Після загибелі 55 людей у підземній школі Комишувахи ніхто не перевіряє, як будували об'єкт за 111 мільйонів гривень
Російський удар по підземній школі в Комишувасі Запорізької області, який забрав життя 55 людей, правоохоронці розслідують лише як воєнний злочин, хоча трагедія поставила питання і до українських посадовців: хто вирішив щотижня збирати людей в одному відомому ворогові місці, як будували об'єкт за 111 мільйонів гривень і чи не тягнеться за цим будівництвом корупційний слід, пише Контроль.UA.
2 листопада російські війська атакували селище керованими авіабомбами. Перші бомби впали на територію гімназії "Джерело". Люди спустилися в підземну школу, яка водночас працювала як гуманітарний хаб, Пункт незламності і найближче укриття для громади. Після цього окупанти завдали повторного удару, і цього разу бомби полетіли саме по укриттю. Президент Володимир Зеленський говорив про ще 9 бомб по укриттю. Місцева влада повідомляла про щонайменше 9 керованих авіабомб ФАБ-3000. Іван Федоров уточнив, що частина бомб була саме тритонного класу, рідкісного навіть для російської авіації. Серія ударів накрила і тих, хто прибіг рятувати. Серед загиблих 4 поліцейських, які допомагали людям спуститися в укриття, 2 рятувальники, а також командир батальйону і начальник штабу батальйону 153 окремої механізованої бригади, які прибігли на допомогу після перших вибухів. Ще близько 50 людей вважаються зниклими безвісти або перебувають під завалами. У перший вечір після удару зниклими вважали 58 людей, і з кожною добою пошуків частина з них переходила зі списку зниклих до списку загиблих.
За кожною цифрою стоять конкретні люди. Старший дільничний офіцер Михайло Буженко віддав поліції 21 рік. Старший оперуповноважений Микола Баланда прослужив 23 роки. Поліцейські офіцери громади Михайло Романов і Дмитро Бесєдін понад 10 років працювали в селах області. Троє з чотирьох самі втратили домівки через окупацію частини регіону, але лишилися служити поруч із людьми в інших прифронтових громадах. Під завалами загинули й працівники центру надання адміністративних послуг, серед них Ольга Тверденко. Голова Запорізької обласної військової адміністрації Михайло Семікін назвав удар однією з наймасштабніших за кількістю жертв трагедій в області за весь час повномасштабної війни, і область три дні, з 3 по 5 листопада, тримала жалобу. Латвія ініціювала позачергове засідання Ради Безпеки ООН через удар по школі, де щотижня видавали гуманітарну допомогу.
Атака припала на проміжок між 10:00 і 11:00. Саме тоді щопонеділка в школі видавали гуманітарний хліб і продуктові набори жителям Комишувахи та навколишніх сіл. Зеленський сам наголосив, що росіяни не могли не знати, що місцеві щотижня отримують допомогу саме там. Отже, розклад знали росіяни. Тим більше його знали ті, хто цей розклад складав. Хто з посадовців вирішив, що в селищі за 20 кілометрів від лінії фронту людей можна щотижня в той самий день і в ту саму годину збирати біля великого, добре відомого ворогові об'єкта? Гуманітарну допомогу в прифронтовій зоні можна видавати в різних точках, у різні дні, а комусь і привозити додому. Для цього не потрібні надзусилля. Потрібне лише рішення, якого ніхто не ухвалив.
Підземну школу звели на території гімназії "Джерело", збудованої ще 1903 року. У 2023 році Росія вже била по цій гімназії ракетами С-300. Тобто місце було пристріляне і давно відоме ворогові. Влітку 2024 року громада отримала з державного бюджету субвенцію на 111,4 мільйона гривень. У вересні 2024-го провели тендер на проєктно-кошторисну документацію за 529 тисяч гривень. У січні 2025 року оголосили тендер на будівництво з очікуваною вартістю 109,1 мільйона гривень, і на нього подалася єдина компанія, ТОВ "Віват буд". Школу проєктували на глибині близько 7 метрів. Наприкінці 2024 року будівництво зупиняли, а в лютому 2025-го відновили. Тодішній голова Запорізької обласної військової адміністрації Іван Федоров публічно обіцяв відкрити школу до 1 вересня, і будівництво супроводжувалося гучним піаром. Відкрили її 17 жовтня 2025 року. Вона стала 13-ю підземною школою в області.
Цікаво, що частина батьків виступала проти цього будівництва ще на старті. Багатодітний батько Артем пояснював журналістам, що удари поруч бувають майже щодня, а до укриття дітям однаково доведеться добиратися поверхнею, і саме цей шлях небезпечний. Вчителька Наталія Швець попереджала, що багато батьків не відпускатимуть дітей, якщо їх доведеться регулярно возити до укриття під дронами. Ці аргументи вислухали і відклали.
Нині Іван Федоров очолює Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури і водночас є співголовою Ради оборони Запорізької області. Після трагедії він відкинув будь-які закиди щодо якості об'єкта. За його словами, усі підземні школи на 100% збудовані згідно з поставленими завданнями, школу ввели в експлуатацію і передали громаді. На питання, чи розраховували такі школи на тритонну бомбу, він відповів: "Точно ні. Але відбулася трагедія". Федоров попросив подивитися на трагедію під іншим кутом, бо, за його словами, вона "точно не про будівництво".
З інженерної точки зору ця відповідь чесна. Цивільне укриття на глибині 7 метрів, спроєктоване проти уламків і артилерії, не може гарантовано витримати пряме влучання ФАБ-3000, бомби, створеної для пробиття військових бункерів. Радянські бомбосховища будували як герметичні залізобетонні споруди з товстими перекриттями і масивними гермодверима, розрахованими на тиск від 100 до 500 кілопаскалів залежно від класу. Їх проєктували так, щоб вони витримали навіть обвал багатоповерхівки над собою. Але й вони не розраховані на пряме влучання тритонної бомби. Тому головне питання до будівництва лежить в іншій площині. Які будівельні норми закладали в проєкт, який клас захисту мала споруда, і чи знали люди, що "захищений простір" захищає їх від уламків, а не від авіабомби? Саме назва "підземна школа" і статус Пункту незламності створили в мешканців відчуття повної безпеки. Під час перших вибухів люди спустилися туди, хоча могли розійтися. Розосередження в такій ситуації давало більше шансів, ніж одне велике укриття, по якому ворог бив прицільно. Постає і жорсткіше питання. Чому споруду, яку місцеві посадовці називали протирадіаційним укриттям, окупанти так легко розбили вщент, і чи не була вона з самого початку будинком з піску, який розсипається від першого серйозного удару? Відповісти на нього можуть лише експертиза проєкту і перевірка того, що фактично залили в землю, а не заяви будь-якої зі сторін.
Чи виправдано витрачати 111 мільйонів гривень на один великий об'єкт за 20 кілометрів від фронту, який сам стає пріоритетною ціллю для російських КАБів? За ці гроші можна було профінансувати десятки менших розосереджених укриттів або вивезти сім'ї з дітьми вглиб країни. Натомість держава вклала гроші в нерухомість у зоні ураження, і ворог знищив її за лічені хвилини.
Будівництво укриттів у Запорізькій області вже має свою кримінальну історію. Після призначення Федорова головою обласної військової адміністрації, а згодом очільником агентства відновлення, компанії, пов'язані з його оточенням, отримували державні підряди на мільярди гривень. Частина цих фірм, здебільшого з мелітопольським корінням, фігурує у провадженнях НАБУ, Бюро економічної безпеки і СБУ про фінансові зловживання. Бюро економічної безпеки, зокрема, розслідує у провадженні № 72023000310000087 будівництво 11 шкільних укриттів у Запоріжжі, серед них у гімназії № 107, школі № 88, Січовому колегіумі, ліцеях "Лідер" і "Логос". Підрядниками були ТОВ "Компанія Позитив", ТОВ "Мелсіті" і ТОВ "Адонія Компані". Слідство оцінює збитки приблизно у 27,6 мільйона гривень. Гроші, за версією слідства, заробляли на завищених цінах на бетон і арматуру та на фіктивних актах виконаних робіт. Один субпідрядник орендував кран за 965 тисяч гривень, а замовнику виставив рахунок на 2,35 мільйона, тобто у 2,4 раза більше. Замовником тих робіт було ДП "Місцеві дороги Запорізької області", яке з травня 2024 року очолює Вікторія Репашевська, колишня начальниця управління капітального будівництва Мелітополя і колишня радниця Федорова. Комишуваха в цій справі не фігурує. Проте якщо в одній програмі шкільних укриттів слідство вже знайшло завищення цін, то перевірити, як збудували школу в Комишувасі, правоохоронці зобов'язані.
Поки що правоохоронці відкрили лише кримінальне провадження № 22026080000002545 від 2 листопада 2026 року за частиною 2 статті 438 Кримінального кодексу, тобто за порушення законів і звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством. Ніхто не розслідує, як будували школу, чи дотримувався підрядник будівельних норм і чи раціонально витратили бюджетні гроші.
Мережею тим часом ходить відео, записане 17 вересня, за шість тижнів до удару. Політолог Роман П'ятигорець в ефірі на YouTube розповідав про об'єкт у Комишувасі: "там зараз сидить все управління", а людей з такого бункера "витулити просто неможливо". Він описував очищувачі повітря, вентиляцію і запаси їжі, тобто подавав цивільне укриття як стратегічний об'єкт. Після 2 листопада саме ці слова підхопила російська пропаганда, щоб виправдати удар по гуманітарному пункту. Офіційні українські джерела заперечують, що там перебували військові. Чому запорізькі слідчі досі мовчать про це відео і не дають йому правової оцінки, незрозуміло.
Висновки з Комишувахи стосуються не лише одного селища. Місцевій владі в прифронтових громадах варто заборонити будь-які масові цивільні заходи, від видачі гуманітарної допомоги до зборів мешканців, у фіксований час на базі великих і відомих ворогові об'єктів. Інженерні стандарти будівництва укриттів треба переглянути з урахуванням того, що Росія застосовує надважкі бомби типу ФАБ-3000. Посадовцям усіх рівнів доведеться чесно визнати, що в зоні досяжності керованих авіабомб жоден наземний чи неглибокий підземний об'єкт не є абсолютно захищеним. Отже, головні гроші мають іти на евакуацію людей, а не на дорогу інфраструктуру під ударами. Уся програма будівництва підземних шкіл і Пунктів незламності в прифронтових громадах, а особливо в Запорізькій області, потребує негайного аудиту, тим більше на тлі корупційних скандалів навколо колишнього очільника регіону. Без такого аудиту наступна підземна школа ризикує повторити долю Комишувахи, і за умов російської агресії це лише питання часу.
Загибель 55 людей у Комишувасі є воєнним злочином Росії, і відповідати за нього має Росія. Проте одне розслідування не скасовує іншого. Комусь доведеться пояснити, чому гуманітарну допомогу видавали щопонеділка в той самий час у тому самому місці, чому об'єкт за 111 мільйонів на пристріляній ділянці подавали людям як захищений простір, і хто перевіряв, на що саме пішли ці гроші. Поки цих відповідей немає, в області залишаються ще 12 підземних шкіл, збудованих за тією самою програмою.
