Без права на приватизацію: чому суд зобов'язав профспілки віддати Жовтневий палац
Господарський суд Києва задовольнив позов заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Фонду державного майна (ФДМУ), ухваливши рішення про повернення державі легендарного Жовтневого палацу. Суддя Антон Пукас скасував свідоцтво про право власності Федерації професійних спілок України (ФПУ) на весь комплекс площею майже 17,6 тис. кв. м, зобов'язавши повернути державі головний корпус і малий зал колишнього Інституту шляхетних дівчат.
Історичний контекст та статус об'єкта
Будівля на Алеї Героїв Небесної Сотні, 1 має багату й драматичну історію:
Російська імперія та радянський період: Зведена у 1838–1842 роках за проєктом архітектора Вікентія Беретті як Інститут благородних дівиць. Після 1917 року заклади змінювалися (тут також розміщувалося управління НКВС у 1930-х), а у 1952–1958 роках зруйнований комплекс відбудували як Жовтневий палац культури.
Охоронний статус: З 1979 року будівля є пам'яткою містобудування і архітектури національного значення, з 1987-го — пам'яткою історії (тут працював Микола Лисенко), а з 2008 року внесена до закону про перелік пам'яток, що не підлягають приватизації.
Вартість: За оцінками Фонду держмайна, ринкова вартість усього комплексу у середмісті Києва становить орієнтовно 1 млрд гривень.
Як профспілки «оформили» палац і чому суд визнав це незаконним
Хронологія набуття майна профспілками охоплює кілька десятиліть радянського та пост радянського періоду:
Радянське відання: У 1960 році об'єкт передали Українській республіканській раді профспілок безоплатно, виключно на баланс (що юридично означало відання, а не право власності, оскільки профспілкова власність тоді ще не була прописана в радянському законодавстві).
Перехід 1990-х років: Наприкінці 1990 року радянські профспілкові структури спробували «закріпити» об'єкт за новими українськими утвореннями, попри запроваджений ВР мораторій. Згодом законодавство визначало майно союзних організацій як державну власність до встановлення правонаступників.
Рішення 2007 року: Після судових тяганин у 2006–2007 роках Головне управління комунальної власності Києва вимушено видало ФПУ свідоцтво про право власності, яке згодом перенесли до держреєстру.
Суд 2026 року чітко зазначив: старе судове рішення не створювало нової власності, а саме свідоцтво було видане без законних підстав та без відповідних погоджень органів охорони культурної спадщини. Оскільки закон прямо забороняв приватизацію таких пам'яток, держава майно ніколи не відчужувала.
Чому не спрацювала позовна давність
ФПУ намагалася наполягати на спливі строку позовної давності, заявляючи, що держава знала про спір ще з середини 2000-х. Проте суд використав конструкцію негаторного позову (з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду від 4 березня 2026 року у справі №922/264/24): оскільки пам'ятка обмежена в обороті та ніколи легально не вибувала з державної власності, незаконна реєстрація за ФПУ є лише перешкодою для власника (держави) користуватися своїм майном. Такий позов може пред'являтися доти, доки триває правопорушення.
