ЗМІ: від олігархічної монополії до децентралізації - переосмислення майбутнього незалежної журналістики в Україні
Заморозка грантового фінансування проектів в Україні дозволила висвітлити багато питань, зокрема відвертої корупції в цій сфері, та зловживаннями з боку тих, хто увесь час позиціонував себе як “абсолютно незалежні ЗМІ”. Насправді все це трохи зовсім не так.
Олігархи та донори знищили незалежну журналістику в Україні: паразитуючи на ідеях громадянського суспільства
Незалежна журналістика завжди була наріжним каменем демократії та розвитку громадянського суспільства. Проте за останні десятиліття саме незалежні медіа в Україні стали жертвою "успішної" співпраці олігархів і міжнародних донорів, перетворившись в їх слуг.
Замість підтримки вільної журналістики гранти перетворились на інструмент фінансування, підтримки та зміцнення олігархічних структур.
Уявляєте? Увесь цей час американські платники податків фактично фінансували не розвиток української незалежної журналістики, а утримання лояльних до олігархів видань, які підсилювали їхній вплив і витісняли справжню незалежність з інформаційного поля.
Як гранти знищували незалежну журналістику в Україні
Олігархи визначали отримувачів грантових коштів. Як там казали в старому анекдоті? “Все краще дітям. Дітям олігархів”. Так сталось, що саме олігархи, були тими, хто отримавши доступ до міжнародних донорів, використовували свою репутацію, вплив, можливості та зв'язки для отримання грантів для контрольованих ними ЗМІ, які номінально спрямовувалися на "розвиток незалежних медіа". У реальності ці кошти йшли на компенсацію видатків медіа, вже інтегрованих у великі бізнес-структури.
Неконкурентні умови для незалежних медіа. Маленькі та дійсно незалежні редакції, які не мали доступу до грантів або фінансування з боку олігархів, “виживались” з ринку. Грантові кошти та фінансова підтримка олігархів дозволяли псевдонезалежним та суспільно визнаним ЗМІ вкладати гроші в рекламу, витрачати дуже і дуже великі кошти на зарплатню, запускати великі проекти та PR-кампанії і як наслідок забирати значну частину аудиторії. Незалежні журналісти, які працювали на ентузіазмі або власним коштом, просто не могли витримати конкуренцію і якщо і десь виживають, то лише якимось партизанськими методами.
Лояльність до донорів. Видання, що отримували грантову підтримку, ніколи не орієнтувалися на потреби української аудиторії, вони завжди виконували завдання які ставили перед ними грантодавці. Це формувало залежність редакційної політики від пріоритетів зовнішніх акторів, що суперечить принципам справжньої незалежної журналістики.
Фінансування знищення конкуренції. Фактично громадяни США через свої податки фінансували структури, які не лише працювали на користь олігархів, а значить проти демократії, але й активно витісняли їх реальних конкурентів - незалежні ЗМІ, із ринку. Це сприяло формуванню цілком контрольованого викривленого інформаційного простору, в якому домінували видання, лояльні до великого бізнесу та міжнародних інтересів.
Приклади?
Українська правда
Найкращим прикладом олігархічного ЗМІ є "Українська правда" яке сьогодні належить відомому бізнесмену Томашу Фіалі. “УП”, як частина портфеля Dragon Capital, є типовим бізнес-проєктом. Покупка його, свідчить про те, що видання має ринкову вартість, прибутковість або потенціал для її досягнення. У цьому контексті будь-які заяви про необхідність "донатів" чи фінансової підтримки виглядають щонайменше дивно.
Тим не менше, цілком комерційне видання, чомусь і сьогодні позиціонує себе як незалежне, і не перестає отримувати гранти, навіть після переходу до рук великого інвестора.
Чому? Бо це така відома бізнес-модель "приватизації прибутків і націоналізації витрат". Коли всі видатки компенсуються за рахунок донорів, або навіть з бюджету, а прибутки залишаються фактичному власнику.
Ситуація з "Українською правдою" є лише одним із гірких прикладів. Аналогічна картина спостерігається й в інших проектах, які повинні були "розвивати демократію". Але замість підтримки локальних демократичних ініціатив гранти спрямовувалися до тих, хто мав ресурси для їхнього освоєння, тобто до великих медіа або бізнес-структур, які мали прямі зв’язки із донорами.
Суспільне мовлення: нереалізований потенціал
Проект "Суспільне мовлення", який отримав суттєву фінансову підтримку від міжнародних донорів, зокрема уряду США, мав стати альтернативою комерційним олігархічним та заскорузлим державним ЗМІ. Проте результати залишилися суперечливими. Велика частина коштів була утилізована на адміністративні витрати, а редакційна політика не зазнала суттєвих змін.
Попри потенціал "Суспільного" стати справжнім голосом громадянського суспільства, воно так і залишилось застарілим морально державним мовником. Це вже якщо не згадувати скандали через неефективне управління коштами, яке викликало звинувачення у зловживаннях.
Результат: цілковита монополізація медіа-простору
Замість незалежних медіа сьогодні в Україні з’явилися великі гібридні структури, які фактично контролюються олігархами, але працюють за грантовою моделлю, таким чином заявляючи свої права на незалежність.
Незалежні журналісти зникли, через втрату можливість висловлювати свою думку, оскільки їхні голоси потонули у потужних інформаційних кампаніях "грантових" ЗМІ.
Що це нагадує?
Це схоже на модель "приватизації прибутків і націоналізації витрат":
Ризики та витрати перекладаються на грантодавців (у цьому випадку на американських платників податків).
Прибутки й вигоди залишаються у власників ЗМІ, які формально є "незалежними".
Чи це законно?
Формально ситуація, що склалася вважається такою, що не порушує закон, якщо гранти використовуються в межах умов, встановлених донорами, але виникають етичні питання:
Чому американські платники податків повинні фінансувати комерційні проєкти іноземних бізнесменів?
Чи відповідають насправді грантові проєкти американського уряду задекларованій меті, наприклад, сприянню демократії чи розвитку суспільства, якщо в реальності вони допомагають лише олігархам?
Чи це не є донорська допомога формою прихованого субсидування олігархів?
Що з цим усім робити?
Що запропонували б професійні громадські активісти?
Прозорість фінансування? - Цілковита нісенітниця. Ви не знайдете проблем в бухгалтерії НПО олігархів. Там все добре. Як і не зможете довести те, що професійні активісти завжди відробляли їх інформаційну повістку.
Громадський контроль? - Так само. Громадські ради сьогодні це кишенькові “громадські діячі” які так само роблять все те, що їм скажуть. І втручаються в процеси тільки коли вважають, що з ними не розрахувались в повному обємі.
Відновлення конкуренції? - Так конкуренція є. Тільки вона існує між олігархічно-донорськими проектами, і це продається як суспільству як щось з присмаком демократії.
Всі ці популярні відповіді на питання "що робити" звучить як романтичний ідеалізм, що не має шансів на реалізацію в умовах, де домінує олігархічний вплив, політична корупція й грантова залежність. Замість прописування "утопій", варто зосередитися на аналізі реальних сценаріїв, які можна очікувати або спрогнозувати.
Що дійсно може змінити ситуацію?
Справді, реалістичні прогнози доволі похмурі. Будь-які реформи в цій сфері стикаються з ключовою проблемою: "гроші диктують правила". Тому, щоб говорити про реальні зміни, треба або:
Радикально змінити підходи донорів. Замість грантів великим гравцям фінансування має йти в руки локальних ініціатив, навіть якщо це потребує довшої підготовки і ретельнішого контролю.
Запровадити нові правила гри. Наприклад, обмеження для великих комерційних структур у медіа, запровадження жорсткого контролю за прозорістю власності та фінансування.
Вихід на медіа-ринок нових гравців з альтернативною ідеологією. Це може статися, якщо нові політичні чи громадські сили вирішать інвестувати в медіа не лише як в інструмент пропаганди, а й для формування альтернативного інформаційного поля. Але це залежить від появи сильного громадянського руху, який наразі перебуває у зародковому стані.
Технологічні зміни. Поява дешевших технологій для створення та розповсюдження контенту може повернути шанс малим медіа-ініціативам. Наприклад, платформні моделі (Telegram, Substack тощо) вже сьогодні дозволяють обійти традиційні медіа-структури.
Без революції у мисленні статус-кво залишиться. Український медіа-простір залишиться полем битви між олігархами. Розмови про незалежність без реальних змін у фінансовій та політичній системі залишаться просто теорією. Громадянське суспільство мусить зрозуміти: справжня незалежність медіа можлива лише тоді, коли воно фінансується людьми, для яких воно працює.
Але ще одна ідея яка може змінити ситуацію не тільки в Україні, а й у всьому світі!
Децентралізовані медіа
Ідея децентралізації медіа, натхненна моделлю криптовалют, звучить дуже перспективно, особливо в умовах, де централізація інформаційного впливу дозволяє олігархам чи зовнішнім гравцям домінувати в медіа-просторі.
Що таке децентралізоване медіа?
Децентралізоване медіа — це система створення, розповсюдження та фінансування контенту, яка базується на блокчейні чи схожих технологіях, що дозволяють:
Уникати контролю з боку окремих осіб або структур: олігархів, урядів, корпорацій.
Розподіляти управління та прийняття рішень між всіма учасниками системи.
Гарантувати прозорість фінансування, без можливості маніпуляцій чи прихованого впливу.
Як це може працювати?
Фінансування через крипту. Користувачі підтримують улюблені медіа чи журналістів, купуючи або донатячи токени. Наприклад, як Patreon, але без посередників. Всі транзакції прозорі й доступні для перевірки через блокчейн.
Децентралізовані платформи для публікації. Контент розміщується на децентралізованих платформах (типу IPFS), де його неможливо видалити чи заблокувати. Рішення про видимість чи пріоритетність контенту ухвалюються алгоритмами.
Автономні організації для управління. Управління медіа здійснюється децентралізовано через DAO (децентралізовані автономні організації). Кожен, хто володіє токенами, може голосувати за напрямок розвитку платформи, редакційну політику чи навіть конкретні проекти.
Смарт-контракти для винагороди. Журналісти отримують винагороду автоматично, залежно від кількості переглядів, лайків чи внесків від користувачів.
Алгоритми без цензури. Алгоритми, які визначають популярність чи поширеність контенту, прозорі й неупереджені. Це допомагає уникнути маніпуляцій із рейтингами.
Переваги децентралізованого медіа
- Прозорість: Уся фінансова діяльність, від донатів до витрат, доступна для перевірки.
- Неможливість прихованого впливу олігархів чи донорів.
- Незалежність: Медіа не залежать від великих рекламодавців чи грантодавців. Головними спонсорами стають самі читачі або глядачі.
- Стійкість до цензури: Контент неможливо видалити чи заблокувати, адже він зберігається у децентралізованій мережі.
- Спільнотне управління: Рішення ухвалює спільнота, а не купка власників.
- Винагородження журналістів: Журналісти можуть отримувати винагороду без посередників, що робить їхню роботу більш прибутковою, а доходи прозорими.
Виклики децентралізованого медіа
Проблеми при впровадженні такої системи дійсно будуть. Але як же без них?
- Контент-модерація: Відсутність централізованого управління ускладнює модерацію дезінформації, пропаганди чи ненависницьких висловлювань.
- Технічний бар’єр: Багато людей не розуміють, як працюють блокчейн та криптовалюти. Це може обмежити залучення широкої аудиторії.
- Проблеми з монетизацією: Якщо більшість користувачів не готові платити за контент, проект може стати фінансово нестабільним.
- Зловживання владою в DAO: Технічно, якщо кілька великих гравців скуплять більшість токенів, вони зможуть диктувати правила, що суперечить ідеї децентралізації.
Чи це можливо реалізувати проект Децентралізованих медіа в Україні?
Україна вже продемонструвала великий інтерес до криптовалют і блокчейн-технологій. Децентралізоване медіа може знайти підтримку серед молодого покоління, яке втомилося від олігархічних ЗМІ та шукає альтернативу. Децентралізація медіа може стати революційною відповіддю на домінування олігархів і їх медіа. Вона дає шанс створити систему, де основними гравцями будуть самі читачі, журналісти та суспільство. Однак її реалізація потребує зусиль, готовності до змін, часу, і… фінансів.
Чи зможе Україна стати піонером у цьому? Залежить від готовності людей інвестувати у власне інформаційне майбутнє.
Що думаєте? Це утопія чи все ж шанс?
