Злочини УПА — найпопулярніший фейк радянської пропаганди

Спекуляція на трагедії, маніпуляція фактами і відвертий підлог — методологія стара, але надзвичайно популярна в Росії й сьогодні.

Мабуть, найвідомішим фейком, покликаним звинуватити Українську повстанську армію в звірствах, є обвинувачення в причетності до вбивства дітей Маріанни Долінської.

В історії Долінської немає жодної романтики й пафосу. Її життя було буденним для того часу — звичайним з погляду кочового існування, яке здавна вели цигани. Не залучені до суспільного життя, не ведучи господарства, не створюючи суспільно корисного продукту і живучи за рахунок жебрацтва, крадіжок та пограбувань, вони відтворювали традиційний для їхнього середовища спосіб існування. Звісно, це звучить не лестиво — але навіть попри те, що конкретно родину Долінських звинувачували в асоціальному способі життя несправедливо, одного з суворих зимових днів грудня 1923 року главу сім'ї заарештували саме за крадіжку.

Мати, якій не вистачало на прожиття від жебрацтва, не знайшла іншого виходу, як позбавити дітей від мук — і відвела їх у ліс, прив'язавши до дерева мотузкою.

Наступного дня, 12 грудня, Маріанна Долінська здалася владі й розповіла слідчому в комендатурі міста Радома, що на вбивство чотирьох малолітніх дітей її підштовхнув якийсь голос.

Ця версія дозволила Долінській не лише уникнути справедливого покарання, а й бути визнаною душевнохворою — а отже, спокійно опинитися під опікою лікарів і жити за рахунок держави, без крадіжок і жебрацтва. Так і сталося: «та, що чує голос» Долінська була поміщена до Творкської психіатричної лікарні з діагнозом «маніакально-депресивний психоз», де й померла 1928 року.

Того ж 1928 року в «Щорічнику психіатрії» як наочна ілюстрація до статті лікаря Маріанни Долінської — професора Вітольда Луневського — був опублікований відповідний знімок.

А ось інша фотографія з'явилася значно пізніше — 1993 року, у третьому номері вроцлавського журналу Na Rubieży.

Саме вона, за задумом її творців, мала стати прямим доказом злочинів бандерівців і УПА проти людства. Діти на фото, за новою версією, були прив'язані до стовбура дерева вже не мотузкою, а колючим дротом. Підпис під фото проголошував:

«Польські діти, піддані тортурам і вбиті підрозділом Української повстанської армії поблизу села Козівка на Тернопільщині восени 1943 року (зі збірки доктора Станіслава Кшаклевського)».

Через два роки той самий знімок з'явився у праці іншого «історика» — Єжи Венґерського — але вже з іншим підписом: «Вбивство польських дітей підрозділами СС-Галичина в районі Козівки».

Далі — ще цікавіше.

Деякий Олександр Корман — за дивним збігом, агент КГБ — у своїй нетлінній праці «Ставлення УПА до поляків на землях Південно-Східної Другої республіки», виданій 2002 року, описав точне походження фотографії. Корман знайшов усі докази того, що знімок 1923 року був зроблений у селі Козівка поблизу Тернополя у грудні 1943-го. Фото нібито дивом вдалося врятувати: вцілілі після різанини поляки передали його на підпільну базу полку № 14 Армії Крайової на околиці Львова — а вже потім, через багато років, оригінал став надбанням самого автора.

Корман настільки захопився розвитком цього міфу про звірства українців, що навіть вигадав цілу історію про те, ніби в правилах українських націоналістів було обов'язково виготовляти з польських дітей так звані wianuszki — «віночки» — й прикрашати ними дороги, якими ті йшли. За словами Кормана, таку дорогу, прикрашену тілами польських немовлят, українці називали «Дорогою до незалежної України».

Треба зазначити, що Корман справді настільки захопився своїм «розслідуванням», що навіть знайшов винахідника цього методу — звісно ж, командира підрозділу УПА — а через деякий час видав фотоальбом «Геноцид УПА польського населення — фотографічні докази», в якому основним доказом знову стало фото дітей Долінської.

Полякам ця історія так припала до душі, що в липні 2003 року на військовому цвинтарі в Перемишлі встановили пам'ятник польським жертвам УПА — зі скульптурним зображенням дітей, прив'язаних дротом і повішених у тій самій позі, що й діти Долінської на фото.

Треба віддати належне: на початку жовтня 2008 року фейкову скульптуру прибрали.

ле у 2017 році деякий Анджей Пітінський запропонував увічнити інший фейк — про «Волинську різанину». Особливо вражаючою в ньому виглядає центральна фігура хлопчика на вилах — і обличчя усміхненої жінки, яка за задумом скульптора стоїть у вогні.