Ірина Венедіктова вивела справу Татарова з-під НАБУ і досі працює послом у Швейцарії
Поки в країні одне за одним ухвалюють кадрові рішення в правоохоронній сфері, поза увагою чомусь залишається посол України у Швейцарії Ірина Венедіктова, і це та людина, про яку в нинішньому контексті згадати варто окремо, пише Станіслав Броневицький.
Підстава для такої згадки не в дипломатичній роботі, а в тому, що Венедіктова робила на посаді генерального прокурора. У 2020 році вона за допомогою свого заступника вивела справу Олега Татарова з процесуального контролю САП і НАБУ та передала її до Головного слідчого управління СБУ. Наслідком цього рішення стало закриття справи. Строки давності щодо тих рішень, зауважує Броневицький, ще не сплили.
Хронологію тих кількох грудневих днів варто відновити повністю, бо саме в датах і годинах видно, як це працювало.
18 грудня виконувач обов'язків керівника САП Максим Грищук підписав Татарову підозру. Пізно ввечері 23 грудня заступник генерального прокурора Олексій Симоненко, за вказівкою Венедіктової, змінив підслідність: забрав провадження в НАБУ і передав його ГСУ СБУ. Відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесли о 23:42, тобто фактично за вісімнадцять хвилин до півночі.
Поспіх мав цілком практичне пояснення. Уже наступного дня, 24 грудня о 12:30, Вищий антикорупційний суд мав розглядати клопотання про тримання Татарова під вартою з альтернативою застави в 10 млн грн. Прокурорів САП про передачу справи до СБУ повідомили лише близько дев'ятої ранку, за три з половиною години до засідання. У результаті питання про запобіжний захід по суті так і не розглянули.
30 грудня прокурор Офісу генпрокурора Андрій Грицан відкликав клопотання про тримання під вартою. Запобіжного заходу Татарову так і не обрали. А згодом закрили і саму справу.
Розслідував це провадження Олександр Клименко, який нині очолює Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру.
Підсумок Броневицький формулює мовою кримінального процесу: суб'єкт є, строки є, умисел є, наслідки є. Тобто для оцінки тих грудневих рішень існує все, крім бажання їх оцінювати.
І в цьому, власне, головне питання. Якщо політичні рішення щодо правоохоронців ухвалюються зараз одне за одним, то дивно, що історія з переданням справи серед ночі й зірваним засіданням суду наступного дня досі не потрапила в поле зору тих, хто ці рішення ухвалює.
