Констянтин Кіт, завідуючий постачанням - Батальон Архангели Михаїла

Чуючи слово "батальйон" люди, частіше за все уявляють службу на фронті ба бої, але ж ніяк не тилову діяльність, проте це фундаментальна справа, що дає наснаги бійцям мужньо стояти на передовій. В батальйоні Архангели Михаїла постачанням бійців керує Констянтин - позивний "Кіт", що розповів про свою діяльність, побратимів та, як він, особисто, зустрів війну.

Ірина Клочко: Представтесь будь-ласка, можна просто позивний.

Кіт: Я “Кіт”, “Кіт” той, що пухнастий, не той що в океані.

Ірина Клочко: А чому саме кіт?

Кіт: Ну не знаю, можна, мабуть, там придумати безліч різних варіантів. Коти ж також бувають різні: кіт буває, для когось, в якийсь проміжок часу, ласковий, для когось бойовий, для когось там, як казав наш ворог, цап-царап. От - по різному. 

Пара слів про те, як проходить підготовка до виїзду на часткову ротацію, поповнення та передача певних запасів на сході України, де 2 взводи нашого батальйону зараз перебувають. Вчора-сьогодні ми пакувалися, збирали певні харчі, припаси певні, деяке тактичне спорядження і сьогодні, в тому числі з частиною особового складу, буде виїзд і проведена заміна, відповідно, якщо дасть Бог, благополучно завтра-післязавтра… ну завтра, мабуть, навряд чи. Післязавтра ми маємо повернутися та проводити підготовку тут, відпочити та розпочати підготовку нового складу, також для виїзду на схід. І такі виїзди в нас проходять с певною регулярністю - раз в тиждень, раз в 10 днів, в залежності від потреб, в залежності від того, як наші бійці там себе почувають.

Ірина Клочко: Виїзди проходять - доставка саме їжі, або, ще чогось додатково?

Кіт: Також тактичних елементів одягу, наприклад, нині умови склалися такі, що потрібно вивезти там каремати, спальні мішки, більше теплого одягу. Крім того, харчові запаси мають властивість зникати, тому також це доставляємо і це, скажімо так, певна наша регулярність - щоденна робота.

Ірина Клочко: Як часто міняються хлопці там?

Кіт: Це все динамічно, не має там сталого відрізку часу, але орієнтуємось так - 10 днів, плюс мінус 10 днів. Але все ж таки, хтось знаходиться там 20 днів, комбат знаходиться там взагалі постійно останнім часом, хтось знаходиться тиждень, 8 днів, хтось може якісь травми зазнав або ще щось - йому потрібно змінитися, відповідно ротація відбувається не повна, а часткова, тільки таким чином.

Ірина Клочко: У вас взагалі є військова, певна, підготовка чи її не було?

Кіт: Абсолютно немає, жодної, це скажімо так, протягом мого життя, якимось такими уривками я стикався з тим, щоб отримати якісь знання або навички. Ну, по-перше це чоловіча справа і якийсь мінімальний запас навичок кожен чоловік має мати. До того, після 14 року ми з моїми друзями приділили до цього увагу, ми проходили підготовки, тренінги, виїзди, роботу зі зброєю і так далі, тобто ну, певний запас маю, але фахового в мене немає такого, щоб я був фаховим кадровим офіцером.

Ірина Клочко: Як ви взагалі опинилися саме тут?

Кіт: Я прокинувся від вибухів, я живу на лівому березі. Я прокинувся від вибухів 24 лютого, після того, як я все-таки усвідомив, що це реальна атака, що це реальна війна я почав шукати можливість того, щоб реалізувати себе на тлі захисту нашої країни. Моя стежка привела мене на Оболонь до Маймана і ми з 24 лютого разом. От власне звідки і пішла моя така епопея в батальйоні Архангели Михайла. 

Ірина Клочко: А чим ви займаєтесь саме у батальйоні, є якесь певне звання можливо?

Кіт: Це також була динамічна історія, взагалі спочатку ми всі отримали зброю, ми всі стояли на захисті, тому що ми всі очікували, і в принципі так і було, заходили ДРГ, ми були звичайними бійцями, звичайними стрілками. Потім, коли вже батальйон почав… ще навіть батальйону не було - це була група, група ініціативних людей, які мали певну мету, які мали певні переконання і у яких були певні бажання, які власне саме цим нас і об'єднували. Потім ця група починала ставати більшою, вона стала не просто, якимось там збіговиськом людей, а вже щось упорядковане. Відповідно в кожного почали з'являтися прохання реалізувати себе. І комбат там розподіляв: “Ти займись тим, ти займись тим, ти займись тим”. І вже в залежності від того, хто скільки міг себе реалізувати, в тому чи на іншому поприщі, відповідно, людина або вимушена була, або якось шукала себе сама. Тому за ці майже 2 місяці кожен з нас, тих хто з самого початку, кожен з нас вимушений був спробувати себе в абсолютно різних напрямках. От і не має там такого чіткого: “я займаюсь там тим або іншим або займаюся чимось не таким”, тому що кожен стоїть на тому, що ми мусимо робити спільну справу і не має там різниці, що ти будеш робити для того, щоб ми її досягли.

Ірина Клочко: У вас були виїзди на передок? 

Кіт: Ну так. Я ж вам кажу, в перші дні ми взагалі всі були, фактично, на передку, тому що ми памятаємо, які це були… не тільки стрілкотня була, а були заходи груп на техніці і з більш таким важким озброєнням, доводилося бути на передку.

Ірина Клочко: Найскладніше, що вам довелося пережити за ці 2 місяці?

Кіт: Ви знаєте, що, на мій погляд, особисто найскладніше це твій моральний стан, фізичне та все решту можна перенести, можна з цим змиритися або там подолати, але морально звісно - коли це відбувається у твоїй країні, коли ти сидиш в караулі, коли тобі приходить звістка, що людина, яка ще 2 місяці тому на руках тримала перед вівтарем твою племінницю, якій було пару місяців, загинула від ого що їй в скроню пустили кулю за те, що він хліб та ліки віз людям, то це найважче, все решта можна пережити.

Ірина Клочко: Найвеселіше, що у вас було? 

Кіт: Ви розумієте, найцікавіше в цьому всьому те, що зібралася абсолютно різна публіка, по-перше, ми не регулярні і, якщо взяти… бути повністю відвертими, то тут знаходяться люди, які вже відбулися у своєму житті, які чогось досягли, які вже сформувалися, як особистості. І на цьому тлі дуже цікаво спостерігати, як адвокат поруч там з аграрієм і поруч з боксером знаходять спільну мову для того, щоб зробити якусь спільну справу і це вдається, і це сприймається з посмішкою, з якимись жартами такими, хоча, якщо бути… знаєте, відсторонитися від цього, ми займаємося речами, які ну не властиві цивільним людям і взагалі це серйозні речі до яких ми вимушені ставитися з посмішкою для того, щоб контролювати психологічне напруження.

Ірина Клочко: Що саме ви повезете?

Кіт: По перше це харчі, що ми збирали, окремо хочу подякувати людям, це суттєва допомога не тільки українців, але і міжнародна, дуже нам допомагають грузини, їхня діаспора дуже суттєво допомагає, частка сьогоднішнього вантажу це саме їхня. Ми збираємо пайки, ми збираємо харчі, там є тактичні якісь речі, є і спальники, і каремати, деякі бойові принади там є. Цей бус поїде на схід, на схід нашої країни для наших бійців, нас там дуже чекають, дуже, дуже вже. І нас дочекаються, обов'язково дочекаються.