А чи є сенс у НАТО, якщо Україна переможе?

Коли ви шукатимете відповідь на запитання: “Чому НАТО не поспішає прийняти Україну до своїх лав?”, відповідь ви знайдете у питанні: “Чому НАТО не прагне знищити Росію?”

Десятиліттями НАТО було і залишається блоком, супротивником якого виступає та сама країна - Росія (СРСР). Десятиліттями. І тут цікава дилема виникає: наскільки НАТО зацікавлене в остаточному розгромі противника?

Відповідь: Ні.

США ніколи не були зацікавлені в втрати старого і зрозумілого геополітичного противника, що допомагає всіма силами розвиватися країні в усіх аспектах.

Адже Росія для США – це як страшненька подруга. Поруч із нею навіть не завжди блискуча краса Америки завжди має 100% шанс.

Є правда і складніше пояснення, яке іноді називають “британською політикою невтручання”.

Згідно з цією теорією, більш розвинені та просунуті США та Британія максимально, наскільки це можливо, не допомагають країнам, даючи націям таким чином еволюціонувати самостійно.

Це дуже серйозна і правильна теорія, оскільки зберігає екосистеми країн, даючи їм добиватися більшого і кращого результату, ніж виходить у тих інвалідів розумової праці, за яких рішення приймають розумніші, багатші та розвиненіші.

Адже, як би ви того не хотіли, але якщо за вас вирішать усі проблеми, ви ніколи не винесете правильних суджень, ви як би пропустите безліч необхідних уроків, і не зможете усвідомлено дійти до цінностей того світу, який називають першим.

Не допомагаючи на кожному кроці: нам ніби дають шанс самостійно подорослішати. Що зрозуміло дуже складно, але НЕ неможливо.

Інше питання, а чи треба нам на цьому шляху повторювати усі помилки минулого більш просунутих світів?

Чи варто нам набивати всі їхні гулі, щоб розуміти, чому щось робити треба, а щось не можна?

Розмірковуючи в цьому потоці, стає зрозуміло, чому США допустили низку конфліктів на території колишніх колоній Кремля. Що багато в чому 8 років та сама Україна складала іспит, на відповідність своїм словам про прагнення стати господарем своєї долі і взяти владу в руки.

І тут треба сказати, що іспит ми провалили.

Ми, як нація, тому що допустили космічних масштабів корупцію в країні, а влада, тому що обдурила народ, і, як і всі “папередники” нічого не зробила, щоб стати вільною та незалежною.

Тому, коли ми говоримо сьогодні, що на європейських країнах лежить особлива відповідальність за Україну, і що допомагаючи нам вони насправді займаються їхньою власною обороною. Треба зрозуміти, що головний оборонний рубіж проходить не на фронті, а й у великих та світлих кабінетах.

Що європейські політики дуже хочуть допомогти, але коли бачать тих, хто нібито представляє народ, через призму їхніх офшорних рахунків, їхнє бажання повільно згасає.

При цьому наш народ, наша нація довела, що готова та здатна бути незалежною та суверенною, відбивши буквально голими руками напад російсько-фашистських окупантів.

І тільки тому ми повільно, але впевнено отримуємо допомогу, щоб так само повільно, але впевнено відвойовувати нашу землю.

Скажімо краще так: США і весь блок НАТО готові бачити українську націю як партнера, але не уряд. Хто в цьому винен, і наскільки це правильно – питання відкрите.

Інше питання, наскільки ми розуміємо, що ми повинні зробити, щоб перейти на черговий рівень розвитку, і зрозуміти, що влада в країні це не паразит, а сервісна служба, яка працює на благо народу, а не всупереч.

І лише після того, як ми доведемо насправді, що ми це зрозуміли та впровадили, нас чекають у великому та сильному НАТО. А поки що будемо другорічниками, передавати іспити які не здали у 2014.

Але повернемося до складнішого питання:

Погляньмо про війну з Росією з погляду світу, а чи потрібна світові велика війна у майбутньому?

Чи хтось розуміє, що не зупинивши Росію зараз, уникнути конфлікту інтересів у майбутньому не вдасться?

А з іншого боку.

Чи не загальмує відсутність “Цитаделі зла” еволюцію технологічної людської думки, якщо військові технології в ній займали домінуюче місце?

Чим зайнятися людству, якщо ми припинимо воювати між собою?

З цього погляду НАТО має докласти всіх зусиль, щоб зберегти Росію.

Бо хто, як не вона здатна нескінченно генерувати війни та причини для роздування військових бюджетів.

Інше питання, чи цікаво НАТО отримати Україну як запобіжник проти Росії, передоручивши їй місію “стерегти” та “стримувати” Москву, припиняючи її надмірне бажання повоювати?

Іншими словами, не варто сьогодні намагатися звинувачувати США та НАТО у зайвій повільності. Там давно і правильно всі ходи прораховані. Важливим залишається лише те, що ми маємо усвідомити, що сподіватися найкраще і правильніше лише на себе!

НАТО без власного сталевого стрижня, і не тільки армійського, а й економічного та політичного - це милиця. Потужна милиця, але з ним ми маємо всі шанси стати другою Угорщиною. А ми точно цього хочемо?