Криворізький підприємець Дмитро Шавло вимагає в спадкоємців Яковишина 100% "Землі і Волі"
Спадкоємці Героя України Леоніда Яковишина, який десятиліттями керував ТОВ "Земля і Воля", звернулися до суду з вимогою визнати недійсним договір позики на 20 мільйонів доларів США, нібито укладений між покійним і криворізьким підприємцем Дмитром Шавлом 19 серпня 2021 року, пишуть Наталка Медведева та Андрій Тіток.
Документ, який Шавло подав до суду, читається як конспект чужої мрії. Двадцять мільйонів доларів готівкою, передані в день підписання. Строк повернення - рівно рік, до 19 серпня 2022 року. Відсотки за користування позикою не нараховуються і не сплачуються: позикодавець, виявляється, безкорисливий меценат, який просто так розлучається з двадцятьма мільйонами. А в забезпечення зобов'язань Леонід Яковишин нібито погоджується передати в заставу 100% належної йому частки у статутному капіталі "Землі і Волі". Того самого підприємства, яке він за життя оцінював у сотні мільйонів доларів і яке заповідав ніколи не продавати.
Щоб зрозуміти масштаб цієї готівкової операції, варто перевести абстракцію в кілограми. Двадцять мільйонів доларів купюрами по сто - це 200 кілограмів паперу. Якщо скласти їх одна на одну, стос сягне приблизно 22 метрів заввишки, тобто рівня семиповерхового будинку. Дмитро Шавло підтвердив, що передавав гроші готівкою, але не уточнив, де саме і за яких обставин це відбувалося. Двісті кілограмів валюти, які невідомо звідки з'явилися і невідомо куди поїхали.
Адвокатка спадкоємців, юристка адвокатського об'єднання Verity Group Дарина Старовойтова, звертає увагу на деталь, яка сама по собі варта окремої судової експертизи: договір на двадцять мільйонів доларів не був посвідчений нотаріально. Попри надзвичайну вартість правочину і його очевидні наслідки для власності на ціле підприємство. За її словами, документ має ознаки фіктивності, а про його існування стало відомо лише у 2026 році, за рік після смерті Яковишина. Є ще одна обставина: в договорі місцем укладення зазначено Київ, а Старовойтова стверджує, що 19 серпня 2021 року Яковишин перебував не в столиці, а в Бобровиці, і на підтвердження цього спадкоємці мають документи.
Нині справа розглядається у Саксаганському районному суді Кривого Рогу. Серед позивачів - Інна Яковишина, якій належить 25% частки підприємства. Спадкоємці попросили суд забезпечити позов і заборонити будь-які реєстраційні дії щодо корпоративних прав ТОВ "Земля і Воля", і суд це клопотання задовольнив. Тобто підприємство поки що не можна переписати одним рухом реєстратора, доки триває розгляд.
Наголосимо на тому, чого суд ще не зробив. Суд наразі не встановлював, чи був цей договір укладений, чи підписував його Леонід Яковишин і чи відповідають дійсності викладені в ньому обставини. Це питання розгляду, а не готова відповідь.
Хронологія вимог вибудовується послідовно і дуже цілеспрямовано. За словами адвокатки, про існування багатомільйонної заборгованості Шавло почав заявляти за рік після смерті Яковишина і звернувся до спадкоємців із вимогами виконати спірний договір. Копії цих вимог, підписані Шавлом, є в розпорядженні журналістів. В одній із них, датованій 16 червня 2026 року, він вимагає від спадкоємиці Інни Яковишиної сплатити п'ять мільйонів доларів. Іншим документом спадкоємців запрошують 20 липня 2026 року до приватного нотаріуса в Києві - для укладення договору застави, за яким мали бути передані 100% корпоративних прав товариства. А в липні 2026-го надійшла письмова вимога, у якій Шавло посилається на спірний договір позики і вимагає передати в заставу всі корпоративні права "Землі і Волі", фактично використовуючи цей документ як підставу для подальшого звернення стягнення.
Схема, як її бачить сторона спадкоємців, проста: спірний договір працює як механізм отримання контролю над підприємством. У разі реалізації заявлених вимог може бути змінено склад учасників товариства, структуру управління і фактичного власника корпоративних прав. Тобто йдеться не про повернення грошей, а про перехід власності.
І тут з'ясовується, що двадцятьма мільйонами справа не обмежується. Під час оформлення спадщини до нотаріуса, який вів спадкову справу, звернулися ще люди, які називають себе кредиторами і позикодавцями та заявили про існування ще двох договорів - на 35 та 50 мільйонів доларів. За словами Старовойтової, у їхніх вимогах теж зазначено, що під час отримання коштів Яковишин нібито передав у заставу 100% корпоративних прав ТОВ "Земля і Воля". Ті самі сто відсотків, які до цього нібито вже пішли в заставу за першим договором. Скільки разів можна закласти одне й те саме підприємство, якщо дуже хочеться?
Ще цікавіше з документальним боком. Договір на 20 мільйонів хоча б існує в матеріалах справи, нехай і без нотаріуса. А от договір на 35 мільйонів, за словами адвокатки, ніхто не бачив: його не надають і не показують. Надійшла лише вимога, суть якої зводиться до повідомлення про борг у 35 мільйонів доларів із проханням повернути. Документ, якого не існує в публічному полі, але зобов'язання за ним чомусь виникло.
Адвокатка вважає, що ця справа виходить далеко за межі однієї родини. Якщо корпоративний контроль над підприємством можна намагатися отримати на підставі спірного договору на десятки мільйонів доларів, це стає ризиком для стабільності корпоративних відносин і безпеки інвестицій в Україні загалом. Прецедент, який зацікавить не лише агросектор.
Тепер про самого кредитора. За даними аналітичної системи YouControl, Дмитро Шавло є керівником або учасником низки українських товариств з обмеженою відповідальністю. Він значиться керівником ТОВ "Голден Трейд", а також керівником і співвласником ТОВ "Скай4ю" та ТОВ "Альянс Буд Транс Логістик". У різний час був учасником ТОВ "Електромобіл", ТОВ "Електроенерджі" та ТОВ "Інвест Електро". Окремим рядком - ТОВ "Будматеріали", керівником якого він зазначений і юридична адреса якого значиться в місті Ялта Автономної Республіки Крим.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, Шавло був стороною низки судових спорів, пов'язаних із кредитною заборгованістю. Серед них рішення про стягнення коштів на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", ПАТ "Альфа-Банк", а також виконавче провадження за вимогами ТОВ "Вердикт-Фінанс". А ще є судовий наказ, виданий у травні 2015 року тим самим Саксаганським районним судом Кривого Рогу, про стягнення з Дмитра Шавла майже 2 250 гривень заборгованості за послуги опалення і майже 80 гривень за гаряче водопостачання. Людина, яка через шість років нібито віддала двісті кілограмів готівки без нотаріуса і без відсотків, свого часу судилася через дві тисячі гривень за тепло. Приблизно так виглядає кар'єрне зростання.
Прокоментувати обставини надання позики Шавло відмовився. "Усе є в судах", - сказав він і поклав слухавку, повідомивши, що на жодні питання відповідати не буде.
Журналіст Віталій Назаренко, який працював у газеті "Чернігівщина", що належала Яковишину, називає цю історію спробою рейдерства. За його словами, боргові розписки - один із механізмів захоплення, про яке Яковишин попереджав ще за життя. Назаренко наголошує: у людини такого рівня не було проблем із грошима, він сам міг кредитувати будь-кого, а на рахунку "Землі і Волі" на момент його смерті було близько двох мільярдів гривень. Знаючи Леоніда Григоровича дванадцять років, журналіст переконаний, що кредитів той не брав.
Це не самотня думка. У матеріалі Forbes, який вийшов після смерті Яковишина, теж ішлося про те, що власник "Землі і Волі" не брав кредитів навіть у банках. Один із топменеджерів банку з іноземним капіталом, який не захотів згадування свого імені, визнав: банк був йому просто не потрібен, бо фінансовий стан підприємця був кращим за стан будь-якого українського банку.
Назаренко описує і те, що передувало появі кредиторів. За його словами, Яковишин неодноразово заявляв про спроби рейдерського захоплення, і цій темі було присвячене його останнє інтерв'ю Суспільному. Журналіст говорить про виконавців, за якими, як він припускає, стоять значно серйозніші люди, і про підозру щодо одного з агрохолдингів. За його інформацією, Яковишин дізнався, що через силовиків планувалося блокування рахунків і господарської діяльності після Нового року - у зв'язку з можливою підозрою в державній зраді. Схема розкручувалася через певні ЗМІ, де Яковишина подавали як державного зрадника, хоча він, за словами Назаренка, був державником. Це мало стати підставою для обвинувачення. Потім приходили люди і пропонували домовитися або віддати підприємство. Про борги тоді, зауважує журналіст, взагалі не йшлося.
Самі спадкоємці - Вікторія Дронова, Інна Яковишина та Максим Яковишин - імен не називають. Позивачі мають припущення щодо осіб, зацікавлених у контролі над підприємством, але, з огляду на судовий розгляд і необхідність утримуватися від бездоказових звинувачень, публічно їх не озвучують. Водночас вони не виключають, що до цих подій можуть бути причетні люди зі значним впливом, зацікавлені в отриманні корпоративних прав. Остаточну оцінку, за їхньою позицією, мають дати правоохоронні органи і суд.
Паралельно з судовими вимогами в інтернеті з'явилася інформація про нібито продаж товариства, погіршення його фінансового стану і падіння доходів. Адвокатка спадкоємців це спростовує: підприємство продовжує працювати у звичайному режимі, розвивається і реалізовує виробничі плани, а власники мають намір і надалі ним управляти. Для родини, наголошує вона, це не просто бізнес, а справа життя їхнього батька.
Лишається питання, на яке суд ще не відповідав, але яке вже висить у повітрі. Якщо людина, що заповідала ніколи не продавати підприємство, справді за один день узяла двадцять мільйонів готівкою без нотаріуса і без відсотків, заклавши все, що будувала десятиліттями, то чому про це стало відомо тільки тоді, коли вона вже не може цього ані підтвердити, ані спростувати?
