ця історія не закінчиться Вінницьким СІЗО. У 2024-2025 роках у цій компанії працював чоловік тодішньої заступниці міністра юстиції Світлани Терещенко. Це не інсайд і не витік, це видно з декларацій самої чиновниці, у яких відображена зарплата її чоловіка від ТОВ "Стетман". Там само знайшов роботу і чоловік директорки Департаменту інформаційно-комунікаційних технологій КМДА Вікторії Іцкович.
Жодного обвинувачення цим людям ніхто не висував, і жодних підстав ставити знак рівності між роботою в компанії та схемою бронювання немає. Але сам факт заслуговує на те, щоб бути названим уголос: підприємство, через яке слідство рахує 49 фіктивних співробітників, виявилося досить привабливим місцем роботи для родин посадовців Міністерства юстиції та київської міської адміністрації. І це підприємство, нагадаємо, сховане від публічних реєстрів.
Учасник бойових дій проти мобілізації
Під час обрання запобіжного заходу Гончар заперечував проти тримання під вартою і посилався на те, що є військовослужбовцем Збройних Сил України, учасником бойових дій, утримує чотирьох неповнолітніх дітей, має захворювання та поранення, отримані внаслідок захисту Батьківщини. Його адвокат намагався переконати суддю в можливості домашнього арешту або принаймні в призначенні мінімальної застави.
Суд не визначив застави взагалі. Не мінімальної, не завищеної, а жодної: закон під час воєнного стану дозволяє слідчому судді не встановлювати її розмір у провадженнях за такими статтями, і суддя цим правом скористався, зазначивши, що застава будь-якого розміру не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Складіть усе докупи ще раз. Учасник бойових дій, поранений на війні, підозрюється в тому, що за гроші продавав іншим можливість на цю війну не потрапити. Сорок дев'ять разів. Мобілізація, яка колись стала для нього способом переконати суд у власному переродженні, тепер фігурує в матеріалах справи як предмет торгівлі.
Це вже третя підозра в його біографії. Дві попередні стосуються шахрайства, і саме вони, за формулюванням слідства, характеризують схильність до вчинення кримінальних правопорушень. Третя стосується статті з розділу про злочини проти основ національної безпеки України.
Інститут викривачів створювали як запобіжник для системи, яка сама себе не чистить. У виконанні Гончара він працював як бізнес: спочатку заявами розчищати простір і купувати собі лояльність правоохоронців, потім на цьому просторі торгувати правом не воювати. І поки слідство рахує сорок дев'ять фіктивних техніків з випробування безпілотників, лишається питання, на яке не відповість жоден слідчий суддя. Скільки чужих вироків досі стоїть на показаннях цієї людини, і хто буде їх переглядати?
