Андрій Пишний і НБУ: як політика "стійкості" веде Україну до керованої бідності замість розвитку
Голова НБУ Андрій Пишний в одному з останніх інтерв'ю мимохідь вимовив дуже важливу фразу: Україна увійшла в "критичний момент", бо затримка зовнішнього фінансування прямо впливає на стійкість держави. Пише Богдан Данилишин, завідувач кафедри регіоналістики і туризму КНЕУ, доктор економічних наук.
Це не просто цитата. Це вирок всій нинішній моделі. Якщо після років "стійкості", "контрольованості" і "збалансованості" країна залишається критично залежною від зовнішніх вливань, проблема не лише у війні. Проблема - у філософії самої економічної політики.
План "Б" є - але він тупиковий
Пишний чесно визнає: якщо зовнішні кошти затримуються, залишається внутрішній борговий ринок, тобто банки. Але в тому ж інтерв'ю - другий чесний висновок: ресурс банківської системи не безмежний. Отже, архітектура, яку НБУ називає стійкою, насправді є системою критичної залежності від ритмічності міжнародної допомоги і політичних рішень партнерів.
Цифри це підтверджують. Прогноз НБУ на 2026 рік - зростання економіки на 1,8%, інфляція наприкінці року 7,5%. 19 березня НБУ зберіг облікову ставку на рівні 15%, прямо пов'язавши рішення з потребою підтримати привабливість гривневих інструментів. Тобто в базовому сценарії країні пропонують не розвиток, а режим жорсткого утримання рівноваги. Дорога стабільність без прориву.
Банки заробляють - економіка стоїть
Торік банки отримали 126,8 мільярда гривень прибутку, майже половина - держбанки. При цьому проникнення чистих бізнес-кредитів в економіку зросло лише до 8,7% ВВП. Ринкові ставки за гривневими кредитами бізнесу в грудні 2025-го - 15,2% річних. Це не кредитний прорив. Це обережне, дороге й вкрай обмежене фінансування.
Головна суперечність: НБУ декларує розвиток кредитування, але водночас сам "підживлює" попит банків на ОВДП. Для банку це зрозуміла логіка - державні облігації безпечніші і вигідніші за довгі інвестиційні проєкти в промисловості чи переробній галузі. Але для держави це пастка. Країна, яка воює і має відбудовувати виробництво, не може жити в моделі, де фінансова система обслуговує передусім бюджет, а не структурну модернізацію.
Резерви - не здоров'я, а анестезія
Станом на 1 квітня міжнародні резерви становили 52 мільярди доларів. Але лише за березень вони скоротились на 5%. У тому ж місяці НБУ продав на валютному ринку 4,77 мільярда доларів, тоді як на рахунки уряду надійшло 3,05 мільярда від міжнародних коштів та валютних ОВДП. Курсова стійкість тримається не силою експорту чи інвестицій, а зовнішніми надходженнями і масованими інтервенціями.
Сам НБУ у своєму Інфляційному звіті зафіксував: дефіцит торгівлі товарами у IV кварталі 2025-го розширився до 15,7 мільярда доларів. Тобто рекордні резерви - це не доказ оздоровлення економічної структури. Це доказ того, що зовнішня допомога покриває слабкість платіжного балансу.
У березні інфляція прискорилась до 7,9% і перевищила січневий прогноз. Паливо подорожчало на 23,4%. НБУ пояснює це імпортованим і воєнним ціновим тиском - і відповідає жорсткими монетарними умовами. Але висока ставка не виробляє електроенергію, не будує логістику і не зменшує імпортозалежність. Вона лише охолоджує економіку, яка й так зростає мляво.
Куди це веде
Не до катастрофи. Але й не до розвитку. НБУ веде Україну в коридор керованої бідності з дорогими грошима, де головна мета - не прорив, а недопущення зриву. Це політика виживання. Вона дає прибуткові банки, відносно стабільний курс і пристойні резерви на папері. Але водночас консервує слабке кредитне проникнення, хронічну залежність від донорів і хронічний брак довгого ресурсу для реального сектору.
Україні потрібен інший Нацбанк - не той, що милується власною "стійкістю", а той, що формує разом з урядом іншу фінансову архітектуру: дешевший довгий ресурс для виробництва, спеціальні механізми для ОПК, енергетики і переробної промисловості, новий баланс між антиінфляційною і розвитковою політикою.
Інакше ризик такий: Україна залишиться з дуже "правильним" Нацбанком - і дуже слабкою економікою.
