Все це в сукупності неминуче і призвело до невтішних результатів у боротьбі із організованою злочинністю в нашій державі
27 жовтня в Укрінформі відбулась презентація на тему: “Національна доповідь про загальний стан криміногенної обстановки в Україні, про стан злочинності та протидії їй, а також про дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні у 2020 році".
Організатором і модератором прес-конференції виступив Баганець О. В. - к. юр. н., засл. юрист України, державний радник юстиції 2 класу, екс-заступник Генпрокурора у 2000-2002, 2005-2006 та 2014-2015 роках.
Серед учасників та виступаючих:
- Тарас Загородній - керуючий партнер Національної антикризової групи;
- Василь Вовк - експерт з питань воєнної безпеки, генерал-майор юстиції, к.юр.н., заслужений юрист України;
- Микола Голомша - екс-заступник Генпрокурора України;
- Валерій Підболячний - екс-заступник Голови Служби безпеки України – начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю;
- Вадим Пікінер - голова ГО «Асоціація слідчих України», ГО «Спілка прокурорів України»;
- Григорій Остафійчук - генерал-майор, начальник Головного слідчого управління СБУ (до 31 травня 2019 року);
- Олег Березюк - експерт з міжнародних питань, юрист, колишній радник голови Служби зовнішньої розвідки України;
- Марина Ставнійчук - канд. юр. н., заслужений юрист України, голова ГО “За демократію через право”;
- Петро Стецюк - суддя Конституційного суду України (2006-2016 років).
Хто не дивився цю презентацію раджу обов'язково це зробити і ознайомитись на сайті Укрінформ з підсумковими матеріалами прес-конференції.
"Олексій Баганець наголосив на тому, що автори доповіді не переслідували політичної чи будь-якої іншої мети, а лише, прагнули надати владі своє фахове бачення негативної в державі криміногенної ситуації. “Метою було надати альтернативну, об’єктивну, незаангажовану інформацію про стан правопорядку в нашій державі. Аналіз ситуації направимо Генеральному прокурору, в Офіс Президента”, - зазначив Баганець.
На думку фахівців у галузі боротьби зі злочинністю та корупцією, їхній аналіз і висновки мають допомогти владі вдатися до правильних рішень з викорінення цих негативних явищ.
До підготовки “Національної доповіді про загальний стан криміногенної обстановки в Україні, про стан злочинності та протидії їй, а також про дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні у 2020 році (у порівнянні зі статистичними даними за 2013-2019 роки)”, зокрема, долучилися: Валерій Карпунцов - депутат ВР України VIII cкликання, екс-перший заступник Голови Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР України; Василь Вовк - експерт з питань воєнної безпеки, генерал-майор юстиції, заслужений юрист України; Микола Голомша - екс-заступник Генпрокурора України; Валерій Підболячний - екс-заступник Голови Служби безпеки України – начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю."
Як сказав у доповіді автор: "Зазначена Національна доповідь Главі держави покликана переконати діючу владу в помилковості нинішнього вектору продовження, так званого, «реформування», а фактично - руйнування органів досудового розслідування, а особливо – прокуратури, що в сукупності із іншими чинниками загрожує національній безпеці і потребує якнайшвидше повної зміни пріоритетів та підходів."
Враховуючи важливість національної доповіді, з дозволу автора Баганець О. В., викладаю ії для ознайомлення.....
"Національна доповідь про загальний стан криміногенної обстановки в Україні, про стан злочинності та протидії їй, а також про дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні у 2020 році (в порівнянні із статистичними даними за 2013-2019 роки)"
Розділ І Загальний стан злочинності та протидії їй
Свобода полягає в тому,
щоб залежати тільки від законів (Вольтер)
Знаковими для будь-якої влади в нашій країні повинні бути норми Конституції України про те, що саме людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Тому, саме рівень дотримання цих вимог Основного Закону суттєво впливає на міжнародний рейтинг нашої держави та на свідомість наших громадян, які з кожним роком все більше відмовляються довіряти як органам правопорядку та прокуратури, так і правосуддю. І мабуть мають для цього всі причини, бо станом на червень 2020 рік Україна посідала 148 сходинку між Венесуелою та Нігерією із 163 позицій за Міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index. Для більш наглядного оцінювання нинішньої криміногенної ситуації в Україні повідомляємо, що ще у досить непростому для нашої держави 2014 році в цьому ж рейтингу ми займали 144 сходинку, ще раніше: з 2010 по 2013 році - 120, а у 2009 році ще більш привабливішу – 118! Але, на жаль, і наша нинішня влада на це не реагує взагалі і надалі продовжує відверту руйнацію, розпочату ще в 2014 році, органів правопорядку, прокуратури і судів, що в цілому вже призвело до край негативних наслідків та суттєво погіршило криміногенну ситуацію в державі.
На підтвердження цих висновків свідчить і «Аналіз стану злочинності та протидії їй в Україні за 2020 рік, у порівнянні з попередніми роками».
Так, протягом минулого року в Україні всіма правоохоронними органами було зареєстровано 784 096 кримінальних правопорушень, що дещо менше у порівнянні з минулими роками (наприклад: у 2019 році - 840 447).
Разом з тим, одразу потрібно уточнити, що наведені в аналізі статистичні показники за минулі шість років, особливо за 2017-2020 роки, викликають обґрунтований сумнів в їх достовірності, адже реальна ситуація із вчиненням злочинів в нашій країні в дійсності лише погіршується, а не покращується.
Зокрема, щорічні аналітичні дослідження в сукупності достовірно свідчать про розповсюджену практику приховування, в першу чергу, Національною поліцією вчинених кримінальних правопорушень, які не розкриті, бо нею, в основному, реєструються лише ті, по яких встановлені особи, які їх вчинили! На підтвердження цих слів в мережі Інтернет наявний красномовний звуковий запис, в якому керівник слідчого управління поліції однієї із областей України дає підлеглим чіткі вказівки, як знизити рівень злочинності в області. Цитую дослівно: «Хлопці, так робота не буде. Запам'ятайте всі, від завтра все внесення в ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань, - ред.), починаючи від 125-ої і закінчуючи трупом з природною смертю, виключно за моїм погодженням. Всі почули? Щоб завтра не було, що хтось не почув. Все, що ви будете планувати вносити в ЄРДР, все погоджуєте зі мною. Не може бути така негативна картина»!
І тому не дивно, що, згідно звіту Kantar online TRACK, який проводить регулярне вимірювання рівня довіри до різних інституцій та якості їхньої роботи, більшість опитаних з 16 по 30 травня 2020 року 1 000 респондентів у віці 18-55 років не довіряли поліції (63%), низько оцінювали роботу поліції (61%) і лише 12 % осіб вважали, що у разі порушення їхніх прав поліція допоможе їх захистити.
Про реальне погіршення ситуації із вчиненням злочинів в нашій країні зокрема, йдеться і в публікації авторитетних експертів, докторів політичних наук Є. Невмержицького та Ф. Шульженко в тижневику «Юридичний вісник України» №15 за 12-18 квітня 2019 року під назвою «Суспільство і політична еліта України», де чітко зазначено, що 40,2% громадян, які потерпіли від злочинних посягань, за даними інтернет-видання Цензор-нет, не звертаються з заявами до поліції у зв’язку недовірою. І навіть в тих випадках, коли потерпілі зверталися до поліції і прокуратури із заявами про вчинення злочинів, в значній кількості із них правоохоронці ухиляються від їх реєстрації.
Крім того, про небажання і ухилення правоохоронних органів від реєстрації всіх заяв і повідомлень про вчинення злочинів свідчать і дані Судової адміністрації України, із яких чітко вбачається, що в минулому році до судів надійшло значно більше скарг, чим у попередні роки, на бездіяльність слідчого та прокурора стосовно не внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - 37 826, що становило майже 50% від загальної кількості одержаних скарг, з яких судом розглянуто та задоволено – 22 853 (або 60,4%) проти 21 832 (або 53%) у 2019 році! На жаль, фіксування саме цих даних за попередні роки (2013-2018) діюча статзвітність не передбачала, тому, немає з чим порівнювати ці дані, щоб ще більш переконатись в наявності саме негативної тенденції на цьому напрямку діяльності органів правопорядку протягом останніх 6-7 ми років.
До речі, на об’єктивність статданих про рівень злочинності може впливати і практика закриття слідчими і прокурорами кримінальних проваджень. Так, більш чим у половині - 423 474 (або 54%) зареєстрованих в 2020 році кримінальних правопорушень вподальшому були прийняті рішення про закриття проваджень за реабілітуючими підставами, тобто, за фактом відсутності події і складу злочину, що значно більше чим в 2019 році – (47,2%) та 2018 році - (46,8%)). І це при тому, що із одержаних статданих наглядно видно, що, починаючи із 2016-2017 років, з кожним роком кількість закритих проваджень за цими підставами в цифровому вигляді, начебто, зменшувалась, в той час як у відсотковому відношенні, навпаки, щорічно тільки зростає, що також додатково вказує на штучне регулювання стану злочинності в державі.
Саме про навмисне корегування статданих про стан злочинності та протидії їй свідчать і інші аналітичні дані.
Так, починаючи із 2017 року, кількість повідомлених підозр та обвинувальних актів, направлених до суду, в цифровому вигляді щорічно тільки зменшується, хоча у відсотковому відношенні, навпаки, начебто, зростає (наприклад, повідомлень про підозру з 37,8% в 2017 році до 46,3% в 2020 році та направлених обвинувальних актів до суду з 34,5% в 2017 році до 41,1% в 2020 році).
Тому, і виходить так, що результативність протидії злочинності насправді лише погіршується, про що свідчать об’єктивні дані про зростання кількості найбільш зухвалих злочинів, таких як обстріл автобуса в Харківській області, масова перестрілка із застосуванням вогнепальної зброї в містечках Бровари та Українка Київської області, захоплення заручників – це лише мала частка резонансних кримінальних правопорушень, вчинених у 2020 р. Такі висновки можна зробити із реального вивчення кримінальних правопорушень у розрізі ступеня їх тяжкості.
Так, протягом 2020 року по державі було зареєстровано 13 199 особливо тяжких злочинів, що менше, в порівнянні з кількома минулими роками. Але, і ця відмінність у цифрах не є об’єктивним показником поступового покращення криміногенної обстановки в Україні, бо, по-перше, критичні цифри таких злочинів в попередні роки були пов’язані, насамперед, з революційним періодом в країні в січні-лютому 2014 року та, тим більше, активними бойовими діями на сході України в 2014-2016 роках. По-друге, в попередні дореволюційні роки таких злочинів реєструвалось або менше, наприклад, як в тому ж 2010 році - 12 094, або майже аналогічна кількість - 13 776 в 2013 році. А, по-третє, треба врахувати і ту немаловажливу обставину, що в той час і територія України була значно більшою, ніж зараз, а тому, в тодішніх статданих про рівень злочинності обліковувалися особливо тяжкі кримінальні правопорушення, вчинені і на території нині анексованого Криму та на окупованих територіях Донецької і Луганської областей, які протягом останніх семи років в статзвітності нашої держави не враховуються.
Зовсім не про покращення криміногенної обстановки в 2020 році свідчить і той факт, що із облікованих (тобто, не всіх в дійсності вчинених злочинів) в минулому році 13 199 особливо тяжких злочинів лише у 5 691 випадку (або у 43,1%) конкретним особам було повідомлено про підозру, а ще менше по них направлено до суду обвинувальних актів – 4 033 (або всього 30,5%), в результаті чого на кінець року нерозслідуваними залишилось майже 67%! Саме в цій частині аналізу слід звернути увагу і на критично вражаючу обставину про те, що протягом минулого року слідчими всіх правоохоронних органів було закрито проваджень у 119 873 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, що майже в 10 разів (!) більше ніж їх було обліковано, причому – 110 198 із них закриті за ч.1 п.п.1,2,4,6,9-1 ст.284 КПК України, тобто, за відсутністю події і складу злочину, а також невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді! До цього треба додати і 23 провадження, які були закриті за пунктом 10 цієї ж статті, у яких закінчились строки, передбачені ст.219 КПК України, але, особи, які вчинили кримінальні правопорушення, так і не були встановлені, або навіть після повідомлення конкретній особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт так і не було надіслано до суду, тобто, мова йде про закриття фактично нерозкритих особливо тяжких злочинів, в результаті чого величезна кількість особливо суспільно небезпечних злочинців уникнули завдяки цьому, притягнення до кримінальної відповідальності і не будуть за ці злочини покарані!!!
Майже про аналогічну ситуацію свідчать статистичні дані і про кількість облікованих (а не всіх фактично вчинених), тяжких злочинів, яких зареєстровано в минулому році також дещо менше, чим у попередні роки – 125 165, із яких лише у 51 894 випадків (або у 41,5%) конкретним особам було повідомлено про підозру (що менше чим, наприклад, у 2018 році – 57 770) та ще менше – 43 169 обвинувальних актів (або всього 34,5%) направлені до суду, що теж менше чим у тому ж 2018 році (50 120). Тобто, розкриття і цієї суспільно небезпечної категорії злочинів залишається незадовільним за обома показниками. І це при тому, що в залишку на кінець звітного періоду не розслідуваними залишилась теж достатньо велика їх кількість - 78 842 (або 63%) таких кримінальних проваджень!
До цього треба додати і той факт, що протягом минулого року було закрито провадження у 19 539 тяжких кримінальних правопорушеннях, з яких подавляюча більшість (19 203) саме за реабілітуючими обставинами - п.п.1,2, 4,6,9-1 ч.1 ст.284 КПК України, а також за п.10. ч.1 ст.284 КПК України – 38 фактично нерозкритих злочинів даної категорії, а особи, які їх вчинили, ніколи за це не будуть покарані.
Якщо ж аналізувати злочини середньої тяжкості, то у 2020 році їх було обліковано 53 141, що також менше, причому значно, чим у попередні роки, з яких повідомлено особам про підозру у 24 864 випадках (або у 47%), що дещо більше, чим у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів, але, явно замало, виходячи із незначної складності в їх розслідуванні. Ще менше обвинувальних актів у них направлено до суду - 21 047 (або 39,6%). Але, і в цій категорії нескладних в доказуванні злочинів також звертає на себе увагу, підкреслюю, велика (!) кількість закритих протягом року кримінальних проваджень -16 692, майже всі із яких - за відсутністю події і складу злочину на підставі.п.1,2, 4,6,9-1 ч.1 ст.284 КПК України та плюс до них 32 – проваджень на підставі п.10. ч.1 ст.284 КПК України, тобто, фактично нерозкритих кримінальних правопорушень, у яких закінчились строки досудового розслідування, в результаті чого особи, які їх вчинили, залишились не покараними.
На превеликий жаль, ще раз наголошуємо: в статзвітах за 2020 рік (як і в останні кілька років) будь-якого пояснення цього негативного явища також не дається, адже нинішні керівники прокуратури і органів досудового розслідування, на мою думку, навмисно узагальнюють цифру закритих проваджень, щоб таким способом приховати свої недоліки, некомпетентність і реальну незадовільну криміногенну ситуацію в державі! І нічого дивного в цьому також немає, бо прокурорський нагляд за дотриманням законів, в т.ч. і під час обліку і реєстрації злочинів в жовтні 2014 року був навмисно ліквідований, що неминуче заподіяло величезної шкоди державі, суспільству і громадянам та і суттєво негативно вплинуло як на стан злочинності, так і особливо - протидії їй!
Окрім того, потрібно уточнити, що наведені вище статдані можуть суттєво різнитись і через те, що 22.11.2018 року до Кримінального кодексу України були внесені зміни, які набрали законної сили 01.07.2020 року, якими прибрано із класифікації кримінальних правопорушень злочини середньої тяжкості та невеликої тяжкості, а до введених в дію замість них обох категорій нетяжких злочинів увійшла переважна більшість кримінальних правопорушень середньої тяжкості та лише невелика частина їх перейшла у кримінальні проступки та ще менше - у тяжкі злочини. З огляду на це та враховуючи, що статзвітність не уточнює кількість злочинів середньої тяжкості, які змінили свій вид, провести більш конкретне результативне зрівняння саме цих даних по вказаній даній категорії кримінальних правопорушень за минулий рік просто не було можливості.
Про негативну тенденцію в протидії злочинності може свідчити і той факт, що кількість зареєстрованих в 2020 році злочинів невеликої тяжкості становила 98 283, що теж менше ніж в попередні 6 років. В той же час, із числа облікованих (а не фактично вчинених) у минулому році таких злочинів лише у 30 038 випадках (що становить всього 30,6%) конкретним особам повідомлено про підозру та ще менше - лише 27 924 обвинувальних актів (або 28,4%) із них направлено до суду! До речі, і в цій найменш простій в розслідуванні категорії злочинів протягом минулого року було закрито теж величезну кількість - 140 748(!) кримінальних проваджень, тобто, набагато більше, ніж їх було зареєстровано, подавляючу більшість із яких - 140 665 – на підставі п.п. 1,2,4,6, 9-1 ч.1 ст.284 КПК України та 12 – на підставі абзацу 2 п.10 ч.1 ст.284 КПК України, тобто, фактично нерозкритих злочинів, в результаті чого особи, які їх вчинили, залишились назавжди непокараними.
Таким чином, підводячи підсумки результативності діяльності органів досудового розслідування і прокуратури за минулий рік, з урахуванням масового приховування злочинів від обліку, слідчими і прокурорами в минулому році було закрито саме за реабілітуючими підставами величезну кількість кримінальних проваджень: 140 665 злочинів невеликої тяжкості, 16 597 - середньої тяжкості, 19 203 - тяжких і 119 801 особливо тяжких, а всього 296 266, тобто, майже 300 000 кримінальних правопорушень із яких майже 140 тис. тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень!!! А найбільш неприйнятним фактом є закриття конкретних кримінальних проваджень за п.10 ч.1 ст. 284 КПК України, коли строк досудового розслідування, визначений ст.219 КПК України, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру, а також коли після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт так і не було надіслано до суду, а їх всього, як мінімум, – 105 (23+38+32+12), з яких 61 особливо тяжких і тяжких злочинів, тобто, про фактично нерозкритих найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень. Хоча, є всі об’єктивні підстави вважати, що таких випадків уникнення суспільно небезпечних злочинців від кримінальної відповідальності в дійсності набагато більше, бо нагляд з боку прокурора за дотриманням законів при прийнятті таких рішень фактично ліквідований і органи досудового розслідування діють в таких випадках на свій розсуд, в т.ч. і при складанні статистичної звітності.
Таким чином, із викладених вище статистичних даних напрошується, як мінімум, кілька невтішних висновків: 1) подавляюча більшість скоєних в 2020 році та тих, які перейшли у цей звітний період із минулих років, кримінальних правопорушень найбільш суспільно небезпечних категорій (тяжких і особливо тяжких) залишились не розкритими, а особи, які їх вчинили, не встановленими і не притягнутими до кримінальної відповідальності, а відповідно і не покараними, 2) заподіяні ними матеріальні і моральні збитки, в т.ч. і громадянам, не відшкодовані, 3) наведена вище величезна кількість закритих проваджень за реабілітуючими обставинами (майже 300 000) сформувалась саме завдяки як існуванню, так званих, «поправок Лозового», які зобов’язують слідчих і прокурорів закривати провадження, по яким не встановлені особи, які їх вчинили, так і неналежної та непрофесійної організації роботи по розкриттю і розслідуванню злочинів та невміння це забезпечити; 4) із зареєстрованих в 2020 році (звичайно, без урахування прихованих і не зареєстрованих) 360 622 кримінальних правопорушень лише у 167 098 випадках (або у 46,3%) особам повідомлено про підозру, а до суду направлено ще менше – всього 148 332 обвинувальних актів (або тільки 41,1%)! Але, навіть і ці відносно невеликі показники розкриття злочинів не свідчать про об’єктивний стан протидії злочинності, бо частина вчинених кримінальних правопорушень, органами правопорядку і прокуратури просто не реєструється і явно приховується!
Окрім того, необхідно звернути увагу і на ту обставину, що питома вага направлених в минулому році обвинувальних актів до суду по категоріям злочинів виглядає так: всього 4,2% - про особливо тяжкі злочини, 44,9% - про тяжкі злочини, 21,9% - про злочини середньої тяжкості та 29% - про злочини невеликої тяжкості, тобто, більше половини направлених до суду обвинувальних актів стосуються закінчених розслідуванням саме нетяжких злочинів.
Край низьким та навіть критичним є і щорічне(!) погіршення відсотку розкриття кримінальних правопорушень минулих років, тобто, тих злочинів, які були зареєстровані до 2020 року, який склав відверто мізерну цифру - всього1,4% (для порівняння: в 2019 році - 1,6%, в 2018 році – 1,9%, в 2017 році - 2,7%, в 2016 році - 3,6%, а в 2014 році взагалі - 10,8% та майже 12% у 2013 році)! Взагалі, загальна картина розкриття і розслідування кримінальних правопорушень минулих років виглядає таким чином, що на початок 2020 року не було закінчено розслідуванням проваджень про 1 076 473 кримінальних правопорушень, а на кінець минулого року ця кількість не на багато змінилась і становила теж величезну кількість - 993 642 кримінальних правопорушень. І це, знову ж таки, враховуючи проведену декриміналізацію значної частини злочинів, які перейшли в категорію кримінальних проступків та навіть без урахування тих нерозкритих злочинів, провадження по яких протягом звітного періоду були закриті!
Більш детального аналізу потребує і стан розкриття та розслідування особливо резонансних і найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень.
Так, за правовою кваліфікацією умисне вбивство у 2020 було обліковано 3 809 кримінальних правопорушень, що менше, в т.ч. і значно, чим у попередні роки, з яких лише у 1 242 провадженнях (що становить всього 32,6%) конкретним особам було повідомлено про підозру. Тобто, кількість розкритих найбільш суспільно небезпечних злочинів проти особи – умисних вбивств, не дивлячись на постійне їх скорочення серед зареєстрованих щорічно, за цим показником, в основному, тільки погіршується (наприклад: у 2017 році - 1 381 та у 2016 році - 1 403)! Ще гірший показник розкриття цих особливо тяжких злочинів за направленими до суду обвинувальними актами –– всього 799, що становить також катастрофічно низький відсоток - лише 21 %!!! Для порівняння: навіть у 2019 році до суду обвинувальних актів у цій найбільш суспільно небезпечній категорії злочинів було направлено більше – 834, у 2018 році - 858, у 2017 році - 908, у 2016 році - 914, тобто, кількість розкритих умисних вбивств і за направленими до суду обвинувальними актами теж тільки погіршується з року в рік протягом останніх 7-ми років!!! А до цього треба додати, що на кінець 2020 року не було прийнято кінцевих рішень у 2 863 кримінальних провадженнях про умисні вбивства (що становить 75,2 %)! Тому, і не дивно, що останніми роками такі злочини становляться ще більш зухвалішими та жорстокими.
Як і в попередні роки, продовжує залишатись критичною ситуація із розкриттям злочинів проти власності. Так, за фактами крадіжок у 2020 році було обліковано 138 562 кримінальних правопорушень, що теж статистично менше, в т.ч. і значно, ніж в попередні роки (у 2019 році - 197 564, у 2017 році - 261 282, 2016 році - 312 172, у 2015 році – 273 756), хоча на цей показник могли об’єктивно вплинути і зміни в кримінальному законодавстві, коли частина із вчинених в 2020 році крадіжок перейшла в категорію кримінальних проступків. Але, про підозру конкретним особам у таких злочинах навіть у такій прийнятній для правоохоронців і прокурорів ситуації повідомлено лише у 61 227 провадженнях (що складає всього 44,2%). Тобто, кількість розкритих цих суспільно небезпечних та особливо дошкульних і чутливих, як для більшості громадян, так і для держави та юридичних осіб, кримінальних правопорушень не тільки продовжує залишатись на низькому рівні, але і щорічно зменшується в кількісному вигляді у порівнянні із попередніми роками (у 2019 році – 70 763, у 2018 році – 83 688, у 2017 році – 84 756). Більше того, до суду по цій категорії злочинів направлено ще менше обвинувальних актів — 56 627, або лише 41%, тобто, їх розкриття і за цією ознакою залишається незадовільним. Звертає на себе увагу і та обставина, що цей показник також погіршується із року в рік.
Звертає на себе увагу і та обставина, що чималу частку з числа усіх крадіжок продовжують складати саме квартирні крадіжки, від чого потерпають, в першу чергу, саме беззахисні, прості громадяни. Так, у 2020 році було обліковано 10 470 таких кримінальних правопорушень, що теж статистично менше, в т.ч. і значно, від показників попередніх років: 2019 року -16 634, 2018 року - 20 228, 2017 року - 25 171, 2016 року - 27 204, хоча, це може пояснюватись як внесенням в минулому році згаданими вище законодавчими змінами в Кримінальний кодекс України, так і навмисним їх приховуванням від обліку та не бажанням потерпілих громадян повідомляти про такі факти в поліцію, і прокуратуру. Але, рівень їх розкриття залишається вкрай низьким, так як про підозру конкретним особам у їх вчиненні в 2020 році було повідомлено лише у 3 381 випадках (або у 32% ), в той же час, як у попередніх роках їх розкривалось значно більше (наприклад: у 2017 році – 5 869). По направленим до суду обвинувальним актам у цих провадженнях цей показник розкриття ще менший — 3 060, або всього 29%, що значно гірше чим у більшості минулих останніх років (наприклад, у 2017 році – 5 443)!!! Треба також мати на увазі, що на кінець 2020 року слідчими не прийнято кінцевих рішень у 7 267 таких кримінальних правопорушеннях, або у 69,4%, тобто, залишок нерозкритих квартирних крадіжок у громадян продовжує залишатись досить великим, тому вже і не дивно, що значна частина постраждалих від таких суспільно небезпечних діянь громадян просто не звертається до поліції із заявами про такі злочини.
За правовою кваліфікацією грабіж у 2020 році було обліковано 7 492 кримінальних правопорушень, що теж менше, навіть і набагато, ніж у попередні 6 років, з яких у 4 809 провадженнях (64,2%) особам повідомлено про підозру. В той же час, на фоні, начебто, відносно благополучної ситуації , про зворотнє свідчить той факт, що у попередні роки підозрюваних осіб у таких злочинах викривалось значно більше: у 2019 році – 5 519, а у тому ж дореволюціному 2013 році навіть майже удвічі – 9 313! Більше того, щорічно кількість розкритих злочинів даної категорії лише тільки зменшується!!! Так як ці злочини відносяться, як правило, до категорії очевидних, нинішній рівень їх розкриття теж не може влаштовувати суспільство, так як кількість направлених в минулому році до суду обвинувальних актів по злочинах даної категорії була ще меншою – 4 300 (або, всього 57,4%)!
За фактами розбою у 2020 році правоохоронцями було обліковано 1 360 кримінальних правопорушень, що, знову ж таки, теж менше, в тому числі і набагато, ніж у минулих роках, по яким у 1 100 випадках (80,9%) особам було повідомлено про підозру. Але і ці, на перший погляд, начебто, благополучні статдані не є переконливими, бо у попередні роки, знову ж таки, кількість виявлених підозрюваних у вчиненні таких злочинів була також більшою, причому, щорічно ця результативність тільки погіршується. До суду обвинувальних актів по таким злочинам направлено ще менше — 839 (61,7%), що свідчить про те, що майже кожен третій розбій, які, в більшості своїй, також являються очевидними і зухвалими, правоохоронцями не розкривається, а особи, які їх вчиняють, в результаті такого «розслідування» уникають кримінальної відповідальності!
Ще гірша ситуація із розкриттям і розслідуванням фактів шахрайств, яких у 2020 році було обліковано 26 830, що теж менше чим у попередні 5 років, з яких лише у 8 713 випадків (32,5%) конкретним особам було повідомлено про підозру, що, знову ж таки, менше ніж у попередні 2013-2015 та 2017 роки та дещо більше, чим у 2016, 2018-2019 роках. Ще гіршою є ситуація із розкриттям цих злочинів по направленим до суду обвинувальним актам - всього 7 277 (або лише 27,1%), що, майже на одному рівні із 2016, 2018, 2019 роками, але, значно менше чим у 2013-2015 та 2017 роки, відповідно.
Зменшилась і кількість виявлених у минулому році фактів хуліганства – 2 513 (для порівняння: у 2019 році - 3 401), а якщо взяти 2013 і 2014 роки, то тоді кількість викритих злочинів даної категорії була набагато більшою, відповідно, 4 962 і 6 315, тобто, майже вдвічі. І це при тому, що такі злочини вчиняються, як правило, в громадських місцях і, здебільшого, на очах у інших громадян та є очевидними, але, їх виявлення щорічно також тільки зменшується. Про підозру конкретним особам у їх вчиненні в минулому році повідомлено лише у 1 458 випадках (58%), що теж менше, в т.ч. і значно, чим у минулі 7 років. По направленим до суду обвинувальним актам про ці злочини відсоток їх розкриття ще гірший і складає лише 1 239 (49,3%).
Щодо викриття і розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, то протягом 2020 року, за даними прокуратури, правоохоронцями було зареєстровано 28 204 злочини цієї категорії, що більше чим у 2015, 2016 і 2018 роках та майже на одному рівні із 2019 роком, але, менше, чим у 2013, 2014 та 2017 роках, а по зрівнянню із 2009 і 2010 роками - навіть вдвічі, коли їх було, відповідно, 57 624 і 56 878. Про підозру конкретним особам повідомлено у вчиненні 19 574 (або 69,4%) таких кримінальних правопорушень, що майже на рівні 2019 року та більше чим у 2016, 2018 роках, але, менше чим у 2014, 2015, 2017 роках. Не краща ситуація із розкриттям цих злочинів і по направленим до суду обвинувальним актам – 17 530 (або, 62,1%), що більше чим у 2016 та 2018-2019 роках, але, менше чим у 2014, 2015 та у 2017 роках. Саме про незадовільну роботу правоохоронців у протидії цим суспільно небезпечним кримінальним правопорушенням свідчить і факт закриття в минулому році 24 716 таких злочинів (в цю цифру входять і кримінальні провадження, зареєстровані в минулих роках), що перевищує, в т.ч. і значно, кількість таких рішень, прийнятих у попередні роки.
Тобто, із цих статданих вбачається, що правоохоронними органами майже з кожним роком виявляється все менше і менше злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; в основному, зменшується і кількість повідомлених конкретним особам підозр у їх вчиненні та направлених до суду обвинувальних актів. В той же час, з кожним роком збільшується кількість не розслідуваних кримінальних правопорушень даної суспільно небезпечної категорії та закритих проваджень, що призводить до уникнення винних осіб від кримінальної відповідальності і тим самим породжує безкарність та рецидивні прояви, а тим більше – вчинення їх в організованих формах.
Вже котрий рік викликає обґрунтовану тривогу і статистика розкриття та розслідування таких злочинів як незаконне заволодіння транспортними засобами, результати досудового розслідування по яких також відверто незадовільні з року в рік. Так, у 2020 році було обліковано 4 522 таких кримінальних правопорушень, по яким підозру було вручено конкретним особам лише у 2 125 випадках, що становить всього 47%, що також менше, в т.ч. і значно, ніж у попередні роки, при чому, цей показник погіршується щорічно, а до суду направлено обвинувальних актів ще менше – 1 798, або всього 39,8%, що теж свідчить про суттєве погіршення результативності органів досудового розслідування по протидії цим кримінальним правопорушенням!
Підсумовуючи навіть вищевикладені проаналізовані статдані, необхідно констатувати, що нерозкритими за минулий рік залишились, в середньому, як мінімум, від 30 до 80 % різних категорій злочинів, а в результаті незадовільної діяльності органів досудового розслідування та прокуратури заподіяна потерпілим і державі моральна та матеріальна шкода, в більшості своїй, не відшкодована, а головне, що особи, які вчинили ці нерозкриті кримінальні правопорушення, так і не були встановлені та не притягнуті до кримінальної відповідальності, що закономірно породжує почуття безкарності та рецидивну злочинність, сприяє підвищенню її організованості, а також формує в суспільстві обстановку вседозволеності та безумовно – погіршення правової культури.
Розділ ІІ Стан протидії організованій злочинності
Організована злочинність протягом, як мінімум, кількох десятиліть залишається однією з найбільших небезпек для політичного та економічного розвитку багатьох країн світу. Найчастіше потерпають від її негативних впливів держави, які знаходяться в стані суспільно-політичних трансформацій. Не є винятком, на жаль, і Україна.
Особливою специфікою діяльності організованої злочинності в Україні, за висновком відомих вчених Олени Бусол і Богдана Романюка, є саме тісна взаємодія організованих злочинних груп (далі – ОЗГ) і злочинних організацій (далі – ЗО) із органами влади, в т.ч. і правопорядку, про що вони в Юридичному віснику України (№ 18-19 від 14-27 травня 2021 року) справедливо зазначили, що організована злочинність спочатку, в основному, займалася накопиченням капіталу, потім – рвалася до влади, а сьогодні проникла у владу.
Тому, ефективна протидія організованій злочинності потребує надзвичайної уваги і контролю з боку суспільства з тим, щоб наша держава в лиці як виконавчої, так і законодавчої та судової влади, навіть в таких умовах належно виконувала свої функції. Але, в Україні протягом останніх років все робиться, на жаль, навпаки і не виключено, що свідомо і навмисно.
Так, за останні роки, так званого, «реформування» органів правопорядку, в результаті ліквідації спеціальних підрозділів МВС по боротьбі із організованою злочинністю та корупцією та фактичного припинення дії Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю» повністю втрачені не тільки величезний масив накопиченої більше чим за 20 років існування УБОЗ безцінної інформації про діяльність організованих злочинних груп та злочинних організацій в Україні, в т.ч. і з корумпованими зв’язками, а і ще більш головніше - самі фахівці в галузі боротьби із організованими формами злочинності, які вміли документувати такі злочинні дії оперативно-розшуковим шляхом. Непоправної шкоди спроможності держави ефективно протидіяти організованій злочинності заподіяли і законодавчі зміни, проведені протягом останніх 10 років, коли було прийнято новий КПК України та внесено зміни до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якими були значно ослаблені оперативні підрозділи органів правопорядку, в основному, через позбавлення права проводити оперативно-розшукові заходи (далі – ОРЗ) з метою розкриття вже вчинених злочинів.
Така ж приблизно ситуація із діяльністю підрозділів по боротьбі із корупцією і організованою злочинністю СБУ, які також вже стільки років знаходяться в стані очікування їх ліквідації.
Створений із великим запізненням і в напівдієвому вигляді в системі Національної поліції «Департамент стратегічних розслідувань» також виявився неефективним, так як його підрозділи, знову ж таки, діють лише в центральному апараті Національної поліції та в обласних центрах, але, керівникам НПУ в областях не підпорядковані, а тому і говорити про будь-яку взаємодію із іншими її підрозділами, а тим більше - на місцях, ніяких підстав немає.
Не допомогло в посиленні протидії організованій злочинності і прийняття нещодавно парламентом нового Закону, який, за твердженням ініціаторів, начебто, повинен був послабити вплив на неї, так званих, «злодіїв в законі». І не тільки тому, що в норми цього закону було введено ненормативну, відверто кримінальну лексику, а, тим більше, слова іншомовного походження. Це не принесло і не могло принести бажаного результату і по іншій причині, бо основним мотивом його прийняття була реалізація намірів керівників МВС та Національної поліції звільнити їх підлеглих від кропіткої щоденної роботи по збиранню в межах процедури, передбаченої КПК України, доказів винуватості ватажків організованого злочинного світу у скоєнні вже передбачених КК України кримінальних правопорушень. Правда, цей закон не уточнив, а хто саме і на якій підставі буде визначити належність конкретної особи до такої злочинної категорії, бо у останніх не існує ні відповідних посвідчень, ні протоколів зборів (сходок) про обрання чи призначення на такі «посади» і т.д. А головне, що у відповідності до Конституції України лише суд може визнати будь яку людину злочинцем.
І це ще не все. Саме про відсутність у нашої влади бажання протидіяти організованій злочинності свідчить навіть той факт, що в грудні 2014 року колишній Комітет ВР з питань боротьби із організованою злочинністю та корупцією був ліквідований, а замість нього був утворений Комітет ВР України з питань запобігання і протидії корупції. Тобто, про «злочинність в організованих формах» і в законодавчому органі теж не хотіли навіть згадувати, а не те, щоб контролювати виконання цієї специфічної функції держави.
І все це в сукупності неминуче і призвело до невтішних результатів у боротьбі із організованою злочинністю в нашій державі, як би зацікавлені відомства і їх керівники не намагались це приховати.
Так, за даними статистичних звітів Офісу Генерального прокурора, упродовж 2020 року всіма правоохоронними органами (окрім НАБУ), начебто, було «викрито», як люблять вживати, непрофесійно такий термін нинішні керівники поліції, СБУ та прокуратури, 356 організованих злочинних груп, а також 21 злочинну організацію, що більше показників 2013-2019 років. Хоча, звичайно, мова йде не про розкриття таких злочинів, а лише про кількість зареєстрованих в ЄРДР кримінальних правопорушень, начебто, вчинених в організованих формах. В дійсності, про «викриття» злочинних груп і організацій можна було б вести мову, якби таким особам хоча було б вручено підозри, а ще краще - направлені відносно них до суду обвинувальні акти про вчинення злочинів в складі ОЗГ і ЗО.
Тому, скільки б не говорили керівники органів правопорядку, перш за все, Національної поліції, про, так зване, «викриття» ОЗГ і ЗО, в т.ч. і із корумпованими чи навіть з міжнародними зв’язками, це аж ніяк не може свідчити про їх «здобутки». На жаль, і безправна та безпорадна нині прокуратура також не реагує на відверту бездіяльність правоохоронців, безвідповідально підписуючи сумнівні звіти про їх роботу. Хоча, з іншого боку, виникає і інше питання: а що ж робити нинішнім керівникам, так званого, Офісу Генерального прокурора, якщо навіть ВР України і Президент України вже стільки років (з 2016 року) ухиляються від приведення нині діючих законів про діяльність уповноважених органів, в т.ч. і «Про прокуратуру» та КПК України до вимог Конституції України, яка передбачає зовсім інші, нові конституційні функції прокуратури?!
А до чого це призводить, свідчать і послідуючі статистичні дані.
Так, відповідно до офіційних даних, у 2020 році загалом, начебто, у складі ОЗГ та ЗО вчинено 3 710 кримінальних правопорушень, що теж більше, в т.ч. і значно, показників останніх 4-х років (2019 року - 2 437, 2018 року - 2 513, 2017 року - 1 727 та 2016 року – 1 235). Хоча, знову ж таки, мова йде лише про кількість «зареєстрованих» таких злочинів, а не доведених в установленому законом порядку і не підтверджених хоча б направленими до суду обвинувальними актами, вже не говорячи про обвинувальні вирок!
Разом, з тим, що стосується навіть факту реєстрації такого виду кримінальних правопорушень, що нинішні керівники прокуратури і органів правопорядку чомусь видають як «виявлені» чи навіть «викриті», і їх розслідування, то і в такій інтерпретації реальних результатів протидії злочинам, вчиненим в організованих формах, до них виникає багато запитань і претензій.
Теж саме можна сказати і про такі найбільш вразливі для суспільства, держави і громадян злочини та ще й в організованих формах, як умисні вбивства, нецільове використання бюджетних коштів, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), отримання неправомірної вигоди, шахрайство з фінансовими ресурсами, контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів, які також явно залишались в минулому році поза увагою органів правопорядку.
Викликає занепокоєння і відсутність активності правоохоронців та прокурорів щодо протидії порушенню правил охорони або використання надр, за вчинення якого в організованих формах в минулому році закінчено аж одне(!) провадження (до речі, в минулі два роки – взагалі жодного), а тим більше, незаконному видобуванню, збуту, придбанню, передачі, пересиланню, перевезенню, переробці так нашумілого всім бурштину, із-за якого на тій же Рівненщині розгортались цілі «війни» із застосуванням навіть вогнепальної зброї та неодноразово проводилось безліч піар-компаній з боку органів правопорядку і прокуратури, в той час як 2020 році закінчено лише одне таке провадження. І, знову ж таки, ще не відомо, чи було воно закрите, чи по ньому направлено до суду обвинувальний акт!
Не набагато краще працювали органи правопорядку та прокуратури і щодо «викриття» (а фактично банальної реєстрації) та розслідування злочинів по створенню та керівництву злочинною організацією, навіть не дивлячись на прийняття фактично на їх користь нового закону щодо, так званих, «злодіїв в законі», бо за минулий рік за цією статтею КК України було закінчено лише 20 проваджень, що, наприклад, в п’ять разів менше, ніж у 2018 році - 116. На жаль, нинішня статистика не містить даних і про те, а скільки ж закінчено розслідуванням проваджень з метою притягнення до кримінальної відповідальності, так званих, «злодіїв в законі», скільком із таких осіб повідомлено про підозру за ознаками цієї статті КК України, а тим більше скільки направлено таких обвинувальних актів до суду. Та ж сама ситуація і щодо виявлених фактів бандитизму, за ознаками якого в минулому році закінчено 17 проваджень (але, знову ж таки, невідомо у скількох із них направлено до суду обвинувальні акти або хоча б повідомлено конкретним особам про підозру, а скільки закрито); практично була згорнута робота по протидії тероризму та його фінансуванню, бо в минулому році не те, що не направлялись такі обвинувальні акти до суду, а навіть не закінчено розслідуванням жодного такого провадження, в той час як, в тому ж 2018 році було закінчено 7; суттєво погіршилась протидія хабарництву (ст.368 КК України) - закінчено всього 32 провадження, в той час, як у 2019 році - 71-е, тобто, було вдвічі більше!!! Хоча, знову ж таки, теж невідомо, скільки із них за такою статтею КК України направлено до суду обвинувальних актів та відносно скількох осіб або хоча б скільком особам в них за такими ознаками було повідомлено про підозру!
Разом з тим, у вчиненні злочинів в організованих формах взагалі, без розбивки на конкретні злочини, у 2020 році було, начебто, повідомлено про підозру 1 611 особам, тобто, менше чим у половині із числа «закінчених» розслідуванням зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, з яких відносно лише 340-ка підозрюваних (або 21%) судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що свідчить про відносно невелику суспільну небезпеку як більшості розкритих злочинів даної категорії, так і особливо осіб, які їх вчинили, або про недостатньо зібрану доказову базу їх винуватості!!! На запит, а за якими ж статтями КК України цим особам було повідомлено про підозру, Офіс Генерального прокурора повідомив, що «звітністю не передбачено виокремлення даних, про які злочини йде мова у цих підозрах, тобто, за якими статтями повідомлено про підозру». Тому, і виникає закономірне запитання: для чого тоді, або з якою метою в статзвітах викладено надто детальне розмежування за конкретними складами злочинів всіх лише зареєстрованих в ЄРДР кримінальних правопорушень, начебто, вчинених ОЗГ і ЗО, та невідомо в якій формі вони були «закінчені» розслідуванням в минулому році, в той час, як не відображено ні кількості підозрюваних у вчиненні саме конкретних злочинів в організованих формах, ні конкретної кількості таких проваджень, закритих на досудовому розслідуванні за відсутності події і складу злочину, а також за не доведенням винуватості у їх вчиненні, ні, тим більше – кількості обвинувальних актів, знову ж таки, з розбивкою по конкретних складах злочинів, направлених до суду, ні відносно якої кількості осіб (з розбивкою по ОЗГ та ЗО)?! Тому, висновок з цього напрошується тільки один: таким чином хотіли приховати свою бездіяльність і професійну неспроможність ефективно протидіяти організованій злочинності!
Той факт, що, у відповідності до наявних статданих, в минулому році слідчими і прокурорами направлено до суду всього 504 обвинувальних акти у провадженнях даної категорії, з повторними (до речі, розмежувань по ОЗГ та ЗО, по кількості членів цих злочинних формувань, як і по видах вчинених ними злочинів, в статзвітах також не зроблено), що в цифровому вигляді більше ніж у попередніх роках (у 2019 році – 316, у 2018 році – 314, у 2016 році - 166, у 2015 році – 176, у 2014 році – 213), хоча і це не дає достатніх підстав для будь-яких позитивних оцінок, бо така кількість складає всього 14% від загальної цифри «закінчених» розслідуванням кримінальних правопорушень, начебто, вчинених у складі ОЗГ чи ЗО за 2020 рік!!! Тим більше, про кількість зупинених, закритих та тих проваджень, які залишились в залишку у слідчих на кінець минулого року, із вивчених статзвітів теж нічого невідомо.
Тому, з урахуванням викладеного, можна стверджувати, що ще більш об’єктивним показником рівня діяльності органів правопорядку і прокуратури, в т.ч., і по боротьбі із організованою злочинністю, є навіть не стільки кількість винесених підозр чи направлених до суду обвинувальних актів про злочини, вчинені в організованих формах, а за якими саме статтями КК України було повідомлено конкретних осіб про підозру та направлено обвинувальні акти до суду, яка кількість учасників цих обох видів злочинних угрупувань (окремо по кожному) у кожному із них притягнута до кримінальної відповідальності, а також результати їх судового розгляду: скільки винесено обвинувальних вироків, у скількох провадженнях обвинувальним вироком суду підтвердився факт учинення конкретного кримінального правопорушення саме в складі ОЗГ і ЗО, а в скількох – ні, скільки таких обвинувальних вироків вступили в законну силу, до яких мір покарання були засуджені обвинувачені, зокрема, скільки з них – до реального позбавлення волі, скільки обвинувачених були виправдані судами або відносно них судами були закриті провадження та на якій підставі, відносно скількох підозрюваних такі кримінальні провадження були закриті прокурорами за реабілітуючими підставами ще на стадії досудового розслідування. Проте, отримати таку надзвичайно цінну інформацію та відповіді на ці питання, на жаль, теж не вдалося, бо офіційні звіти, так званого, тепер Офісу Генерального прокурора відверто почали її приховувати протягом 2020-2021 років від суспільства, (що дійсно викликає щире здивування), ставлячи «нулі» в таких розділах, що є свідомим і умисним маніпулюванням статистикою з метою приховати свою і органів досудового розслідування бездіяльність на цьому надважливому напрямку діяльності та професійну неспроможність більшості нинішніх слідчих, прокурорів і оперативних працівників, а тим більше - їх керівників.
Про це може свідчити і надана Судовою адміністрацією України інформація про те, що у 2020 році до суду всіма органами досудового розслідування було направлено лише 310 обвинувальних актів у провадженнях про злочини, вчинені організованими злочинними групами, відносно 3 061 особи (ймовірно, тут враховані і особи, підозри яким були вручені в минулі роки), та 49 – про злочини, вчинені злочинними організаціями, щодо 526 осіб, тобто, всього 359 (310+49), що набагато менше чим про це прозвітував Офіс Генерального прокурора (504), до речі, навіть не відобразивши всієї кількості осіб, відносно яких направлені такі обвинувальні акти д суду.
За даними тієї ж Судової Адміністрації, обвинувальні вироки судами в минулому році постановлено у 141 провадженні про злочини, вчинені ОЗГ, з яких 57 вироків, тобто, майже половина - із затвердженням угод про визнання винуватості, та 20 вироків - про злочини, вчинені ЗО, з яких 16 вироків, тобто, майже всі, також із затвердженням угод про визнання винуватості!!! Таким чином, виходить, що із усіх 161 обвинувального вироку за вчинення злочинів, начебто, у складі ОЗГ і ЗО, майже 80 вироків, тобто, фактично половина, були винесені судами без проведення судового розслідування, викладені слідчими і прокурорами в цих обвинувальних актах докази винуватості цих осіб у вчиненні злочинів саме в організованих формах судом по суті не перевірялись, а тому і використовувати такі дані на підтвердження саме ефективної діяльності по протидії організованій злочинності також немає достатніх підстав.
На превеликий жаль, і Судова адміністрація України також не повідомила про те, у скількох провадженнях в суді не підтвердилась попередня кваліфікація злочину, в скількох із них суд не знайшов доказів на підтвердження вчинення злочину саме в організованих формах, що теж завадило зробити ще більш об’єктивний висновок про реальний стан протидії в Україні організованій злочинності.
Разом з тим, за повідомленням Судової адміністрації, за злочини, вчинені у складі організованої злочинної групи та злочинної організації, у 2020 році засуджено всього 286 осіб, що трішки більше чим у 2019 році - 239, але, менше, ніж у 2018 році - 332. При цьому, протягом минулого року судами було виправдано 15 осіб, яким інкримінувалось вчинення злочинів в організованих формах, що майже на рівні із 2019 роком (18 осіб), але більше, ніж у 2018 (всього 11)!!!
Заради об’єктивності необхідно також уточнити, що до загального числа винесених в 2020 році обвинувальних і виправдальних вироків можуть відноситись і ті обвинувальні акти, які направлялись до судів раніше минулого року, але про це в наявних звітах нічого не зазначено. Окрім того, треба врахувати, що в минулому році у 13 провадженнях про злочини, вчинені ОЗГ, та у 6 про злочини, вчинені ЗО, тобто, всього у 19-ти, судами приймались рішення про повернення таких обвинувальних актів прокурорам для доопрацювання, але, ні Офіс Генерального прокурора, ні органи досудового розслідування, відповідної інформації про подальшу їх долю не надали. Скоріш всього, частина з них так до суду і не були направлені повторно, що теж могло погіршити їм статистику.
Треба також об’єктивно зазначити, що кількість нерозглянутих кримінальних проваджень про злочини, начебто, вчинені в організованих формах, в судах з кожним роком також тільки зростає та на кінець 2020 року вже становила 896 (802 –про злочини, вчинені організованими групами та 94 – про злочини, вчинені злочинними організаціями), що значно більше ніж у 2019 році – 740 та у 2018 році - 616, щодо – 3 046 осіб, що теж більше і причому значно, ніж у 2019 році – 2 470 та майже втричі чим у 2018 році – 1 056!!! Тому, і виникає закономірне запитання: про яку тоді невідворотність покарання за вчинення злочинів, тим більше, в таких суспільно небезпечних формах, може йти мова при такій ситуації?!
Одночасно з цим, треба зазначити, що у 2020 році злочинами цієї категорії завдано матеріальних збитків на суму 1 092 792 тисячі гривень, з яких у ході досудового розслідування відшкодовано лише 221 734 тисячі гривень, тобто, питома вага відшкодування у таких провадженнях становила всього 20,3% (що значно менше навіть ніж позаторік - 53,6%).
Отже (дійсна ситуація ще набагато гірша, але, її показники в нинішній статзвітності явно приховані), протидія організованій злочинності у відповідності до здобутих статданих виглядає таким чином:
- про підозру за 2020 рік повідомлено менше чим у половині зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії;
- лише щодо 340 осіб, або 21%, з повідомлених про підозру у вчиненні таких злочинів, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою;
- слідчими і прокурорами до суду направлено лише 14% обвинувальних актів (від загальної кількості, начебто, «закінчених» розслідуванням кримінальних правопорушень даної категорії);
- судами за 2020 рік постановлено обвинувальні вироки лише у 32% випадків (від направлених обвинувальних актів);
- із 161 обвинувального вироку даної категорії майже 80 вироків були винесені судами без проведення судового розслідування, ними лише затверджені угоди про визнання винуватості, що тільки сприяло органам досудового розслідування і прокуратури нарощувати неіснуючі цифрові показники щодо протидії організованій злочинності у вигляді направлених до суду обвинувальних актів та приховувати свої недоопрацювання та недоліки;
- з кожним роком кількість нерозглянутих в судах кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованих формах, збільшується приблизно на 10%, так як і збільшується кількість осіб із числа таких суспільно небезпечних категорій, які залишаються ніяким чином тривалий час непокараними;
- з кожним роком зменшуються і відсотки відшкодованих матеріальних збитків, завданих злочинами цієї категорії ( у 2020 році – 20,3%, а у 2019 році – 53,6%).
Виходячи з цього, напрошується зовсім невтішний висновок: організована злочинна діяльність в Україні практично залишається без адекватної протидії з боку держави.
А як результат, такі особливо небезпечні злочинці не несуть реального покарання, в тому числі і в розумні терміни, що є порушенням загальних засад кримінального провадження та сприяє погіршенню кримінальної обстановки в Україні.
Розділ ІІІ Стан та проблеми протидії економічній злочинності
Зараз чомусь прийнято вважати, що однією із першочергових проблем протидії економічній злочинності була відсутність єдиного органу правопорядку, якому належали б такі повноваження. Хоча це і не зовсім так, бо в історії України були різні періоди: коли, фактично, єдиним органом, який займався виявленням злочинів в економічній сфері і їх розслідуванням, було Міністерство внутрішніх справ, а точніше – його оперативні підрозділи по боротьбі із розкраданням соціалістичної власності (ОБХСС) та слідчі міліції. Заради об’єктивності потрібно лише уточнити, що розслідуванням незначної їх частини, але, найбільш складної - розкрадань в особливо великих розмірах, в деякий період часу, займались виключно слідчі прокуратури. Навіть від такої частково змішаної підслідності дійсно були вагомі досягнення в протидії економічній злочинності. До таких прикладів можна віднести хоча б кримінальні справи 80-х років минулого століття за фактами розкрадань грошових коштів та обману покупців в торгівельних закладах м. Києва, в першу чергу, мережі «Київавтоматторгу», у яких до кримінальної відповідальності були притягнуті сотні представників торгівлі, контролюючих органів та навіть пов’язаних із ними органів державної влади. Або взяти багаторічні розслідування фактів хабарництва і масових розкрадань державного майна найвищими посадовими особами середньоазіатських союзних республік, де за такі злочини навіть були винесені смертні вироки деяким підсудним. До таких розслідувань можна віднести і кримінальні справи того періоду часу про розкрадання державного і комунального майна, так званими, «кооператорами» в Дніпропетровській, Харківській та Чернігівській областях і т.д. Але, починаючи із 90-х років минулого століття, виявленням і розслідуванням економічних злочинів вже займалися і займаються до цього часу одночасно фактично всі різні органи досудового розслідування, але, на жаль, така альтернативна підслідність не дала позитивних результатів, хоча, на наш погляд, і вона не мала визначального впливу на такі результати.
Натомість, зверніть увагу на ту обставину, як поступово протягом останніх 6-7 років було фактично згорнуто взагалі діяльність держави по протидії економічній злочинності: спочатку були ліквідовані підрозділи Державної служби по боротьбі з економічними злочинами (ДСБЕЗ) МВС України. Коли попередня влада зрозуміла шкідливість таких «реформ», хоча цього ніхто так і не визнав, замість ДСБЕЗ в центральному апараті Національній поліції і лише в обласних управліннях були створені, так звані, «підрозділи захисту економіки», які не підпорядковувались обласним керівникам поліції, а тому і не співпрацювали із місцевими підрозділами, і як результат, будь-якої ефективної протидії кримінальним правопорушенням в цій специфічній сфері не чинили, що стало однією із підстав і для їх ліквідації 02.09.2019 року. Теж саме можна сказати і про податкову міліцію, яка теж протягом цих років знаходилась в стані можливої ліквідації, а тому і вона в таких умовах не могла бути ефективним органом протидії економічній злочинності. Така невизначеність з правоохоронним органом, який би, хоча б в основному, спеціалізувався на протидії економічній злочинності, і призвела, на думку частини експертів, до негативних результатів щодо протидії кримінальним правопорушенням в цій специфічній сфері, хоча це теж не зовсім так. Але, не дивлячись на це, нинішня влада, не проаналізувавши взагалі стан протидії економічній злочинності, всеодно створила в цьому році ще один новий орган правопорядку - Бюро економічної безпеки (БЕБ), яке, начебто, і буде займатись виключно протидією економічній злочинності.
Натомість, більш ретельне вивчення норм цього Закону свідчить про зворотнє, а саме, про створення чергового силового «монстра», який буде ще більше здійснювати тиск на бізнес.
Але, навіть це не головне. Потрібно врахувати той факт, що досить велика частина зареєстрованих, наприклад, в 2020 році в Україні правопорушень у сфері господарської діяльності – це злочини, які становлять відносно низький рівень суспільної небезпеки. Наприклад, за ст. 213 КК України ("Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом") було зареєстровано 269 проваджень, і це тоді, коли металурги сьогодні б’ють «на сполох», застерігаючи про можливість зупинки доменних печей через нехватку саме цієї сировини. В той же час, за ознаками більш суспільно небезпечного для держави і більш розповсюдженого злочину як "Шахрайство з фінансовими ресурсами" (ст.222 КК України) обліковано лише 142 провадження! Отже, може статися так, що БЕБ "захлинеться", вибачте, в розслідуванні саме дрібних економічних злочинів замість зосередження своїх зусиль на виявленні і розслідуванні більш складних кримінальних правопорушень, тим більше, коли для їх розслідування немає ні конкретних сучасних методик, ні аналітичних напрацювань, а головне сьогодні відсутні справжні фахівці як серед майбутніх, так званих, «детективів», яких будуть набирати, знову ж таки, із залученням незрозуміло яких «міжнародних експертів», так і серед таких же, вибачте, прокурорів, які тепер у відповідності до вимог Конституції України повинні не тільки здійснювати процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, а тим більше – і організовувати його, чого звичайно, подавляюча більшість із них після, так званої, «переатестації», не вміють і навчитися їм немає де і ні в кого.
Окрім того, існує ще один фактор, який явно не дозволить новоствореному органу досудового розслідування реалізувати закладену в його однойменному законі ідею про, так званий, «єдиний орган» по боротьбі із економічною злочинністю. Такою перешкодою являється надзвичайно шкідлива для нашої системи органів правопорядку, на чому постійно наголошують значна частина професійних експертів, «виключна» підслідність НАБУ, яке, згідно вимог ч.4 ст.216 КПК України, уповноважене розслідувати злочини, передбачені ст.ст. 191, 209, 210, 211, 364 КК України, не тільки вчинені високопосадовцями органів влади, тобто, суб’єктами корупції, але, і іншими особами, а саме: керівниками «суб’єктів великого підприємництва», у статутному капіталі яких частина державної чи комунальної власності перевищує 50%, а також у тих випадках, коли розмір предмету кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п’ятсот або більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо кримінальне правопорушення вчинене службовою особою суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частина державної чи комунальної власності перевищує 50%!!! А це фактично подавляюча більшість злочинів даної категорії, в результаті чого створене таким чином Бюро економічної безпеки буде позбавлене функції досудового розслідування особливо тяжких та найбільш розповсюджених злочинів в сфері економіки, в першу чергу, передбачених ст. 191 ч.5 КК України, за вчинення яких теж НАБУ, наприклад, в 2020 році направило до суду аж 9 обвинувальних актів(!), що явно не відповідає криміногенній ситуації в господарській та фінансовій сферах економіки, тим більше, при використанні бюджетних коштів.
Переходячи до більш детального аналізу стану злочинності на підприємствах, установах і організаціях, необхідно одразу відзначити, що, на превеликий жаль, за всі ці роки, так званих, «реформ» в сфері правоохоронної діяльності ні законодавчо, ні при формуванні статзвітності керівниками органів досудового розслідування і прокуратури так і не було визначено, які ж конкретні кримінальні правопорушення тепер відносяться саме до категорії виявлених у сфері економіки, що ще більш сприяє криміналізації цих відносин.
Так, загальна кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, вчинених на підприємствах, установах, організаціях, за видами економічної діяльності, протягом 2020 року, складала 49 728 кримінальних проваджень, що значно менше чим у 2019 році – 56 903, у 2018 році – 58 606 та у 2017 році - 52 903 та є приблизно на рівні 2016 року – 47 833. Майже така ж тенденція і по виявлених в минулому році тяжких злочинах даної категорії: 18 460 проваджень, що приблизно на рівні 2019 року, але, менше ніж у 2018 році - 19 834 та у 2017 році – 19 057. В той час, як по особливо тяжких кримінальних правопорушеннях даної категорії ситуація виглядає трішки по іншому: із 2016 року, коли було зареєстровано 1 895 таких злочинів, кількість виявлених кримінальних правопорушень даної категорії почала зменшуватись у 2017 році – 1 825 та у 2018 році – 1 513, в 2019 році була майже на рівні - 1 841 і дещо збільшилась у 2020 році -1 956. Що стосується цього виду злочинів середньої тяжкості, то їх реєстрація з кожним роком з 2016 по 2019 рік тільки зростала, в той час як в 2020 році їх було зареєстровано в цілому майже вдвічі менше (11 208)! Із цього можна зробити висновок, що протидія злочинам даної категорії в минулому році, в цілому, погіршилась, так як зареєстровано їх значно менше, хоча і збільшилась дещо кількість особливо тяжких кримінальних правопорушень, але, і їх відсоток мізерний в загальній сумі, тим більше, що таке «зростання», склалося враження, було штучним. Про це свідчать і інші статдані.
Так, що стосується розкриття цих злочинів шляхом вручення повідомлень про підозру конкретним особам (але, мова йде про загальні цифри без розбивки на особливо тяжкі, тяжкі, середньої та невеликої тяжкості), то у 2020 році про це було повідомлено 23 703 (або, 47,7%) особи проти 21 869 (або, 38,4%) у 2019 році, але, це менше ніж у 2018 році - 24 870. Тобто, виходячи із цих статданих теж складається враження, що розкриття цих злочинів в минулому році, начебто, дещо покращилось по зрівнянню із 2019 роком, але, стало гірше ніж у 2018 році.
Начебто, дещо краща ситуація в минулому році, по зрівнянню із позаминулим 2019 роком, і з розкриттям злочинів цього виду (в загальній кількості) і за направленими до суду обвинувальними актами: 22 829 (або, 45,9%) проти 19 895 (35%) в 2019 році. Але, знову ж таки, застерігаємо, що не потрібно поспішати робити такий висновок, бо ці статдані навмисно узагальнені, без розбивки на кількість тяжких і особливо тяжких злочинів, з одного боку, які виявляти і доказувати набагато складніше, та середньої і невеликої тяжкості, яких, значно більше в загальній масі розкритих.
Так, аналізуючи конкретні злочини у сфері господарської діяльності, треба об’єктивно зазначити, що загальна кількість виявлених там кримінальних правопорушень протягом останніх 7-х років продовжує щорічно стрімко знижуватись: якщо в 2020 році було зареєстровано 5 342 вказаних кримінальних правопорушень, то в тому ж дореволюційному 2013 році - 11 104, що було вдвічі більше!
Зокрема, щодо того ж фіктивного підприємництва, то Законом від 18.09.2019 р. з Кримінального кодексу України виключено ст. 205 про кримінальну відповідальність за його вчинення, а тому, не було реальної можливості зрівняти дані про цей вид злочинів із 2020 роком, хоча і у 2019 році їх було обліковано всього 248 випадків, що теж значно менше, в т.ч. і в чотири рази, чим в попередні роки!
Що ж стосується фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, то у 2020 році їх було зареєстровано трішки більше чим у попередні роки – 348, в той час як випадків незаконної приватизації державного та комунального майна значно менше, чим в попередні роки – тільки 16 (окрім, хіба що, 2016 року, коли їх було -10). Більше, чим у 2015-2019 роках зареєстровано випадків шахрайства з фінансовими ресурсами - 142, але, це значно менше, в т.ч. і в кілька разів, чим у 2014 році – 347 та в 2013 році – 337. Зменшилась протидія і нецільовому використанню бюджетних коштів: виявлено всього 16 фактів, що менше, в т.ч. і в кілька разів, чим у 2013-2015, 2017, 2019 роки, але, приблизно нарівні із 2016 роком -15. І це в той час, коли сьогодні величезні бюджетні кошти витрачаються на не передбачені цілі під видом виділених на освоєння на різні програм, причому, без застосування передбачених законом тендерів і це тоді коли лише німий не говорить про розтрату та протиправне заволодіння бюджетними коштами, виділеними, в т.ч. із «ковідного фонду» на ремонт і будівництво доріг, зокрема, і на Велику об’їздну навколо Києва, а тим більше, на, так зване, «Велике будівництво».
Приблизно така ж ситуація із виявленням фактів ухилення від сплати податків і зборів, кількість яких знизилась із 3 069 в 2013 році до 910 в 2020 році, тобто, майже в 4 рази!!!
Ще гірша ситуація із розкриттям даного виду кримінальних правопорушень через кількість вручених конкретним особам повідомлень про підозру у їх вчиненні.
Якщо говорити про найменш складні в доказуванні кримінальні правопорушення, такі як фіктивне підприємництво та шахрайство з фінансовими ресурсами, то закономірно і рівень їх розкриття через повідомлення конкретним особам про підозру повинен був покращуватись. Але, насправді, на фоні щорічного зниження кількості виявлених і зареєстрованих фактів того ж фіктивного підприємництва з 891 в 2013 році до 248 в 2019 році, кількість вручених повідомлень про підозру у їх вчиненні залишалась майже однаковою в кожному із років що минули, і становила від 222 в дореволюційному 2013 році до 214 в 2019 році, що дозволило нам спостерігати, начебто, кращий відсоток їх розкриття, який по цій причині зростав з року в рік із 24,9% в 2013 році до 86,2% в 2019 році, хоча насправді, в таких відсотках він вираховувався саме завдяки зниженню активності правоохоронців по виявленню цього виду кримінальних правопорушень. Якщо брати шахрайство з фінансовими ресурсами, то і тут картина із їх розкриттям дуже схожа, хоча в кількісному вигляді і відрізняється дещо. Так, якщо в 2013-2014 роках кількість зареєстрованих таких злочинів становила відповідно 337 і 347, то, в подальшому, їх виявлення і реєстрація майже щорічно тільки знижувались від 133 в 2015 році до 76 в 2019 році, хоча в 2020 році і дещо підвищились та становили - 142.
По всіх інших кримінальних правопорушеннях даної категорії ситуація із їх розкриттям за показником вручення повідомлень про підозру конкретним особам набагато гірша. Особливо критична ситуація із розкриттям фактів незаконної приватизації державного і комунального майна, коли протягом періоду з 2014 по 2019 рік не повідомлено про підозру жодній особі (!), хоча і кількість зареєстрованих таких фактів була відносно невеликою. Так, 2020 році було їх виявлено всього 16, але, лише в одному кримінальному провадженні повідомлено про підозру і то незрозуміло – одній особі чи кільком!
Дуже низький був відсоток розкриття фактів нецільового використання бюджетних коштів, який складав всього 6,2% в 2020 році, що теж значно менше чим в 2013-2019 роках (20,8%), причому, як у відсотковому, так і кількісному вигляді.
Приблизно така ж ситуація, відповідно, із щорічним зниженням кількості повідомлених підозр у вчиненні ухилень від сплати податків і зборів із 482 в 2013 році до 52 в 2020 році, тобто, майже в 5-ть разів! Але, ця картина ще гірша і у відсотковому вираженні: якщо в 2013 році розкриття цих злочинів за кількістю вручених підозр становило 15,7%, то в 2015 році – вже вдвічі менше (8,8%) і далі приблизно так кожен рік (вище 11 чи 12 відсотків цей показник ніколи не підвищувався), а у 2020 році він ще більше знизився - до 5,7%! І це в той час, коли наша влада на самому найвищому рівні визнає, що більше половини бізнесу знаходиться в тіні!
Таким чином, навіть ці статистичні дані наглядно підтверджують практичне згортання на теперішній час діяльності правоохоронних органів у протидії злочинності в сфері економічної діяльності, що, дійсно, при такій негативній тенденції, загрожує економічній безпеці нашої держави. А щодо розкриття цих злочинів через направлення обвинувальних актів до суду, то ситуація виглядає ще гірше.
Так, за фактами незаконної приватизації державного і колективного майна у 2020 році до суду направлено всього 1 обвинувальний акт. Край негативний відсоток розкриття, за направленими до суду обвинувальними актами, і нецільового використання бюджетних коштів, за вчинення якого у 2020 році до суду направлений теж лише 1 обвинувальний акт. Приблизно така ж негативна ситуація і з розкриттям фактів ухилення від сплати податків і зборів, за вчинення яких майже щорічно, починаючи із 2013 року, кількість направлених до суду обвинувальних актів тільки зменшувалась: з 165 в дореволюційному році до 10 в 2020 році, тобто у 16 разів, а у відсотковому вимірі це ще критичніше: від 5,4% в 2013 до 1,09% в 2020 році!!!
Не набагато краща ситуація і з розкриттям фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, за направленими до суду обвинувальними актами.
При майже щорічному зниженні кількості направлених до суду таких обвинувальних актів із 95 в 2013 році до 62 і 64, відповідно, у 2017 та 2018 роках та 24 в 2016 році, відсоток їх розкриття за цим показником протягом цього періоду коливався з 18% в 2015 році і 15,1% в 2016 році до 26,7 % в 2020 році, хоча це теж менше ніж було не тільки в 2013 році - 32,6%, а і у позаминулому 2019 році - 31,1%!
Тепер щодо судової практики по розгляду обвинувальних актів про кримінальні правопорушення в сфері господарської діяльності. На превеликий жаль, у статистичних звітах Офісу Генерального прокурора відсутня розбивка даних про кількість вироків як обвинувальних, так і виправдальних, та закритих проваджень судами по кожному із видів цієї категорії злочинів в період з 2013 по 2017 роки, тим більше, що статистичні дані за ст.ст. 199-233 КК України (за виключенням ст.212 КК України) про результати їх розгляду судами за цей період взагалі були об’єднані(!) в одну цифру. Скоріше всього, для останніх Генеральних прокурорів ці статдані взагалі були нецікавими, або вони просто не розуміли їх значення із-за своєї професійної непридатності.
Ви тільки вдумайтесь, в 2020 році було засуджено всього 37 осіб за вчинення кримінальних правопорушень даної категорії, що значно менше, в т.ч. і в десятки разів, чим в попередні роки! При цьому, кількість засуджених судами осіб за такі специфічні злочини майже щорічно за аналізуємий період тільки зменшувалась!!!
Необхідно також звернути увагу і на негативну тенденцію по винесенню судами виправдальних вироків у даній категорії злочинів: якщо в 2013 році судами було виправдано всього 24 таких особи, то в 2014 вже 44, в 2015 році – 85, в 2016 році – 52, а в 2017 році вже в десятки разів більше – 274!!! І це при тому, що достатньо велика кількість таких проваджень у судах просто закривалась за різними підставами. І якщо в 2014-2015 роках їх було закрито відносно, відповідно, 1 111 та 916 осіб, то в 2016 році – 575, тобто, ця кількість почала знижуватись, але, вже в 2017 році було 718 таких осіб, тобто, їх кількість знову почала зростати!
Звертає на себе увагу і той факт, що в 2018 і 2019 роках статистичні дані по даній категорії кримінальних правопорушень вже були роз’єднані і розмежовані окремо по кожному із них, зокрема, і за ст.ст. 205, 209, 233, 222 і 210 КК України, із вивчення яких вбачається, що, в основному, судами засуджувались особи лише за вчинення найбільш простих в доказуванні кримінальних правопорушень, про що свідчать і дані Судової адміністрації України.
Так, за їх звітом, за статтею 205 КК України (Фіктивне підприємництво) у 2020 році на розгляді у судах перебувало 94 кримінальних провадження, у т.ч. тих, що надійшли у звітному періоді тільки 9, що в кілька десятків разів менше, ніж в попередні роки.
Кількість розглянутих судами проваджень про такі злочини у 2020 році становила всього 49, що теж значно менше ніж у 2018-2019 роках. При цьому, із них судами повернуто прокурору 10.
Засуджено судами за вчинення цього кримінального правопорушення усього 7 осіб, що у десятки і навіть сотні разів менше ніж у 2018-2019 роках, закрито кримінальних проваджень щодо 47 осіб та щодо 23 (у 2019 році - 22, у 2018 році - 15) осіб кримінальні провадження повернуто прокурору. Але, чи направляли ці обвинувальні акти прокурори повторно до суду, статзвіт, знову ж таки, не зазначає.
Кількість розглянутих судами проваджень за вчинення цього злочину у 2020 році становила 40, у т.ч. з постановленням вироку - усього 19, із них з визнанням винуватості ще менше - 14, що майже на рівні із 2019 роком -14, а також закрито 5. Із загальної кількості розглянутих прокурору суди повернули 11, але, скільки із них повторно направлено до суду також невідомо.
Засуджено за вчинення цього злочину усього 17 осіб, що менше ніж в попередні роки, виправдано 1 особу, закрито проваджень щодо 3 осіб та щодо 23 осіб - повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направляли прокурори ці обвинувальні акти до суду повторно, в статзвітах також нічого не вказано.
За статтею 210 КК України (Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків з бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням) у 2020 році на розгляді у судах перебувало усього 4 кримінальних провадження, у т.ч. тих, що надійшли у звітному періоді лише – 2, щодо 5-ти осіб.
Кількість розглянутих судами проваджень за цією статтею у 2020 році становила всього 2, але, без постановлення жодного вироку, бо обидва були закриті судом.
До речі, жодного вироку (як обвинувального, так і виправдального) за вчинення такого злочину не було постановлено судами і в 2021 році. Це свідчить не про відсутність нецільового використання бюджетних коштів в нашій державі, а, навпаки, про його «процвітання», бо, на жаль, немає сьогодні кому ці факти виявляти, а тим більше - доказувати їх як на досудовому розслідуванні, так і в суді належними і допустимими доказами.
За статтею 233 КК України (Незаконна приватизація державного, комунального майна) у 2020 році на розгляді у судах перебувало усього 2 таких кримінальних провадження, до речі, як і в двох попередніх роках, із яких жодного не було судом розглянуто, в той час як у 2018 році – 1, а тому і вироки в минулому році не виносились і провадження судом не закривались.
За статтею 212 КК України (Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів) у 2020 році на розгляді у судах перебувало 309 кримінальних проваджень, у т.ч. тих, що надійшли у звітному періоді - 141, що значно менше ніж в попередні два роки.
Кількість розглянутих судами таких проваджень у 2020 році становила 140, що теж значно менше ніж в попередні роки (у 2019 році - 293, у 2018 році - 234), із яких прокурору повернуто 11 щодо 12 осіб, та закрито 118 кримінальних проваджень.
Звертає також на себе увагу той факт, що засуджено судами за вчинення даного злочину усього 4 особи, що теж менше чим в попередні роки, виправдано 1 особу та щодо 12 осіб кримінальні провадження було повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направили їх прокурори повторно до суду із статзвіту теж не вбачається.
За статтею 222 КК України (Шахрайство з фінансовими ресурсами) у 2020 році на розгляді у суді перебувало 82 кримінальних провадження, що трішки більше ніж у 2019 році – 54 та у 2018 році - 42, у т.ч. тих, що надійшли у звітному періоді - 62.
Розглянуто судами у 2020 році 47 таких проваджень, що теж дещо більше ніж у 2019 році – 35 та у 2018 році – 22, але, із них закрито 37, тобто подавляючу більшість, проти 28 в 2019 році та 17 в 2018 році.
Головне, що засуджено за цей злочин усього 9 осіб. Виправдано судом 1 особу, так як і в 2018 та 2019 роках, а ось закрито таких кримінальних проваджень щодо 38 осіб, що значно більше ніж у 2019 році – 24 та у 2018 році - 17.
Тобто, не дивлячись на те, що шахрайство з фінансовими ресурсами є одним із найбільш розповсюджених злочинів проти фінансової безпеки держави, факт закриття судами майже 80% кримінальних проваджень за даною статтею є безпосереднім свідченням саме край незадовільної роботи всіх правоохоронних структур.
Отже, можна зробити висновок про те, що у 2020 році найменше було розглянуто судами кримінальних проваджень за такими статтями КК України та найменше винесено вироків по цій категорії кримінальних правопорушень. Найбільша кількість повернутих прокурору обвинувальних актів для доопрацювання (при тому, що нам невідомо скільки із них були повторно направлені до суду, а скільки закрито на досудовому розслідуванні) та найменша кількість засуджених осіб за ці специфічні злочини свідчать явно про відсутність належної взаємодії та низький рівень професіоналізму нинішніх правоохоронців і прокурорів по збору, перевірці і оцінці доказів вини обвинувачених, а також про направлення до суду обвинувальних актів, які явно не грунтувались на матеріалах досудового розслідування, зібраних у відповідності до вимог КПК України.
Але, і це ще не повна картина реального стану, так званої, протидії злочинності у сфері економіки, бо, окрім названих кримінальних правопорушень даної категорії, до них можна віднести і деякі злочини проти власності (ту ж ст.191 КК) та частину злочинів у сфері службової діяльності, зокрема, за ст.ст. 364, 366, 367 КК України, які вчиняються виключно в сфері господарської та фінансової діяльності. На жаль, таких даних не містить жоден статистичний звіт, які складаються сьогодні в Офісі Генерального прокурора, що підлягає додатковому вивченню і корегуванню з метою наведення порядку із обліком злочинів, які відносяться до економічної сфери. Але, ці питання потрібно адресувати не тільки керівництву Офісу Генерального прокурора, а і – профільному комітету ВР, який, за ці останні 6-7 років фактично самоусунувся від здійснення контрольної функції за діяльністю як органів досудового розслідування, так і прокуратури.
Більше скажу, за даними Судової адміністрації, за статтею 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) у 2020 році на розгляді у судах перебувало 3 618 кримінальних проваджень, що дещо більше чим у 2019 році - 3 314 та у 2018 році -2 907, в той час, як тих, що надійшли у звітному періоді, лише 1 282, що, навпаки, менше чим у 2019 році – 1 328 та у 2018 році – 1 389. І це при тому, що, в наданих статзвітах відсутні дані про те, а скільки із цієї загальної кількості проваджень було за частинами 4 і 5 цієї статті, тобто, про вчинені тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Разом з тим, судами у 220 році було розглянуто за цією статтею всього 677 кримінальних проваджень, що значно менше ніж у 2019 році – 893 та у 2018 році - 851, а з постановленням вироку (разом виправдальні та обвинувальні), ще менше - 387, а ця цифра набагато менша ніж у 2019 році – 524 та у 2018 році - 479, причому, з визнанням винуватості конкретних осіб було винесено тільки 54 вироки, що теж менше, в т.ч. і суттєво, ніж в попередні роки.
Більше того, із розглянутих 677 кримінальних проваджень судами повернуто прокурору 74, але, яка їх подальша доля, знову ж таки, невідомо, та закрито 153 таких кримінальних проваджень.
Засуджено за ці злочини в державі усього 345 осіб, що теж менше ніж у два попередніх роки, а також виправдано судом 42 особи, що менше ніж у 2019 році - 73, але, більше ніж у 2018 році - 40, а також закрито судом проваджень щодо 158 осіб та щодо 109 осіб кримінальні провадження повернуто прокурору. Але, знову ж таки, чи направляли прокурори повторно ці обвинувальні акти до суду, теж невідомо. Тобто, рівень протидії всіх органів досудового розслідування і прокуратури цій категорії кримінальних правопорушень, за результатами розгляду судами таких проваджень, край низький, а якість організації досудового розслідування і процесуального керівництва ще гірші!
Розділ IV Стан протидії корупційним кримінальним правопорушенням
«Ті, що купують владу за гроші,
звикають отримувати з неї прибуток»
Арістотель
І це при тому, що справжні причини «провалів» у протидії корупції є очевидними, так би мовити – «на поверхні», в першу чергу, це відсутність належної професійної підготовки нинішніх оперативних працівників, слідчих і прокурорів, в т.ч. і внаслідок нав’язаних нам ззовні, так званих, «реформ», що в дійсності призвело лише до масових незаконних звільнень, в першу чергу, досвідчених фахівців та руйнування налагодженої та скоординованої їх роботи протягом багато років по розкриттю злочинів, в т.ч. і корупційних, і як результат - лише суттєво ослабило органи досудового розслідування та прокуратуру в цілому.
А тепер спробуємо, хоча б коротко, пояснити, до чого це в дійсності призвело.
Спочатку щодо антикорупційної діяльності правоохоронних органів (окрім НАБУ та ДБР)
Упродовж 2020 року органами правопорядку і прокуратури було зареєстровано - 3 908 корупційних кримінальних правопорушень, що більше чим у 2019 році (2 517), коли органи прокуратури було повністю паралізовані внаслідок масової, так званої, «переатестації» її працівників і тому нікому було займатися як процесуальним керівництвом, так і, тим більше, організацією досудового розслідування, за що, до речі, тодішній керівник, так званого, тепер, Офісу Генерального прокурора був навіть нагороджений Державний Департаментом США, Ви тільки вслухайтесь, «за досягнуті успіхи у боротьбі із корупцією»!!!
І це в той час, як ця, так звана, «реформа» під керівництвом названого очільника прокуратури призвела зовсім до інших і насправді - протилежних результатів.
Як вдалося з’ясувати, у слідчих підрозділах всіх органів правопорядку впродовж минулого року перебувало 3 403 кримінальних проваджень про діяння з ознаками кримінально караної корупції, що також більше, чим у 2019 році (2 920), але, менше, чим, у 2018 році (3 531).
До цього треба додати і той факт, що слідчими, прокурорами та судом було також закрито таких кримінальних проваджень щодо 117 осіб, із яких 45 (!) - у зв’язку із закінченням строків давності, що викликає великі сумніви у обгрунтованості притягнення таких підозрюваних та обвинувачених до кримінальної відповідальності і більш схоже на своєрідний спосіб приховування фактів незаконного кримінального переслідування громадян, всього 3 (переконані, що їх набагато більше) - у зв’язку з відсутністю події, складу кримінального правопорушення чи недоведеністю винуватості, 19 - у зв’язку з дійовим каяттям, 17 - у зв’язку зі зміною обстановки, 3 - у зв’язку з передачею особи на поруки та 12 - у зв’язку зі смертю (що теж, в цілому, викликає сумніви у законності притягнення саме цих осіб до кримінальної відповідальності). Тому, можна лише уявити рівень такої «корупції» та суспільної небезпечності самих «корупціонерів», якщо відносно них стільки було закрито проваджень за такими підставами, особливо, як у зв’язку «з дійовим каяттям» чи, тим більше, «у зв’язку зі зміною обстановки»!!!
Далі про антикорупційну діяльність НАБУ
За інформацією НАБУ та виходячи із його статзвітів, в 2020 році цим новоствореним органом розслідувалося 2 213 кримінальних проваджень.
За результатами розслідування, детективами НАБУ та прокурорами САП у цих провадженнях було повідомлено про підозру 201 особі (за І півріччя – 125, за ІІ півріччя – 76), завершено досудове розслідування (з повторно закінченими) у 508 провадженнях, що складає 23% від числа розслідуваних. Але, до суду в минулому році ними скеровано всього 68 обвинувальних актів (до речі, щодо якої кількості обвинувачених не зазначено), що майже втричі менше, чим, наприклад, у 2017 році – 185! Але, і ця відносно невелика цифра направлених до суду обвинувальних актів про корупцію є відверто мізерною, бо становить всього 13,4 % (!) від загальної кількості закінчених проваджень, що менше у відсотковому відношенні по зрівнянню із 2019 роком (16%)!
При цьому, абсолютну більшість закінчених НАБУ і САП кримінальних проваджень було закрито – 437, що складає 86% (!), що теж більше, причому значно, ніж навіть у тому ж 2019 році – 350, або 83,5%, з яких тільки прокурором закрито – 19, що теж значно більше, в т.ч. і у 5 разів(!), ніж у 2019 – 4 та 2018 роках - 6!!!
При цьому, результативність НАБУ і САП в минулому році по розслідуванню найбільш характерних та суспільно небезпечних корупційних злочинів теж знизилась, так як вони закінчили всього 8 (у 2019 році – 10) кримінальних проваджень про одержання неправомірної вигоди та 9 (у 2019 році – 14) - про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах! І нічого дивного в цьому немає, бо упродовж 2020 року детективами НАБУ закінчено лише одне кримінальне провадження про кримінальне корупційне правопорушення, вчинене у складі злочинної організації, стосовно аж 2 осіб!!! До речі, цей результат теж гірший, чим навіть в позаминулому році.
Не краща ситуація і у судах з підтвердженням результатів розслідування НАБУ і САП корупційних злочинів, бо у 2020 році, Ви тільки вдумайтесь, було засуджено всього аж 12 обвинувачених(!) у таких провадженнях, обвинувальні вироки відносно яких вступили в законну силу, що в три і навіть чотири рази менше ніж в попередні кілька років (для зрівняння: у 2017 році таких осіб було 35, а у 2018 році ще більше – 47)! До того ж, хто ж ці обвинувачені, до якої категорії суб’єктів вони відносяться, розшифрування у звітності НАБУ немає і на запити ініціатору проведення аналізу вони теж не повідомили, тобто фактично приховали. Зате, вони аж занадто детально виклали в своїх звітах менш значну інформацію про категорію таких суб’єктів, відносно яких вони лише скерували до суду в минулому році обвинувальні акти: начебто, щодо 11-ти народних депутатів України та депутатів ВР АРК (з одного боку ця кількість нібито і вражає, а з іншого - скоріш за все, мова йде про бувших представників влади даної категорії, бо більш детальної розшифровки цієї цифри у статзвітах також немає), аж 1-го депутата обласної ради, аж 2-х посадових і службових осіб Кабінету Міністрів України, аж 2-х державних службовців категорії «А», аж 1-єї посадової особи місцевого самоврядування 1-2 категорії, 6-ти професійних суддів, ймовірніше - районних судів (в той час, як, наприклад, у 2019 році їх було майже вдвічі більше - 11, а у 2018 році ще більше –22), а також, 11 керівників суб’єктів великого підприємництва, 15 працівників юридичних осіб публічного права та щодо 45 якихось «інших осіб»!
Таким чином, як убачається навіть із цих статданих, в минулому році основні свої зусилля НАБУ і антикорупційна прокуратура продовжували зосереджувати, як і протягом свого існування, не на боротьбі із корупційними діяннями найвищих посадових осіб нашої держави, для чого вони фактично і створювались, а проти, так званих, «інших осіб», «працівників юридичних осіб публічного права» та «керівників суб’єктів великого підприємництва», тобто, тих осіб, хто не має жодного відношення до корупції у вищих ешелонах влади, так як вони не уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, хоча їх кількість в 2020 році, зверніть увагу, становила абсолютну більшість із числа притягнутих антикорупційними органами до кримінальної відповідальності - 71 особу (11+15+45) із всіх 95-ти обвинувачених у корупції !!! Хіба це не є очевидною імітацією боротьби новостворених антикорупційних органів з корупцією?!
До всього цього треба добавити і той немаловажливий факт, що об’єктивним свідченням саме неефективної боротьби нових антикорупційних органів із корупцією є вкрай низьке реальне відшкодування НАБУ і САП збитків, заподіяних кримінальними корупційними правопорушеннями, викритими ними (всього 0,36% проти 14% навіть у 2019 році)!!!
Ще цікавішими є дані щодо антикорупційної діяльності іншого нового органу досудового розслідування – Державного бюро розслідування (ДБР)
Так, за вивченими статданими, слідчими ДБР за 2020 рік, начебто, направлено до суду 461 обвинувальний акт про кримінальні корупційні правопорушення стосовно 582 осіб: 1 – члена Кабінету Міністрів України, 2 – професійних суддів, 440 – працівників правоохоронних органів, із яких: 187 – національної поліції, 19- прокуратури, 11- СБУ, 29 – Державної податкової служби України, 54 – Державної митної служби України, 41 – Державної прикордонної служби України, 18 – органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, 81 – інших органів, що здійснюють правоохоронні функції, і знову ж таки, 139 якихось «інших осіб». З одного боку дійсно вражає відносно велика кількість, на відміну, наприклад, від того ж НАБУ, притягнутих до кримінальної відповідальності «підозрюваних» з числа тих же працівників правоохоронних органів (440). Але, разом з тим, кидається в очі і та обставина, що і цей новий орган досудового розслідування теж практикує розслідування проваджень про корупційні злочини, вчинені не підслідними йому суб’єктами, або кримінальних проваджень з порушенням правил підслідності.
Так, із направлених у 2020 році слідчими Державного бюро розслідувань до суду обвинувальних актів про кримінальні корупційні правопорушення: 35 - за статтею 191 КК України (але, без зазначення із них кількості тяжких і особливо тяжких злочинів, які насправді в цій загальній цифрі складають зовсім невелику кількість), 26 - за статтею 364 КК України (і теж без розмежування на частини, бо частина друга більш складніша в доказуванні), 261 - за статтею 368 КК України (і, знову ж таки, без уточнення, за якою саме частиною), 8 - за статтею 366 1 КК України, 40 - за статттею 369 КК України, 51 - за статтею 369 2 КК України, 9 - за статтею 410 КК України та 31 - за іншими статтями КК України. Тобто, навіть із цих статданих можна зробити висновок, що і ДБР «грішить» розслідуванням не завжди актуальних корупційних злочинів, виходячи хоча б із останнього показника. Але, головним є те, що викладених вище статданих, звертаємо Вашу увагу, теж явно недостатньо, щоб більш об’єктивно оцінити результати роботи цього нового органу досудового розслідування саме у боротьбі із корупцією: у наданих звітах ДБР за минулий рік будь-яка інша, окрім названої вище, необхідна інформація для проведення аналізу, на жаль, також була відсутня!!!
Зокрема, Ви тільки вдумайтесь, кому потрібні подібні «статзвіти» цього нового органу досудового розслідування, в яких, наприклад, немає даних ні про кількість зареєстрованих ДБР в минулому році кримінальних проваджень про корупційні правопорушення, ні про кількість із них, які були закінчені розслідуванням, ні про кількість осіб, яким протягом року було повідомлено про підозру у їх вчиненні, ні скільки таких проваджень було закрито на досудовому розслідуванні, в тому числі і прокурорами, за відсутністю події і складу злочину та за недоведеністю винуватості особи, ні скільки було винесено судами обвинувальних та виправдальних вироків відносно таких обвинувачених, ні скільки із них вступили в законну силу, ні у скількох провадженнях в суді не знайшла свого підтвердження попередня кваліфікація про вчинення саме корупційних злочинів, ні про кількість обвинувачених, провадження відносно яких за такі діяння були закриті судами та за якими підставами, ні про кількість осіб із цього числа, які утримувались під вартою, ні про кількість обвинувальних актів, які судами було повернуто прокурорам в порядку ст.314 КПК України, тобто, у зв’язку із тим, що вони не відповідали вимогам цього Кодексу, ні про їх кількість направлених прокурорами повторно до суду і т.д.
Більше того: не дивлячись на неодноразові запити ініціатора проведення даного аналізу, з метою одержання відповіді хоча б на ці питання, відповідь ДБР містила приблизно таку фразу: «з даних питань нами облік не ведеться, тому, надати таку інформацію у нас немає можливості»! Така ж сама відповідь ДБР була і щодо питання, а скільки ж осіб реально було покарано судом у розслідуваних ними провадженнях за вчинення корупційних дій, обвинувальні вироки відносно яких вступили в законну силу; скільки із них було засуджено як до позбавлення волі, так і до інших видів покарання!
Але, ще більше пригнічує той факт, що і Офіс Генерального прокурора, на жаль, з цього приводу теж надав відверту «відписку» про те, що за 2020 рік у слідчій звітності облік вище зазначених даних по ДБР не здійснювався, тому, надати таку інформацію їм теж не виявилось можливим!!! Але, це повний абсурд, бо чомусь по іншим органам досудового розслідування, навіть по НАБУ, такі дані в статзвітності за 2020 рік обліковувались, нехай може і не завжди в повному об’ємі. У зв’язку з цим, виникає закономірне запитання до керівництва, Офісу Генерального прокурора: а яка ж роль прокурорів в організації досудового розслідування слідчими ДБР, в здійсненні процесуального керівництва та нагляду за негласними та іншими слідчими (розшуковими) діями, якщо прокуратура не має в своєму розпорядженні такої інформації?! Як тоді і на якій підставі можна підписувати такі, вибачте, «звіти» про роботу органів досудового розслідування, а потім на їх підставі звітувати в Верховній Раді України чи здійснювати координаційну діяльність органів правопорядку по боротьбі із корупцією?! Не дає спокою і інше питання: з якою метою і ким перерахована вище статистична інформація, яка могла б допомогти об’єктивно оцінити діяльність ДБР, по боротьбі із корупцією, була прихована від суспільства за результатами роботи за 2020 рік?
А далі ще цікавіше. Про яку пріорітетну, начебто, для керівництва нашої держави боротьбу із корупцією можна говорити, якщо і відповідь Судової адміністрації України з цього приводу була майже ідентичною: за 2020 рік фіксування запитуваємої інформації її статзвітом також не передбачалось. Тобто, виходить, замкнуте коло і очевидно кругова порука в нашій державі, щоб не протидіяти корупції!
Тому, мабуть, і не дивно, що із загальної кількості направлених в 2020 році всіма правоохоронними органами, в т.ч. НАБУ та ДБР, до суду обвинувальних актів про корупційні злочини переважна більшість – 2 272 (80,3%) складені, Ви не повірите, слідчими поліції, 461 (16,3%) - ДБР, хоча при такому обліку роботи цього нового органу досудового розслідування і ця цифра обгрунтовано викликає величезні сумніви, бо насправді, на думку дослідників, їх набагато менше, 68 (2,4%) – НАБУ, 23 (0,8%) – Служби безпеки та 5 (0,2%) – органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства!
Для більш повної картини реального стану протидії корупції в нашій державі повідомляю і про перелік «корупційних діянь» в наведених вище обвинувальних актах, направлених до суду. Так, за категоріями у скерованих всіма, підкреслюємо, органами досудового розслідування (в .т.ч. і НАБУ та САП) обвинувальних актах до суду найбільша кількість кримінальних корупційних правопорушень – це привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – 1 282, або 59,5%, тобто, майже 60%! Хоча, знову ж таки, діюча останні кілька років статзвітність навмисно приховує, а скільки із цих обвинувальних актів було складено за частинами 4 і 5 ст. 191 КК України, де мова йде про великий і особливо великий розміри розкрадання, а тим більше шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, які виявляти і доказувати звичайно набагато складніше. По цій же причині таких викритих кримінальних правопорушень, вчинених саме при обтяжуючих обставинах, в загальній масі за цією статтею набагато менше, але, розмежовувати ці злочини за окремими частинами керівникам органів досудового розслідування і прокуратури не вигідно. А ось коли говорити про доведені правоохоронцями і прокурорами факти прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, чим здебільшого і «грішать» наші чиновники, то таких обвинувальних актів направлено до суду набагато менше - лише 540 (що складає всього 25%) і теж без зазначення їх кількості, вчинених саме при обтяжуючих обставинах, що однозначно, знову ж таки, вигідно для того, щоб приховати своє невміння або відверту бездіяльність по реальній протидії корупції.
За зловживання владою та службовим становищем направлено до суду в минулому році ще менше - лише 174 обвинувальних акти (або всього 8%), що набагато менше навіть ніж у тому ж «провальному» 2019 році - 199 (9,2%) та, тим більше, ніж у 2018 році - 277 (7,5%), а також зловживання впливом – 161 (або всього 7,5%). Із викладеного напрошується висновок про те, що в минулому році правоохоронці значно менше приділяли увагу викриттю і розслідуванню фактів одержання неправомірної вигоди і зловживання владою та службовим становищем, особливо, при обтяжуючих обставинах, які є найбільш красномовними показниками існування в нашій країні саме кримінально караної корупції, особливо, у вищих ешелонах влади. Але, і по таких цифрах не можна зробити остаточних висновків в повній мірі про ефективність діяльності органів досудового розслідування і прокуратури до тих пір, доки цю кваліфікацію інкримінованих корупційних злочинів не буде підтверджено обвинувальним вироком суду, який вступив в законну силу. А що ж в дійсності знайшло підтвердження в суді?
Результати розгляду обвинувальних актів у судах (по всіх органах)
А тепер ще більш красномовні статдані: зверніть увагу і на рівень суспільної небезпечності суб’єктів корупції, які засуджені за цими обвинувальними вироками саме до позбавлення волі: троє державних службовців 5-7 категорії, тобто, фактично найнижчих, одна посадова особа райдержадміністрації, шість службових осіб органів внутрішніх справ, три посадових та службових осіб інших органів державної влади, тобто, із перерахованих всього 13 представників влади, в основному, найнижчого рівня, 25 посадових осіб юридичних осіб і фізичних осіб – скоріше всього, засуджені за висловлення ними пропозиції або надання неправомірної вигоди службовій особі! Ось це і все! І це при тому, що відносно частини із цих осіб (статзвітність і цього не розмежовує) обвинувальні акти направлялись до суду раніше, тобто, не в 2020 році, а в позаминулі роки.
Таким чином, ще раз акцентую Вашу увагу: у 2020 році судами не було засуджено за корупцію жодного діючого народного депутата України, жодного діючого депутата обласної ради, жодної службової особи судової гілки влади, жодного прокурора (включаючи військового), жодної службової особи СБУ та жодної посадової особи місцевого самоврядування! Це гірше ніж навіть у тому ж «провальному» 2019 році, коли із перерахованих суб’єктів корупції було засуджено, хоча б, наприклад, 22 посадові особи місцевого самоврядування.
Оце і є справжній результат роботи всіх 5-ти органів досудового розслідування, в т.ч. і новостворених антикорупційних, та фактично двох паралельних окремих прокуратур, в тому числі і новоствореної спеціальної!!!
В зв’язку з цим, на противагу таким «досягненням» протидії корупції необхідно врахувати і той факт, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» на діяльність нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) було виділено 3 240 787 200 гривень (і це без урахування Національного агенства України з питань виявлення розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – 190 450 000 грн.), а відшкодовано, завдяки їх роботі, до державного бюджету із числа заподіяних корупцією збитків лише 1 708 434 гривень!!! Тому і виникають постійно закономірні запитання: а чи виправдано існування в Україні настільки багато таких «органів правопорядку»? Наша позиція однозначна: що ні, їх не потрібно настільки багато і не потрібні вони в такому вигляді, тим більше, із такими необмеженими повноваженнями, як в НАБУ і САП, в т.ч. і процесуальними, та створеними їм небаченими до цього комфортними умовами для роботи, а тим більше, з таким явно завищеним по зрівнянню із іншими органами правопорядку рівнем матеріального забезпечення! Немаловажливим до цього всього є і те, що вони, вибачте, знаходяться, в основному, на жаль, під контролем не українського суспільства чи нашої держави, а іноземних країн, які діють виключно у власних національних інтересах!
Не можна обійти увагою і той факт, що за закінченими розслідуванням корупційними кримінальними провадженнями, досудове розслідування у яких здійснювали слідчі органів поліції, СБУ, ДФС та ДБР, сума заподіяної корупцією шкоди за 2020 рік становила 3 440 738 705 грн., із яких названими органами відшкодовано лише 296 206 213 грн., або всього - 8,6%, тобто, також відверто мізерний відсоток!
Таким чином, висновок із викладеного вище може бути лише один: органами правопорядку в Україні не забезпечується виконання покладених на них завдань по боротьбі із корупцією, яка загрожує національній безпеці нашої держави, в зв’язку з чим, ця ситуація потребує якнайширшого обговорення в суспільстві та вжиття органами влади відповідного реагування.
Розділ V Про критичний стан правопорядку на автошляхах України, в т.ч. і в столиці
Зупинимося спочатку на основних причинах, які, на нашу думку, суттєво впливають на стан дотримання законності і правопорядку на дорогах, в т.ч. і в столиці нашої держави.
Так, край негативно на криміногенну ситуацію на дорогах, особливо у великих містах, а тим більше - в столиці, повпливала недалекоглядна, недержавницька, а може навіть і виключно корупційна політика попередньої влади, яку продовжує, на превеликий жаль, і нинішня, причому, як здається, ще з більшим ентузіазмом, пов’язана із фактичним знищенням вітчизняного автомобілебудування та повним відкриттям нашого митного кордону для самовільного нелегального завезення різного роду «ділками», пов’язаними із владою, бувших у вживанні автомобілів із Європи на, так званих, «євробляхах», без сплати митних платежів та податків, без реєстрації цих автомобілів на конкретних громадян України. Це дозволило нашим корумпованим чиновникам і їх спільникам організувати справжній бізнес на цьому та завезти в Україну сотні тисяч таких автомашин, в основному, із надвеликим терміном використання та пробігом, без перевірки їх технічного стану, на значній частині яких просто неможливо і навіть небезпечно виїжджати на дорогу, бо вони не тільки масово забруднюють повітря і негативно впливають на екологію із-за свого незадовільного технічного стану, а і по цій же причині можуть спричинити автоаварії. Але, раді об’єктивності, треба визнати, що таким же незаконним способом в Україну завозились і дуже пристойні та навіть дорогі, абсолютно нові іномарки, тому мотивація цього «безпредєлу» турботою про «матеріально незабезпечених» громадян нашої держави теж не заслуговує на увагу.
До цього треба додати і негативні наслідки у вигляді ненадходження до бюджету держави колосальних сум митних і податкових платежів. Але, якщо ви подумаєте, що нова влада виправила це становище та зламала цю схему наживи, то глибоко помиляєтесь. Вона навіть перевершила попередню в цьому плані хоча б тим, що кілька разів відтерміновувала остаточне розмитнення незаконно ввезених на нашу митну територію автомашин, провокуючи правопорушників на повторення таких незаконних дій! Тому, і виникає закономірне запитання: а як же забезпечити рівність всіх громадян перед законом, коли одним можна завезти по дешевій ціні вживане авто із-за кордону в обхід наших законів, не сплативши митний збір, а іншим це заборонено?! В зв’язку з цим, наголошуємо, що подібні підходи будуть тільки провокувати корупцію на митницях та погіршувати правопорядок на автошляхах, фактично знищуючи експлуатацією таких автомашин наше довкілля і здоров’я українського народу.
До речі, багато експертів, писали і звертали увагу нашої влади і на те, що тепер неможливо ідентифікувати власників чи, тим більше, – водіїв автомашин на «євробляхах», в разі порушення правил дорожнього руху, так як такий автотранспорт, в основному, був зареєстрований десь в Польщі, Німеччині чи тій же Прибалтиці, а ті, хто сидить за їх кермом, будь яких документів на право керування не мали. В зв’язку з цим, виникало ще одне закономірне запитання: а як бути тоді із притягненням порушників ПДР на таких автомашинах до кримінальної чи хоча б адміністративної відповідальності, якщо навіть і буде фотознімок чи відео, які зафіксують правопорушення, вчинені водієм такого автомобіля?
До цього треба додати майже аналогічну ситуацію і з масовим (до сьогоднішнього дня) завезенням в Україну битого (пошкодженого) автотранспорту із США, в т.ч. і такого, який міг постраждати від паводків в цій далекій країні, тобто, також вживаного, який несе не менш небезпечні загрози для учасників дорожнього руху із-за свого незадовільного технічного стану. І це при тому, що більшість цих автомобілів, які очевидно для всіх побували в дорожньо-транспортних аваріях, будь-якої попередньої технічної перевірки також не проходять перед завезенням в Україну!
Виходячи із викладеного, важко навіть уявити собі, з якими технічно небезпечними учасниками автомобільного руху ми з Вами щоденно зустрічаємося на дорогах! А до того ж складається враження, що і самі водії таких незаконним способом завезених до нас автомашин ніколи в житті до цього не сиділи за кермом та не вміють їздити, а Правила дорожнього руху ніколи навіть в очі не бачили, а не те, щоб вчили. Тому, і не дивно, що про таких «водіїв» і їх автомашини в Україні навіть вже і сатиричні пісні почали писати (Тачка на литовських бляхах- Jonych i Ципа Band).
І це все робиться замість того, щоб налагодити власне виробництво автомобілів в Україні, залучивши відповідні інвестиції, забезпечити українців роботою і одержувати до бюджету відповідні податки, а паралельно з цим, надати можливість нашим громадянам придбавати значно дешевше саме нові безпечні автомобілі, вироблені у нас, а не всякий, вибачте, хлам чи непотріб, який всіляко позбуваються продумані ті ж європейці, бо за їх утилізацію в Європі треба платити кошти і не малі, що в сукупності теж може позитивно впливати на стан правопорядку на шляхах нашої держави.
Якщо хтось не бачить, то повідомляємо, що безладу і хаосу на автошляхах сприяє і відверте та неприховане знищення асфальтного покриву як на великих автомагістралях між великими обласними центрами, так і другорядними місцевими дорогами, де навіть після кропітких, виснажливих та затратних ремонтних робіт, і прокладання нових ділянок дорожнього покриття, хоча і в невеликій кількості тим більше, на виконання програми «Великого будівництва», не вживались і не вживаються необхідні заходи для їх збереження.
І це при тому, що саме будівництво і капітальний ремонт доріг є надзвичайно прибутковим бізнесом, де, як правило, розповсюджене розкрадання державного майна і бюджетних коштів, в т.ч. і шляхом приписок об’ємів робіт, які не виконувались, або значного завищення фактично виконаних, чи, тим більше, безпідставним списанням будівельних матеріалів, які в дійсності на таких роботах не використовувались. Тобто, цей факт теж негативно позначається на якості самого дорожного покриття.
Тепер, що стосується іншої причини такого критичного становища на дорогах – це вже про діяльність, так би мовити, нової «реформованої» Патрульної поліції та організації нею дорожнього руху по підтриманню правопорядку на вулицях і дорогах, в т.ч. і нашої столиці. Всі давно вже звернули увагу на зростання у Києві кількості автомобілів і не тільки за рахунок «євроблях», а і в результаті суттєвого збільшення транспортних засобів із іногородньою реєстрацією. Те, що відбувається в м. Києві, починаючи десь із 2016-2017 років, не зовсім зрозуміле, бо тепер проїхати столицею надзвичайно складно не тільки у часи «пік», а і у будь-який інший період доби, навіть під час карантину. При цьому, ця ситуація постійно погіршується надзвичайно швидкими темпами. Складається враження, що скоро потік автомашин у столиці просто зупиниться і проїхати по Києву буде фізично неможливо. Тому, недаром відповідно до даних щорічного рейтингу міжнародної аналітичної компанії TomTom, щодо рівня заторів, Київ посів у минулому році 12-те місце (!) у щорічному рейтингу міст світу. За даними Індексу трафіку TomTom, перевантаженість доріг в столиці, наприклад, у 2019 році зросла на 7% по зрівнянню із 2018 роком і становила вже 53% (на рівні Бангкока, Стамбула та Джакарти).
В зв’язку з цим, наголошуємо, що значну частину цього різкого збільшення рухомого автотранспорту в м.Києві становлять не тільки автомобілі на «євробляхах», а і із іногородніми номерними знаками усіх без виключення областей, які вже складають якщо не 3-тю, то 4-ту частину всього автотранспорту, який їздить вулицями столиці. І це при тому, що раніше існувала заборона на в’їзд в Київ в деяку пору доби не тільки транзитного вантажного автотранспорту, а навіть будь-якого іногороднього, водії яких в нинішній кризовій для проїзду в столиці ситуації, повинні свій автотранспорт залишати на в’їзді в місто, а самі по особистих справах пересуватися в Києві на громадському транспорті. Як варіант, з таких іногородніх водіїв можна брати плату за в’їзд в столицю та паркування, а не піднімати для киян вартість парковки автомобілів і не тільки в центрі міста, а і навіть у дворах багатоквартирних будинків, де вони проживають! Тим більше, що за інформацією із деяких джерел, частина іногородніх автомашин їздять по місту взагалі без техпаспортів, посвідчень водія або навіть із підробленими документами.
До речі, інформуємо, що по місту їздять і автомашини з дублікатами номерних знаків; це теж багатьом відомо, мабуть, окрім самої Патрульної поліції.
І є ще одна причина таких транспортних заторів в столиці, на яку чомусь не звертають увагу ні міська, ні центральна влада, ні Національна поліція, ні Патрульна поліція. Це разюче збільшення кількості автомашин, в т.ч. і з іногородньою реєстрацією, під маркою «таксі», в т.ч. і з різними найменуваннями фірм, які надають такі послуги: це і «Uklon», це і «Uber», це і «Bolt» і їм подібні, які здійснюють перевезення пасажирів. При цьому, зверніть увагу, частина з них займаються цим бізнесом відверто незаконно, без будь-якої реєстрації, без дозволів чи ліцензій, а відповідно більшість із цих перевізників ніяких податків до бюджету не платять; ще більш небезпечним є рівень професійної підготовки їх водіїв , особливо тих, хто таксує на них в нічний час!
Застосування останнім часом евакуаторів та штрафів за, начебто, неправильне паркування автомашин не грунтується на приписах Конституції України та викликає справедливе обурення людей. Незрозуміло на підставі якого нормативного документу масово почали по місту встановлювати по центральних вулицях метрові стовпчики, щоб позбавити громадян можливості припаркувати авто біля магазинів, кафе, аптек, від чого страждають не тільки водії, а і власники цих підприємств. Замість будівництва парканів та створення паркувальних майданчиків та стоянок влада чомусь вдалася до відвертого наступу на права людей, що не припустимо!
Незрозуміло також, чому Патрульна поліція не переймається упорядкуванням їзди на всіх вулицях Києва із великими заторами, нових учасників автомобільного руху в лиці тих же скутеристів, в основному, без номерних знаків (переконаний, що і без необхідних знань Правил дорожнього руху), які масово перевозять «піци», «суші» і інші продукти харчування? Про хаотичну їзду на дорогах тих же електровелосипедів і велосипедистів, в т.ч. і на пішохідних тротуарах, хіба що лінивий не говорить.
Так як ситуація у цій сфері діяльності держави поступово погіршувалась протягом останніх 6-ти років і було проаналізовано діяльність новоствореної патрульної поліції і її вплив на забезпечення правопорядку на автошляхах за результатами роботи органів правопорядку за 2019 рік.
Останні жахливі, скажемо прямо, дорожньо-транспортні пригоди із людськими жертвами лише послужили оприлюдненню з боку МВС України явно запізнілої ідеї щодо протидії порушенням ПДР шляхом застосування фото-відеофіксації фактів перевищення швидкості та застосування підвищених штрафів до правопорушників. Особливо це цинічно звучить через 6-ть років справжньої «анархії» і вседозволеності в сфері дорожнього регулювання правопорядку, які виплекала і примножила за цей час наша влада, в т.ч. і МВС України, не реагуючи на щорічне погіршення ситуації на автошляхах.
Так, за останні 6-ть років ми вже звикли до брехні, яка систематично поширюється в засобах масової інформації, в т.ч. із вуст високопоставлених чиновників та провладних народних депутатів як минулої влади, так, на жаль, і нинішньої, обслуговуючих їх журналістів, політологів та різного роду проплачених «експертів» про небачені до цього такі успішні «реформи» в системі МВС України. До них можна сміливо додати і так званих, «громадських активістів», які діють виключно в інтересах зарубіжних країн, котрі ставлять перед ними завдання і оплачують їх послуги. Не стояли осторонь від цього і ті, хто безпосередньо нав’язав нашій державі, так звані, «реформи», навіть і оплачував їх частково, а саме дипломатичні місії держав Європи та особливо США, які активно підключились приймати участь, через делегованих ними ж представників у різних «конкурсних комісіях», «Радах доброчесності» та «Радах міжнародних експертів», у фактичному руйнуванні кадрового складу всіх правоохоронних органів України.
Не стала виключенням і так звана, «реформа» Національної поліції, яку «на всі лади» розхвалювали, особливо в 2015-2017 роках, називаючи її ледь не найвдалішою серед інших. Але, фахівці і частина незаанглажованих експертів продовжують наполягати, що в дійсності - це була справжня руйнація попередньої міліції, що дозволила витіснити звідтіля, в першу чергу, не корумпованих та бездарних, як обіцяли і декларували ті ж заїзжі «реформатори» із Грузії, а, навпаки, професійно підготовлених міліціонерів, та зламати напрацьовану десятками років методику і організацію роботи цього колись потужного органу по боротьбі із злочинністю та забезпеченню правопорядку в нашій державі. І як результат криміногенна обстановка в Україні, в т.ч. і стан правопорядку на автодорогах України, за цей час тільки погіршились.
В цьому контексті як не згадати мудрі, головне – влучні слова нашої сучасниці, відомої поетеси Ліни Костенко: «Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів».
І дійсно, після непродуманої або може, і навпаки, свідомо шкідливої ліквідації підрозділів державної автоінспекції, в т.ч. і дорожньо-патрульної служби, взагалі на пустому місці була створена «патрульна поліція», працівникам якої суттєво (на той час) підвищили заробітну плату, замість старих «Жигулів» і при корейських «ДЕУ» надали нову автомобільну техніку, в основному, японського виробництва «Toyota Prius», але, взамін досвідчених міліціонерів, справжніх фахівців з питань забезпечення Правил дорожнього руху, туди набрали 12 тисяч виключно молодих людей, фактично «з вулиці», без будь-якої мотивації служити саме на передньому краї боротьби із правопорушеннями та злочинами, в т.ч. і на автошляхах, а головне - без будь-якої спеціальної підготовки (трьохмісячні курси прошу не враховувати), та одягнули їх в чорного кольору, на зразок американських «копів», уніформу. Зверніть також увагу, що цю «реформу» реалізовували теж відверто чужі нам люди, дві абсолютно непрофесійні, вибачте, за відвертість, безграмотні та бездарні в цій сфері діяльності громадянки Грузії із числа «політичних емігрантів», під пильним контролем, знову ж таки, посольства США.
І як прогнозований результат, новопризначені патрульні поліцейські за цей період часу практично розбили повністю або пошкодили майже весь автопарк новеньких поліцейських авто, яких вже сьогодні Ви майже не побачите на вулицях столиці. До речі, очевидці розповідають про існування в м.Києві справжнього кладовища цих потрощених патрульними поліцейськими японських авто, за що, знову ж таки, ніхто, відповідальності так і не поніс. Будь-якою профілактичною роботою по наведенню правопорядку на автодорогах як міст та селищ, так і особливо поза межами населених пунктів, нові патрульні поліцейські як не займалися, так і не займаються до цього часу. І не дивно, їх професійний рівень і до цього часу настільки низький, що в разі виїзду десь на місце вчинення злочину вони просто проявляють не тільки свою некомпетентність, а навіть розгубленість, бо взагалі не знають, що мають там робити. І дивуватися цьому теж нічого, бо 3-х місячних курсів звичайно не достатньо для підготовки професійного патрульного поліцейського, який повинен мати не тільки елементарні юридичні знання, а і бути готовим до охорони місця пригоди чи злочину або дорожньо-транспортної пригоди, збереження там слідів та наявних речових доказів, а тим більше - затримання злочинців «по гарячих слідах».
Взамін цього, тодішня заступниця Міністра внутрішніх справ Згуладзе переконувала довірливих українців в тому, що патрульним поліцейським необов’язково мати будь-яку юридичну освіту, оскільки взамін таких професійних знань на вказаних «курсах» вони, начебто, вивчають до 500 штатних ситуацій, які можуть виникнути в їх роботі. Але, в той же час, вона не змогла нічого пояснити, а що повинен робити патрульний поліцейський, якщо виникне не передбачена цими прикладами нестандартна ситуація.
Так і сталося на практиці. Зокрема, під час їх виїзду на місце дорожньо-транспортних подій, в т.ч. із смертельними наслідками, нові патрульні поліцейські самі нерідко створюють справжній колапс. Скільки було випадків, де на місці зіткнення двох і більше автомобілів вони довгий час не приступали негайно ні до огляду місця події, ні навіть до розтягування пошкоджених автомашин з метою забезпечення проїзду іншого автотранспорту, провокуючи тим самим величезні пробки і затори.
В результаті саме відсутності належного контролю з боку патрульних поліцейських за додержанням Правил дорожнього руху на автошляхах, як в населених пунктах, так і особливо за їх межами, панує повний «безлад», хто як вміє та хоче, так той і їздить. Складається враження, що сьогодні не існує заборони на проїзд на червоне світло, на рух по зустрічній полосі, на перетин суцільної смуги або навіть і подвійної, і т.д. Або скажіть чи часто можна побачити авто, водій якого під час їзди в цей момент не користувався б мобільним телефоном? Теж саме ні для кого не є дивним поїздки автомобілем, в .ч. і в столиці, без переднього номерного знаку. Більше скажу, дійшло до того, що самі патрульні поліцейські відкрито та демонстративно не реагують на очевидні порушення ПДР навіть в їх присутності, притримуючись кимось нав’язаної їм ідеології: «не чіпайте мене і я нікого не зачеплю». Так, всім були відомі нічні швидкісні перегони автомашин на приміських автотрасах, зокрема, на Бориспільському шосе, що нерідко робиться у присутності та «на очах» у патрульних поліцейських, які на такі порушення ПДР не реагують, а може навіть і покривають цей безпрєдєл. Тому, всі попереджувальні заходи як уряду, так і законодавців, на предмет постійного підвищення штрафів за порушення Правил дорожнього руху та обмеження швидкості руху в населених пунктах, тривалі обіцянки та оголошення про запровадження масових фото і відеофіксації порушення ПДР, а тепер і застосування фотофіксації перевищення швидкості, чи закупівля новітніх засобів контролю швидкості та демонстрація їх навіть Президенту України, є взагалі не дієвими, бо ці факти правопорушень нікому сьогодні документувати: дорожньо-патрульна служба, яка б займалася виключно забезпеченням дотримання ПДР хоча б на позаміських автошляхах нашої держави, так і не була створена за ці мабуть вже 6-ть років, так званих, «реформ».
А щоб зрозуміти, до яких край негативних наслідків в забезпеченні правопорядку на автошляхах призвели, так звані, «реформи» в Національній поліції, пропонуємо ознайомитись із коротким викладом проведеного Аналізу стану дотримання Правил дорожнього руху протягом 2019 року, у порівнянні із попередніми кількома роками.
Так, за даними МВС, протягом позаминулого року в Україні трапилось 160 675 дорожньо-транспортних пригод (ДТП), що набагато більше, чим у 2018 році (150 120), тобто, їх кількість зросла щонайменше на 7 %, та інших роках ( у 2016 році - на 1,2%, у 2015 році – на 16,5%, та у 2014 році - на 4,6%). Із цієї загальної кількості - 26 052 пригод із заподіянням шкоди здоров’ю постраждалим, що теж більше у порівнянні із 2018 роком на 6% та з 2015 роком - на 3%.
Ще більше осіб зазнали в ДТП тілесних ушкоджень – 32 736, що по зрівнянню із 2018 роком виросло майже на 6%. Зросли статдані і про кількість ДТП, пов’язаних із наїздами на пішоходів: 8 612 в 2019 році проти 8 190 – в 2018 році. При цьому, 1 216 ДТП, в яких потерпілі зазнали тілесних ушкоджень, відбулися у зв’язку із керуванням автомобілем особами в нетверезому стані, або стані наркотичного сп’яніння, в той час як в 2018 році таких випадків було набагато менше – 968! Зросла в 2019 році і кількість ДТП, пов’язаних із перевищенням швидкості руху – 5 765, по зрівнянню із 4 939 в 2018 році та 4 730 в 2017 році (це із потерпілими і без них).
Таким чином, навіть із цих статданих чітко вбачається, що ситуація із дотриманням ПДР на дорогах України в 2019 році суттєво погіршилась, а головне, що майже з кожним роком зростає як кількість постраждалих осіб в результаті цих подій, так і що ще гірше, все більше гине в них людей!
І це при тому, що фахівці глибоко сумніваються в об’єктивності наведених в ЗМІ статданих, так як, за наявною інформацією, керівництво МВС і Національної поліції приховують не тільки кількість вчинених ДТП, а всіляко занижують кількість таких подій із смертельними наслідками і пов’язаних із заподіянням тілесних ушкоджень потерпілим, тобто, тих пригод, за які в Україні передбачена кримінальна відповідальність. І це не дивно, бо смертність на дорогах в Україні навіть вище ніж 10 осіб на добу і за цим сумним показником за мірками Європи наша держава посідала в 2019 році 6-те місце! Ви тільки вдумайтесь: Україна разом із Угандою, Киргизстаном, Гондурасом та Республікою Ємен є одним із лідерів у світі за рівнем смертності на дорогах. Для порівняння: в Бельгії фіксується – 6,6 смертельних випадків на 100 тис. осіб на рік, у Франції – 4,9, в Італії – 4,7, Німеччині – 3,5, в Швеції - 2,4, тоді як в Україні цей показник становить 9,1!!! Більше того, ДТП в Україні є першою за поширеністю причиною смертності серед молоді віком від 15 до 29 років!!!
Ще більш переконливо про шкідливість проведених, так званих, «реформ» у поліції і, зокрема, - в частині забезпечення вже створеного в ході «реформи» патрульною поліцією правопорядку на дорогах свідчать і статдані про результати розслідування слідчими Національної поліції кримінальних проваджень за ст.286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) та розгляду їх судами протягом 2019 року, у порівнянні із минулими роками.
Так, за даними «Єдиного звіту про кримінальні правопорушення» Офісу Генерального прокурора протягом 2019 року обліковано 8 739 кримінальних правопорушень за ст. 286 КК України, що теж більше чим у попередньому році, в т.ч. і порушень ПДР, що спричинили смерть потерпілих - 1 919 (або 22% від загальної кількості), що теж більше, чим у 2018 році. Із усіх облікованих в минулому році злочинів даної категорії, а вони, як правило, очевидні, лише в 3 873 (або 44%) провадженнях особам вручено повідомлення про підозру з яких за порушення ПДР, що спричинили смерть потерпілого, вручено підозри лише у 948 випадках (або, всього у 24,5%). Окрім того, до суду направлено 3 219 обвинувальних актів - (або всього 37%), з них у злочинах, що спричинили смерть потерпілого, ще менше – 669 (або всього 21%).
Тим більше, ще раз наголошуємо, обгрунтовано сумніваючись у правдивості даних про кількість ДТП з постраждалими особами, а особливо тих, де в результаті порушення ПДР потерпілі загинули, виконавцем Аналізу було направлено до Міністерства охорони здоров’я запит: «а скільки осіб протягом 2019 року в результаті дорожньо-транспортних пригод (ДТП) отримали тілесні ушкодження та якого ступеня тяжкості, в порівнянні із 2015-2018 роками; скільки осіб протягом 2019 року загинуло на місці ДТП, скільки із них померло під час транспортування із місця пригоди та у закладах охорони здоров’я». Однак, на це він одержав цілком несподівану відповідь про те, що саме «з 2018 року облікова документація, на підставі якої формувалася раніше така статистична звітність з травматизму, була скасована наказами МОЗ України», що, на нашу думку, є нічим іншим як навмисним приховуванням, скоріш за все, за змовою із МВС і Національною поліцією, дійсного стану травматизму та смертності серед громадян на дорогах! Разом з тим, МОЗ все-таки повідомило, що кількість випадків дорожньо-транспортного травматизму серед усього населення України за даними МОЗ становила: за 2015 рік – 19 342 особи, за 2016 рік – 20 295 осіб, за 2017 рік – 19 534 особи, тобто, це значно більше статистичних даних, викладених в звітності Офісу Генерального прокурора. І ще одна особливість, яку Ви повинні були помітити: цей показник до 2017 року щороку зростав, як, до речі, і інші статдані про рівень злочинності, що теж є підтвердженням викладених вище припущень про умисне корегування Міністерством внутрішніх справ України звітних даних в цій сфері.
Про явно негативну тенденцію в частині пом’якшення покарань за вчинення цих суспільно небезпечних для громадян на автошляхах кримінальних правопорушень, кількість яких щорічно зростає, що теж є однією із причин погіршення правопорядку на дорогах, свідчить і судова статистика за останні 5-ть років, із аналізу якої чітко вбачається, що з кожним роком кількість осіб, засуджених за вчинення злочинів, передбачених ст. 286 КК України, до позбавлення волі, навпаки, тільки зменшується (в 2015 році –326, в 2016 році – 300, в 2017 році –278, в 2018 році – 207 і в 2019 році - 179)!!! Навіть, при цьому, суттєво зменшується і судова репресія у вигляді позбавлення волі в межах строків від 3 до 5 років протягом 2015-2019 років (відповідно, 169, 160, 139, 104 і 78). Така ж, приблизно, ситуація і щодо засуджених до позбавлення волі від 5-ти до 10 років!
Не набагато краща ситуація і з розглядом в судах протягом 2015 – 2019 років справ про адміністративні порушення Правил дорожнього руху, які готували і направляли до судів саме працівники нової Патрульної поліції, про низький професійний рівень яких йшлося вище, про що свідчать і відповідні статдані, надані Судовою адміністрацією України.
Так, за 2015 рік із патрульної поліції до судів надійшло 223 103 таких справ, з яких, судами було повернуто поліцейським 15 950, подавляючу більшість із яких (13 796) - для належного оформлення, та 25 861 – закрито за різними підставами!
За 2016 рік до судів надійшло трішки більше таких справ – 248 104, із яких теж значно більше справ (18 827) судами було повернуто Патрульній поліції, в основному - для належного оформлення (15 184), і значно більше, по зрівнянню із попереднім роком, закрито – 34 730!
За 2017 рік до судів надійшло ще більше адмінсправ даної категорії – 284 223, але, знову ж таки, збільшилась і кількість справ, які було повернуто судами патрульній поліції (25 995), в основному - для належного оформлення (21 217), та майже вдвічі більше закрито - 61 778!
В 2018 році до судів із Патрульної поліції надійшло 274 086 таких справ, тобто дещо менше чим в попередньому році, але, разом з тим, судами, знову ж таки, було більше, чим у 2017 році, повернуто для доопрацювання – 27 327, в основному, для належного оформлення (21 536), та ще більше закрито – 64 699!
За 2019 рік до судів надійшло ще більше адмінсправ даної категорії – 286 005, але, при цьому, кількість повернутих судами Патрульній поліції справ продовжує залишатись величезною – 24 126, в основному - для належного оформлення - 20 153, і таку ж велику кількість, як і в позаминулому році, закрито - 64 022. Щоб пересвідчитися додатково в край низькому рівні професійної підготовки нинішніх патрульних поліцейських, ще раз акцентуємо Вашу увагу на тому, що протягом 2015 - 2019 років адміністративні справи, складені ними за порушення ПДР, закривалися судами, в основному, за такими підставами: за малозначністю, за відсутністю події і складу правопорушення та закінченням строків накладення адміністративного стягнення! Загальна кількість закритих судами становить 251 090 адмінсправ!!!
До того ж, судами було повернуто патрульним поліцейським для належного оформлення, Ви тільки вдумайтесь, 112 225 адміністративних справ!!! І це при тому, що виконавцю аналізу так і не вдалося одержати інформацію про кількість цих справ, які після усунення недоліків були повторно скеровані патрульними поліцейськими до суду.
Отже, підсумовуючи вище викладене, бачимо, що відсоток повернутих і закритих судами адмінсправ даної категорії з кожним роком зростає: в 2015 – 18,7%, в 2016 – 21,6%, в 2017 – 30,9%, в 2018 – 33,6% та в 2019 році – 30,8%, що практично на рівні показника попереднього року!
Окремо хотілося б зупинитися і на судовій репресії за доведені в суді адміністративно карані факти порушень Правил дорожнього руху, особливо, за найбільш із них суспільно небезпечні та розповсюджені – це керування транспортними засобами особами, які знаходяться у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння. Як вбачається із статистичних даних, наданих Судовою адміністрацією України, основною мірою покарання до таких винних осіб, не дивуйтесь, був штраф: в 2015 році судами було оштрафовано – 53 848 осіб, в 2016 році – 55 221, в 2017 році – 72 838, в 2018 році –68 769, в 2019 році – 73 430, тобто, кількість оштрафованих судом, в основному, щорічно тільки зростає, в той час як найбільш дієвий засіб адмінвпливу до таких правопорушників - позбавлення спеціального права на управління транспортними засобами (водійських прав), з кожним роком застосовуються, навпаки, все менше і менше. Тільки зверніть увагу: якщо в 2015 році такий вид стягнень було застосовано до 20 040 осіб, то в 2016 році лише до 9 541 особи, тобто, менше ніж удвічі, а в 2017 та 2018 роках, відповідно, до 80 і до 48 осіб, що менше чим у 100 разів, а у 2019 році, Ви тільки уявіть, всього до 8-ми осіб!!!
Таким чином, із викладеного вище чітко вбачається, що з кожним роком (окрім 2018 року) кількість таких адмінсправ, які надходять від Патрульної поліції до судів, збільшується, але, якість їх, навпаки, тільки погіршується.
Розділ VI Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування
Протягом останніх 6-7 років, так зване, «реформування» органів правопорядку і прокуратури під гаслами приведення їх, начебто, до «європейських стандартів» призвело, навпаки, до зростання випадків зловживання органами досудового розслідування і прокуратури своїми повноваженнями на шкоду конституційним правам і свободам громадян. На превеликий жаль, таке стало можливим і по тій причині, що нашому довірливому суспільству зуміли нав’язати думку про те, якщо відносно будь-якої особи зареєстрували кримінальне провадження в ЄРДР, чи назвали її в ЗМІ злочинцем або корупціонером, чи затримали як підозрюваного, чи вручили повідомлення про підозру, а, тим більше, коли відносно неї судом, за ініціативою слідчого і прокурора, було обрано виняткову міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то це однозначно вже свідчить про її винуватість у вчиненні злочину, в т.ч. і корупційного, а тому не обов’язково чекати винесення обвинувального вироку суду, який би вступив в законну силу! А з іншого боку, довірливих українців переконали і в тому, що якщо той чи інший прокурор відмовився погоджувати чи підписувати підозру конкретній особі, яку вже в ЗМІ чи на тих же прес-конференціях, які проводяться очільниками правоохоронних структур, «призначили» злочинцем, або суддя, наприклад, відмовився брати під варту таку особу, то таким прокурорам і суддям, а їх, на жаль, становиться з кожним роком все менше, одразу «навішують» ярлики «корумпованих» та «недоброчесних» або звинувачують у всіх інших «гріхах». Все це в сукупності із іншими чинниками і створило обстановку терпимості в українському суспільстві до проявів беззаконня правоохоронців і тим самим сприяє, щоб слідчі і прокурори абияк, нашвидкуруч проводили досудові розслідування, висували безграмотні і необгрунтовані підозри, незаконно затримували громадян та клопотали перед судом про позбавлення їх свободи при відсутності законних на те підстав, а тим більше, направляли бездоказові, побудовані на припущеннях і домислах, обвинувальні акти до судів, де обвинувачені потім змушені будуть роками доводити свою невинуватість! Прикладів такого свавілля та незахищенності наших громадян від беззаконня правоохоронців та прокурорів, повірте, в останні роки безліч. Як тут не згадати найбільш свіжий і найрезонансніший із них: це небачені до цього події навколо кримінального провадження стосовно фактично призначених на прес-конференції з участю Президента України та Міністра внутрішніх справ «вбивцями Павла Шеремета» - гр-н Андрія Антоненка, Юлії Кузьменко та Яни Дугарь, де, на жаль, приймав активну участь і особисто тодішній Генпрокурор Р.Рябошапка. Ще більш цинічнішим в цьому ганебному випадку є і те, що і Рябошапка, і його заступник вже після звільнення з посад визнали, що дане кримінальне провадження взагалі було «політично мотивованим», що зібраних доказів вини названих підозрюваних на той час не було достатньо, а кричущі юридичні помилки в ньому, (дослівно) «потягли за собою прийняття абсолютно несправедливих або неправосудних рішень».
До речі, ініціатор і виконавець цих аналітичних досліджень неодноразово писав про те, що в результаті, так званих, «реформ» органів кримінальної юстиції, шляхом прийняття, в основному, неконституційних законів, в нашій державі сформована атмосфера повної колективної безвідповідальності, як конкретних слідчих і прокурорів та їх керівників, так і очільників органів правопорядку та прокуратури, за допущені порушення конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні (https://naspravdi.today/uk/2021/08/06/stan-dotrymannia-konstytutsiynykh-prav-hromadian-pid-chas-dosudovoho-rozsliduvannia-u-2020-rotsi-chastyna-1/)!
Не дало (та і не могло дати) обіцяного результату в частині забезпечення дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні і необґрунтоване покладення новим КПК України контролю за додержанням законності на стадії досудового розслідування, замість прокурорського нагляду, якого прокурори були позбавлені в жовтні 2014 року в порушення Конституції України, на суди, які в силу надмірної завантаженості з різних причин, а також постійних, так званих, «реформувань» судової системи, не можуть належним чином виконувати цю функцію. Та якщо чесно, то і не повинні в такому саме об’ємі цим займатись.
А до яких результатів в частині забезпечення прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні це призвело в 2020 році насправді, свідчать конкретні аналітичні дослідження.
Спершу щодо стану дотримання конституційних прав і свобод громадян в діяльності слідчих Національної поліції України.
За минулий рік слідчими поліції закінчено розслідуванням майже 743 000 кримінальних проваджень, що приблизно на рівні 2018 – 2019 років, але, знову ж таки, менше, в т.ч. і значно, ніж у 2013-2017 роках, із яких за реабілітуючими підставами закрито абсолютну більшість – 640 971, що становить 86,3%(!) від загальної кількості закінчених, проти 84,5% навіть в 2019 році!
Таким чином, величезна кількість закритих слідчими поліції кримінальних проваджень може свідчити і як про погіршення якості досудового розслідування, в результаті якого не вдалося здобути достатніх доказів вини конкретних осіб, так і про порушення в них конституційних прав і свобод громадян.
Для прикладу, взяти хоча б факт затримання у минулому році слідчими НПУ 10 741 особи у порядку, передбаченому ст. ст. 207, 208 КПК України, тобто, без ухвали слідчого судді.
А далі найцікавіше, на що потрібно звернути увагу.
Так, із статзвітів Офісу Генерального прокурора неможливо встановити кількість затриманих, в т.ч. і слідчими Нацполіції, осіб, які були звільнені в подальшому з-під варти на стадії досудового розслідування. На запит ініціатора проведення аналізу з цього приводу Офіс Генерального прокурора відповів не зовсім переконливо, що автоматизоване формування даних про звільнених осіб здійснюється лише з 01.01.2021 року, а протягом минулого року така інформація ними, начебто, не створювалась!
Така відповідь викликає серйозні сумніви у її обгрунтованості, бо таким способом ОГП разом із органами досудового розслідування фактично приховали від суспільства дані про кількість саме незаконно затриманих і позбавлених свободи громадян! І це тоді, коли тільки за 3 місяці 2021 року слідчими поліції було затримано 2 760 осіб в порядку ст. ст. 208 КПК України, без дозволу суду, з яких вже було звільнено 900 осіб (або 33%) слідчим, прокурором і судом, в т.ч. 209 - без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з яких за непідтвердженням підозри у вчиненні злочину – 41(!)), а через відмову суду обрати саме винятковий запобіжний захід - 451, тобто, фактично більше половини із числа звільнених з-під варти!!!
На превеликий жаль, Офіс Генерального прокурора на відповідний запит ще більш розчарував, бо проінформував і про те, що в 2020 році у звітності про діяльність органів досудового розслідування, в т.ч. і слідчих Нацполіції, вже не здійснювався (на відміну, до речі, від попередніх років) і облік даних про кількість виправданих судами осіб та осіб, щодо яких кримінальні провадження були закриті судом за реабілітуючими підставами та стосовно яких судові рішення набрали законної сили!!! Тому і виникає закономірне запитання: а хіба це все в сукупності не є свідомим приховуванням від суспільства даних про масові грубі порушення прав громадян слідчими, в т.ч. і Нацполіції, прокурорами та їх керівниками?!
Тим більше, що ініціатору все-таки вдалося здобути дані про те, що за реабілітуючими підставами прокурорами на досудовому розслідуванні в 2020 році було закрито кримінальні провадження, розслідувані слідчими поліції, стосовно 162 осіб, з яких 20 трималися під вартою та 27 – перебували під домашнім арештом! Окрім того, до цих даних потрібно додати і 41 особу, відносно яких судами були скасовані повідомлення про підозру за реабілітуючими підставами, дві особи з яких теж тримались під вартою! Тобто, тільки за приблизними розрахунками, як мінімум, 203 особи були притягнуті слідчими поліції до кримінальної відповідальності незаконно!!!
Хоча, насправді, таких потерпілих від протиправних дій слідчих поліції та прокурорів набагато більше, особливо, якщо б було можливим знати хоча б кількість виправданих судами осіб, досудове розслідування стосовно яких проводили саме слідчі поліції.
Далі зупинимося на роботі слідчих підрозділів Державної фіскальної служби України, особливо враховуючи той факт, що статус цих органів тривалий час продовжував залишатись невизначеним, а норми, які регулюють до сьогодні його діяльність, є колізійними, бо, згідно поправок до Податкового кодексу, податкова міліція України ще з 1 січня 2017 року втратила свої повноваження!
Разом з тим, не дивлячись на цю обставину, в минулому році слідчими ДФС закінчено розслідуванням 1 930 проваджень (з повторно закінченими), що менше, в т.ч. і значно, ніж у 2014 -2019 роках, а по зрівнянню із 2013 роком - майже в 3 рази (7 049)!
Більше того, із загальної кількості закінчених слідчими ДФС – 910 проваджень (або 47,1%,), тобто, фактично половину, було закрито, при чому, за відсутності події та складу злочину чи достатніх доказів винуватості у вчиненні злочину – 626, тобто більше половини. До того ж, до суду також направлено 314 клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що також може свідчити як про дріб’язковість таких виявлених кримінальних правопорушень, так і про відсутність достатніх доказів вини цих осіб.
Як про негатив, треба зазначити, що судами в минулому році також виправдано 9 осіб із числа обвинувачених слідчими ДФС; також прокурорами закрито кримінальні провадження за реабілітуючими обставинами стосовно 5 підозрюваних, а також той факт, що за реабілітуючими підставами судами було скасовано повідомлення про підозру стосовно ще 2-х осіб. Тобто, як мінімум, 16 осіб були незаконно притягнуті в 2020 році слідчими ДФС до кримінальної відповідальності.
Не краща ситуація із дотриманням конституційних прав та свобод громадян і в роботі слідчих Служби безпеки України.
Так, протягом 2020 року ними закінчено розслідуванням лише 1 482 провадження, з яких біля третини – 429 (або, майже 30%) було закрито за відсутністю складу та події злочину чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вини у вчиненні злочину, що, майже, у два рази більше, чим, наприклад, у 2017 році (234)!!!
Саме про незадовільну роботу слідчих СБУ (звичайно, разом із прокурорами) свідчить і той факт, що із числа направлених ними 964 обвинувальних актів до суду – 250 (майже 30%) були з угодами про визнання винуватості, що також може свідчити або про непереконливість зібраних доказів вини обвинувачених, або про дріб’язковість інкримінованих їм кримінальних правопорушень!
До цих негативних показників треба додати і 81 клопотання слідчих СБУ до судів про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що теж значно більше, в т.ч. і втричі, ніж у 2014-2016 роках, а по зрівнянню із 2013 роком - в 32 рази (!), що є також одним із способів приховування слідчими, тепер вже у змові із прокурорами – процесуальними керівниками, допущених ними спільно порушень конституційних прав і свобод громадян!!!
Окрім того, у 2020 році слідчими СБУ було затримано 160 осіб у порядку, передбаченому ст. ст. 207, 208 КПК України, тобто, без ухвали суду, що, начебто, менше, ніж у деяких роках із періоду 2013 - 2019 років, хоча ці цифри викликають у фахівців серйозні сумніви у їх достовірності, бо прокурори сьогодні, вибачте, не лише безініціативні та непрофесійні в результаті, так званих, «реформ», а і абсолютно безправні відповідно до нині діючого КПК України в частині нагляду за законністю затримання громадян.
Іншої інформації про те, скільки ж осіб з числа затриманих слідчими СБУ було звільнено безпосередньо слідчим, прокурором і судом без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, скільки – за не підтвердженням підозри у вчиненні кримінального правопорушення, скільки у зв’язку із відмовою прокурора підтримати таке клопотання в суді, скільки через відмову суду обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та скільки виправдано судами в минулому році осіб у провадженнях слідчих СБУ, судові рішення про що вступили в законну силу, на запит Служба безпеки України також не повідомила, пославшись на те, що дані щодо рішень у кримінальних провадженнях, начебто накопичуються в електронній базі даних ЄРДР, розпорядником якої є Офіс Генерального прокурора.
Разом з тим, ініціатору з трудом, але, вдалося з’ясувати, що стосовно 13 підозрюваних кримінальні провадження¸ які розслідувались слідчими СБУ, були закриті прокурорами за реабілітуючими підставами, з яких 2-є трималися під вартою та 1-особа перебувала під домашнім арештом. Стосовно ще 5-ти осіб судом було скасовано повідомлення про підозру (до речі, у 2019 році не було жодної такої особи), з яких 1 трималась під вартою. Тобто, виходить, як мінімум, 18 громадян були затримані слідчими СБУ і притягнуті до кримінальної відповідальності - незаконно!
В рамках дослідження стану дотримання конституційних прав і свобод громадян ініціатор і виконавець досліджував і роботу детективів НАБУ та прокурорів САП, особливо враховуючи той факт, що з моменту їх створення протягом більш 6-ти років вони з цього приводу ніким і ніколи не перевірялися і перед українським суспільством, а тим більше - на сесії ВР, не звітували.
Так, згідно даних НАБУ, упродовж січня-грудня 2020 року його детективами досудове розслідування завершено у 508 провадженнях, абсолютну більшість із яких, Ви тільки уявіть, 437 (або 86%), було закрито за відсутності складу та події злочину чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вчинення злочину!!!
Також, протягом 2020 року детективами НАБУ в порядку ст.ст.207, 208 КПК України, тобто, без ухвали суду, було затримано 37 осіб, однак, яку кількість із них в подальшому було звільнено з-під варти та за якими підставами, в т.ч. і тих, хто був затриманий незаконно, в звітності теж не обліковано. До речі, останні звітні дані Бюро з розмежуванням за підставами звільнення громадян з-під варти були обліковані у звіті форми № 1-СЛ лише за 6 місяців 2020 року (начебто, затримано 23 особи без ухвали слідчого судді, з яких потім звільнено - 17 осіб, тобто, знову ж таки, подавляюча більшість, але, на яких підставах, незрозуміло.
Окрім того, на жаль, з інформації, наданої НАБУ, також не вбачалось, чи були ці звільнені з-під варти особи в подальшому притягнуті до кримінальної відповідальності, чи ні.
Ще щодо 9-ти підозрюваних осіб кримінальні провадження закриті прокурором за реабілітуючими підставами; щодо ще 5-ти осіб, яких теж притягували детективи НАБУ до кримінальної відповідальності, кримінальні провадження на стадії досудового розслідування були закриті у зв’язку із зміною законодавства (декриміналізацією). Таким чином, як мінімум 9 осіб були притягнуті НАБУ і САП до кримінальної відповідальності незаконно!
Далі трішки більш детальніше зупинимося на результатах роботи Державного бюро розслідування на цьому напрямку, бо вони дійсно викликають щирі здивування, але, скоріше, неприємні.
Так, згідно Звіту № 1-СЛ, слідчими ДБР було затримано 481 особу в порядку ст.ст. 207, 208 КПК України (тобто, без ухвали суду).
Проте, знову ж таки, скільки таких осіб було в подальшому звільнено з-під варти, в т.ч. за не підтвердженням підозри у вчиненні кримінального правопорушення, діюча статистика тепер також приховує! Мої запити до ДБР та Офісу Генерального прокурора з цього приводу теж залишились фактично без відповіді (майже дослівно вони повідомили таке: «фіксування такої інформації звітами не передбачено, тому не маємо можливості її надати»). Як не прикро це визнавати, але, така практика, як мінімум за 2020 рік, дає чіткі підстави для висновку про можливий прямий зговір нинішнього керівництва ОГП та керівників цього нового органу досудового розслідування з метою приховати допущені ними грубі порушення конституційних прав і свобод громадян, що викликано, в першу чергу, так званими, «реформами» в цей період в прокуратурі, в результаті чого масу саме досвідчених прокурорів було незаконно звільнено з роботи, постійними кадровими «потрясіннями» в ДБР з моменту його майже на рік запізнілого створення, подальшою, як в прокуратурі, так і в самому ДБР, кадровою «лихоманкою» та тривалою неукомплектованістю підрозділів посад оперативних працівників, слідчих і прокурорів, як в центрі, так і особливо на місцях, а також край низькою взаємодією між ними та неналежною організацією роботи обох цих відомств по розслідуванню злочинів, а саме головне, про що значна частина експертів продовжують наголошувати вже скільки років, відсутністю нагляду з боку прокуратури за дотриманням органами правопорядку, в т.ч. і ДБР, вимог законів, в першу чергу, про забезпечення прав та свобод громадян!
Разом з тим, що виконавцю вдалося здобути, слідчими ДБР (із повторно закінченими) в минулому році закінчено 20 477 кримінальних проваджень, з яких закрито – 17 155 (або 83,8%), а до суду направлено лише 3 305 обвинувальних актів (або всього 16 %), в т.ч., 342 - з угодами про визнання винуватості та 6 - з угодами про примирення, що теж викликає суттєві сумніви в обгрунтованості притягнення таких обвинувачених до кримінальної відповідальності.
До того ж, до суду ними також направлено 11 клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності.
І це при тому, що стосовно ще 25 осіб, з яких 2-є трималися під вартою та 3-є були під домашнім арештом, кримінальні провадження були закриті на досудовому розслідуванні слідчими і прокурорами за реабілітуючими підставами, що беззаперечно вказує саме на незаконність їх притягнення до кримінальної відповідальності.
Таким чином, як мінімум 281 особа (25+9+18+16+203) в минулому році були притягнуті слідчими всіх органів досудового розслідування і прокурорами -процесуальними керівниками до кримінальної відповідальності незаконно, хоча насправді таких осіб набагато більше.
На жаль, в минулому році і Судова адміністрація України, яка в попередні роки допомогала інколи з’ясовувати ці «утаємничені» навмисно таким способам статдані, вже теж не фіксувала у своїй звітності даних про те, скільки судами було розглянуто обвинувальних актів, направлених конкретними органами досудового розслідування (окремо, по ДБР теж немає), скільки винесено обвинувальних і виправдальних вироків у обвинувальних актах, направлених конкретним органом, скільки з них вступили в законну силу, до яких мір покарання засуджені ці особи, в т.ч., і про кількість осіб, звільнених з-під варти в залі суду, про кількість закритих судами проваджень, в т.ч. і за реабілітуючими підставами, і т.д.
Дотримання конституційних прав громадян в розрізі проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій
В доповнення до загальної оцінки дотримання конституційних прав і свобод громадян на стадії досудового розслідування необхідно звернути увагу і на практику протягом останніх років застосування до підозрюваних деяких заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема, виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка однозначно теж підтверджує масове ігнорування стороною обвинувачення як слідчими, так і прокурорами основних засад кримінального провадження.
Так, за статистичними даними Судової адміністрації України, протягом 2020 року до судів першої інстанції слідчими і прокурорами було подано більше тридцяти семи тисяч (37 552) клопотань про обрання до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що дещо менше ніж в 2017-2019 роках, але, більше, в т. ч. і значно, чим у 2014 -2016 роках, а по зрівнянню із 2013 роком (21 612) - майже в два рази! При цьому, зусилля слідчих і прокурорів по застосуванню ще до невизнаних судом винними у вчиненні злочину осіб саме виняткового запобіжного заходу зростають майже щорічно! Із названого числа внесених клопотань судами задоволено 14 185, тобто, менше половини і у задоволенні лише п’яти з половиною тисяч клопотань відмовлено. Тобто, слідчими суддями задовольняється приблизно 40% таких клопотань, а відмовляється, в середньому, лише у 17% випадків, що теж свідчить про поверховий контроль з їх боку за дотриманням прав громадян на свободу і особисту недоторканність на стадії досудового розслідування.
Саме про це може свідчити і практика застосування слідчими і прокурорами застави у вигляді запобіжного заходу: майже щорічно за аналізуємий період кількість таких клопотань тільки зменшувалась. Зокрема, в минулому році внесено лише 513 клопотань про застосування застави, що майже втричі менше, ніж у 2013 році! А якщо говорити про кількість задоволених судами, то їх всього 295 і ця цифра теж майже щорічно зменшувалась протягом 7 минулих років!
Таким чином, на фоні суттєвого збільшення кількості внесених до суду клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчі і прокурори стали значно рідше ініціювати застосування до підозрюваних застави, що також свідчить про свідоме ігнорування ними вимог Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та ставить під сумніви щирість закликів нашої влади про євроінтеграцію. І це теж не дивно, бо неодноразово протягом останніх 4-5 років лунали цілком відверті заклики від найвищих посадових осіб, в т.ч. і від п’ятого Президента України, взагалі скасувати таку міру запобіжного заходу, як застава, або хоча б заборонити її застосування до осіб, які лише підозрюються, наприклад, у вчиненні корупційних дій, що є взагалі неприпустимо!
Ще одним із показових видів грубих порушень прав і свобод людини є стабільна в останні роки слідча і прокурорська практика проведення масових необґрунтованих обшуків, або, так званих, «маски-шоу».
Так, протягом 2020 року до судів надійшло більше дев’яносто семи тисяч клопотань про проведення обшуку, що більше ніж у всі попередні роки, окрім хіба що 2017 року, коли їх було майже сто двадцять тисяч! При цьому, судами в минулому році задоволено 71 200 клопотань, тобто 73%, що теж значно більше ніж у 2013, 2014, 2015 і навіть 2019 роках, але, дещо менше ніж у 2016-2018 роках.
Таким чином, можна зробити однозначний і невтішний висновок про те, що майже 3/4 поданих клопотань слідчих і прокурорів про проведення обшуків слідчі судді задовольняють і лише відносно приблизно 16% клопотань відмовляють, що свідчить теж про явну поверховість судового контролю за додержанням прав та свобод громадян і при застосуванні даної процесуальної дії.
Дотичною до цієї проблеми є і практика отримання слідчими і прокурорами дозволів суду на тимчасовий доступ до речей і документів. Так, у 2020 році до судів першої інстанції надійшло майже 224 000 таких клопотань, що є майже стабільним показником в останні роки. Із цієї кількості судами задоволено більше 191 000 клопотань, що складає 85,4%, тобто, майже 90%(!), та свідчить про ще більший формалізм (навіть по зрівнянню із тими ж дозволами на обшуки) перевірки слідчими суддями наведених слідчими і прокурорами підстав для їх проведення!
Досить показовою в цьому плані є і практика накладення арештів на майно, кількість клопотань слідчих і прокурорів про що з року в рік також тільки зростає.
Так, у 2020 році до судів першої інстанції слідчими та прокурорами було направлено більше вісімдесяти восьми з половиною тисяч (88 519) таких клопотань, що також значно більше ніж у всі попередні 7 років! При цьому, кожний рік кількість таких клопотань слідчих і прокурорів тільки зростає, а по зрівнянню із 2013-2014 роками, Ви тільки вдумайтесь, вона виросла в 4-5 разів!!! І це теж не дивно, бо судами більшість із таких клопотань (71 190 або 80,4%) було задоволено, що, відповідно, теж значно більше, в т. ч. і в кілька разів, ніж у минулі 7 років!
Ще однією з надзвичайно важливих проблем, пов’язаних із дотриманням конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, є практика нинішніх, так би мовити, вже «реформованих» органів досудового розслідування і прокуратури по застосуванню негласних слідчих (розшукових) дій, так званих, НСРД.
Так ось, кількість звернень слідчих і прокурорів до судів з приводу отримання дозволів на проведення таких заходів, а це, в першу чергу, прослуховування телефонів, візуальне спостереження, таємне обстеження житла, аудіо та відео контроль місця чи особи та інші, з кожним роком, починаючи з 2015 року, також критично тільки зростала і становила більше 150 тисяч таких клопотань за 2017 рік! На превеликий жаль, щоб приховати цю очевидну та загрозливу тенденцію, Судова адміністрація України з того року теж скоротила свою статистичну звітність, приховуючи в подальшому, в наступні роки, як і в 2020 році, від суспільства статдані про надання судами дозволів на застосування негласних слідчих (розшукових) дій. Так як таких даних не передбачено і в звітах нинішнього Офісу Генерального прокурора, що теж викликає щире здивування, був направлений відповідний запит особисто до Генерального прокурора з проханням все-таки надати потрібну статистичну інформацію з цього приводу.
Треба віддати належне, з відповіді Офісу Генерального прокурора вбачається, що за 2020 рік прокурорами погоджено майже сімдесят одну тисячу (70 859) таких клопотань, що теж значно більше навіть ніж у 2019 році - 57 802, а відмовлено у погодженні лише 3 105 клопотань (тобто, абсолютно мізерної кількості). В свою чергу, судами задоволено 73 933 таких клопотань слідчих і прокурорів (сюди, скоріш всього, входили і ті клопотання, які надійшли до суду в позаминулому році), а відмовлено в задоволенні всього у 5 737 клопотань, тобто, теж в зовсім невеликій кількості. І це теж не дивно, бо той же нав’язаний нам ззовні і так розрекламований Вищий антикорупційний суд задовольнив ще більше - майже 90 % таких клопотань! А тепер давайте подивимося, що це дало для покращення результативності досудового розслідування.
Так, після проведення дозволених судами НСРД прокурорами прийнято рішень про розсекречення у встановленому законом порядку та долучено до кримінальних проваджень в якості доказів винуватості підозрюваних і обвинувачених лише 24 339 (або всього 34,3%) матеріалів проведених завдяки цьому негласних слідчих (розшукових) дій! Хоча, якщо відверто, то і ці цифри викликають обгрунтовані сумніви. Про який тоді судовий контроль за дотриманням прав і свобод громадян можна говорити?!
Найбільш непрофесійно та без відсутності передбачених КПК України необхідних підстав в цій частині діяли, слідчі ДБР разом із своїми прокурорами-процесуальними керівниками: із 8 680 (у 2019 році - 7 901) задоволених судами їх клопотань про проведення НСРД розсекречено і використано в кримінальному проваджені лише 2 008 матеріалів, що складає всього 23,1%, та слідчі поліції із своїми прокурорами: із 57 350 (у 2019 році - 48 589) задоволених судами клопотань розсекречено і використано як докази у провадженнях лише 18 123 матеріалів, що склало всього 31,6%! Не набагато краща ситуація і в НАБУ, де із 920 задоволених судом їх клопотань лише у 323, що склало всього 35 %, прийняті позитивні рішення про їх розсекречення! Тобто, наголошую, в абсолютній більшості випадків проведення НСРД було безрезультатним та фактично виявилось необгрунтованим втручанням у приватне життя громадян!
Це підтвердилося і реакцією на відповідні запити ініціатора зі сторони НАБУ, НПУ, СБУ, ДФС та ДБР, звідкіля надійшли відверті «відписки», де було необгрунтовано зазначено, що така інформація ними не узагальнюється, не систематизується та, більше того, начебто, навіть належить до інформації з обмеженим доступом, що насправді не відповідає дійсності.
Таким чином, викладені вище, нехай і в скороченому варіанті, відверто тривожні для суспільства дані - це лише мінімум того, що відбувається в Україні в останні роки із неправомірним втручанням держави в особисте життя громадян, бо в дійсності такі негласні слідчі (розшукові) заходи тепер нерідко проводяться вже і без будь-якого дозволу суду та без погодження прокурорів, і навіть не в межах кримінальних проваджень чи оперативно-розшукових справ або справ контрозвідувальних перевірок, тому і не виключено, що - за вказівками тих чи інших високопоставлених осіб із влади, як минулої, так і нині діючої, або на замовлення, звичайно за оплату, конкурентів в бізнесі, або тих же впливових політиків з метою приборкання їх опонентів та інших неугодних осіб і т.д. Візьміть події хоча б останніх кількох років, коли спочатку в службових приміщеннях новоствореного ДБР, в т.ч. і в кабінеті його директора, були виявлені підслуховуючі пристрої; далі все суспільство «смакувало» аудіозаписами із кабінету Директора ДБР та його телефонними розмовами; в подальшому теж саме відбувалося із аудіозаписами із службового кабінету Премєр-Міністра України О.Гончарука; і до цього часу в ЗМІ обговорюються такі ж відео і записані розмови з участю брата Голови Офісу Президента України і т.д. І все це, на жаль, сприймається нашим суспільством і владою, як належне, що особливо тривожить, так як, не дивлячись навіть на неодноразові вказівки нинішнього Президента України, винні в цих злочинах особи так і не були встановлені, і тим більше, не притягнуті до кримінальної відповідальності за незаконне втручання в діяльність державних діячів, що неминуче сприяло розповсюдженню таких злочинних проявів!
Таким чином, спостерігається майже критична тенденція, яка загрожує національній безпеці, при чому, значно більше, чим, існування, так званих, «злодіїв у законі», коли рівень порушення конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні щорічно тільки зростає, при тому, що до судів з кожним роком, в основному, надходить все менше і менше обвинувальних актів для розгляду, а залишок їх нерозглянутих судами з року в рік постійно тільки зростає, а отже обвинувачені змушені тривалий час чекати остаточного рішення суду щодо себе, що теж порушує їх права на справедливий суд та розгляд справ у розумні строки, а паралельно з цим, страждають і потерпілі від злочинних посягань, бо не поновлюються їх права, в т.ч. на відшкодування заподіяних їм матеріальних і моральних збитків.
Підводячи коротко підсумки даних аналітичних досліджень дотримання конституційних прав і свобод громадян в сфері досудового розслідування, можна констатувати, що:
- Як мінімум, 281 особа незаконно притягнуті слідчими і прокурорами до кримінальної відповідальності;
- Кожного року в середньому на 15% більше до суду подається прокурорами та слідчими клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в той час, коли застава судами стала обиратись майже втричі рідше.
- Майже 3/4 поданих клопотань слідчих і прокурорів про проведення обшуків слідчі судді задовольняють і лише відносно приблизно 16% клопотань відмовляють.
- Щорічно слідчі судді погоджують майже 90% клопотань про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що свідчить саме про поверховий контроль з боку суду за дотриманням прав і свобод громадян.
- Кожного року на 10% збільшується кількість накладених судами арештів на майно на стадії досудового розслідування, що теж підриває довіру до якості судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян.
- Більше половини клопотань про скасування вже накладеного арешту на майно, які надходять пізніше, слідчі судді задовольняють, тим самим погоджуючись із незаконністю попередньо наданих ними ж дозволів на арешт цього майна.
- Замість створення необхідних умов-підстав для захисту конституційних прав і свобод громадян, Судова адміністрація України в 2017 році змінила свою статистичну звітність з метою тепер уже повністю приховати статистику щодо наданих судами дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що неминуче буде сприяти подальшим зловживанням слідчих і прокурорів, пов’язаним із неправомірним втручанням органів досудового розслідування та прокуратури в особисте життя громадян, вину яких ще не доведено в судовому порядку і не підтверджено обвинувальним вироком суду.
- З кожним роком збільшується кількість поданих до судів клопотань та кількість задоволених судами клопотань про проведення НСРД.
- Після проведення дозволених судами НСРД прокурорами прийнято рішення про долучення до матеріалів кримінального провадження в якості доказів вини підозрюваного чи обвинуваченого в середньому лише 34,4% матеріалів НСРД, хоча, наприклад, у ДБР цей показник ще нижчий – 23,1% і у НПУ – 31,6%).
- На бездіяльність слідчого і прокурора громадяни стали скаржитись у 6 разів більше, ніж у 2013 році, і ця статистика кожного року зростає, але, належних висновків ніхто в державі не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність в органах правопорядку і прокуратури тільки «процвітають».
- З кожним роком все менше і менше обвинувальних актів по кримінальним провадженням направляється слідчими і прокурорами до суду.
- Натомість залишки нерозглянутих обвинувальних актів в судах збільшуються кожного року в середньому на 20%.
Таким чином, навіть із викладеного вище можна зробити однозначний висновок про те, що органи правопорядку і прокуратури продовжували в минулому році знижувати результативність і ефективність в роботі по протидії злочинам, в т.ч. і корупційним, по різним причинам, зокрема, і внаслідок неналежного виконання наданих їм повноважень, відсутності між ними належної взаємодії і координації в результаті позбавлення органів прокуратури функції нагляду за додержанням законів органами досудового розслідування та катастрофічних наслідків від, так званої, масової «переатестації» прокурорів, в результаті якої найбільш професійні, підготовлені працівники були незаконно звільнені з роботи та після чого довгий час існували і продовжують існувати незаповнені кадрові вакансії як в центрі, так і на місцях, неякісного набору в прокуратуру, так званих, «нових обличч», які не мають не тільки спеціальної підготовки для роботи в органах прокуратури, але і необхідного досвіду в проведенні як досудового розслідування, так і тим більше, в здійсненні процесуального керівництва таким розслідуванням. А справжніх фахівців щодо організації досудового розслідування майже не залишилось в органах прокуратури, бо більше 80% із працюючих навіть не знають, що воно таке.
І насамкінець. Зазначена Національна доповідь Главі держави покликана переконати діючу владу в помилковості нинішнього вектору продовження, так званого, «реформування», а фактично - руйнування органів досудового розслідування, а особливо – прокуратури, що в сукупності із іншими чинниками загрожує національній безпеці і потребує якнайшвидше повної зміни пріоритетів та підходів.
- Негайно привести у відповідність до вимог Конституції України щодо нових функцій органів прокуратури Кримінальний процесуальний кодекс, Закони України «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші законодавчі акти, якими регулюється діяльність інших органів правопорядку та досудового розслідування, розкривши, при цьому, зміст нових понять конституційних функцій прокуратури;
- паралельно розробити і внести край необхідні зміни до Кримінального процесуального кодексу України, Законів України «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію», «Про НАБУ», «Про ДБР», «Про БЕБ», і т.д., в яких визначені повноваження органів досудового розслідування, а також Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», яким визначені повноваження оперативних підрозділів всіх органів правопорядку, з метою покращення ефективності проведення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування з тим, щоб оновити (відтворити) ефективну систему правоохоронних органів на чолі із Генеральним прокурором та підпорядкованими йому прокурорами, які б і несли персональну відповідальність за стан дотримання прав і свобод людини і громадянина на досудовому розслідуванні;
- припинити протиправну діяльність, направлену на подальшу руйнацію органів прокуратури та органів правопорядку шляхом втручання іноземних держав і їх представників в підбір і розстановкою кадрів, забезпечивши одночасно дотримання конституційних прав і свобод самих прокурорів, в т.ч. і тих, кого вже було звільнено з роботи, але, вони були поновлені судами на своїх посадах, виплатити їм кошти за вимушені прогули та також вихідну допомогу, як це передбачено законом; встановити винних в цьому посадових осіб та вжити необхідних заходів до відшкодування за їх особистий рахунок заподіяних державному бюджету значних матеріальних збитків в результаті незаконного звільнення прокурорів;
- поновити реально на посадах незаконно звільнених прокурорів та передбачити законодавчо процедуру їх перевірки на професійну придатність, але, не через безглузді тести, підготовлені з участю іноземців;
- зобов’язати керівників органів досудового розслідування і прокуратури в найкоротший термін заповнити вакансії оперативних працівників, слідчих і прокурорів на всіх рівнях;
- теж саме здійснити і в судах, де в результаті тривалого паралічу органів суддівського самоврядування та наявності величезної кількості вакантних посад з кожним роком збільшуються залишки кримінальних проваджень, які тривалі часи не розглядаються, від чого порушуються права як обвинувачених, так і потерпілих, що також негативно впливає на криміногенну обстановку в державі
Дотаток 1 Список осіб, які викладений матеріал у Національній доповіді про загальний стан криміногенної обстановки в Україні, про стан злочинності та протидії їй, а також про дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні у 2020 році (в порівнянні із статистичними даними за 2013-2019 роки) підтримують в повному обсязі.
з повагою, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, в минулому тричі Заступник Генерального прокурора України О.В. Баганець"
