Блискучий виступ сенатора Клода Малюре, голови правоцентристської групи LIRT у Сенаті Франції
"Пане прем'єр-міністре, шановні міністри, дорогі колеги, Європа стоїть на критичному роздоріжжі своєї історії. Американський щит руйнується, Україна ризикує залишитися без підтримки, Росія – зміцнитися. Вашингтон перетворився на двір Нерона: імператор-палій, покірні придворні та блазень, одурманений кетаміном, відповідальний за чистки у державному апараті.
Це трагедія для вільного світу, але передусім – для самих США. Послання Трампа однозначне: бути союзником Америки безглуздо, бо вона вас не захистить, запровадить проти вас мита, що перевищують санкції проти її ворогів, і загрожуватиме захопленням ваших територій, підтримуючи диктаторів, які на вас нападають. "Король угод" насправді демонструє мистецтво капітуляції.
Він думає, що залякає Китай, плазуючи перед Путіним, але Сі Цзіньпін, спостерігаючи цей крах, без сумніву, прискорює підготовку до вторгнення на Тайвань. Ніколи в історії США президент не капітулював перед ворогом. Ніколи ще господар Білого дому не підтримував агресора проти союзника.
Ніколи раніше президент не топтав Конституцію так зухвало: незаконні укази, звільнення суддів, які могли б йому протистояти, миттєва зачистка військового керівництва, підрив усіх механізмів стримувань і противаг, узурпація контролю над соцмережами. Це не просто "ілюзія неліберального ухилу" – це спроба узурпації демократії. Достатньо згадати: на знищення Веймарської республіки пішов лише місяць, три тижні й два дні.
Я вірю у стійкість американської демократії, і протести в країні вже почалися. Але всього за місяць Трамп завдав Америці більше шкоди, ніж за всі чотири роки свого попереднього президентства. Ми вели війну проти диктатора – тепер ми боремося з диктатором, якому допомагає зрадник.
Вісім днів тому, коли Трамп поплескував Макрона по спині в Білому домі, США голосували в ООН разом із Росією та Північною Кореєю – проти Європи, що вимагала виведення російських військ. Два дні по тому в Овальному кабінеті "відкосивший від армії" Трамп читав мораль і давав стратегічні настанови герою війни Зеленському, а потім відіслав його, мов недбалого лакея, заявивши: "Підкоряйся або йди". Сьогодні вночі він пішов ще далі – зупинив постачання зброї, яка вже була обіцяна.
Як реагувати на цю зраду? Відповідь проста: дати відсіч. Передусім – не помилятися. Поразка України стане поразкою Європи.
У списку Кремля вже зазначені країни Балтії, Грузія, Молдова. Мета Путіна – повернення до Ялти, де пів Європи було віддано Сталіну. А країни Глобального Півдня чекають на результат цього конфлікту, щоб вирішити: поважати ще Європу чи вже можна її топтати.
Путін прагне зруйнувати порядок, встановлений 80 років тому США та їхніми союзниками, головний принцип якого – заборона захоплення територій силою. Цей принцип лежить в основі ООН, а сьогодні Америка голосує за агресора і проти жертви, бо "трампізм" збігається зі світоглядом Путіна. Повернення до сфер впливу, де великі держави вирішують долю малих країн.
"Мені – Ґренландія, Панама й Канада, тобі – Україна, Балтика і Східна Європа, йому – Тайвань і Південно-Китайське море". В олігархічних колах Мар-а-Лаго це називається "дипломатичний реалізм". А насправді це означає одне: ми залишилися одні.
Але твердження, що Путіну неможливо опиратися, – брехня. Навпаки, попри кремлівську пропаганду, Росія слабшає. За три роки її "друга армія світу" змогла відвоювати лише крихти в країни, що поступається їй у три рази за чисельністю населення.
Процентні ставки в 25%, виснаження валютних і золотих резервів, демографічний колапс – Росія стоїть на краю прірви. Підтримка Путіна з боку США – найбільша стратегічна помилка в історії війн. Однак цей удар протверезив Європу.
За один день у Мюнхені європейці усвідомили: доля України та майбутнє Європи – в їхніх руках. Тепер у нас три першочергові завдання:
Прискорити постачання зброї Україні – компенсувати зраду Америки, зміцнити її оборону й утвердити європейську присутність у будь-яких переговорах. Це дорого, але необхідно. Пора розірвати табу й використати заморожені російські активи, а також створити коаліцію рішучих країн, попри проросійських саботажників у ЄС.
Будь-яка угода має передбачати повернення викрадених дітей, звільнення полонених і абсолютні гарантії безпеки. Після Будапешта, Грузії й Мінська ми знаємо ціну "домовленостям" із Путіним. А значить, Європа повинна мати достатньо військової потужності, щоб не допустити нового вторгнення.
Створити європейську оборону, занедбану після 1945 року й підірвану після розпаду СРСР. Це титанічне завдання, але саме за його успіх чи провал майбутні покоління судитимуть нинішніх лідерів Європи.
Європа знову стане військовою потугою, тільки якщо поверне собі статус індустріальної наддержави. А отже, потрібен план Маріо Драґі – і цього разу його доведеться реалізувати.
Наші предки перемогли фашизм і комунізм ціною найбільших жертв. Наше завдання – перемогти тоталітаризм XXI століття.
Слава вільній Україні! Хай живе демократична Європа!"
