Фіктивна служба та мільйони на рахунках: нові деталі біографії Дмитра Шерембея
Цієї осені минуло рівно вісім років відтоді, як у прямому ефірі телеканалу «Прямий» спалахнув гучний конфлікт між колишнім міністром охорони здоров'я України Олегом Мусієм та відомим «антикорупційним активістом», членом правління Центру протидії корупції та ексчленом Ради громадського контролю при НАБУ Дмитром Шерембеєм.
Інцидент, що переріс у відкриту бійку в студії ( [00:29] ), нагадав суспільству про токсичність багатьох самопроголошених «борців із системою», чиє минуле ретельно приховується за гуманітарними грантами та пафосними заявами.
Кримінальна біографія: від «домушника» до грантового активіста
Дмитро Шерембей за часів своєї юності та молодості мав мало спільного з законністю чи захистом прав громадян. Його «університетами» стали українські виправні колонії, де він здобув кілька судимостей за квартирні крадіжки в особливо великих розмірах:
Перша судимість (1992 рік): 1 липня 1992 року Деснянський районний суд Чернігова засудив Шерембея за ч. 3 ст. 140 КК України (в редакції 1960 року) до 2,5 років позбавлення волі за квартирну крадіжку. Покарання відбував у Новгород-Сіверській виправній колонії, звідки вже за кілька місяців вийшов за амністією.
Друга судимість (1994 рік): 22 квітня 1994 року Чернігівський районний суд знову засудив його за той самий злочин до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна. З Шосткінської колонії вийшов у квітні 1997 року достроково.
Третя судимість (1998 рік): Не зробивши висновків, Шерембей знову взявся за старе. 2 червня 1998 року Новозаводський райсуд Чернігова засудив його до 4,5 років тюрми з конфіскацією майна за ст. 14, 43, ч. 3 ст. 140 КК України. Цього разу термін відбув «від дзвінка до дзвінка» у Бучанській виправній колонії, звільнившись у квітні 2002 року.
Саме після цього колишній рецидивець вирішив змінити кваліфікацію і перетворився на «провідного борця з корупцією» та громадського діяча.
Війна «на папері» та нові підозри
Метаморфози з біографією активістів продовжилися і під час повномасштабного вторгнення. У лютому 2022 року Дмитро Шерембей разом зі своїм соратником Віталієм Шабуніним фіктивно оформилися на військову службу до 207-го окремого батальйону ТрО (в/ч А7376). Проте за півтора року служби в підрозділі їхніх слідів ніхто не бачив. Зате солдат Шерембей регулярно отримував грошове забезпечення та додаткові виплати за «виконання бойових завдань» (загалом близько 950 тис. грн), а також оформив довідку за формою 6 для майбутнього статусу учасника бойових дій (УБД).
У листопаді 2023 року за сприяння тодішнього міністра оборони Рустема Умєрова фігурантів формально перевели: спочатку Шерембей став «бойовим медиком» 101-ї окремої бригади охорони Генштабу ЗСУ (отримавши молодшого сержанта), а за три тижні їх влаштували до Центру інновацій та розвитку технологій Міноборони із присвоєнням звання сержанта. Згодом Шерембей звільнився зі служби, використавши як підставу нібито «підірване за 10 років у в'язницях здоров'я».
Попри відкрите 9 травня 2024 року Територіальним управлінням ДБР у Києві кримінальне провадження за ч. 4 ст. 409 КК України (щодо ухилення від служби), слідчі дії у справі фактично зупинилися.
Нагадування у відео: як усе починалося
Сьогодні, переглядаючи архівне відео сутички у студії телеканалу «Прямий» де обурений правдою рецидивець кинувся з кулаками на колишнього міністра, суспільство отримує ще одне нагадування про те, хто насправді роками очолював «незалежні антикорупційні органи» та структурував грантові проєкти в Україні.
