🇺🇦 24 серпня 1992 року: символічна подія в українській історії 🇺🇦

У першу річницю Незалежності, в будинку Верховної Ради України, президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав державні регалії Української Народної Республіки першому демократично обраному президентові незалежної України Леоніду Кравчуку. Це були не просто символи влади (печатка, прапор, інсигнії), а й уособлення правонаступності української державності від 1917–1920 років.

Поруч сидів у інвалідному візку Патріарх Мстислав (Скрипник) — вояк Армії УНР, племінник Симона Петлюри і водночас перший патріарх відновленої в Україні автокефальної церкви. Він був живим свідком боротьби УНР, і сама його присутність надавала актові характеру містка між поколіннями.

Юридичний вимір

Передача регалій супроводжувалася правовим актом, підписаним Плав’юком, який оголошував, що Державний центр УНР в екзилі складає свої повноваження на користь незалежної України. Документ передбачав: віднині правонаступницею УНР є сучасна українська держава.

Однак головне сталося після.
Акт так і не був ратифікований Верховною Радою. Його відклали «в шухляду», фактично самоусунувшись від юридичного закріплення спадкоємності. Аргумент був простий і цинічний: «Не дратувати Москву». Політична еліта початку 1990-х вважала безпечнішим існувати в тіні пострадянських домовленостей, ніж спертися на власну історичну традицію.

Символізм і втрачений шанс

Фактично Україна мала готовий правовий фундамент тяглості державності: від УНР до сучасної незалежної держави. Це могло стати ідеологічною противагою московським спекуляціям про «подаровану незалежність» чи «штучність» України.
Але шанс поховали самі — добровільно відмовившись від інструменту історичної легітимності.

✨ Цей день — нагадування: наша боротьба за незалежність має глибоке історичне коріння і триває досі. Єднаймось! ✊