Безпекою "Укренерго" за Кудрицького керував Сергій Тоцький з паспортом громадянина Росії
Поки "Укренерго" вкладало мільярди гривень у бетонний захист підстанцій від російських ракет, сотні мільйонів із цих грошей отримала компанія з московським корінням, а департамент безпеки державного енергетичного гіганта очолював власник російського паспорта, пише Станіслав Броневицький.
Важливо розуміти, хто саме це розповідає. Броневицький - колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, і в одній із двох історій, які він описує, він був не стороннім коментатором, а процесуальним керівником. Із САП він, за його ж публічними словами, пішов через незгоду з тим, що керівник прокуратури Олександр Клименко погодив угоду в одній зі справ. Тобто говорить людина, яка бачила матеріали зсередини і не має причин когось у цій системі вигороджувати.
Почнімо з грошей. У 2023 році "Укренерго" під керівництвом Володимира Кудрицького замовило будівництво захисних споруд для підстанцій загалом приблизно на 4,3 млрд грн. Одним із підрядників стала корпорація "Союз" Ігоря Приходька, яка отримала близько 484 млн грн. Масштаб видно навіть із першого пакета договорів: за даними Prozorro, які аналізував Борг-експерт, з серпня по вересень 2023-го компанія уклала угоди на захист 40 трансформаторів, кожен з яких оцінили приблизно в 69 млн грн, і на "Союз" тоді припало 414,68 млн грн. Де саме стоять ці підстанції, "Укренерго" з міркувань безпеки не оприлюднило. Логіка зрозуміла: ворог не повинен знати, куди бити. Але от що цікаво - хто тоді мав доступ до цих об'єктів?
А тепер про самого Приходька. На той момент він мав давні зв'язки з Росією, зокрема співпрацю зі структурами російського олігарха Олексія Мордашова - власника "Северсталі", який із 2022 року перебуває під санкціями Євросоюзу та США. Історія "Союзу" взагалі тісно переплетена з російською енергетикою. Приходько керував московською компанією "ИСК 'Союз-Сети'", а пов'язані з групою структури працювали з російськими державними гігантами: "Россетями", Федеральною мережевою компанією ЄЕС та "РусГидро".
І ні, це не історія з далекого минулого. Уже після початку російської агресії, у 2015 році, "Союз-Сети" отримувала великі підряди від "Россетей", а в органах управління пов'язаних компаній сиділи представники структур того ж Мордашова. Виходить, компанія, яка будувала мережі для російського державного енергомонополіста вже після окупації Криму, через 8 років будувала українським трансформаторам укриття від ракет, якими Росія ці трансформатори палить.
Найпікантніше в тому, що держава про цей бекграунд знала. Ще у 2022 році на підставі матеріалів СБУ щодо корпорації "Союз" відкрили кримінальне провадження, в межах якого досліджували господарські зв'язки компанії з державою-агресором. І вже після цього, у 2023-му, "Союз" отримує сотні мільйонів гривень і доступ до робіт на стратегічних енергетичних об'єктах країни, яка веде повномасштабну війну.
Броневицький ставить два прямих питання. Як компанія з таким російським бекграундом отримала ці гроші і цей доступ? І чому досі ніхто не поніс за це заслуженого покарання? Відповіді немає. Більше того, як зауважує колишній прокурор, ці питання сьогодні навіть ніхто не ставить.
Але це лише половина історії. Друга половина стосується вже не підрядника, а самої системи безпеки "Укренерго".
За часів Кудрицького департамент безпеки компанії очолював Сергій Тоцький. У 2024 році НАБУ і САП повідомили йому про підозру у справі про закупівлю бронежилетів. За версією слідства, у березні-квітні 2022 року, у найважчі тижні вторгнення, Тоцький, який відповідав за перевірку постачальників, забезпечив закупівлю бронежилетів за кошти "Укренерго" у наперед визначеної компанії. До війни ця компанія займалася газованими напоями. Ціна виявилася приблизно вдвічі вищою за ринкову, а збитки перевищили 10 млн грн. Процесуальним керівником у цій справі був сам Броневицький.
Тепер найцікавіше. Сергій Тоцький - син Володимира Тоцького, генерал-майора СБУ, який за часів Януковича був першим заступником голови служби Олександра Якименка. Володимир Тоцький є обвинуваченим у справі щодо подій на Майдані, а у 2021 році РНБО запровадила проти нього персональні санкції. Після того, як Янукович утік з України, генерал Тоцький теж перебрався до Росії.
Можна сказати: батько за сина не відповідає. Але слідство встановило дещо про самого сина. Сергій Тоцький мав чинний паспорт громадянина Росії, виданий 27 січня 2015 року, тобто вже після окупації Криму. Крім паспорта, у нього був і російський ІПН. Коли антикорупційний суд арештовував майно Тоцького та його дружини, у переліку, як повідомляло "Слово і діло", була й квартира площею 88,3 кв. м в окупованій Ялті.
До Криму Тоцький їздив. І це при тому, що він був співробітником СБУ в запасі, а згодом очолював департамент безпеки стратегічної державної компанії. Деякі його візити на окупований півострів тривали лише кілька годин, після чого він повертався на підконтрольну Україні територію. Слідство встановило, наприклад, епізод, коли Тоцький пробув там усього 3 години.
Уявіть собі цю картину. Окупаційна влада без жодних питань пропускає на півострів працівника СБУ в запасі та чинного керівника департаменту безпеки "Укренерго", а через 3 години так само спокійно випускає його назад. Броневицький відповідає на це коротко: таке апріорі неможливо. Отже, безпекою "Укренерго" під час повномасштабного вторгнення за Кудрицького керувала людина, тісно пов'язана з Росією.
Причому Тоцький на цій посаді не тримався сам по собі. Його перебування в "Укренерго" активно підтримувала Марина Безрукова, яка тоді була членом правління компанії, а згодом очолила Агенцію оборонних закупівель. За словами Броневицького, між Безруковою і Тоцьким були довірливі, фактично дружні стосунки.
Окремо показовою була реакція на підозру. За Тоцького почали активно "вписуватися" представники так званого громадського сектору: Центр протидії корупції та Юрій Ніколов, який ще й публічно критикував НАБУ і САП через цю справу. Представники ЦПК навіть ходили до суду на розгляд клопотання про запобіжний захід для Тоцького. Чи не дивна картина: професійні борці з корупцією приходять до антикорупційного суду підтримати підозрюваного в розтраті на бронежилетах?
На цьому не зупинилися. Безрукова та представники ЦПК писали Клименку особисті повідомлення з проханням узяти справу під особистий контроль. Броневицький знає про це не з чуток: керівник САП, за його словами, особисто показував йому ці переписки.
А далі з'ясувалося ще одне. Співвиконавець Тоцького, директор компанії, через яку йшла закупівля, мав нагородну зброю від ГУР. Броневицький описує його точно: простий комерс з нагородним пістолетом. За кілька днів до повідомлення про підозру цей комерс утік до Румунії лісом. Майже два роки він пробув за кордоном, а цього року пішов на угоду з прокурором. Судова хроніка це підтверджує: ще в серпні 2024-го НАБУ і САП заочно повідомили про підозру довіреній особі Тоцького, а 30 червня ВАКС звільнив з-під варти обвинуваченого у цій справі, прокурор якого заявив про намір укласти з ним угоду.
Лишається сказати, що ж саме купили за завищеною ціною. На момент розслідування всі ці бронежилети лежали на складах, бо жоден командир не хотів одягати їх на своїх бійців. Жилети були вкрай низької якості й важили вдвічі більше за звичайні. Пластини в них вирізали кустарним способом із більших пластин, якими обшивають і захищають автомобілі. Тобто гроші держкомпанії, витрачені в перші місяці війни нібито на захист людей, перетворилися на мертвий вантаж, який бійці відмовлялися носити.
І все це відбувалося в системі безпеки стратегічно важливого державного підприємства під час повномасштабної війни. Сам Тоцький нині обвинувачений, справа розглядається у Вищому антикорупційному суді, а в березні цього року ВАКС відмовився повторно покласти на нього процесуальні обов'язки.
Кудрицького звільнили з посади голови "Укренерго" ще у вересні 2024 року, а в жовтні 2025-го ДБР затримало його і повідомило про підозру в іншій справі: про шахрайство під час тендерів 2018 року на реконструкцію огорож підстанцій, коли він обіймав посаду заступника директора з інвестицій. Кудрицький тоді назвав цю підозру абсурдною.
Свою розповідь Броневицький завершує ще однією деталлю, яку називає, можливо, зовсім не випадковою: Володимир Кудрицький народився в Москві. Підрядник із московськими контрактами "Россетей", начальник безпеки з російським паспортом і квартирою в окупованій Ялті, керівник, народжений у Москві. Збіг? Можливо. Але тоді питання Броневицького звучить ще гостріше: як усе це опинилося в одній енергокомпанії воюючої країни і чому за це досі ніхто не відповів?
