Операція "Мідас": як тіньові "смотрящі" перетворили Енергоатом на кормушку під час війни
Розслідування схеми відкатів на 200-мільярдному підприємстві, де питання захисту енергооб'єктів вирішували не безпекою країни, а розміром "процента"
У листопаді 2025 року НАБУ завершило 15-місячну операцію "Мідас", провівши 70 обшуків і залучивши весь особовий склад бюро. Результат — тисячі годин аудіозаписів, які документують діяльність високорівневої злочинної організації у сферах енергетики та оборони. Але найстрашнішим у цій справі є не сам факт корупції, а те, що схема працювала в розпал війни, коли від захисту енергетичних об'єктів залежало виживання мільйонів українців.
"Смотрящий" без повноважень
Фактично стратегічним підприємством з доходом понад 200 мільярдів гривень керували не топ-менеджери, не наглядова рада і не держава як власник. Керувала стороння особа, яка, не маючи жодних формальних повноважень, узяла на себе роль тіньового управлінця — так званого "смотрящого".
Головними фігурантами справи є двоє осіб, яких у розмовах називають кодовими іменами "Рокет" і "Тенор". Рокет — це екс-заступник керівника Фонду державного майна та колишній помічник нардепа Деркача, який нині є сенатором РФ і перебуває в розшуку. З 2023 до 2025 року Рокет працював радником міністра енергетики. Тенор — колишній правоохоронець, донедавна виконавчий директор з фізичного захисту та безпеки Енергоатому.
Саме Рокет фактично взяв під контроль проведення закупівель в Енергоатомі та виконання вже укладених договорів через підконтрольних йому службових осіб — Тенора та директора з фінансів та бюджетування компанії. Він організував схему одержання неправомірної вигоди від контрагентів державної енергетичної компанії в розмірі від 10 до 15 відсотків від суми контрактів.
Анатомія шантажу: "шотбаум" по-українськи
Побудована в Енергоатомі практика укладення договорів передбачала післяплату за поставлену продукцію та надані послуги — до півроку. При цьому постачати товари чи послуги контрагент міг лише після проходження процедури оцінки та набуття затвердженого статусу постачальника. А наказом Мінстратехпрому Енергоатом був включений до переліку підприємств, з яких у період воєнного стану заборонено в примусовому порядку стягувати заборгованість за судовими рішеннями.
Користуючись цими надзвичайно широкими дискреційними повноваженнями, працівники компанії запровадили схему так званого "шотбауму" — німецького терміна, який означає заборону виїзду за межі країни. Українська версія була простішою: або ти платиш відкат, або отримуєш блокування виплат за вже зроблену роботу та позбавлення затвердженого статусу постачальника Енергоатому.
Аудіозаписи розмов між Рокетом та Тенором детально фіксують механізм тиску на контрагентів. В одній із розмов Тенор пояснює алгоритм роботи із "непокірним" постачальником: "Вчера пришёл, с нами не открывается, вероятно. Иди к нему, разбирайся. То есть она его зовёт... делает, то есть объяснит нам, что это, потому что мы же просто снесём сертификацию и всё, и снесём технические условия на эти курсы".
Рокет радить діяти жорсткіше: "Просто скажи ему: будешь всей линейки компании, и вы просто закончите... в чёрном списке. Будете, хотите рассказывать, мы скоро вернёмся. Это скоро пять лет, но за... мы вам вынесем все условия, все контракты, вы обнулитесь просто всех ваших".
"Мораторій" як зброя вимагання
Директор з фінансів Енергоатому та радник міністра добре знали, що з компанії неможливо стягнути кошти за судовим рішенням, що створювало додаткові умови для вимагання неправомірної вигоди за вже поставлену продукцію. В аудіозаписі один із фігурантів цинічно пояснює: "Можем выполнять решение, можем не выполнять решение... не можуть. Можем вернуть, можем стягнути, а снастені зможуть. У нас мораторій".
Тенор, як виконавчий директор з безпеки, мав широкі повноваження щодо зупинення виплат по діючим контрактам та укладання нових. Він міг приймати рішення щодо оплати товарно-матеріальних цінностей навіть всупереч вказівкам керівника Енергоатому — але тільки після попередніх домовленостей. Зазвичай ці домовленості мали фінансовий характер.
В одному із записів Тенор розповідає, як блокує виплати: "Я ему заблокировал выплаты ему, ну, скажу, что пока порядок не придёт, тогда денег не получит". Інший фрагмент детально описує передачу готівки: "Пожарники там, по здачі 21620 в євро... Ну, я забрав. То есть тут зарахували 10 відсотків".
Вертикаль "процентів": від контрагентів до керівників АЕС
Частину неправомірної вигоди мали збирати керівники атомних електростанцій та передавати Тенору — це було умовою виділення коштів на поточні витрати АЕС. Під час зустрічей у доволі законспірованих місцях Тенор передавав кошти і за іншими контрактами.
В одній із розмов фігуранти обговорюють залучення до злочинної діяльності інших посадових осіб Енергоатому. Тенор ділиться сумнівами: "Для меня ситуация двояка — втянуться с ним вот в это. Хотя у нас прецеденты были разовые... когда началась война, и тут уже русские стояли под Киевом, пришли там одни, говорят: у нас висит, блядь, там дохера..."
Рокет виправдовує такі дії воєнним часом і обговорює відсоток: "Він давал, ну, історія там 15 із усіма, з ким ми спілкуємось, але у всіх однакові — у всіх 15. Ми-то й Олег те, що встиг пробігтися, уже люди все". Після цього вони домовляються знизити відсоток для конкретної особи: "Ну, тоді я Леві кажу, щоб він акуратно з ним про 3 відсотки домовлявся. — Домовлятися не треба, по факту закинуться, коли буде".
Ефект від підключення: з 12 до 435 мільйонів
Результати "правильних" домовленостей були вражаючими. Лише одна з компаній, яка в 2024 році постачала Енергоатому матеріальні цінності на суму всього 12 мільйонів гривень, після потрапляння під контроль злочинної організації отримала на 2025 рік контракти вже на 435 мільйонів гривень — зростання майже в 36 разів.
Детективи НАБУ в межах кримінального провадження розслідують факти заволодіння коштами Енергоатому при здійсненні вказаних закупівель. Але найцинічнішим аспектом справи є те, що членами злочинної організації питання захисту енергетичних об'єктів розглядалось як звичайне джерело наживи.
Війна як бізнес-можливість: торгуючись за захист під ракетними обстрілами
Рокет і Тенор обговорюють майбутній проект на 4 мільярди гривень щодо захисту трансформаторних підстанцій АТ-2 та АТ-330. Вони жаліються, що за попередній контракт на суму 3 мільярди гривень отримали лише 90 мільйонів — встановити точну суму детективи не змогли. Однак, оскільки середній відкат у них був 10-15 відсотків, вони вирішують почекати більш вигідної пропозиції ще місяць.
Це відбувається у вересні 2025 року — під час масових атак на енергетичну інфраструктуру України. А вже 10 жовтня 2025 року, в той момент, коли президент України збирає нараду щодо захисту енергетичних об'єктів, члени злочинної організації обговорюють, як їм підняти відсоток з 10 до 15 під час будівництва захисних споруд на Хмельницькій АЕС.
"По Хмельницькій я не розумію, хто цю бумажку передав", — починає один із фігурантів. Інший відповідає: "Вони хочуть будувати далі захисні". Перший здивовано: "А в чому справа? Дайте їм будувати". Відповідь розкриває всю суть їхнього підходу: "Я, якщо чесно, ну... що грошей знову закуповувати? Не треба, ну, напевно, треба закінчити. При цьому, знову ж таки, ну, вони ж віддають 0,10, да? Але бажаючих за 0,15 освоїти ці гроші достатньо".
Тобто в жовтні 2025 року, коли кожен день приносив нові ракетні удари по енергетичній інфраструктурі, члени організації розмірковували не про те, як швидше побудувати захист, а про те, як підвищити свій відсоток від контракту. Саме така "активність" Рокета та Тенора генерувала значний фінансовий потік, який контролювали і легалізовували інші члени злочинної організації.
Уроки справи "Мідас"
Справа Енергоатому демонструє класичну модель "захоплення держави" — коли формально державна компанія фактично керується приватними інтересами через систему неформального впливу. Рокет, не маючи жодної офіційної посади в Енергоатомі, контролював закупівлі стратегічного підприємства завдяки мережі "своїх людей" на ключових позиціях.
Ця схема працювала завдяки кільком факторам: післяплата за контрактами створювала залежність постачальників від доброї волі посадових осіб, мораторій на стягнення боргів за судовими рішеннями перетворював цю залежність на інструмент шантажу, а необхідність отримання статусу постачальника давала можливість відсікати "неслухняних". Формальна бюрократична процедура стала ідеальним прикриттям для вимагання.
Але найстрашнішим є те, що ця система працювала в умовах війни, коли від швидкості та ефективності захисту енергетичних об'єктів залежали життя цивільних людей. Члени організації відверто обговорювали, що можна почекати з будівництвом захисту ще місяць, поки не домовляться про вищий відсоток. Вони торгувались за безпеку країни так само, як торгуються за ціну на товар на базарі.
Справа "Мідас" також показує межі можливостей правоохоронної системи. НАБУ провело бездоганну операцію, зібрало тисячі годин аудіозаписів, провело масштабні обшуки. Але залишається питання: чи зможе судова система адекватно покарати винних? Чи не повториться ситуація, коли гучні справи роками застрівають у судах або закінчуються м'якими вироками?
І найголовніше: скільки ще таких "смотрящих" сидять у тіні інших державних компаній, перетворюючи національні інтереси на джерело особистої наживи? Справа Енергоатому — це не виняток, а лише один із випадків, коли вдалося зібрати достатньо доказів. Системна корупція у воєнний час — це не просто крадіжка бюджетних коштів. Це пряма загроза національній безпеці, яка коштує життів.
НАБУ обіцяє згодом розповісти про те, як члени злочинної організації контролювали й легалізовували фінансові потоки. Але вже зараз зрозуміло: поки система дозволяє сторонній особі без будь-яких повноважень контролювати стратегічне підприємство, поки мораторій на стягнення боргів використовується для шантажу, поки питання захисту енергооб'єктів вирішуються не безпекою, а розміром "процента" — говорити про ефективну роботу державного сектору в умовах війни неможливо.
