“Росія” - це сировинна корпорація і розвалити її можливо тільки економічно

Паразитарну природу московської імперії можна легко пояснити формулою: “Є валюта — є Росія, нема валюти — нема Росії”...

Якщо ви хочете зрозуміти, наскільки стійка економіка Москви та її колоній, а відтак і вертикаль влади, дивіться не на ВВП, не на курс рубля і не на біржові індекси. Є один показник, який незмінно визначає життєздатність паразитарної моделі московської колоніальної адміністрації: сальдо зовнішньоторгівельного балансу.

Саме цей показник — базис існування державності в рамках московського режиму. Для того, щоб система залишалася стабільною, експорт має суттєво перевищувати імпорт. Не трохи, не дорівнювати, а саме суттєво перевищувати. Все інше не має значення. 

Як тільки різниця між валютними надходженнями та витратами Кремля стає негативною, імперія розвалюється.

Історична залежність від експорту як форма самозбереження

 У 1915–1917 роках сальдо російської зовнішньої торгівлі стало стабільно від’ємним: війна, імпортне перевантаження, валютне виснаження → все це призвело до падіння Російської імперії.

Так само, у 1989–1991 роках сальдо російської зовнішньої торгівлі стало стабільно від’ємним, і Радянський Союз перестав існувати.

У критичні історичні моменти Росія завжди падала не через поразку на фронті, а через дефіцит валюти.

🔻 Коли імперія втрачає валюту — вона розпадається

Щось змінилось за останні 30 років? - Ні.

Починаючи з 1992 року і до сьогодні Росія знову ніяк не змінила свою економічну стратегію. І так само йде своєю “історичною колією” до краху: сировина масово експортується, валюта надходить, режим жирує. 

З точки зору Кремля все добре. Рахунки за кордоном стабільно наповнюються, в Москві вирує атмосфера цілковитої економічної стабільності. Але насправді, ця стабільність примарна, бо вона можлива тільки коштом зовнішнього світу, а аж ніяк не внутрішнього розвитку. Бо останнім часом Москва повністю скоротила експлуатаційні, інфраструктурні, соціальні та бюджетні витрати на утримку колоній, взагалі.

Паразитизм як модель

У формулі “Є валюта — є Росія”— глибока колоніальна логіка Москви: існувати не завдяки створенню доданої вартості, а завдяки грабунку колоній та перекачуванню природних ресурсів підкорених націй за кордон. Росія нічого не виробляє — вона лише грабує та експортує. Не розвиває — а нищить. Це не економіка в класичному сенсі, а експортна помпа, призначена для конвертації надр у валютну стабільність режиму.

Коли світ купує російську нафту, газ, метали — Росія дихає. Коли перестає — починається задуха. Бо валюта — це повітря в легенях імперії. Російський рубль — це не самостійна грошова одиниця, а тіньова похідна від обсягу валютних надходжень. На рублі не побудуєш економіку — на ньому можна лише утримувати силовий репресивний апарат, купуючи можливість розвитку окупованих територій та їх економічного зростання.

“Немає валюти — нема Росії” — формула фінансового симулякра

Формула “нема валюти — нема Росії” звучить цинічно, але саме вона найкраще описує паразитарну суть московської моделі. Це не стратегія розвитку, а стратегія відтягування неминучого краху. Система не здатна існувати автономно — вона функціонує, допоки є змога конвертувати сировину в лояльність, імпорт і війну.

Саме тому санкції не просто б’ють по доходах Кремля — вони підривають основу влади. Бо Росія — не імперія цінностей або ідей, не центр науки чи виробництва, а валютнозалежний фрагмент глобальної сировинної периферії, який грає у велич за рахунок наявного експортного залишку.

Сьогодні — той самий діагноз: імперія на грані краху

Коли Путін розпочинав повномасштабну війну з Україною, Москва була переповнена грошима. Їх було занадто багато, і треба було прийняти найважливіше рішення:

• повернути валютні надходження в країну та влити їх в економічне зростання та розвиток країни, що призвело б до зростання добробуту населення колоній і певним чином стало б фундаментом бунту в найближчому майбутньому; 

• знайти спосіб їх спалити гроші, щоб уникнути знецінення вартості капіталу олігархів чекістів.

Було вирішено гроші спалити у швидкій переможній війні над слабою та виснаженою корупціонерами мародерами Україні. 

Але, щось пішло не так. 

Українська нація. Наголошую, саме український народ не дав здійснитися плану Путіна. І не дивлячись на майже відсутність зброї та засобів, майже голими руками українці зупинили та відкинули ворога. Після чого путінський план став тріщати по швам. 

Затяжна війна, до якої у Кремлі не були готові, у  2024–2025 роках призвела до того, що ситуація повторюється: експорт знову падає, технологічний імпорт заблоковано, в обхідних схемах зростає собівартість, а валютна подушка тане. Почався фінансовий некроз: витрати ростуть, імпорту нема, війна не виграна. Вперше з часів СРСР Росія одночасно втрачає ринки збуту, імпортні компоненти і валютну подушку.

На фоні стабільно високих військових витрат та технологічної ізоляції різниця Кремль вже не має можливості фінансувати війну надалі такими ж темпами. А тому шукає можливості завершити війну, щоб уникнути зовсім не поразки, а чергового краху імперії.

• Звідти ця вся риторика про війну до повного захоплення України. 

• Звідти намагання Трампа продати світу банкрота Путіна як переможця у програній ним війні.

• Звідти шантаж світу ядерною зброєю.

🔻 Московська імперія ніколи не була державою в нормальному сенсі, бо існувала лише за рахунок зовнішньої експлуатації — людей, територій, ринків, ресурсів. І як тільки цю експлуатацію зупинити — імперія розкладається. Бо насправді вона тримається на плаву тільки рахунком того, хто готовий купувати награбоване в колоніях.

Імперія як інвестиційна шахта

Паразитарна держава функціонує за інерцією, як інвестиційна шахта, яка давно нічого не будує, а лише витягує залишки з дна:

• залишки довіри населення — обміняні на “перемоги дідів”;
• залишки резервів — на закупівлі дронів і снарядів у КНДР;
• залишки радянської інфраструктури — на утримання репресивного апарату;
• залишки еліт — на імітацію політичного порядку.

Але і цей ресурс вичерпується. Не тому, що хтось підриває Росію ззовні, а тому, що вона не має внутрішньої здатності до відновлення.

Цивілізовані економіки мають цикли: накопичення, інновацій, трансформацій. Московська модель — це стиснутий контур з двома отворами: вхід і вихід. На вході — валюта, на виході — сировина. При тому валюта фактично ніколи не повертається в країну, осідаючи на рахунках правлячої еліти. 

Колапс російської паразитарної економіки - це не аварія. Це не санкційний інцидент. Це кінцева зупинка паразитарної цивілізації. І якщо світ не дасть їй вдихнути ще раз — ця зупинка може стати остаточною.